2016.02.11 № 5-331кс15 ВСУ: оскарження рішення про аміністію

Оскарження в касаційному порядку рішення про амністію
067 86-244-17, юридична консультація, судова практика, юрист, адвокат, киев

П О С Т А Н О В А 

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

 

11 лютого 2016 року                                                                                 м. Київ

 

Слід зазначити, що інститут амністії не належить до кола питань, що регулюються нормами розділу VIIІ КПК «Виконання судових рішень», і за своїм правовим змістом виходить за межі питань, що вирішуються за його правилами. До процедури виконання вироку норми кримінального процесуального закону відносять, по-перше, визначений перелік обставин, амністія до якого не входить (пункти 1 – 13 частини 1 статті 537 КПК), а по-друге, – питання про різні сумніви і протиріччя, що виникають при виконанні вироку (пункт 14 частини 1 статті 537 КПК).

Амністія в Україні оголошується спеціальним законом (стаття 92 Конституції України) і в кримінальному праві є частиною інституту звільнення від покарання та його відбування (розділ ХІІ КК), відтак питання застосування амністії підлягають вирішенню в межах кримінальної процедури. Згідно зі статтею 86 КК, амністія оголошується законом України стосовно певної категорії осіб (визнаних винними у вчиненні злочину обвинувальним вироком суду, або кримінальні справи стосовно яких розглянуто судами, але вироки не набрали законної сили), які можуть бути таким законом повністю або частково звільнені від відбування покарання. Порядок і процедура застосування амністії регулюються відповідним законом з урахуванням положень Закону України від 1 жовтня 1996 року № 392/96-ВР «Про застосування амністії в Україні». Проте ці нормативні акти не визначають порядку оскарження ухвалених на їх підставі судових рішень. КПК теж не містить норм, які б окремо регулювали порядок оскарження таких судових рішень.

Водночас, згідно з частиною 2 статті 1 КПК, кримінальне процесуальне законодавство України складається не лише з цього Кодексу, але й з відповідних положень Конституції, міжнародних договорів, що обов’язкові для України, та інших законів.

Відтак положення частини 2 статті 424 КПК необхідно тлумачити цілісно і питання про те, чи підлягають оскарженню в касаційному порядку судові рішення щодо застосування амністії, слід вирішувати, виходячи з положень Конституції України, згідно з пунктом 8 частини 3 статті 129 якої повнота касаційного перегляду обмежена лише випадками прямого, недвозначного виключення (заборони) на рівні закону.

Оскільки КПК не встановлює заборони на оскарження в касаційному порядку рішень суду щодо амністії, висновки касаційного суду у справі ″ОСОБА″ про те, що касаційну скаргу ним подано на судове рішення, яке не підлягає оскарженню в касаційному порядку, суперечать нормам права, що передбачені кримінальним процесуальним законодавством України.

Судова  палата у кримінальних справах   Верховного Суду України у складі:

головуючого судді-доповідача   Короткевича М.Є.,

 

суддів: Вус С.М., Глоса Л.Ф., Гошовської Т.В., Заголдного В.В.,      Канигіної Г.В., Кліменко М.Р., Ковтюк Є.І.,          Кузьменко О.Т., Пивовара В.Ф., Пошви Б.М.,              Редьки А.І., Школярова В.Ф.,

 

за участі

 

 

при секретарях:

заступника начальника департаменту – начальника управління підтримання державного обвинувачення в суді

Генеральної прокуратури України      Курапова М.В.,

Тімчинській І.О., Гобелецькому Ю.Т.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за заявою заступника Генерального прокурора України про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 липня 2015 року щодо ″ОСОБА″,

                                               у с т а н о в и л а:

вироком Дебальцевського міського суду Донецької області від 25 червня 2013 року ″ОСОБА″, ″ІНФОРМАЦІЯ″, громадянина України, не судимого, визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого частиною 2 статті 121 Кримінального кодексу України (далі – КК), і призначено покарання до позбавлення волі на строк сім років шість місяців. Вирок набув законної сили 17 жовтня 2013 року.

