Бібліотека судової практики "Крапка"

– видаткові накладні надані не у повному обсязі та мали недоліки у заповненні, що перешкоджає можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (відсутні ПІБ посадових осіб), а також містили факсиміле;

– договір від 01.10.2017 № 01-10-17, наданий до перевірки, відрізняється від договору, наданого позивачем до суду першої інстанції, в частині умов постачання товару;

– під час проведення перевірки позивачем не були надані товарно-транспортні накладні, оскільки умови постачання передбачали вивезення ним товару самостійно. До суду першої інстанції позивач надав товарно-транспортні накладні у двох різних варіантах: у першому – замовником послуг по перевезенню визначений позивач, що відповідає умов договору, наданого до перевірки; а в другому – замовником послуг по перевезенню зазначений ПП «Нові Долиняни», та пояснення про допущені помилки при заповненні товарно-транспортних накладних;

– до матеріалів справи долучено запити до суб`єктів господарювання, фізичних осіб-власників транспортних засобів, вказаних у товарно-транспортних накладних, а також відповідних регіональних сервісних центрів МВС, та відповіді на них, згідно з якими суб`єкти господарювання, фізичні особи-власники транспортних засобів, вказані у товарно-транспортних накладних, не надавали послуг ПП «Нові Долиняни» щодо перевезення товару на зерновий склад;

– у товарно-транспортних накладних зазначено пункт навантаження – Івано-Франківська область, Долинський район, с. Діброва та с. Ангелівка. На запити ГУ ДПС у Вінницькій області до органів місцевого самоврядування на підтвердження факту знаходження на підвідомчих їм територіях зернових складів отримано відповіді про відсутність зернових складів на таких територіях;

– згідно з відомостями Єдиного реєстру податкових накладних відсутня реєстрація податкових накладних зернового складу за спірний період щодо надання послуг по зберіганню сільськогосподарської продукції позивачеві;

– згідно з договором від 01.10.2017 оплата за отриманий товар здійснена у розмірі менше ніж 20%;

– відповідно до податкової інформації від ГУ ДФС у Львівській області щодо ПП «Нові Долиняни» за звітні періоди декларування ПДВ із липня 2017 року по лютий 2018 року: відсутність товару, земельних ділянок, трудових ресурсів, активів у контрагента.

Продовжити читання →

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 травня 2023 року

м. Київ

справа № 580/4989/22

адміністративне провадження № К/990/12393/23

Зміст наведених положень дає підстави вважати, що загальний порядок фіксації та оформлення вручення рекомендованого поштового відправлення передбачає встановлення особи одержувача та зазначення на бланку повідомлення інформації, яка дозволяє ідентифікувати особу отримувача (постанова Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі №911/2523/20).

Подібний підхід продемонстровано Верховним Судом і в постанові від 9 лютого 2022 року у справі №640/16786/20, у якій Суд висловився про те, що обов`язковою умовою для підтвердження отримання рекомендованого відправлення є інформація у повідомленні про вручення поштового відправлення про дату вручення та одержувача (прізвище та його підпис). У цій постанові Верховний Суд, за результатом аналізу положень Правил №270, підсумував, що загальний порядок фіксації та оформлення вручення рекомендованого поштового відправлення передбачає встановлення особи одержувача та зазначення на бланку повідомлення про вручення його прізвища. Цей запис здійснює працівник поштового зв`язку.

За подібних зі спірними обставин у справі №640/16786/20, а саме: повідомлення про вручення поштового відправлення не містить інформації про прізвище особи, яка отримала відправлення за наявності заперечень скаржника щодо фактичного отримання цього поштового відправлення, – Верховний Суд дійшов висновку про недотримання за таких обставин вимог Правил №270, а тому таке рекомендоване повідомлення не може бути належним доказом отримання вказаного відправлення уповноваженою особою позивача.

Як слідує з наявного в матеріалах справи рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення (т.1 а.с.13), на ньому міститься дата вручення поштового відправлення та у графі «розписка в одержанні» підпис невстановленої особи.

