20190212 № 826/7380/15 Велика палата: відшкодування ПДВ

Відшкодування податку на додану вартість, ПВД, ефективний захист, Велика Плата, підготовка висновку податковою, поатковий адвокатП О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

12 лютого 2019 року

м. Київ

Справа №826/7380/15

а таких обставин, із врахуванням встановленого судом апеляційної інстанції права ТОВ «Аскоп-Україна» на бюджетне відшкодування ПДВ у розмірі 4 млн 447 тис. 644 грн, а також відсутність механізму реального відшкодування платнику податків узгодженої суми бюджетного відшкодування вказаного податку, такі способи захисту порушеного права як зобов’язання контролюючого органу надати висновок про підтвердження заявленої платником податків суми бюджетного відшкодування або внести заяву товариства до Тимчасового реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування не призведуть до ефективного відновлення права платника податків.

Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що відповідно до частини першої статті  1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі — Конвенція) кожна юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Європейський суд з прав людини (далі — ЄСПЛ) наголошував, що поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на речі матеріального світу та не залежить від формальної класифікації, прийнятої у національному законодавстві: деякі інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть розглядатися як «майнові права», а отже, як «майно» (див. mutatis mutandis рішення у справі «Бейелер проти Італії» від 05 січня 2000 року) (Beyeler v. Italy, заява № 33202, § 100)).

За певних обставин «легітимне очікування» на отримання «активу» також може захищатися статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. Так, якщо суть вимоги особи пов’язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «легітимне очікування», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя (див. mutatis mutandis рішення у справі «Суханов та Ільченко проти України» від 26 червня 2014 року (Sukhanov and Ilchenko v. Ukraine, заяви № 68385/10 та № 71378/10, § 35)).

Провадження № 11-778апп18

ВеликаПалата Верховного Суду у складі:

головуючого Князєва В. С.,

судді-доповідача ЗолотніковаО.С.,

суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

за участю секретаря судового засідання Мамонової І. В.,

учасники справи:

представник позивача — ВолошинО.І.,

представники відповідача (Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м. Києві) — БогдановськаТ.В., ПавловичД.М.,

представник відповідача (Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві) — ФерштейА.М.,

розглянула в судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі — ДПІ, інспекція) на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 25 листопада 2015 року (судді Петрик І. Й., Борисюк Л. П., Собків Я. М.) у справі № 826/7380/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Аскоп-Україна» (далі — ТОВ «Аскоп-Україна», товариство) до ДПІ та Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві (далі — ГУ ДКС України у м. Києві) про визнання протиправною бездіяльності й стягнення заборгованості бюджету з відшкодування податку на додану вартість та

ВСТАНОВИЛА:

У квітні 2015 року ТОВ «Аскоп-Україна» звернулося до суду з позовом до ДПІ та ГУ ДКС України у м. Києві, в якому просило:

— визнати протиправною бездіяльність інспекції щодо неподання до органу ДКС України висновку із зазначенням суми податку на додану вартість (далі — ПДВ) у розмірі 4 млн 447 тис. 644 грн, що підлягає відшкодуванню з бюджету на користь ТОВ «Аскоп-Україна»;

— стягнути з Державного бюджету України через ГУ ДКС України у м. Києві на користь позивача заборгованість бюджету з відшкодування ПДВ у розмірі 4 млн 447 тис. 644 грн та пеню в розмірі 211 тис. 1 грн 11 коп., нараховану на суму такої заборгованості за період з 10 лютого по 24 квітня 2015 року;

— стягнути на користь ТОВ «Аскоп-Україна» судові витрати.

