20190710 № 522/22780/15-ц ВС: відповідальність банку, зняття коштів

Стягнення коштів з банку, інтернет платіж, відповідальність, використання реквізитів платіжної картки, цивільний позов, в мережі інтернетПостанова

Іменем України

10 липня 2019 року

м. Київ

справа № 522/22780/15-ц

провадження №61-23040св18

Суди не взяли до уваги, що саме на позивача покладено обов`язок нерозголошення (нерозкриття) інформації за рахунком в результаті використання клієнтом паролів, ПІН-кодів, CVV-кодів, як і обов`язок повідомлення банку в разі втрати, викрадення платіжної картки та розголошення.

Таким чином, враховуючи, що операція з переказу коштів була здійснена в мережі Інтернет з використання реквізитів платіжної картки, у тому числі CVV-коду, які відомі тільки власнику картки, АТ «Ощадбанк» не повинен нести відповідальність за дану операцію.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого — Кузнєцова В. О.,

суддів: Жданової В. С., Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Тітова М. Ю. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач — ОСОБА_1 ,

відповідач — Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» в особі філії — Одеське обласне управління,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії — Одеське обласне управління Древницького Дениса Анатолійовича на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 31 жовтня 2016 року у складі судді Тарасова А. В. та на ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 25 травня 2017 року у складі колегії суддів: Драгомерецького М. М., Громіка Р. Д., Черевка П. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» (далі — АТ «Ощадбанк») в особі філії — Одеське обласне управління про стягнення грошових коштів. В обґрунтування позову зазначав, що 19 серпня 2014 року між ним та АТ «Ощадбанк» укладений договір № 865400, а 22 серпня 2014 року — додатковий договір №2 до договору № 865400 про відкриття карткового рахунку та його обслуговування. На виконання договору позивачу був відкритий картковий рахунок у національній валюті України. Банк оформив та видав позивачу платіжну картку і ПІН-код до неї та здійснював розрахунково-касове обслуговування платіжних операцій позивача з використанням платіжної картки.

09 січня 2015 року з карткового рахунку позивача через систему Visa Transer Portmone було несанкціоновано знято 9 600,00 грн. Однак на телефон позивача не надійшло смс — повідомлення з інформацією про здійснення операцій з переказу коштів з платіжної картки на вказану суму. Дізнавшись про несанкціоновану операцію, він одразу звернувся до відповідача із заявою про блокування та видачу нової картки, а також подав заяву про незгоду з транзакцією, і просив забезпечити повернення йому грошових коштів. Однак до теперішнього часу відповідачем грошові кошти у сумі 9 600,00 грн не повернуті та на рахунок позивача не зараховані.

Враховуючи наведене, просив суд стягнути з АТ «Ощадбанк» на свою користь грошові кошти в сумі 9 600, 00 грн та пеню в розмірі 59%, що складає 5 664, 00 грн.

Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанції

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 31 жовтня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 25 травня 2017 року, позов задоволено, стягнуто з АТ «Ощадбанк» на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 9 600, 00 грн та пеню в розмірі 59%, що складає 5 664, 00 грн.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, з урахуванням правової позиції Верховного Суду України у справі № 6-71цс15, виходив з того, що відповідач не надав доказів на підтвердження вчинення позивачем будь-яких дій щодо списання грошових коштів у розмірі 9 600, 00 грн з його банківського рахунку, відтак посилання АТ «Ощадбанк» на те, що лише позивачу був відомий ПІН — код належної йому банківської платіжної карти, та непричетність установи банку до списання коштів з рахунку позивача, не приймаються до уваги.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У червні 2017 року представник АТ «Ощадбанк» Древницький Д. А. подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Приморського районного суду м. Одеси від 31 жовтня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 25 травня 2017 року і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що АТ «Ощадбанк» не може нести відповідальність за проведення операцій по картці позивачем або іншими сторонніми особами, в тому числі за зняття грошових коштів 09 січня 2015 році у розмірі 9 600, 00 грн з платіжної картки позивача, оскільки така відповідальність покладена саме на останнього. Судами не було встановлено, у чому саме полягає вина чи неправомірні дії АТ «Ощадбанку».