Суд зазначає, що напис про одержання поштового відправлення учасником справи, в якому зазначене його прізвище, зроблений працівником поштового зв`язку, зазвичай є переконливим доказом отримання відправлення саме адресатом. Таке переконання ґрунтується на презумпції добросовісного виконання працівниками пошти своїх обов`язків. Однак таку презумпцію може бути поставлено під сумнів і спростовано.

Продовжити читання →

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 лютого 2023 року

Київ

справа №640/17091/21

адміністративне провадження №К/9901/44200/21

Спірним у цій справі є питання наявності чи відсутності підстав вважати факт оскарження наказу про проведення перевірки спором про право у розумінні частини четвертої статті 283 КАС України, а також наявності підстав для закриття провадження у разі встановлення такого факту судом першої інстанції після відкриття провадження.

КАС України не виокремив конкретних заяв з переліку, який міститься у частині першій статті 283 КАС України, у яких може виникати спір про право, як і не встановив розуміння такого поняття.

Однак, у справах за зверненнями податкових органів з питання підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платників податків це поняття не може розглядатися як оспорювання права податкового органу на проведення перевірки платника податків, яке до того ж унормовано Податковим кодексом України і є способом реалізації ним своєї компетенції.

У разі створення платником податків перешкод у реалізації податковим органом своєї компетенції (права на проведення перевірки за наявності законних підстав) безпосередньо Податковий кодекс України встановлює право на вжиття способу забезпечення виконання платником податків його обов’язків – застосування адміністративного арешту майна. Відповідно, можливість вжиття цього способу не може ставитися в пряму залежність від оцінки самим платником податків законності підстав для проведення податкової перевірки, відмова у допуску до проведення якої або відмова від проведення якої з боку цього платника податків і передбачені як одна із підстав для застосування адміністративного арешту майна. Це призводить до неможливості розгляду заяви податкового органу в судовому порядку за процедурою, передбаченою статтею 283 КАС України.

Оцінку обґрунтованості заперечень платника податків щодо правомірності проведення перевірки має надавати суд в межах здійснення превентивного контролю при реалізації податковими органами певних видів його повноважень, шляхом розгляду заяв податкових органів, передбачених частиною першою статті 283 КАС України. У таких справах адміністративний суд фактично є незалежним суб’єктом, який здійснює перевірку об’єктивності прийнятого контролюючим органом рішення, та одночасно, виконує завдання захисту прав платників податків від потенційно можливих зловживань з боку суб’єктів владних повноважень.

Більш того, з огляду на частину першу статті 4 КАС України, звернення платника податків до адміністративного суду із позовом про визнання протиправним рішення податкового органу про проведення податкової перевірки чи про застосування адміністративного арешту майна або дій такого органу при проведенні перевірки підпадає під поняття публічно-правового спору (пункт 2). Визначення цього терміну не дає підстав для висновку, що «публічно-правовий спір» є тотожним до терміну «спір про право». Отже, подання до суду адміністративного позову про протиправність рішення/дій щодо проведення перевірки або накладення адміністративного арешту не може розглядатись як підстава для відмови у відкритті провадження у розумінні пункту 2 частини четвертої статті 283 КАС України.

Частиною першою статті 283 КАС України визначено, що провадження у справах за зверненням податкових і митних органів здійснюється на підставі заяви таких суб’єктів щодо вичерпного кола питань, встановленого цією ж нормою.

Згідно з частинами четвертою-п`ятою статті 283 КАС України суд ухвалою відмовляє у відкритті провадження за заявою, якщо: 1) заявлено вимогу, не передбачену частиною першою цієї статті; 2) із поданих до суду матеріалів вбачається спір про право. Відмова у відкритті провадження за заявою унеможливлює повторне звернення заявника з такою самою заявою. Заявник у цьому випадку має право звернутися з тими самими вимогами до суду в загальному порядку.

