20181205 № 474/475/18 ВС: забезпечення

Забезпечення позову, переконливість, обгрунтування, цивільний процес, адвокат, наолежні докази, виклик сторін у судове засіданняПостанова

Іменем України

5 грудня 2018 року

м. Київ

справа N 474/475/18

провадження N 61-45016ск18

У виняткових випадках, коли наданих заявником пояснень та доказів недостатньо для розгляду заяви про забезпечення позову, суд може призначити її розгляд у судовому засіданні з викликом сторін.

Таким чином, достатність наданих доказів та переконливість наведеного обґрунтування не можуть бути предметом перевірки суду на стадії прийняття заяви про забезпечення доказів і підлягають дослідженню під час вирішення її по суті.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого — Висоцької В.С.,

суддів: Мартєва С.Ю., Лесько А.О., Пророка В.В., Сімоненко В.М. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач — приватне підприємство Виробничо-комерційне підприємство «Каро»,

відповідач — ОСОБА_1, ОСОБА_2,

розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу приватного підприємства Виробничо-комерційне підприємство «Каро» на ухвалу Врадіївського районного суду Миколаївської області від 5 липня 2018 року у складі судді Фасія В.В., та постанову Апеляційного суду Миколаївської області від 30 серпня 2018 року у складі колегії суддів: Шаманської Н.О., Данилової О.О., Коломієць В.В.,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2018 року ПП ВКП «Каро» звернулось з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення матеріальної шкоди, заподіяної знищенням майбутнього врожаю.

5 липня 2018 року в ході розгляду цієї цивільної справи позивач подав досуду заяву про забезпечення позову, в якій просив накласти арешт на все належне відповідачам нерухоме та рухоме майно, а також грошові кошти, що їм належать або підлягають передачі чи сплаті ними, і знаходяться в них або в інших осіб.

Заява мотивована тим, що ПП ВКП «Каро» здійснило сільськогосподарські роботи на орендованих у відповідачів земельних ділянках. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 знищили на них посіви пшениці, чим завдали позивачу шкоду на суму 323 852,07 грн. Згідно електронної декларації сукупна сума доходів відповідачів за 2017 рік склала 152 830 грн. Також у власності ОСОБА_2 знаходиться транспортний засіб ВАЗ 2110, 2007 року випуску. Більш детальну інформацію щодо майнового стану відповідачів позивач не надав, посилаючись на те, що не має до неї доступу за законом. ПП ВКП «Каро» вважає, що відповідачі будуть ухилятися від виконання рішення суду та створювати перешкоди для його виконання, в тому числі шляхом відчуження належного їм майна, зважаючи на те, що позов ними не визнано та не вчинено дій по відшкодуванні спричиненої шкоди. Оскільки сума, яка підлягає стягненню, є істотною, вважає, що накладення арешту на все належне відповідачам майно є співмірним із заявленими позовними вимогами.

Ухвалою Врадіївського районного суду Миколаївської області від 5 липня 2018 року заяву про забезпечення позову повернуто заявнику на підставі частини дев’ятої статті 153 ЦПК України.

Постановою Апеляційного суду Миколаївської області від 30 серпня 2018 року ухвалу суду першої інстанції залишено без змін.

ПП ВКП «Каро» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просило скасувати ухвалу Врадіївського районного суду Миколаївської області від 5 липня 2018 року та постанову Апеляційного суду Миколаївської області від 30 серпня 2018 року, та задовольнити його заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно відповідачів.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувана ухвала не відповідає вимогам статті 153 ЦПК України, оскільки відомості, які вимагають суди попередніх інстанцій, становлять інформацію з обмеженим доступом, тому позивач позбавлений можливості їх надати.

2 листопада 2018 року на адресу Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1

Відзив аргументовано тим, що позовна заява є необґрунтованою, заява про забезпечення позову не відповідає вимогам закону, підстави для його застосування відсутні, а вид — є явно неспівмірним з заявленими позовними вимогами. Просила відхилити касаційну скаргу.

14 листопада 2018 року на адресу Верховного Суду надійшли додаткові пояснення представника ПП ВКП «Каро». У вказаних поясненнях представник посилався на правомірність користування ПП ВКП «Каро» орендованою у відповідачів земельною ділянкою.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Судом встановлено, що в ході розгляду цивільної справи про стягнення шкоди позивач подав заяву про забезпечення позову, в якій просив накласти арешт на все належне відповідачам нерухоме та рухоме майно, а також грошові кошти, що їм належать або підлягають передачі чи сплаті ними, і знаходяться в них або в інших осіб.

Повертаючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що заява не містить переліку рухомого та нерухомого майна, на яке потрібно накласти арешт, його ідентифікуючи ознаки, вартість та посилання на докази, що підтверджують право власності певної особи на це майно.

Суд апеляційної інстанції при цьому вказав, що відсутність такої інформації позбавляє суд можливості визначити співмірність заявлених вимог обраному позивачем способу забезпечення позову.

Верховний Суд не може повністю погодитися з такими висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Згідно з частиною дев’ятою статті 153 ЦПК України суд, встановивши, що заяву про забезпечення позову подано без додержання вимог статті 151 цього Кодексу, повертає її заявнику, про що постановляє ухвалу.

Відповідно до частин першої та другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред’явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

За змістом пункту 1 частини першої статті 150 цього Кодексу одним із заходів забезпечення позову є накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Згідно зі статтею 151 ЦПК України заява про забезпечення позову подається в письмовій формі, підписується заявником і повинна містити, у тому числі, захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності, предмет і ціну позову, інші відомості, необхідні для вирішення питання про забезпечення позову.

За системним аналізом наведених норм права можна зробити висновок, що від заявника вимагається вказати вид (захід) забезпечення позову, визначений статтею 15 ЦПК України та обґрунтувати необхідність вжиття саме такого заходу забезпечення позову.

При цьому відповідно до частин 3, 4 статті 153 ЦПК України суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, може викликати особу, яка подала заяву про забезпечення позову, для надання пояснень або додаткових доказів, що підтверджують необхідність забезпечення позову, або для з’ясування питань, пов’язаних із зустрічним забезпеченням.

У виняткових випадках, коли наданих заявником пояснень та доказів недостатньо для розгляду заяви про забезпечення позову, суд може призначити її розгляд у судовому засіданні з викликом сторін.

Таким чином, достатність наданих доказів та переконливість наведеного обґрунтування не можуть бути предметом перевірки суду на стадії прийняття заяви про забезпечення доказів і підлягають дослідженню під час вирішення її по суті.

У справі, яка переглядається, позивач, звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, просив накласти арешт на все належне відповідачам нерухоме та рухоме майно, а також грошові кошти, що їм належать або підлягають передачі чи сплаті ними і знаходяться в них або в інших осіб, як визначено статтею 150 ЦПК України.

При цьому він конкретизував в заяві, зокрема, що згідно електронної декларації сукупна сума доходів відповідачів за 2017 рік склала 152 830 грн. і у власності ОСОБА_2 знаходиться транспортний засіб ВАЗ 2110, 2007 року випуску.

Таким чином, заява містила достатню інформацію щодо предмета забезпечення, як того вимагає стаття 151 ЦПК України, а тому питання щодо недостатності інформації могло бути вирішене судом шляхом виклику заявника для надання пояснень або додаткових доказів, що підтверджують необхідність забезпечення позову.

За таких обставин вказана заява про забезпечення позову підлягала вирішенню по суті без застосування наслідків, передбачених частиною дев’ятою статті 153 ЦПК України, оскільки заява не містить недоліків, при яких суд повинен її повернути заявнику.

Апеляційний суд, залишаючи без змін ухвалу суду першої інстанції, якою було повернуто заяву про забезпечення позову, на зазначене уваги не звернув, порушень норм процесуального права, які допустив суд першої інстанції, не усунув.

За таких обставин та з огляду на допущені порушення судами норм процесуального права, оскаржувані судові рішення не можуть вважатися законними та обґрунтованими, а тому вони підлягають скасуванню.

Що стосується вимоги позивача про забезпечення позову на стадії касаційного перегляду, то вона не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог частин першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Оскільки суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанції, тому касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а справа — направленню до суду першої інстанції для розгляду заяви про забезпечення позову.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу приватного підприємства Виробничо-комерційне підприємство «Каро» задовольнити частково.

Ухвалу Врадіївського районного суду Миколаївської області від 5 липня 2018 року та постанову Апеляційного суду Миколаївської області від 30 серпня 2018 року скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий: Висоцька В.С.

Судді: Мартєв С.Ю.

Лесько А.О.

Пророк В.В.

Сімоненко В.М.