Крім того, судами необґрунтовано взято до уваги правову позицію Верховного суду України висловлену в постанові від 13 травня 2015 року по справі №6-71цс15, так як вона ґрунтується на положеннях постанови правління Національного банку України від 30 квітня 2010 року №223, яка втратила чинність.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 червня 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі, витребувано її матеріали з Приморського районного суду м. Одеси та зупинено виконання рішення Приморського районного суду м. Одеси від 31 жовтня 2016 року.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі — ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 листопада 2017 року справу призначено до судового розгляду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Фактичні обставини справи

Судами встановлено, що між АТ «Ощадбанк» та ОСОБА_1 укладено договір № 865400 від 19 серпня 2014 року та додатковий договір № 2 до договору № 865400 від 22 серпня 2014 року про відкриття карткового рахунку та його обслуговування. На виконання вказаного договору позивачу відкрито картковий рахунок № НОМЕР_1 у національній валюті України. Банк оформив та видав позивачу платіжну картку VISA Classic» та ПІН — конверт до неї.

27 серпня 2014 року ОСОБА_1 отримав від АТ «Ощадбанк» за допомогою платіжної картки кредит у сумі 90 000 грн.

Згідно виписки по картковому рахунку з вересня 2014 року через касу банка за допомогою платіжної картки позивачем було здійснено поповнення карткового рахунку з метою погашення кредиту та відсотків: 23 вересня 2014 року — 2000,00 грн; 26 вересня 2014 року — 1700,00 грн; 27 жовтня 2014 року — 2000,00 грн; 03 листопада 2014 року — 1650,00 грн; 17 листопада 2014 року — 10000,00 грн; 27 листопада 2014 року — 1500,00 грн.

09 січня 2015 року з карткового рахунку позивача № НОМЕР_1 через систему Visa Transer Portmone знято 9 600,00 грн.

12 січня 2015 року позивач звернувся до відповідача із заявою про блокування та видачу нової картки, а також подав заяву про незгоду з транзакцією від 09 січня 2015 року і просив повернути на його рахунок грошові кошти у розмірі 9 600, 00 грн.

27 лютого 2015 року позивач звернувся із додатковою заявою, в якій просив банк повторно надати відповідь на заяву від 12 січня 2015 року.

10 лютого 2015 року філією Одеського обласного управління АТ «Ощадбанк» надано відповідь на заяву ОСОБА_1 , зі змісту якої вбачається, що згідно пункту 1.5. Договору про відкриття та обслуговування карткового рахунку, випуск та надання платіжної картки, Банк не несе відповідальності за збитки, завдані клієнту у разі розголошення (розкриття) інформації за Розрахунком в результаті використання клієнтом паролів, ПІН-кодів, CVV — кодів, а також у разі оголошення клієнтом ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до системи WEB — банкінг «Ощад-24/7», та/або ПІН-коду до системи Mobile — банкінг «Ощад-24/7», та отримання щомісячних виписок на адресу електронної пошти. Операція з переказу коштів у сумі 9 600, 00 грн була здійснена 09 січня 2015 року в мережі Інтернет з використання реквізитів платіжної картки, у тому числі CVV-коду, які відомі тільки власнику картки. За таких обставин, відповідач відмовив у відшкодування грошових котів.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Згідно частини першої статті 1071 ЦК України банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження.

Статтею 1073 ЦК України передбачено, що у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.

Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» (далі — Закон) визначаються загальні засади функціонування платіжних систем і систем розрахунків (далі — платіжні системи) в Україні, поняття та загальний порядок проведення переказу коштів у межах України, встановлює відповідальність суб`єктів переказу, а також визначає загальний порядок здійснення нагляду (оверсайта) за платіжними системами.

Згідно пункту 1.27 статті 1 Закону платіжна картка — електронний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду картки, що використовується для ініціювання переказу коштів з рахунка платника або з відповідного рахунка банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі в касах банків через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором;

Відповідно до частини третьої статті 6 Закону порядок відкриття банками рахунків та їх режими визначаються Національним банком України. Умови відкриття рахунка та особливості його функціонування передбачаються в договорі, що укладається між банком і його клієнтом — власником рахунка.