На обґрунтування позову ТОВ «Аскоп-Україна» зазначило, що 19 листопада 2014 року позивачем подано до ДПІ в електронній формі податкову декларацію з ПДВ за жовтень 2014 року, в рядку 23.1 якої товариство заявило суму, що підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника у банку, в розмірі 4 млн 447 тис. 644  грн. Разом із податковою декларацією ТОВ «Аскоп-Україна» подало заяву про повернення суми бюджетного відшкодування та розрахунок суми бюджетного відшкодування. Інспекція в період з 14 по 20 січня 2015 року провела документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Аскоп-Україна» щодо правомірності бюджетного відшкодування ПДВ на рахунок платника у банку за жовтень 2014 року, за результатами якої склала довідку від 27 січня 2015 року № 578/26-53-15-02/30579869, згідно з висновками якої на момент складання довідки неможливо підтвердити суму бюджетного відшкодування за жовтень 2014 року в сумі 4 млн 447 тис. 644 грн, що пов’язано з відсутністю відповідей на запити про проведення зустрічних перевірок по ланцюгам постачання. Не погодившись із бездіяльністю інспекції щодо неподання до органу ДКС України висновку із зазначенням суми ПДВ у розмірі 4 млн 447 тис. 644 грн, що підлягає відшкодуванню з бюджету на користь ТОВ «Аскоп-Україна», позивач звернувся до суду з цим позовом.

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 17 липня 2015 року в задоволенні адміністративного позову відмовив.

Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 25 листопада 2015 року апеляційну скаргу ТОВ «Аскоп-Україна» задовольнив. Апеляційний суд скасував постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 липня 2015 року та ухвалив нову постанову, якою позовні вимогиТОВ «Аскоп-Україна» задовольнив: визнав протиправною бездіяльність інспекції щодо неподання до органу ДКС України висновку із зазначенням суми ПДВ у розмірі 4 млн 447 тис. 644 грн, що підлягає відшкодуванню з бюджету на користь ТОВ «Аскоп-Україна»; стягнув з Державного бюджету України через ГУ ДКС України у м. Києві на користь позивача заборгованість бюджету із відшкодування ПДВ у розмірі 4 млн 447 тис. 644 грн та пеню в розмірі 211 тис. 1 грн 11 коп., нараховану на суму такої заборгованості за період з 10 лютого по 24 квітня 2015 року.

Не погодившись із рішенням суду апеляційної інстанції, представник інспекції в касаційній скарзі зазначив, що вказане рішення прийнято без дотримання норм процесуального права та з неправильним застосуванням норм матеріального права, а саме пункту 200.12 статті 200 Податкового кодексу України (далі — ПК України), пунктів 6 та 9 постанови Кабінету Міністрів України від 17 січня 2011 року № 39 «Про затвердження Порядку взаємодії органів державної податкової служби та органів державної казначейської служби в процесі відшкодування податку на додану вартість» (далі — Порядок № 39). На думку скаржника, відшкодування з Державного бюджету України ПДВ є виключними повноваженнями податкових органів та органів державного казначейства, а відтак суд не може підміняти державний орган і вирішувати питання про стягнення такої заборгованості. Крім того, вимога позивача про стягнення бюджетної заборгованості з ПДВ не є правильним способом захисту його прав. Скаржник також зазначив, що аналогічну правову позицію викладено в постанові Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року у справі № 2а/0570/17001/2012. На підставі викладеного представник інспекції просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 липня 2015 року.

Суддя Вищого адміністративного суду України ухвалою від 18 травня 2016 року відкрив касаційне провадження в цій справі.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким Кодекс адміністративного судочинства України (далі — КАС України) викладено в новій редакції.

Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України в редакції згаданого Закону передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У лютому 2018 року вказану касаційну скаргу було передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 26 червня 2018 року клопотання ТОВ «Аскоп-Україна» задовольнив та на підставі пункту 8 розділу VII «Перехідні положення» КАС України справу передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду у зв’язку з необхідністю відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України.

Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 03 вересня 2018 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду на підставі положень частини першої статті 344 та частини п’ятої статті 262 КАС України.

Позивач та ГУ ДКС України у м. Києві відзивів на касаційну скаргу не надіслали.

У судовому засіданні 12 лютого 2019 року представники відповідачів підтримали касаційну скаргу та просили її задовольнити з викладених у ній підстав. Представник позивача просив оскаржуване судове рішення залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, виступи учасників справи, перевіривши матеріали справи та наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення.

