2016.02.10 № 6-216цс14 ВСУ: ліквідація іпотекодавця

067 86-244-17, юридична консультація, судова практика, юрист, адвокат, киев
067 86-244-17, юридична консультація, судова практика, юрист, адвокат, киев

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

  10 лютого 2016 року                                                                                      м. Київ

          Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

         Відповідно до статті 599 ЦК України зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

         Отже, припинення договору, з якого виникає забезпечене іпотекою зобов’язання, зіставляють із підставами для припинення права іпотеки. Однак, при цьому слід ураховувати, що відповідно до вимог статей 526, 599 ЦК України зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Будь-які охоронні зобов’язання, які випливають з основного зобов’язання, не повинні припиняти дію зобов’язань, які забезпечують основне зобов’язання, яке залишилось невиконаним.

         За змістом статті 11 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець (майновий поручитель) несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов’язання в межах вартості предмета іпотеки.

         Укладаючи договір застави (іпотеки), заставодавець (іпотекодавець) приймає на себе всі ризики, пов’язані з невиконанням зобов’язання боржником (у межах вартості предмета застави (іпотеки)), у тому числі й ті, що виникають унаслідок банкрутства боржника з його подальшим виключенням із ЄДРЮО та ФОП. Оскільки покладення на особу, яка видала забезпечення, цих ризиків відбулося за договором, укладеним заставодавцем (іпотекодавцем) саме з кредитором, то всі прийняті ризики повинні покладатися на особу, яка видала забезпечення, і після припинення існування боржника, отже, ліквідація несення цих ризиків. Інше може бути передбачено договором між кредитором та особою, яка видала забезпечення, тобто, звільнення останньої від таких ризиків повинно бути предметом спеціальної домовленості між нею і кредитором.

         Аналіз вищенаведених правових норм дає підстави для висновку про те, що сам факт ліквідації боржника за кредитним договором з внесенням запису до відповідного реєстру про припинення юридичної особи за наявності заборгованості боржника за цим договором не є підставою для припинення договору іпотеки, який укладений для забезпечення виконання кредитного договору боржником.

         Змістом частин першої, другої статті 590 ЦК України визначено порядок дій заставодержателя (іпотекодержателя) щодо захисту свого права у разі, коли основне зобов’язання не буде виконано у встановлений строк (термін). У такому разі заставодержатель набуває право звернення до суду з позовною заявою про звернення стягнення на предмет застави.

         Таким чином, слід дійти висновку, що саме по собі постановлення господарським судом ухвали про ліквідацію юридичної особи-боржника за основним зобов’язанням та його виключення з ЄДРЮО та ФОП не тягнуть за собою припинення зобов’язання, адже до цього іпотекодержателем було пред’явлено відповідну вимогу до іпотекодавця в позовному провадженні про звернення стягнення на іпотечне майно, оскільки він неналежним чином виконував взяте на себе зобов’язання по погашенню боргу.

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого Яреми А.Г.,    
суддів: Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І., Сеніна Ю.Л.,
Лященко Н.П., Романюка Я.М., Сімоненко В.М.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до Особа_1, третя особа – товариство з обмеженою відповідальністю «М’ясний формат», про звернення стягнення на предмет іпотеки, за зустрічним позовом Особа_1 до публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», треті особи: приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Особа_2, реєстраційна служба Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області, про визнання договору іпотеки припиненим за заявою публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 вересня  2014 року,

в с т а н о в и л а:

 

У січні 2010 року відкрите акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» (далі – ВАТ «Райффайзен Банк Аваль»), правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» (далі –
ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»), звернулося до суду із зазначеною позовною заявою, а в подальшому – із заявою про зміну позовних вимог, посилаючись на те, що 4 серпня 2008 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» і товариством з обмеженою відповідальністю «М’ясний формат» (далі – ТОВ «М’ясний формат») укладено генеральну кредитну угоду, на підставі якої цього ж дня між останніми укладено кредитний договір, за умовами якого ТОВ «М’ясний формат» було відкрито довгострокову відновлювальну кредитну лінію з лімітом кредитування 2 млн 500 тис. грн строком до 3 серпня 2011 року зі сплатою 19,75 відсотків річних.

З метою забезпечення виконання ТОВ «М’ясний формат» своїх зобов’язань за вказаним кредитним договором 4 серпня 2008 року укладено два договори іпотеки між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та:

Особа_1, предметом договору з якою є квартира Адреса_1;

Особа_3, предметом договору з яким є квартира Адреса_2.

Унаслідок невиконання ТОВ «М’ясний формат» кредитного договору в останнього утворилася заборгованість, яка станом на 11 вересня 2009 року склала 2 млн 566 тис. 712 грн 47 коп., тому банк просив у рахунок погашення заборгованості звернути солідарне стягнення на зазначені квартири шляхом продажу їх на прилюдних торгах, зняти Особа_1 і Особа_3 з реєстрації та виселити з квартир, стягнути з них солідарно судові витрати.

Суди неодноразово розглядали справу за позовом ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» до Особа_3 і Особа_1.