Згідно пункту 1.2 договору АТ «Ощадбанк» зобов`язався приймати і зараховувати на рахунок грошові кошти, які надходять клієнту, та забезпечує проведення розрахунків за операціями вчиненими з використанням платіжної картки, в межах витратного ліміту.

За пунктом 1.5 договору банк не несе відповідальності за збитки, завдані клієнту у разі розголошення (розкриття) інформації за рахунком в результаті використання клієнтом паролів, ПІН-кодів, CVV-кодів.

Як вбачається з пункту 1.7 договору клієнт доручає банку в порядку договірного списання списувати з рахунку зокрема платежі, які пред`явлені міжнародними платіжними системами на підставі платіжних повідомлень еквайрів.

Крім того, згідно пункту 2.2 Правил користування платіжними картками, емітованими АТ «Ощадбанк», які є Додатком №2 до договору, якщо платіжну картку втрачено, викрадено або з іншої причини вона стала непридатною до використання, а також якщо ПІН-код став відомий сторонній особі, позивач повинен в усній формі терміново заявити про це в Контакт-центр АТ «Ощадбанк» та протягом 3 днів надати письмові заяву в оригіналі або по факсу до установи Банку, де відкрито рахунок. Позивач відповідач відповідає за всі суми по операціях з платіжною карткою, якщо передано картку сторонній особі або не повідомлено банк про те, що її загублено.

За таких обставин, суди не взяли до уваги, що саме на позивача покладено обов`язок нерозголошення (нерозкриття) інформації за рахунком в результаті використання клієнтом паролів, ПІН-кодів, CVV-кодів, як і обов`язок повідомлення банку в разі втрати, викрадення платіжної картки та розголошення.

Таким чином, враховуючи, що операція з переказу коштів у сумі 9 600, 00 грн була здійснена 09 січня 2015 року в мережі Інтернет з використання реквізитів платіжної картки, у тому числі CVV-коду, які відомі тільки власнику картки, АТ «Ощадбанк» не повинен нести відповідальність за дану операцію.

Крім того, судами до спірних правовідносин застосовано правову позицію Верховного Суду України в справі №6-71цс15, де визначено, що відповідно до пунктів 6.7, 6.8 Положення «Про порядок емісії спеціальних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням», затвердженого постановою Правління Національного банку України від 30 квітня 2010 року №223 банк у разі здійснення недозволеної або некоректно виконаної платіжної операції, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися або які були виконані некоректно, негайно відшкодовує платнику суму такої операції та, за необхідності, відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції. Користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо спеціальний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем або електронної ідентифікації самого спеціального платіжного засобу та його держателя, крім випадків, коли доведено, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

Однак, при цьому судами не враховано, що Положення «Про порядок емісії спеціальних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням», яке затверджено постановою Правління Національного банку України від 30 квітня 2010 року №223, втратило чинність 12 листопада 2014 року, і до даних правовідносин не застосовується.

Встановивши, що суди першої та апеляційної інстанції внаслідок неправильного застосування норм матеріального права прийшли до помилкових висновків про задоволення позовних вимог, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги АТ «Ощадбанк», скасування рішення Приморського районного суду м. Одеси від 31 жовтня 2016 року та ухвали Апеляційного суду Одеської області від 25 травня 2017 року і ухвалення нового про відмову у задоволенні позову.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії — Одеське обласне управління Древницького Дениса Анатолійовича — задовольнити.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 31 жовтня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 25 травня 2017 року скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії — Одеське обласне управління про стягнення грошових коштів відмовити.

З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції рішення Приморського районного суду м. Одеси від 31 жовтня 2016 року та ухвала Апеляційного суду Одеської області від 25 травня 2017 року втрачають законну силу та подальшому виконанню не підлягають.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий

В. О. Кузнєцов

Судді:

В. С. Жданова В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко

М. Ю. Тітов