Суди попередніх інстанцій установили, що 19 листопада 2014 року ТОВ «Аскоп-Україна» подало до ДПІ в електронній формі податкову декларацію з ПДВ за жовтень 2014 року, в рядку 23.1 якої товариство заявило суму, що підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника у банку, в розмірі 4 млн 447 тис. 644 грн.

Разом із податковою декларацією ТОВ «Аскоп-Україна» подало заяву про повернення суми бюджетного відшкодування та розрахунок суми бюджетного відшкодування.

Інспекція в період з 14 по 20 січня 2015 року провела документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Аскоп-Україна» щодо правомірності бюджетного відшкодування ПДВ на рахунок платника у банку за жовтень 2014 року, за результатами якої склала довідку від 27 січня 2015 року № 578/26-53-15-02/30579869, згідно з висновками якої на момент складання довідки неможливо підтвердити суму бюджетного відшкодування за жовтень 2014 року в сумі 4 млн 447 тис. 644 грн, що пов’язано з відсутністю відповідей на запити про проведення зустрічних перевірок по ланцюгам постачання.

Разом з тим у пунктах 3.17-3.19 вказаної довідки зазначено, що перевіркою правомірності визначення податкових зобов’язань та податкового кредиту, розрахунків з бюджетом та показників, відображених у декларації за вересень — жовтень 2014 року (з додатками), порушень не встановлено. Заявлена сума бюджетного відшкодування (загальна сума ПДВ) у розмірі 4 млн 447 тис. 644 грн підтверджується за результатами звірки даних, зазначених у розрахунку бюджетного відшкодування та даних первинних документів, що підтверджують факт оплати платником товарів/послуг за вересень 2014 року.

Оскільки сума ПДВ у вказаному розмірі не відшкодована ТОВ «Аскоп-Україна», товариство звернулось до суду з цим позовом.

Установлених судами першої та апеляційної інстанцій обставин справи її учасники не оспорюють.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ТОВ «Аскоп-Україна», Окружний адміністративний суд міста Києва керувався тим, що позивач не заявив позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності ДПІ щодо неприйняття відповідного рішення, передбаченого нормами статті 200 ПК України, за наслідками розгляду заяви ТОВ «Аскоп-Україна» про повернення суми бюджетного відшкодування на рахунок платника у банку в розмірі 4 млн 447 тис. 644 грн. Ураховуючи відсутність такого рішення інспекції, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності ДПІ щодо неподання до органу ДКС України висновку із зазначенням суми ПДВ, що підлягає відшкодуванню з бюджету на користь позивача, та стягнення з Державного бюджету України через ГУ ДКС України у м. Києві на користь товариства заборгованості бюджету з відшкодування ПДВ.

Скасовуючи постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 липня 2015 року та задовольняючи позовні вимоги ТОВ «Аскоп-Україна», Київський апеляційний адміністративний суд керувався тим, що оскільки законодавством встановлено порядок, відповідно до якого податковий орган зобов’язаний у визначений строк підтвердити достовірність заявленої платником до відшкодування суми ПДВ і надіслати відповідний висновок до органу казначейства, або прийняти податкове повідомлення-рішення про зменшення такої суми чи відсутність у платника права на її отримання з бюджету, то неприйняття передбаченого законодавством рішення за наслідками перевірки достовірності заявленої платником суми бюджетного відшкодування є протиправною бездіяльністю з боку податкового органу. Крім того, не може бути підставою для відмови у бюджетному відшкодуванні посилання на неможливість підтвердження достовірності заявленої суми бюджетного відшкодування по ланцюгам постачання.

Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованим цей висновок суду апеляційної інстанції з огляду на таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частиною другою статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків визначено статтею 200 ПК України.

Пунктом 200.7 статті 200 ПК України (тут і далі — в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що платник податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення суми бюджетного відшкодування, подає відповідному контролюючому органу податкову декларацію та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації.

На підставі пункту 200.8 статті 200 ПК України до податкової декларації платником податків додаються розрахунок суми бюджетного відшкодування та оригінали митних декларацій. У разі якщо митне оформлення товарів, вивезених за межі митної території України, здійснювалося з використанням електронної митної декларації, така електронна митна декларація надається контролюючим органом за місцем митного оформлення контролюючому органу за місцем обліку такого платника податків в порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису відповідно до закону.

