20190709 № 920/999/16 ВС: набувальна давність

Триваюче правопорушення несвоєчасна сплата ЄСВ, адміністративна відповідальність, ст. 38 КУпАП, штраф, санкція, строк давностіПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 липня 2019 року

м. Київ

Справа № 920/999/16

Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. При цьому втрата не зі своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності в разі повернення майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування (абзац 2 частини 3 статті 344 ЦК України); не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є правонаступником іншого володільця, адже в такому випадку ця особа може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина 2 статті 344 ЦК України). Також не перериває набувальної давності здійснення володільцем фактичного розпорядження майном у вигляді передання його в тимчасове користування іншій особі.

36. Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у ЦК України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років.

37. Також для набуття права власності на майно за набувальною давністю закон не повинен обмежувати чи забороняти таке набуття. При цьому право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається виключно за рішенням суду.

38. Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх вищевказаних умов у сукупності.

За змістом частини 1 статті 344 ЦК України добросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю. Після заволодіння чужим майном подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності (наведена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.05.2019 у справі №910/17274/17).

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Чумака Ю. Я. — головуючого, Дроботової Т. Б., Пількова К. М.,

секретар судового засідання — Лелюх Є. П.,

за участю представників:

позивача — Васильцова В. М. (адвокат),

відповідача — не з`явилися,

третьої особи — не з`явилися,

прокуратури — Гришиної Т. А. (за посвідченням №044815 від 16.11.2016),

розглянув касаційну скаргу заступника прокурора Харківської області на рішення Господарського суду Сумської області від 10.11.2016 (суддя Джепа Ю. А.) і постанову Харківського апеляційного господарського суду від 27.08.2018 (головуючий — Пушай В. І., судді: Барбашова С. В., Медуниця О. Є.) у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вант» ЛТД

до Приватного підприємства «Тера»,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача — Державного підприємства «Шосткінське лісове господарство»,

про визнання права власності.

Короткий зміст і підстави позовних вимог

1. У жовтні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Вант» ЛТД (далі — ТОВ «Вант» ЛТД, Товариство) звернулося до Господарського суду Сумської області з позовом до Приватного підприємства «Тера» (далі — ПП «Тера», Підприємство) про визнання права власності за набувальною давністю на нерухоме майно — двоповерховий цегляний будинок відпочинку площею 165,6кв.м., який знаходиться на земельній ділянці Собицького лісництва Шосткинського району Сумської області, квартал №1 (далі — спірне нерухоме майно).

2. Позовна вимога обґрунтовується тим, що 08.09.2003 ТОВ «Вант» ЛТД придбало у ПП «Тера» нерухоме майно, що підтверджується актом прийому-передачі майна, і цим майном Товариство добросовісно, відкрито, безперервно володіє на протязі більше 13 років, у зв`язку з чим позивач заявляє про давність володіння майном і вважає, що в нього є передбачені частиною 1 статті 344 Цивільного кодексу України (далі — ЦК України) підстави для визнання власником спірного майна за набувальною давністю.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

3. Рішенням Господарського суду Сумської області від 10.11.2016, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 27.08.2018, позов задоволено.

4. Рішення та постанова мотивовані положеннями статей 47, 59 Цивільного кодексу УРСР 1963р. (далі — ЦК УРСР 1963р.), статей 16, 181, 182, 328, 331, 344 ЦК України та статей 13, 53, 73, 74, 76-29, 86 Господарського процесуального кодексу України (далі — ГПК України), з урахуванням яких суди дійшли висновку про обґрунтованість позовних вимог з огляду на те, що позивач упродовж більше як 13 років добросовісно, відкрито, безперервно володіє вказаним нерухомим майном та, зважаючи на нікчемність укладеного між сторонами договору купівлі-продажу від 08.09.2003 як такого, що не був нотаріально посвідчений, є підстави для визнання за Товариством права власності на спірне майно за набувальною давністю. При цьому апеляційний суд зазначив про те, що у матеріалах справи відсутні докази щодо встановлення при проведенні інвентаризації спірного майна та видачі позивачу технічного паспорту ознак самочинного будівництва, зокрема повідомлення суб`єкта господарювання, який проводив інвентаризацію органів державного архітектурно-будівельного контролю про виявлення об`єктів самочинного будівництва в порядку, передбаченому пунктом 3.2 Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики №127 від 24.05.2001 (далі — Інструкція №127), а також відсутні будь-які звернення органів державного будівельного контролю щодо самочинного будівництва спірного майна як ТОВ «Вант» ЛТД, так і його попередніми власниками.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