Так, заочним рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 8 червня 2011 року ухвалено стягнути з відповідачів заборгованість за кредитним договором у розмірі 2 млн 566 тис. 712 грн 47 коп. за рахунок предметів іпотеки у межах їх вартості; вирішено питання про розподіл судових витрат.

 Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 6 квітня 2012 року рішення суду від 8 червня 2011 року скасовано.

Заочним рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 25 липня 2012 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 грудня 2012 року, позов задоволено, ухвалено у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором у розмірі
2 млн 566 тис. 712 грн 47 коп. звернути стягнення на предмети іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів з продажу квартир за початковою ціною, яка встановлюється на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб’єктом оціночної діяльності.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 липня 2013 року зазначені рішення суду першої та ухвалу суду апеляційної інстанцій скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

У січні 2014 року Особа_1 звернулася до суду із зустрічним позовом, посилаючись на те, що ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 12 березня 2013 року ТОВ «М’ясний формат» ліквідовано. На підставі цієї ухвали 28 березня 2013 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців (далі – ЄДР) внесено запис про припинення ТОВ «М’ясний формат».

Оскільки відповідно до статті 609 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) з ліквідацією боржника припиняється його основне зобов’язання перед кредитором, а згідно із частиною першою статті 17 Закону України від
5 червня 2003 року № 898-IV «Про іпотеку» (далі – Закон України «Про іпотеку») з припиненням основного зобов’язання іпотека також припиняється, Особа_1 просила визнати договір іпотеки належної їй квартири Адреса_1, укладений 4 серпня 2008 року між нею та ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», припиненим, зобов’язати реєстраційну службу Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області внести до Державного реєстру іпотек та Державного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна записи щодо припинення обтяжень іпотекою квартири.

Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 28 лютого 2014 року позовні вимоги ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» до Особа_3 та Особа_1 роз’єднано в самостійні провадження.

Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 28 лютого 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 червня 2014 року, в задоволенні позову ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» до Особа_1 відмовлено; зустрічний позов Особа_1 задоволено частково, визнано договір іпотеки, укладений 4 серпня 2008 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та Особа_1, припиненим з моменту внесення до ЄДР інформації про припинення ТОВ «М’ясний формат», тобто з 8 березня 2013 року. У задоволенні решти позову Особа_1 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від
3 вересня 2014 року касаційну скаргу ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» відхилено, вказані рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду залишено без змін.

У заяві про перегляд судового рішення ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» порушує питання про скасування ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 вересня 2014 року з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) у редакції, що діяла до набрання чинності Законом України від
12 лютого 2015 року № 192-VIII  «Про забезпечення права на справедливий суд» (далі – Закон № 192-VIII), посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми матеріального права, а саме статті 609 ЦК України.

Для обґрунтування зазначеної підстави ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» посилається на ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 грудня 2011 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства «Акціонерно-комерційний банк «Капітал» (далі – ПАТ «АКБ «Капітал») до фізичної особи про звернення стягнення на предмет іпотеки (№ 6-15893св11).

Так, у вказаній справі суд касаційної інстанції, застосувавши частину першу статті 17, частину першу статті 33 Закону України «Про іпотеку», статтю 111, частину першу статті 575, частину першу статті 598, статті 599, 609 ЦК України, залишив рішення суду апеляційної інстанції про задоволення позову без змін виходячи з того, що на час звернення ПАТ «АКБ «Капітал» (кредитора) до суду з позовом боржник ліквідований не був, запис про припинення останнього внесено до ЄДР лише після звернення кредитора до суду, а тому зобов’язання за кредитним та іпотечним договорами не можна визнати припиненими. Наявність постанови господарського суду про визнання підприємства банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури не припиняє зобов’язальних правовідносин сторін, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов’язання та відповідно не припиняє договору іпотеки.

У справі, яка переглядається, суди апеляційної та касаційної інстанцій погодилися з висновками суду першої інстанції, який, відмовивши в задоволенні позову ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та задовольнивши частково зустрічний позов Особа_1, дійшов висновку, що у зв’язку з ліквідацією ТОВ «М’ясний формат» основне зобов’язання за укладеним між останнім та ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» кредитним договором є припиненим (стаття 609 ЦК України), тому за положенням частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку» припиненим є і договір іпотеки, укладений Особа_1 та ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» з метою забезпечення виконання ТОВ «М’ясний формат» своїх зобов’язань за вказаним кредитним договором.

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку» та статті 609 ЦК України.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи заявника, судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає  частковому задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що 4 серпня 2008 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ТОВ «М’ясний формат» укладено генеральну кредитну угоду, згідно з пунктом 1.1 якої банк зобов’язався надати ТОВ «М’ясний формат» кредитні кошти в порядку і на умовах, визначених кредитними договорами, які укладені в рамках цієї угоди і є її невід’ємними частинами. Того ж дня між
ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ТОВ «М’ясний формат» укладено кредитний договір, за умовами якого останньому була відкрита довгострокова відновлювальна кредитна лінія з лімітом кредитування 2 млн. 500 тис. грн строком до 3 серпня 2011 року зі сплатою 19, 75 відсотків річних. Одночасно з метою забезпечення виконання ТОВ «М’ясний формат» своїх зобов’язань за вказаними генеральною кредитною угодою та кредитним договором між
ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та Особа_1 укладено договір іпотеки, за умовами якого Особа_1 передала в іпотеку належну їй квартиру Адреса_1.