Пунктом 200.10 статті 200 ПК України визначено, що протягом 30 календарних днів, що настають за граничним терміном отримання податкової декларації, контролюючий орган проводить камеральну перевірку заявлених у ній даних.

За наявності достатніх підстав, які свідчать, що розрахунок суми бюджетного відшкодування було зроблено з порушенням норм податкового законодавства, контролюючий орган має право провести документальну позапланову виїзну перевірку платника для визначення достовірності нарахування такого бюджетного відшкодування протягом 30 календарних днів, що настають за граничним терміном проведення камеральної перевірки (пункт 200.11 статті 200 ПК України).

Відповідно до пункту 200.12 статті 200 ПК України контролюючий орган зобов’язаний у п’ятиденний строк після закінчення перевірки подати органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету.

Згідно з пунктом 200.13 статті 200 ПК України на підставі отриманого висновку відповідного контролюючого органу орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, видає платнику податку зазначену в ньому суму бюджетного відшкодування шляхом перерахування коштів з бюджетного рахунка на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку протягом п’яти операційних днів після отримання висновку контролюючого органу.

Наведені норми пунктів 200.12 та 200.13 статті 200 ПК України узгоджуються з пунктами 6 та 9 Порядку № 39.

Пунктом 200.14 статті 200 ПК України визначено, що якщо за результатами камеральної або документальної позапланової виїзної перевірки контролюючий орган виявляє невідповідність суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, то такий орган:

а) у разі заниження заявленої платником податку суми бюджетного відшкодування щодо суми, визначеної контролюючим органом за результатами перевірок, надсилає платнику податку податкове повідомлення, в якому зазначаються сума такого заниження та підстави для її вирахування. У цьому випадку вважається, що платник податку добровільно відмовляється від отримання такої суми заниження як бюджетного відшкодування та враховує її згідно з пунктом 200.6 цієї статті у зменшення податкових зобов’язань з цього податку в наступних податкових періодах;

б) у разі перевищення заявленої платником податку суми бюджетного відшкодування над сумою, визначеною контролюючим органом за результатами перевірок, надсилає платнику податку податкове повідомлення, в якому зазначаються сума такого перевищення та підстави для її вирахування;

в) у разі з’ясування за результатами проведення перевірок факту, за яким платник податку не має права на отримання бюджетного відшкодування, надсилає платнику податку податкове повідомлення, в якому зазначаються підстави відмови в наданні бюджетного відшкодування.

Таким чином, на момент виникнення спірних правовідносин ПК України було визначено, що в разі виконання платником податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування з ПДВ, вимог, передбачених пунктами 200.7 та 200.8 статті 200 цього Кодексу, та підтвердження достовірності нарахування такого відшкодування контролюючим органом за результатами проведення камеральної чи документальної перевірки, цей орган зобов’язаний у п’ятиденний строк після закінчення перевірки подати органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету, який протягом п’яти операційних днів після отримання висновку контролюючого органу видає платнику податку зазначену в ньому суму бюджетного відшкодування шляхом перерахування коштів з бюджетного рахунка на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку.

При цьому, якщо за результатами камеральної або документальної позапланової виїзної перевірки контролюючий орган виявляє невідповідність суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, то такий орган надсилає платнику податку відповідне податкове повідомлення.

Як установлено матеріалами справи, 19 листопада 2014 року ТОВ «Аскоп-Україна» подало до ДПІ в електронній формі податкову декларацію з ПДВ за жовтень 2014 року, в рядку 23.1 якої товариство заявило суму, що підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника у банку, в розмірі 4 млн 447 тис. 644 грн.

Разом із податковою декларацією ТОВ «Аскоп-Україна» подало заяву про повернення суми бюджетного відшкодування та розрахунок суми бюджетного відшкодування.