5. Не погодившись з рішенням місцевого суду та постановою апеляційної інстанції, заступник прокурора Харківської області (далі — прокуратура) звернувся з касаційною скаргою, у якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

6. В обґрунтування своєї правової позиції скаржник посилається на неправильне застосування і порушення судами попередніх інстанцій статей 331, 344, 376 ЦК України, статей 84, 92, 116, 120, 134 Земельного кодексу України (далі — ЗК України) та статей 53, 76-79, 236, 269 ГПК України, наголошуючи на тому, що: 1) судами не встановлено обставин наявності у відповідача або інших суб`єктів господарювання спірного нерухомого майна як об`єкта цивільних прав, оскільки не встановлено час, коли та ким вказаний об`єкт був побудований, відсутні докази введення його в експлуатацію, тобто немає підтвердження факту набуття ним статусу нерухомого; 2) спірний об`єкт нерухомості був збудований на земельній ділянці, яка не була належним чином вилучена у постійного землекористувача та не була відведена для цієї мети Відкритому акціонерному товариству «Шосткинське спеціалізоване автотранспортне підприємство-1803» (далі — ВАТ «Шосткинське спеціалізоване АТП-1803»), без дозвільних документів на виконання будівельних робіт, без затвердженого проекту і без введення в експлуатацію нерухомого майна, тому спірне майно є об`єктом самочинного будівництва, на який право власності у ВАТ «Шосткинське спеціалізоване АТП-1803», ПП «Тера» та інших осіб не виникало; 3) у даному випадку загрозою порушення інтересів держави є спроба позивача у незаконний спосіб набути право власності на нерухоме майно, що знаходиться на землях лісового фонду державної власності, а саме на території земель, що знаходяться у постійному користуванні Державного підприємства «Шосткінське лісове господарство» (далі — ДП «Шосткінське лісове господарство»), враховуючи, що відповідна земельна ділянка будь-кому для забудови не виділялася, а будівництво відповідного об`єкта нерухомості проведено за нез`ясованих судом обставин; 4) саме прийняття місцевим судом оскаржуваного рішення безпосередньо вплинуло на прийняття органами державної влади рішення про надання Товариству додатково у користування земельної ділянки лісового фонду за місцем розташування спірного майна у позаконкурентний спосіб (без проведення земельних торгів).

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

7. Позивач у відзиві на касаційну скаргу просить її залишити без задоволення з мотивів, викладених у оскаржуваних судових рішеннях, зокрема, з огляду на відсутність обґрунтування прокуратурою виключних підстав для представництва інтересів держави у цій справі та безпідставне незазначення органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах.

Розгляд справи Верховним Судом

8. Ухвалою Верховного Суду від 07.12.2018 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою заступника прокурора Харківської області на рішення Господарського суду Сумської області від 10.11.2016 і постанову Харківського апеляційного господарського суду від 27.08.2018 у справі № 920/999/16 та призначено розгляд справи у судовому засіданні на 22.01.2019.

9. Ухвалою Верховного Суду від 14.01.2019 провадження за касаційною скаргою заступника прокурора Харківської області на рішення Господарського суду Сумської області від 10.11.2016 і постанову Харківського апеляційного господарського суду від 27.08.2018 у справі №920/999/16 зупинено до вирішення Великою Палатою Верховного Суду питання про усунення неоднозначного застосування норм права у подібних правовідносинах у іншій справі №910/17274/17.

10. Ухвалою Верховного Суду від 10.06.2019 поновлено касаційне провадження у справі №920/999/16 за касаційною скаргою заступника прокурора Харківської області на рішення Господарського суду Сумської області від 10.11.2016 і постанову Харківського апеляційного господарського суду від 27.08.2018.