У зв’язку з невиконанням ТОВ «М’ясний формат» умов генеральної кредитної угоди та кредитного договору, в останнього утворилась заборгованість, яка станом на 11 вересня 2009 року склала 2 млн. 566 тис. 712 грн 47 коп.

У січні 2010 року ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» звернулося до суду з позовною заявою до Особа_1.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 12 березня 2013 року ТОВ «М’ясний формат» ліквідовано.

28 березня 2013 року до ЄДРЮО та ФОП внесено запис про припинення ТОВ «М’ясний формат».

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судами касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог — відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Отже, припинення договору, з якого виникає забезпечене іпотекою зобов’язання, зіставляють із підставами для припинення права іпотеки. Однак, при цьому слід ураховувати, що відповідно до вимог статей 526, 599 ЦК України зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Будь-які охоронні зобов’язання, які випливають з основного зобов’язання, не повинні припиняти дію зобов’язань, які забезпечують основне зобов’язання, яке залишилось невиконаним.

За змістом статті 11 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець (майновий поручитель) несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов’язання в межах вартості предмета іпотеки.

Укладаючи договір застави (іпотеки), заставодавець (іпотекодавець) приймає на себе всі ризики, пов’язані з невиконанням зобов’язання боржником (у межах вартості предмета застави (іпотеки)), у тому числі й ті, що виникають унаслідок банкрутства боржника з його подальшим виключенням із ЄДРЮО та ФОП. Оскільки покладення на особу, яка видала забезпечення, цих ризиків відбулося за договором, укладеним заставодавцем (іпотекодавцем) саме з кредитором, то всі прийняті ризики повинні покладатися на  особу, яка видала забезпечення, і після припинення існування боржника, отже, ліквідація боржника не повинна припиняти обов’язок заставодавця (іпотекодавця)  з несення цих ризиків. Інше може бути передбачено договором між кредитором та особою, яка видала забезпечення, тобто, звільнення останньої від таких ризиків повинно бути предметом спеціальної домовленості між нею і кредитором.

Аналіз вищенаведених правових норм дає підстави для висновку про те, що сам факт ліквідації боржника за кредитним договором з внесенням запису до відповідного реєстру про припинення юридичної особи за наявності заборгованості боржника за цим договором не є підставою для припинення договору іпотеки,  який укладений для забезпечення виконання кредитного договору боржником.

Змістом частин першої, другої статті 590 ЦК України визначено порядок дій заставодержателя (іпотекодержателя) щодо захисту свого права у разі, коли основне зобов’язання не буде виконано у встановлений строк (термін). У такому разі заставодержатель набуває право звернення до суду з позовною заявою про звернення стягнення на предмет застави.

Таким чином, слід дійти висновку, що саме по собі постановлення господарським судом ухвали про ліквідацію юридичної особи-боржника за основним зобов’язанням та його виключення з ЄДРЮО та ФОП не тягнуть за собою припинення зобов’язання іпотекодавця з виконання забезпеченого іпотекою зобов’язання, адже до цього іпотекодержателем було пред’явлено відповідну вимогу до іпотекодавця в позовному провадженні про звернення стягнення на іпотечне майно, оскільки він неналежним чином виконував взяте на себе зобов’язання по погашенню боргу.

Таких по суті висновків дійшов і суд касаційної інстанції під час розгляду касаційної скарги у справі № 6-15893св11.

Проте у справі, яка переглядається, суд касаційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права щодо спірних правовідносин, не врахував визначений законодавством виняток із загального правила припинення договору іпотеки та дійшов помилкових висновків щодо припинення іпотеки в зв’язку з ліквідацією юридичної особи-боржника за основним зобов’язанням у будь-якому випадку, у тому числі й у разі, якщо до визнання боржника-юридичної особи ліквідованим і внесення запису про його припинення до ЄДРЮО та ФОП кредитор своїми діями захистив своє право на отримання коштів за договором кредиту та звернувся до суду з позовною заявою до іпотекодавця.

 Таким чином, судова палата у цивільних справах Верховного Суду України встановила, що ухвала суду касаційної інстанції у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, – неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, є незаконною.

За таких обставин відповідно до пункту 1 частини першої статті 355 і частин першої та другої статті 360-4 ЦПК України ухвала колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 вересня  2014 року підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 360-3, частинами першою та другою статті 360-4 ЦПК України, судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

 

п о с т а н о в и л а:

 

Заяву публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» задовольнити частково.

Ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від
3 вересня  2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий

 

Судді Верховного Суду України:

А.Г. Ярема

 

В.І. Гуменюк 

 

Н.П. Лященко

 

Л.І. Охрімчук

 

Я.М. Романюк

 

Ю.Л. Сенін

 

В.М. Сімоненко