Інспекція в період з 14 по 20 січня 2015 року провела документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Аскоп-Україна» щодо правомірності бюджетного відшкодування ПДВ на рахунок платника у банку за жовтень 2014 року, за результатами якої склала довідку від 27 січня 2015 року № 578/26-53-15-02/30579869, згідно з висновками якої на момент її складання неможливо підтвердити суму бюджетного відшкодування за жовтень 2014 року в сумі 4 млн 447 тис. 644 грн, що пов’язано з відсутністю відповідей на запити про проведення зустрічних перевірок по ланцюгам постачання.

Водночас згідно з пунктами 3.17 та 3.18 вказаної довідки перевіркою правомірності визначення податкових зобов’язань та податкового кредиту, розрахунків з бюджетом та показників, відображених у декларації за вересень — жовтень 2014 року (з додатками), порушень не встановлено; фактично за результатами звірки даних, зазначених у розрахунку бюджетного відшкодування ПДВ, із даними первинних документів, що підтверджують факт оплати платником товарів/послуг, загальна сума податку на додану вартість складає 4 млн 447 тис. 644 грн.

Будь-які податкові повідомлення за результатами проведеної перевірки щодо правомірності бюджетного відшкодування ПДВ на рахунок платника у банку за жовтень 2014 року інспекцією на адресу товариства не надсилалися.

Проте ДПІ не складено та не подано висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету, до органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів.

При цьому зазначення в довідці від 27 січня 2015 року № 578/26-53-15-02/30579869 про неможливість підтвердження суми бюджетного відшкодування за жовтень 2014 року в сумі 4 млн 447 тис. 644 грн, що пов’язано з відсутністю відповідей на запити про проведення зустрічних перевірок по ланцюгам постачання, не є підставою у розумінні статті 200 ПК України для неподання вказаного висновку, враховуючи невстановлення інспекцією порушень відображених у декларації за вересень — жовтень 2014 року даних та відсутність податкового повідомлення, передбаченого пунктом 200.14 цієї статті Кодексу.

Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованим висновок Київського апеляційного адміністративного суду про те, що ПК України не встановлює залежність виплати бюджетного відшкодування від сплати ПДВ контрагентами платника податку або з підстав незавершення перевірки контрагентів платника податку, або у зв’язку з відсутністю відповідей на запити контролюючого органу про проведення зустрічних перевірок по ланцюгам постачання.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції обґрунтовано визнав протиправною бездіяльність інспекції щодо неподання до органу ДКС України висновку із зазначенням суми ПДВ у розмірі 4 млн 447 тис. 644 грн, що підлягає відшкодуванню з бюджету на користь ТОВ «Аскоп-Україна».

Відповідно до пункту 200.23 статті 200 ПК України суми податку, не відшкодовані платникам протягом визначеного цією статтею строку, вважаються заборгованістю бюджету з відшкодування податку на додану вартість. На суму такої заборгованості нараховується пеня на рівні 120 відсотків облікової ставки Національного банку України, встановленої на момент виникнення пені, протягом строку її дії, включаючи день погашення.

У зв’язку з тим, що ДПІ після закінчення перевірки не подала до органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету, що стало підставою для непогашення заборгованості з ПДВ, Велика Палата Верховного Суду вважає правильним рішення Київського апеляційного адміністративного суду про стягнення з Державного бюджету України через ГУ ДКС України у м. Києві на користь позивача пені в розмірі 211 тис. 1 грн 11 коп., нарахованої на суму заборгованості за період з 10 лютого по 24 квітня 2015 року.

При цьому Київський апеляційний адміністративний суд обґрунтовано зазначив, що розрахунок пені в сумі 211 тис. 1 грн. 11 коп. проведений відповідно до положень пункту 200.23 статті 200 ПК України.

Цей висновок суду апеляційної інстанції скаржником у касаційній скарзі під сумнів не ставиться.

Щодо позовних вимог ТОВ «Аскоп-Україна» про стягнення з Державного бюджету України через ГУ ДКС України у м. Києві на користь позивача заборгованості бюджету з відшкодування ПДВ у розмірі 4 млн 447 тис. 644 грн Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.