При цьому, ані стаття 283 КАС України, ані інші статті у главі 11 §2 «Розгляд окремих категорій термінових адміністративних справ» КАС України, не встановлюють можливості закриття судом першої інстанції провадження у спорах цієї категорії у випадку, якщо встановлено наявність спору про право після відкриття провадження. Це дає можливість стверджувати, що наявність спору про право повинна вбачатися саме на етапі вирішення питання про відкриття провадження і випливати з поданих контролюючим органом документів. На користь викладеного свідчить і інша, передбачена цією нормою, підстава для відмови у відкритті провадження – заявлення вимоги, що не передбачена частиною першою цієї статті.

За своїм змістом передбачена пунктом 2 частини першої статті 283 КАС України категорія справ на етапі прийняття відповідної заяви і відкриття судом провадження у справі не може обумовлюватися перевіркою обґрунтованості рішення про застосування адміністративного арешту майна платника податків та/або законністю дій платника податків, який не допустив посадових осіб до проведення перевірки. На цьому етапі можливою є перевірка лише таких умов: 1) наявність однієї чи декількох обставин, визначених у пункті 94.2 статті 94 ПК України, факт наявності яких (якої) має бути доведений; 2) додержання податковим органом строку подання заяви впродовж 24 годин від моменту встановлення обставин, що зумовлюють звернення до суду (частина друга статті 283 КАС України); 3) дотримання податковим органом вимог до заяви у письмовій формі, передбачених у пунктах 1-6 частини другої статті 283 КАС України.

За змістом статті 283 КАС України після відкриття провадження у справі за відповідною заявою суд може або її задовольнити, або відмовити у її задоволенні. Закриття судом першої інстанції провадження на підставі статті 238 КАС України для цієї категорії справ не передбачено. Наявність спору про право в розумінні пункту 2 частини четвертої статті 283 КАС України має вбачатися саме на етапі вирішення питання про відкриття провадження у справі за заявою контролюючого органу, передбаченою частиною першою статті 283 КАС України. При цьому у справах за заявою контролюючого органу, передбаченою пунктом 2 частини першої статті 283 КАС України, заперечення платника податків щодо правомірності проведення податкової перевірки, які полягають у оскарженні відповідного наказу про її проведення чи дій контролюючого органу при її проведенні, не можуть розглядатися як «спір про право».

Під час розгляду заяв про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків адміністративний суд здійснює оцінку обґрунтованості рішення контролюючого органу щодо адміністративного арешту майна платника податків шляхом перевірки наявності підстав для прийняття відповідного рішення та правильності юридичної кваліфікації дій платника податків, які стали підставою для прийняття такого рішення. Оскарження платником податків наказу про проведення перевірки є запереченням обставин, що зумовили звернення податкового органу з відповідною заявою, однак, не є спором про право в розумінні пункту 2 частини четвертої статті 283 КАС України і не перешкоджає розгляду заяви про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків. Обґрунтованість причин відмови у допуску посадових осіб податкового органу до проведення податкової перевірки з боку платника податків входять до предмета доказування у справах, передбачених пунктом 2 частини першої статті 283 КАС України.

Продовжити читання →

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 квітня 2023 року

м. Київ

Справа № 320/12137/20

Провадження № 11-54апп22

Вимоги платника податку (в тому числі й після відкриття провадження у справі про банкрутство та визнання його банкрутом з відкриттям щодо нього ліквідаційної процедури) про стягнення з контролюючого органу на користь позивача пені на суму бюджетної заборгованості з ПДВ згідно з пунктом 200.23 статті 200 ПК України, інфляційних втрат та річних процентів за характером і змістом відносин пов`язані саме з наявністю заборгованості бюджету з відшкодування ПДВ, що унормовано приписами ПК України. Такі позовні вимоги стосуються насамперед перевірки законності дій суб’єкта владних повноважень, а при вирішенні спору про стягнення з бюджету пені, інфляційних втрат та річних процентів перед судом обов’язково постає питання щодо суми заборгованості з ПДВ, строк сплати такої заборгованості та тривалість прострочення. Наведене свідчить про публічно-правовий характер такого спору, а тому цей спір підлягає розгляду саме за правилами адміністративного судочинства.