Артемівський міськрайонний суд Донецької області, керуючись статтями 537, 539 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК) та Законом України від 8 квітня 2014 року № 1185-VII «Про амністію у 2014 році» (далі – Закон № 1185-VII), ухвалою від 26 листопада 2014 року відмовив у задоволенні клопотання ″ОСОБА″ про застосування до нього амністії у зв’язку з тим, що той належить до категорії осіб, на яких цей Закон не поширюється (пункт «є» частини 1 статті 8 Закону № 1185-VII).

Апеляційний суд Запорізької області ухвалою від 3 березня 2015 року, керуючись статтями 404, 405, 407, 418, 419 КПК, залишив апеляцію   ″ОСОБА″ без задоволення.

Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (далі – ВССУ) ухвалою від 30 липня 2015 року відмовила у відкритті касаційного провадження за скаргою ″ОСОБА″ на вказану вище ухвалу апеляційного суду, керуючись пунктом 1 частини 2 статті 428 КПК, – у зв’язку з тим, що касаційну скаргу подано на судове рішення, яке не підлягає оскарженню в касаційному порядку.

У заяві про перегляд ухвали ВССУ від 30 липня 2015 року заступник Генерального прокурора України стверджує про неоднакове застосування судом касаційної інстанції норм права, передбачених частиною 2 статті 424 та частиною 5 статті 539 КПК, що зумовило ухвалення різних за змістом судових рішень, та просить скасувати оскаржене рішення і направити справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

На думку прокурора, судове рішення, яке ″ОСОБА″ оскаржив у касаційному порядку, може бути предметом касаційного розгляду, оскільки воно є таким, що перешкоджає подальшому кримінальному провадженню, та не належить до ухвал, заперечення на які можуть бути включені до касаційної скарги на основне судове рішення. Водночас процесуальний закон не містить прямої заборони на його оскарження, адже частина 5 статті 539 КПК, на яку послався касаційний суд, лише вказує на можливість оскарження його в апеляційному порядку. Заявник обґрунтовує свою позицію положеннями статті 129 Конституції України, яка гарантує забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішень суду крім випадків, установлених законом, а також звертає увагу на завдання кримінального провадження, зафіксовані у статті 2 КПК.

На підтвердження неоднакового застосування касаційним судом норми права, передбаченої КПК, прокурор надав копію ухвали суду касаційної інстанції від 28 квітня 2015 року № 5-639км15, згідно з якою інша колегія суддів судової палати у кримінальних справах ВССУ визнала судові рішення щодо застосування акта амністії предметом касаційного оскарження та, керуючись статтями 434, 436 КПК, задовольнила касаційну скаргу прокурора на ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 9 жовтня 2014 року про застосування амністії до іншої особи.

Провадження за заявою заступника Генерального прокурора України відкрито 5 листопада 2015 року відповідно до положень статті 452 КПК (в редакції Закону України № 192-VIII від 12 лютого 2015 року «Про забезпечення права на справедливий суд»).

Судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України заслухала суддю-доповідача, міркування прокурора, який підтримав доводи заяви та вважав, що оскаржене судове рішення є незаконним, дослідила матеріали справи та касаційного провадження, вивчила наукові висновки фахівців Науково-консультативної ради при Верховному Суді України, обговорила доводи заяви і дійшла висновку про таке.