11. З огляду на конкретні обставини справи, з урахуванням її складності, комплексності правової кваліфікації відносин, з яких виник спір, без чого неможливо правильно вирішити справу по суті та застосувати норми процесуального права, визначається розумність строку розгляду цієї справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

12. 08.09.2003 між ПП «Тера» (продавець) та ТОВ «Вант» ЛТД (покупець) укладено договір купівлі-продажу двоповерхового цегляного будинку відпочинку площею 165,6кв.м., який знаходиться на земельній ділянці Собицького лісництва Шосткинського району Сумської області, квартал № 1 (далі — Договір).

На виконання умов Договору даний об`єкт передано відповідачем позивачу за актом приймання-передачі, що є додатком №1 до Договору, і зазначені обставини сторонами не заперечуються.

13. Пунктом 2.1 Договору передбачено, що продаж двоповерхового цегляного будинку відпочинку, який є предметом договору, за домовленістю сторін вчиняється за 10000 грн.

14. На виконання умов Договору позивач повністю сплатив вартість придбаного об`єкта нерухомості, що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордера №4 від 08.09.2003.

15. Згідно з пунктами 4.1.3, 4.1.4 Договору протягом 60-ти календарних днів з дати укладення цього Договору відповідач зобов`язався виготовити та передати позивачеві повний пакет правовстановлюючих документів на продане майно, а в термін до 08.11.2003 спільно з позивачем здійснити його нотаріальне посвідчення.

16. Сторони не здійснили нотаріальне посвідчення Договору внаслідок ухилення продавця, а також останнім не надано покупцю пакет правовстановлюючих документів, хоча щодо всіх істотних умов сторони дійшли згоди.

При цьому позивач не звертався до суду з вимогою про визнання цього договору дійсним у зв`язку з ухиленням відповідача від нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу від 08.09.2003.

17. В матеріалах справи наявний лист ДП «Шосткінське лісове господарство» №971, в якому зазначається про володіння та користування Товариства спірним нерухомим майном з 2003 року.

18. Відповідно до даних технічного паспорту, виготовленого 05.10.2016 ПП «Укрторгпром», площа будинку відпочинку, якій знаходиться на земельній ділянці Собицького лісництва Шосткинського району Сумської області, квартал №1, складає 165,6кв.м.

19. Розпорядженням голови Сумської обласної державної адміністрації від 14.08.2017 №455-ОД позивачу виділено лісову ділянку за адресою місцезнаходження спірного майна в довгострокове тимчасове платне користування без вилучення її у постійного землекористувача, на підставі якого між постійним землекористувачем (ДП «Шосткінське лісове господарство») та Товариством укладено договір довгострокового тимчасового користування зазначеною земельною ділянкою для рекреаційних потреб, під які підпадає розміщення спірного будинку відпочинку.

Позиція Верховного Суду

20. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, подані заперечення, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

21. Відповідно до частини 1 статті 15 та частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

22. Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права способам, що встановлено чинним законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

23. Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

24. Позивачем обрано такий спосіб судового захисту як визнання права власності за набувальною давністю на двоповерховий цегляний будинок відпочинку площею 165,6кв.м., який знаходиться на земельній ділянці Собицького лісництва Шосткинського району Сумської області, квартал №1.

25. Частиною 1 статті 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Режим нерухомої речі може бути поширений законом на повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об`єкти, а також інші речі, права на які підлягають державній реєстрації.

26. Відповідно до частин 1, 4 статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном — протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

27. Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині 1 статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).

28. Так, набути право власності на майно за набувальною давністю може будь-який учасник цивільних правовідносин, якими за змістом статті 2 ЦК України є фізичні особи та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

29. Проте не будь-який об`єкт може бути предметом такого набуття права власності. Право власності за набувальною давністю можна набути виключно на майно, не вилучене із цивільного обороту, тобто об`єкт володіння має бути законним.

30. Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

31. Відтак йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

32. Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності — добросовісність заволодіння майном.

33. Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю якщо воно має такий правовий режим, тобто є об`єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.

34. Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.

35. Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. При цьому втрата не зі своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності в разі повернення майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування (абзац 2 частини 3 статті 344 ЦК України); не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є правонаступником іншого володільця, адже в такому випадку ця особа може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина 2 статті 344 ЦК України). Також не перериває набувальної давності здійснення володільцем фактичного розпорядження майном у вигляді передання його в тимчасове користування іншій особі.

36. Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у ЦК України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років.

37. Також для набуття права власності на майно за набувальною давністю закон не повинен обмежувати чи забороняти таке набуття. При цьому право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається виключно за рішенням суду.

38. Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх вищевказаних умов у сукупності.

За змістом частини 1 статті 344 ЦК України добросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю. Після заволодіння чужим майном подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності (наведена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.05.2019 у справі №910/17274/17).

39. Згідно зі статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

40. Згідно з частиною 1 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

41. Відповідно до підпункту «в» пункту 3 частини 1 статті 282 ГПК України у мотивувальній частині постанови суду апеляційної інстанції мають бути зазначені мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу.

42. В основу оскаржуваних судових рішень покладено висновок судів попередніх інстанцій про добросовісне, відкрите, безперервне, тривале (упродовж більш як 13 років) володіння позивачем спірним нерухомим майном, внаслідок чого виникли підстави для визнання за Товариством права власності на це майно за набувальною давністю.

43. При цьому колегія суддів зауважує на тому, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли суперечливих висновків щодо недійсності та нікчемності укладеного між сторонами договору купівлі-продажу від 08.09.2003, на підставі якого Товариство придбало спірне майно у його продавця — ПП «Тера».

44. Зокрема, місцевий господарський суд, посилаючись на обов`язковість нотаріального посвідчення договорів відчуження житлового будинку та іншого нерухомого майна, в мотивувальній частині судового рішення дійшов передчасного висновку про недійсність договору купівлі-продажу від 08.09.2003 як такого, що не був нотаріально посвідчений, оскільки по-перше, суд порушив положення частини 4 статті 84 ГПК України в редакції, чинній до 15.12.2017, згідно з якою в резолютивній частині рішення вказується про визнання договору недійсним у випадках, передбачених у пункті 1 статті 83 цього Кодексу (тобто в разі виходу за межі позовних вимог).

По-друге, відповідно до частини 1 статті 227 ЦК УРСР 1963р. договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (стаття 47 цього Кодексу).

Таким чином за змістом вказаної статті правові наслідки у вигляді недійсності договору наставали виключно у разі відсутності нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу жилого будинку, однією із сторін якого є громадянин, тобто чинне на той час законодавство не покладало на юридичних осіб обов`язок нотаріального посвідчення договорів відчуження нежитлових будівель, споруд чи приміщень, укладених без участі фізичної особи-громадянина.

45. Відтак, зважаючи на відсутність в матеріалах справи доказів оспорювання будь-ким та визнання недійсним договору купівлі-продажу від 08.09.2003 судом згідно зі статтею 47 чинного на той час ЦК УРСР 1963р., наведене не виключає наявність підстав вважати вказаний договір чинним та правомірним, а право власності на спірне майно — набутим Товариством з правочину (частина 1 статті 328 ЦК України), що помилково залишилося поза увагою судів попередніх інстанцій.

Адже судами встановлено факт передачі цього майна за актом прийому-передачі, тоді як відповідно до частини 1 статті 128 чинного на той час ЦК УРСР 1963р. право власності (право оперативного управління) у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором.

При цьому за змістом частини 1 статті 344 ЦК України після заволодіння чужим майном подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності.

46. Так само Верховний Суд відхиляє передчасний висновок апеляційного суду про нікчемність договору купівлі-продажу від 08.09.2003 як такого, що не був нотаріально посвідчений, оскільки вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 по справі №905/1227/17).