В аналогічних справах за правовідносинами, що склались протягом 2012-2015 років, Верховний Суд України напрацював правову позицію, відповідно до якої бюджетне відшкодування ПДВ здійснюється органом державної казначейської служби з дотриманням процедури та на умовах, встановлених статтею 200 ПК України та Порядком № 39, на підставі податкової декларації та заяви про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації, у п’ятиденний термін з дня надходження від податкового органу висновку (постанови Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року у справі № 21-881а15, від 17 листопада 2015 року у справі № 21-4371а15, від 02 грудня 2015 року у справі № 21-2650а15, від 20 квітня 2016 року у справі № 21-452а16, від 07 березня 2017 року у справі № 820/19449/14).

За правовою позицією Верховного Суду України цей порядок не передбачає бюджетне відшкодування ПДВ у спосіб судового стягнення безпосередньо (водночас) зі здійсненням судового контролю над рішеннями контролюючих органів, ухваленими за результатами перевірки сум податку, заявлених до відшкодування або окремо від здійснення такого контролю. Відшкодування з Державного бюджету України ПДВ є виключними повноваженнями податкових органів та органів державного казначейства, а отже, суд не може підміняти державний орган і вирішувати питання про стягнення такої заборгованості.

Відтак стягнення бюджетної заборгованості з ПДВ за правовою позицією Верховного Суду України визнано неналежним способом захисту прав платника податків. Правильним механізмом визнано зобов’язання контролюючого органу виконати покладені на нього законом і підзаконними актами обов’язки щодо надання органу казначейства висновку щодо суми, яка підлягає відшкодуванню з бюджету.

Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від цього висновку Верховного Суд України з огляду на таке.

На момент виникнення спірних правовідносин надання інспекцією висновку до органу казначейства щодо суми, яка підлягає відшкодуванню з бюджету, було передбачено статтею 200 ПК України та Порядком № 39.

Невиконання цього обов’язку спричиняло порушення права платника податків на отримання з бюджету суми відшкодування ПДВ, а такі способи судового захисту як визнання протиправною бездіяльності податкового органу щодо неподання до органу казначейства висновку із зазначенням відповідної суми бюджетного відшкодування та зобов’язання податкового органу вчинити передбачені законодавством дії, спрямовані на підготовку і надання відповідного висновку органам казначейства, були сформульовані Верховним Судом України виходячи, зокрема, з чинного на той час законодавства.

Законами України від 24 грудня 2015 року № 909-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році» та від 21 грудня 2016 року № 1797-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні» внесено зміни до статті 200 ПК України, зокрема, й щодо порядку бюджетного відшкодування ПДВ.

У зв’язку з прийняттям вказаних змін до ПК України постановою Кабінету Міністрів України від 25 січня 2017 року № 26 визнано таким, що втратив чинність Порядок № 39.

Відповідно до підпункту 200.7.1 пункту 200.7 статті 200 ПК України (тут і далі — в редакції, чинній на момент розгляду цієї справи Великою Палатою Верховного Суду) на підставі баз даних центрального органу виконавчої влади, що реалізує податкову і митну політику, та центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, здійснюється формування Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування.

Згідно з підпунктом 200.7.2 пункту 200.7 цієї статті Кодексу заяви про повернення сум бюджетного відшкодування автоматично вносяться до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування протягом операційного дня їх отримання у хронологічному порядку їх надходження. Повернення узгоджених сум бюджетного відшкодування здійснюється у хронологічному порядку відповідно до черговості внесення до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування.

На підставі пункту 200.15 статті 200 ПК України у разі коли за результатами перевірки сум податку, заявлених до відшкодування, платник податку розпочинає процедуру адміністративного або судового оскарження, контролюючий орган не пізніше наступного робочого дня після отримання відповідного повідомлення від платника або ухвали суду про порушення провадження у справі зобов’язаний внести відповідні дані до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування.

Після закінчення процедури адміністративного оскарження або набрання законної сили рішенням суду контролюючий орган на наступний робочий день після отримання відповідного рішення зобов’язаний внести до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування дані щодо узгодженої суми бюджетного відшкодування платника.