  1. Справа ″ОСОБА″ переглядається на підставі, передбаченій пунктом 2 частини 1 статті 445 КПК. Предметом розгляду є застосування судом касаційної інстанції норм права, передбачених частиною 2 статті 424 та частиною 5 статті 539 КПК, а саме – питання про те, чи підлягають оскарженню в касаційному порядку судові рішення щодо застосування амністії.
  2. Згідно з частиною 5 статті 453 КПК, Верховний Суд України переглядає судові рішення у межах поданої заяви. Положення глави 33 КПК обмежують Суд також установленими у справі фактичними обставинами, які викладено в судових рішеннях, що набрали законної сили.
  3. У справі ″ОСОБА″ касаційний суд відмовив у відкритті касаційного провадження за скаргою засудженого на ухвалу суду апеляційної інстанції щодо застосування амністії. Його висновки зводяться до такого: частина 5 статті 539 КПК передбачає оскарження ухвали суду за наслідками розгляду клопотання (подання) щодо питань, пов’язаних із виконанням вироку, лише в апеляційному порядку і не передбачає оскарження такого судового рішення в касаційному порядку; положення частини 2 статті 424 КПК передбачає оскарження в касаційному порядку лише тих судових рішень, що перешкоджають подальшому кримінальному провадженню, а оскаржене ″ОСОБА″ до таких не належить; дану ухвалу постановлено апеляційним судом у межах закону про амністію і вона стосується питань, пов’язаних із виконанням вироку, що не є предметом перегляду суду касаційної інстанції.
  4. Вирішуючи поставлене в заяві питання, Верховний Суд України керується таким.

Згідно зі статтею 8 Конституції України, в нашій державі визнається і діє принцип верховенства права, за яким Конституція має найвищу юридичну силу, а закони та інші нормативно-правові акти приймаються на її основі та повинні їй відповідати.

Однією з основних засад судочинства, які закріплено в Конституції України, є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, установлених законом (пункт 8 частини 3 статті 129).

Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав у своїх рішеннях, що Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод не зобов’язує держав-учасниць створювати апеляційні чи касаційні суди, однак там, де такі суди існують, необхідно дотримуватись визначених у статті 6 Конвенції гарантій кожного на справедливий розгляд його справи судом, що встановлений законом (пункт 22 рішення у справі «Сокуренко і Стригун проти України»).

Конституційний Суд України під час офіційного тлумачення вказаних вище положень статті 129 Конституції дійшов висновку, що винятки з правила про забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду мають бути визначені законом (Рішення від 11 грудня 2007 року N 11-рп/2007).

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 428 КПК, суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, яке не підлягає оскарженню в касаційному порядку.

У частинах 1 і 2 статті 424 КПК зазначено судові рішення, які можуть бути оскаржені в касаційному порядку. Це вироки та ухвали про застосування або відмову у застосуванні примусових заходів медичного чи виховного характеру суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, судові рішення суду апеляційної інстанції, постановлені щодо зазначених судових рішень суду першої інстанції, а також ухвали суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку та ухвали суду апеляційної інстанції, якщо вони перешкоджають подальшому кримінальному провадженню, крім випадків, передбачених КПК.

Водночас КПК не містить переліку судових рішень, які перешкоджають подальшому провадженню у справі, та має лише одну норму, яка забороняє оскарження в касаційному порядку певного судового рішення, – її зафіксовано в частині 4 статті 424, згідно з якою не підлягають оскарженню в касаційному порядку ухвала слідчого судді після її перегляду в апеляційному порядку та ухвала суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги на таку ухвалу.

Норма права, передбачена статтею 539 КПК, на яку послався касаційний суд у справі ″ОСОБА″ при обґрунтуванні своєї правової позиції, не може слугувати аргументом при розгляді питання про те, чи може зазначене в ній судове рішення бути оскаржене в касаційному порядку, оскільки не належить до норм права, які регулюють провадження в суді касаційної інстанції. Згідно з частиною 5 статті 539 КПК, за наслідками розгляду клопотання (подання) щодо питань, пов’язаних із виконанням вироку, суд постановляє ухвалу, яка може бути оскаржена в апеляційному порядку, тобто дана норма за редакційною формою викладення надає правової визначеності перегляду в апеляційному порядку (щодо можливості оскарження) і зовсім не торкається сфери касації – вона не містить ані прямої, ані непрямої заборони щодо перегляду судових рішень про амністію у касаційному порядку.