За таких обставин, враховуючи, що поняття нікчемності правочину було запроваджено статтею 215 ЦК України, який набрав чинності з 01.01.2004, тобто вже після укладення договору купівлі-продажу від 08.09.2003, та з огляду на незворотність дії акта цивільного законодавства в часі, встановлену частиною 2 статті 5 цього ж Кодексу, касаційна інстанція вважає помилковим висновок апеляційного суду про нікчемність договору купівлі-продажу від 08.09.2003 (недійсність в силу прямої вказівки закону) з моменту його вчинення відповідно до статей 47, 59 ЦК УРСР 1963р.

47. Водночас колегія суддів погоджується з обґрунтованим відхиленням апеляційним судом доводів прокуратури щодо необхідності застосування до спірних правовідносин положень частини 3 статті 344 ЦК України, зі змісту якої вбачається регулювання цією правовою нормою відносин заволодіння особою майном на підставі договору з його власником, що передбачає володіння чи користування майном на певний строк, якщо після спливу цього строку відповідна особа продовжила його використовувати протягом 15 років, а власник не пред`явив вимоги про його повернення. Натомість за договором купівлі-продажу майно передається у власність покупцю, а тому такий договір не є договором, що передбачає передання майна у тимчасове користування чи володіння (на певний строк).

48. Разом з тим в порушення вимог статей 86, 236, 269, 282 ГПК України судом апеляційної інстанцій під час розгляду справи не спростовано доводи прокуратури про те, що судами не встановлено обставин наявності у відповідача або інших суб`єктів господарювання спірного нерухомого майна як об`єкта цивільних прав, оскільки не встановлено час, коли та ким вказаний об`єкт був побудований, відсутні докази введення його в експлуатацію, тобто немає підтвердження факту набуття ним статусу нерухомого.

При цьому за змістом частини 1 статті 344 ЦК України однією з обов`язкових умов набуття права власності за набувальною давністю є наявність у спірного майна правового режиму нерухомої речі, тобто об`єкта нерухомості, який прийнято в експлуатацію (наведена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.05.2019 по справі №910/17274/17).

49. Відповідно до частин 3 статті 376 ЦК України право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

50. Відхиляючи доводи скаржника про те, що спірний об`єкт нерухомості був збудований на земельній ділянці, яка не була належним чином вилучена у постійного землекористувача та не була відведена для цієї мети Відкритому акціонерному товариству «Шосткинське спеціалізоване автотранспортне підприємство-1803» (далі — ВАТ «Шосткинське спеціалізоване АТП-1803»), без дозвільних документів на виконання будівельних робіт, без затвердженого проекту і без введення в експлуатацію нерухомого майна, тому спірне майно є об`єктом самочинного будівництва, на який право власності у ВАТ «Шосткинське спеціалізоване АТП-1803», ПП «Тера» та інших осіб не виникало, суд апеляційної інстанції вказав про наявність у матеріалах справи розпорядження голови Сумської обласної державної адміністрації від 14.08.2017 №455-ОД, яким позивачу виділено лісову ділянку за адресою місцезнаходження спірного майна в довгострокове тимчасове платне користування, без вилучення її у постійного землекористувача, на підставі якого 14.11.2017 між постійним землекористувачем (ДП «Шосткінське лісове господарство») та ТОВ «Вант» ЛТД укладено договір довгострокового тимчасового користування зазначеною земельною ділянкою для рекреаційних потреб, під які підпадає розміщення спірного будинку відпочинку.

51. Однак всупереч вимог статей 238, 269, 282 ГПК України оскаржувані рішення та постанова не містять належного обґрунтування правового статусу ТОВ «Вант» ЛТД як користувача земельної ділянки лісового фонду державної власності чи користувача земель рекреаційного призначення державної власності на умовах оренди з огляду на те, що за змістом пунктів «ґ», «е» частини 1 статті 19 та пункту 2 частини 1 статті 20 ЗК України землі рекреаційного призначення та землі лісогосподарського призначення є різними категоріями земель, а зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.