У разі неузгодження контролюючим органом суми податку, заявленої до відшкодування, або її частини зобов’язання з бюджетного відшкодування податку в частині неузгодженої суми виникає з дня закінчення процедури адміністративного або судового оскарження, за результатами якої прийнято рішення на користь платника податків.

Пунктом 200.12 статті 200 ПК України, зокрема, визначено, що узгоджена сума бюджетного відшкодування стає доступною органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, для виконання на наступний операційний день за днем її відображення в Реєстрі заяв про повернення суми бюджетного відшкодування та перераховується органом, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, у строки, передбачені пунктом 200.13 цієї статті, на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку та/або на бюджетні рахунки для перерахування у рахунок сплати грошових зобов’язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до Державного бюджету України.

На підставі даних Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, після дня набуття статусу узгодженої суми бюджетного відшкодування перераховує таку суму з бюджетного рахунку на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку та/або на бюджетні рахунки для перерахування у рахунок сплати грошових зобов’язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету, протягом п’яти операційних днів (пункт 200.13 статті 200 ПК України).

Вказані норми статті 200 ПК України узгоджуються з пунктами 6, 7, 11, 12 Порядку ведення Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 січня 2017 року № 26 (далі — Порядок № 26).

Відповідно до пункту 56 підрозділу 2 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України до 01 лютого 2017 року центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику, формує у хронологічному порядку надходження заяв про повернення суми бюджетного відшкодування ПДВ Тимчасовий реєстр заяв про повернення суми бюджетного відшкодування, поданих до 01 лютого 2016 року, за якими станом на 01 січня 2017 року суми ПДВ не відшкодовані з бюджету.

Формування, ведення та офіційне публікування Тимчасового реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування, зазначеного у цьому пункті, здійснюються в порядку, визначеному статтею 200 цього Кодексу.

Відшкодування узгоджених сум ПДВ, зазначених у такому реєстрі, здійснюється в хронологічному порядку відповідно до черговості надходження заяв про повернення таких сум бюджетного відшкодування ПДВ в межах сум, визначених законом про Державний бюджет на відповідний рік. Розподіл сум бюджетного відшкодування ПДВ, визначених законом про Державний бюджет на відповідний рік, між Тимчасовим реєстром заяв про повернення суми бюджетного відшкодування, зазначеним у цьому пункті, та Реєстром заяв про повернення суми бюджетного відшкодування ПДВ здійснюється Кабінетом Міністрів України.

Станом на час розгляду справи у суді касаційної інстанції Тимчасовий реєстр заяв про повернення суми бюджетного відшкодування не працює.

Крім того, за інформацією, наведеною в листі Державної фіскальної служби України від 26 липня 2017 року № 16189/6/99-99-12-03-02-15 «Про розгляд звернень щодо Тимчасового реєстру», скерованого на адресу товариства, на сьогодні чинним законодавством не передбачено механізм відшкодування сум ПДВ, включених до Тимчасового реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування, та структури такого реєстру.

За таких обставин, із врахуванням встановленого судом апеляційної інстанції права ТОВ «Аскоп-Україна» на бюджетне відшкодування ПДВ у розмірі 4 млн 447 тис. 644 грн, а також відсутність механізму реального відшкодування платнику податків узгодженої суми бюджетного відшкодування вказаного податку, такі способи захисту порушеного права як зобов’язання контролюючого органу надати висновок про підтвердження заявленої платником податків суми бюджетного відшкодування або внести заяву товариства до Тимчасового реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування не призведуть до ефективного відновлення права платника податків.

Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що відповідно до частини першої статті  1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі — Конвенція) кожна юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Європейський суд з прав людини (далі — ЄСПЛ) наголошував, що поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на речі матеріального світу та не залежить від формальної класифікації, прийнятої у національному законодавстві: деякі інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть розглядатися як «майнові права», а отже, як «майно» (див. mutatis mutandis рішення у справі «Бейелер проти Італії» від 05 січня 2000 року) (Beyeler v. Italy, заява № 33202, § 100)).