Продовжити читання →

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 квітня 2023 року

м. Київ

справа № 540/3549/20

адміністративне провадження № К/9901/34607/21

Підставою касаційного оскарження рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі відповідачем зазначено неправильне застосування судами матеріального права та порушення норм процесуального права, зокрема пункту 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України – якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що суди при прийнятті рішень не врахували висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №818/532/16, від 21.02.2020 у справі №826/17123/18 та від 11.06.2020 у справі №816/1109/18.

Відповідач посилається на те, що вчинені контролюючим органом процедурні порушення під час призначення та проведення перевірки підлягають оцінці лише і з огляду на те, наскільки вони вплинули на можливість платника податків захистити свої права, та чи призвели установлені процедурні порушення до необґрунтованості чи помилковості висновків контролюючого органу. Таким чином суди мали б досліджувати суть встановлених правопорушень, з огляду на предмет даної справи, а не обмежуватись наявністю судового рішення щодо визнання протиправними дій щодо проведення перевірки.

…
Що ж стосується доводів касаційної скарги про ухвалення судами рішень всупереч висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 21.02.2020 у справі №826/17123/18, то колегія суддів зазначає наступне.

Так, у постанові від 21.02.2020 у справі №826/17123/18 судова палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду Верховного Суду сформувала правовий висновок про те, що оскаржуючи наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень. При цьому, таким підставам позову, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, – переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства.

Таким чином, у будь – якому випадку, першочерговим критерієм, за яким оцінюються акти контролюючого органу, є порушення адміністративних процедур, покликаних забезпечувати платникам податків реалізацію й захист їх прав.

Тобто, обставини щодо дотримання контролюючим органом процедури призначення та проведення перевірки підлягають першочерговому дослідженню та встановленню, що фактично і було зроблено судами попередніх інстанцій у цій справі, а оскільки порушення процедури призначення та проведення перевірки встановлено судовим рішенням, яке набрало законної сили, то у цій справі суди в силу приписів частини четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України правильно врахували, що такі обставини свідчать про протиправність прийнятих податкових повідомлень – рішень.

Також у касаційній скарзі відповідач як на підставу для скасування рішень судів посилається на те, що суди першої та апеляційної інстанцій приймаючи оскаржувані рішення не врахували правову позицію викладену Верховним Судом у постановах від 28.05.2020 у справі №818/532/16 та від 11.06.2020 у справі №816/1109/18, які, на думку контролюючого органу, ухвалені у подібних правовідносинах.

Проте, колегія суддів вважає такі посилання безпідставними, оскільки подібність правовідносин означає, зокрема, подібність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи. При цьому, обставини, які формують зміст таких правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, самі по собі не формують подібності правовідносин, важливими факторами є також доводи і аргументи сторін, які складають межі судового розгляду справи.

Наведені відповідачем постанови Верховного Суду ухвалені у адміністративних справах за інших фактичних обставин, установлених судами попередніх інстанцій, та загалом стосуються оцінки встановлених судами обставин та досліджених ними доказів (оцінюючий фактор).

Продовжити читання →

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 квітня 2023 року

м. Київ

Справа № 511/2303/19

Провадження № 14-56цс22

Cамочинно збудоване нерухоме майно не є об`єктом права власності, а тому не може бути предметом поділу. Особа не набуває права власності на самочинне будівництво

При цьому до прийняття новоствореного нерухомого майна до експлуатації та його державної реєстрації право власності на це новостворене нерухоме майно як об’єкт цивільного обороту не виникає, у такому випадку особа є власником лише матеріалів, обладнання, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна). У разі неможливості поділу незакінченого будівництвом будинку суд може визнати право за сторонами спору на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або з урахуванням конкретних обставин залишити його одній зі сторін, а іншій присудити компенсацію. Визнаючи при цьому право власності на матеріали чи обладнання, суд у своєму рішенні має зазначити (назвати) ці матеріали чи обладнання.

Продовжити читання →