Слід зазначити, що інститут амністії не належить до кола питань, що регулюються нормами розділу VIIІ КПК «Виконання судових рішень», і за своїм правовим змістом виходить за межі питань, що вирішуються за його правилами. До процедури виконання вироку норми кримінального процесуального закону відносять, по-перше, визначений перелік обставин, амністія до якого не входить (пункти 1 – 13 частини 1 статті 537 КПК), а по-друге, – питання про різні сумніви і протиріччя, що виникають при виконанні вироку (пункт 14 частини 1 статті 537 КПК).

Амністія в Україні оголошується спеціальним законом (стаття 92 Конституції України) і в кримінальному праві є частиною інституту звільнення від покарання та його відбування (розділ ХІІ КК), відтак питання застосування амністії підлягають вирішенню в межах кримінальної процедури. Згідно зі статтею 86 КК, амністія оголошується законом України стосовно певної категорії осіб (визнаних винними у вчиненні злочину обвинувальним вироком суду, або кримінальні справи стосовно яких розглянуто судами, але вироки не набрали законної сили), які можуть бути таким законом повністю або частково звільнені від відбування покарання. Порядок і процедура застосування амністії регулюються відповідним законом з урахуванням положень Закону України від 1 жовтня 1996 року № 392/96-ВР «Про застосування амністії в Україні». Проте ці нормативні акти не визначають порядку оскарження ухвалених на їх підставі судових рішень. КПК теж не містить норм, які б окремо регулювали порядок оскарження таких судових рішень.

Водночас, згідно з частиною 2 статті 1 КПК, кримінальне процесуальне законодавство України складається не лише з цього Кодексу, але й з відповідних положень Конституції, міжнародних договорів, що обов’язкові для України, та інших законів.

Відтак положення частини 2 статті 424 КПК необхідно тлумачити цілісно і питання про те, чи підлягають оскарженню в касаційному порядку судові рішення щодо застосування амністії, слід вирішувати, виходячи з положень Конституції України, згідно з пунктом 8 частини 3 статті 129 якої повнота касаційного перегляду обмежена лише випадками прямого, недвозначного виключення (заборони) на рівні закону.

Оскільки КПК не встановлює заборони на оскарження в касаційному порядку рішень суду щодо амністії, висновки касаційного суду у справі ″ОСОБА″ про те, що касаційну скаргу ним подано на судове рішення, яке не підлягає оскарженню в касаційному порядку, суперечать нормам права, що передбачені кримінальним процесуальним законодавством України.

  1. Із доданої до заяви заступника Генерального прокурора копії ухвали від 28 квітня 2015 року № 5-639км15 вбачається, що у справі щодо іншої особи касаційний суд інакше застосував ті самі норми права – прийняв до свого провадження та розглянув по суті касаційну скаргу на судові рішення щодо амністії.

Наявність неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми права, передбаченої частиною 2 статті 424 КПК, що зумовило ухвалення різних за змістом судових рішень, є підставою для задоволення заяви, у зв’язку з чим оскаржена ухвала касаційного суду підлягає скасуванню з направленням справи на розгляд до суду касаційної інстанції.

Керуючись статтями 453, 454, 455 КПК, Судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

заяву заступника Генерального прокурора України задовольнити.

Ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 липня 2015 року у справі ″ОСОБА″ скасувати, справу направити на розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої пунктом 4 частини 1 статті 445 Кримінального процесуального кодексу України.

Головуючий                                                      М.Є. Короткевич

Судді:

С.М. Вус,

 

 

Л.Ф. Глос,

 

 

Т.В. Гошовська,

 

 

В.В. Заголдний,

 

 

Г.В. Канигіна,

 

 

М.Р. Кліменко,

 

Є.І. Ковтюк,

 

 

О.Т. Кузьменко,

 

 

В.Ф. Пивовар,

 

 

Б.М. Пошва,

 

 

А.І. Редька,

 

 

В.Ф. Школяров