За певних обставин «легітимне очікування» на отримання «активу» також може захищатися статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. Так, якщо суть вимоги особи пов’язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «легітимне очікування», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя (див. mutatis mutandis рішення у справі «Суханов та Ільченко проти України» від 26 червня 2014 року (Sukhanov and Ilchenko v. Ukraine, заяви № 68385/10 та № 71378/10, § 35)).

ЄСПЛ у рішенні у справі «Інтерсплав проти України» від 09 січня 2007 року зазначив, що юридична особа-платник ПДВ мала достатньо підстав сподіватись на відшкодування цього податку, так само як і на компенсацію за затримку його виплати, та встановив, що заявник мав захищений статтею 1 Першого протоколу до Конвенції майновий інтерес (Intersplav v. Ukraine, заява № 803/02, § 31-32). ЄСПЛ констатував порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції у справі з огляду на постійні затримки відшкодування і компенсації ПДВ у поєднанні із відсутністю ефективних засобів запобігання або припинення такої адміністративної практики, та зазначив, що і стан невизначеності щодо часу повернення коштів заявника порушували «справедливий баланс» між вимогами публічного інтересу та захистом права на мирне володіння майном (§ 40).

Оскільки податкове законодавство передбачає право позивача на повернення суми бюджетного відшкодування ПДВ та отримання пені на суму податку, не відшкодовану платнику протягом визначеного законодавством строку, позивач у цій справі має майновий інтерес щодо відшкодування з бюджету ПДВ у розмірі 4 млн 447 тис. 644 грн та пені в розмірі 211 тис. 1 грн 11 коп., які охоплюються поняттям «майно» в аспекті частини першої статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Верховенство права, як основоположний принцип адміністративного судочинства, визначає спрямованість судочинства на досягнення справедливості та надання ефективного захисту.

Статтею 13 (право на ефективний засіб юридичного захисту) Конвенції передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Відтак ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Ураховуючи наведене та з огляду на те, що такі способи захисту як зобов’язання контролюючого органу надати висновок про підтвердження заявленої платником податків суми бюджетного відшкодування або внести заяву товариства до Тимчасового реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування не призведуть до ефективного відновлення права платника податків, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що ефективним способом захисту, який забезпечить поновлення порушеного права позивача, є стягнення з Державного бюджету України через ГУ ДКС України у м. Києві на користь товариства заборгованості бюджету із відшкодування ПДВ та пені, нарахованої на суму такої заборгованості.

У зв’язку з цим Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку щодо застосування норми права у подібних відносинах, викладеного в постановах Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року у справі № 21-881а15, від 17 листопада 2015 року у справі № 21-4371а15, від 02 грудня 2015 року у справі № 21-2650а15, від 20 квітня 2016 року у справі № 21-452а16, від 07 березня 2017 року у справі № 820/19449/14, про те, що відшкодування ПДВ здійснюється органом Державної казначейської служби України з дотриманням процедури та на умовах, встановлених статтею 200 ПК України та Порядком № 39, оскільки на момент розгляду цієї справи Великою Палатою Верховного Суду вказаний спосіб захисту не є ефективним та не призводить до поновлення порушеного права платника податків.

Таким чином, висновок Київського апеляційного адміністративного суду про задоволення позовних вимог ТОВ «Аскоп-Україна» є правильним.

За нормами частини третьої статті 3 КАС України (тут і далі — в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

За правилами частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення — без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Оскільки оскаржуване судове рішення прийнято з додержанням норм матеріального та процесуального права, а правових висновків суду апеляційної інстанції скаржник не спростував, Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Керуючись статтями 341, 344, 349, 350, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м. Києві залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 25 листопада 2015 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий                                                                                                                      В. С. Князєв

Суддя-доповідач О.С. Золотніков

Судді:                             Н. О. Антонюк Н.П. Лященко

                                               С. В. Бакуліна О.Б. Прокопенко

                                               В. В. Британчук Л.І. Рогач

                                               Д. А. Гудима І.В. Саприкіна

                                               В. І. Данішевська О.М. Ситнік

                                               О. Р. Кібенко В.Ю. Уркевич

                                               Л. М. Лобойко О.Г. Яновська