52. При цьому апеляційним судом залишено поза увагою та не відхилено належним чином твердження скаржника про те, що саме прийняття місцевим судом оскаржуваного рішення безпосередньо вплинуло на прийняття в подальшому органами державної влади рішення про надання Товариству додатково у користування земельної ділянки лісового фонду за місцем розташування спірного майна у позаконкурентний спосіб (без проведення земельних торгів), що у даному випадку є загрозою порушення інтересів держави.

53. Колегія суддів також зазначає, що відповідачем за позовом про визнання права власності за набувальною давністю є попередній власник майна або особа, яка вважає себе власником майна. При цьому така особа має не визнавати або оспорювати це право позивача, і між сторонами має існувати спір про право, який суд вирішує у порядку позовного провадження. Позов про право власності за давністю володіння не може пред`являти законний володілець, тобто особа, яка володіє майном з волі власника, крім випадків, визначених частиною 3 статті 344 ЦК України. Отже, встановлення власника майна і його волі щодо передачі майна у володіння є обставинами, які мають юридичне значення для правильного вирішення спору у справі про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю, і підлягає доведенню під час ухвалення судового рішення (наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №924/925/17 та від 22.05.2018 у справі №922/1574/17).

54. Проте, судами попередніх інстанцій не враховано відсутність існування між ТОВ «Вант» ЛТД і ПП «Тера» спору про право власності на придбане позивачем майно з огляду на те, що у відзиві на позовну заяву відповідач визнав позов повністю.

55. Отже, за наявності чинного договору купівлі-продажу від 08.09.2003, правомірність укладення якого презюмується в силу вимог статті 204 ЦК України, Верховний Суд вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку про наявність підстав для визнання за Товариством (покупцем) права власності на спірне нерухоме майно за набувальною давністю.

56. З огляду на вищенаведене, касаційна інстанція не може прийняти до уваги і здійснити перевірку викладених у відзиві на касаційну скаргу доводів Товариства щодо відсутності обґрунтування прокуратурою виключних підстав для представництва інтересів держави у цій справі та безпідставного незазначення органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, оскільки достовірне з`ясування фактичних обставин справи виходить за межі повноважень касаційної інстанції, передбачених статтею 300 ГПК України, та має бути проведено в ході нового розгляду справи.

57. Відтак, висновок судів про наявність підстав для задоволення позову є таким, що не ґрунтується на вимогах законодавства та дослідженні усіх обставин і зібраних у справі доказів та доводів учасників справи.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

58. Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

59. За наведених обставин, висновки судів попередніх інстанцій щодо задоволення позовних вимог не можна вважати такими, що відповідають приписам статей 74, 76, 86, 236, 269 ГПК України щодо всебічного, повного, об`єктивного і безпосереднього розгляду всіх обставин справи в їх сукупності.

60. Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам без урахування фактичних і правових підстав позову і заперечень на них, місцевий та апеляційний господарські суди дійшли передчасного висновку про обґрунтованість позовних вимог, як наслідок, оскаржувані рішення та постанову ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

61. Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

62. Оскільки передбачені статтею 300 ГПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції не надають йому права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, постановлені у цій справі судові рішення підлягають скасуванню, а справа — передачі на новий розгляд до Господарського суду Сумської області.

63. З огляду на викладене колегія суддів вбачає підстави для часткового задоволення касаційної скарги.

64. Під час нового розгляду справи місцевому господарському суду слід врахувати наведене, дослідити та об`єктивно оцінити аргументи учасників справи і всі зібрані у справі докази в їх сукупності, всебічно і повно з`ясувати фактичні обставини справи та, залежно від встановленого, прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Щодо судових витрат

65. З огляду на те, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а справа — передачі на новий розгляд, з урахуванням статті 129 ГПК України, розподіл судових витрат у справі, у тому числі витрат на оплату послуг адвоката та судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг, має здійснити господарський суд, який прийматиме рішення по суті спору, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу заступника прокурора Харківської області задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Сумської області від 10.11.2016 і постанову Харківського апеляційного господарського суду від 27.08.2018 у справі №920/999/16 скасувати.

Справу №920/999/16 передати на новий розгляд до Господарського суду Сумської області.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Ю.Я. Чумак

Судді Т.Б. Дроботова

К.М. Пільков