2016.03.01 № 21-5446а15 ВСУ: зняття з реєстрації

067 86-244-17, юридична консультація, судова практика, юрист, адвокат, киев
067 86-244-17, юридична консультація, судова практика, юрист, адвокат, киев

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

 1 березня 2016 року                                                                                                          м. Київ

Відповідно до частини першої статті 319 Цивільного кодексу України (далі – ЦК) власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно із частиною першою статті 321 ЦК право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. При цьому відповідно до статті 391 ЦК власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

За змістом частини першої статті 16 ЦК кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.

Водночас відповідно до статті 7 Закону № 1382-IV зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою), свідоцтва про смерть.

Таким чином, як випливає із указаної норми, зняття з реєстрації місця проживання може бути здійснено на підставі рішення суду виключно про: 1) позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) визнання особи безвісно відсутньою; 4) оголошення фізичної особи померлою.

З огляду на те, що Закон № 1382-IV є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини, пов’язані із зняттям з реєстрації місця проживання, положення статті 7 цього Закону підлягають застосуванню до усіх правовідносин, виникнення, зміна чи припинення яких пов’язані з юридичним фактом зняття з реєстрації місця проживання.

Отже, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред’явивши разом з тим одну із таких вимог: 1) про позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) про позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) про визнання особи безвісно відсутньою; 4) про оголошення фізичної особи померлою.

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Терлецького О.О.,
суддів: Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л.,

 

при секретарі судового засідання Ключник А.Ю.,

за участю:

позивачів: ОСОБА_1, ОСОБА_2,

прокурора – Красножон О.М.,

представників:

ОСОБА_2 – ОСОБА_3,

відповідача – Палієнко О.І., Коренчук О.М., –

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 та в інтересах їх неповнолітньої дитини – ОСОБА_4 до Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області (далі – управління ДМСУ), треті особи: орган опіки та піклування Деснянської районної в місті Чернігові ради, ОСОБА_5 (правонаступником якого є ОСОБА_6), за участі прокуратури міста Чернігова, про визнання дій протиправними та зобов’язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и л а:

У квітні 2013 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 та в інтересах їхньої неповнолітньої дитини – ОСОБА_4 звернулися до суду з позовом до управління ДМСУ, в якому просили: визнати протиправними дії відповідача щодо зняття їх з реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_1; зобов’язати управління ДМСУ внести необхідні зміни до реєстраційного обліку та поновити реєстрацію місця проживання за вказаною адресою.

На обґрунтування позову послалися на те, що відповідач протиправно зняв їх з реєстрації місця проживання за зазначеною адресою, оскільки немає підстав, передбачених статтею 7 Закону України від 11 грудня 2003 року № 1382-ІV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» (далі – Закон № 1382-ІV), для зняття позивачів з реєстраційного обліку, а саме немає судового рішення про позбавлення позивачів права користування житлом.

Суди встановили, що позивачі відповідно до договору купівлі-продажу від 30 жовтня 2007 року придбали у ОСОБА_7 квартиру АДРЕСА_1 вартістю 7875 грн.

Згідно з довідкою КП «ЖЕК-6» від 12 грудня 2007 року позивачі разом з їх неповнолітньою дочкою зареєстровані у зазначеній вище квартирі з 11 грудня 2007 року.

Деснянський районний суд міста Чернігова рішенням від 30 березня 2010 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Чернігівської області від 9 липня 2010 року, визнав право власності на вищевказану квартиру за ОСОБА_5 та зобов’язав ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звільнити її і передати ОСОБА_5.

Згідно з витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 10 серпня 2010 року власником кв. № АДРЕСА_1 є ОСОБА_5, номер запису 15722 в книзі № 222.

22 січня 2013 року ОСОБА_5 звернувся до Деснянського районного відділу управління ДМСУ із заявою про зняття з реєстраційного обліку ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1. До заяви було додано копію рішення Деснянського районного суду міста Чернігова від 30 березня 2010 року, копію ухвали апеляційного суду Чернігівської області від 9 липня 2010 року та копію витягу з Реєстру прав власності на нерухоме майно від 10 серпня 2010 року.

22 січня 2013 року на підставі зазначеної заяви управління ДМСУ зняло позивачів з реєстрації місця проживання, про що зроблено відмітку на заяві та в талонах зняття з реєстрації місця проживання в Україні.

Суди розглядали справу неодноразово.

Чернігівський окружний адміністративний суд постановою від 14 жовтня 2014 року у задоволенні позову відмовив повністю.

Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 4 грудня 2014 року рішення суду першої інстанції скасував, позов задовольнив: визнав дії відповідача про зняття з реєстрації місця проживання позивачів протиправними; зобов’язав управління ДМСУ вчинити необхідні дії щодо реєстрації обліку та поновити реєстрацію місця проживання позивачів за адресою: АДРЕСА_1.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції, дійшов висновку про протиправність дій відповідача, оскільки Порядком реєстрації місця проживання та місця перебування фізичних осіб в Україні та зразків необхідних для цього документів, затвердженим наказом Міністерства внутрішніх справ України від 22 листопада 2012 року № 1077, не передбачено повноваження цього органу щодо зняття з реєстрації на підставі рішення суду про визнання права власності на нерухоме майно за іншою (іншими) особами.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 18 червня 2015 року рішення апеляційного суду скасував, а постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2014 року залишив у силі.

Касаційний суд, скасовуючи рішення суду апеляційної інстанції та залишаючи в силі рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог, дійшов висновку про правомірність дій управління ДМСУ щодо зняття позивачів з реєстрації місця проживання, оскільки набуття ОСОБА_5 за рішенням суду права власності на квартиру і зобов’язання ОСОБА_1, ОСОБА_2 звільнити та передати квартиру новому власнику за своєю суттю є одночасно рішенням про позбавлення позивачів права власності на цю річ та про їх виселення, що тягне як кожне окремо, так і в сукупності припинення права користування житловим приміщенням.

Не погоджуючись із ухвалою суду касаційної інстанції, ОСОБА_2 з підстави, передбаченої пунктом 5 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС), звернулась із заявою про її перегляд Верховним Судом України, у якій просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 18 червня 2015 року, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 4 грудня 2014 року залишити в силі.

На обґрунтування заяви додала копію постанови Верховного Суду України від 30 червня 2015 року (№ 21-1438а15), висновку якої щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, на думку ОСОБА_2, не відповідає судове рішення, про перегляд якого подано заяву.

Перевіривши наведені у заяві доводи, заслухавши в судовому засіданні пояснення позивачів, прокурора, представників позивача та відповідача, колегія суддів вважає, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 319 Цивільного кодексу України (далі – ЦК) власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно із частиною першою статті 321 ЦК право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. При цьому відповідно до статті 391 ЦК власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

За змістом частини першої статті 16 ЦК кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.

Водночас відповідно до статті 7 Закону № 1382-IV зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою), свідоцтва про смерть.

Таким чином, як випливає із указаної норми, зняття з реєстрації місця проживання може бути здійснено на підставі рішення суду виключно про: 1) позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) визнання особи безвісно відсутньою; 4) оголошення фізичної особи померлою.

З огляду на те, що Закон № 1382-IV є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини, пов’язані із зняттям з реєстрації місця проживання, положення статті 7 цього Закону підлягають застосуванню до усіх правовідносин, виникнення, зміна чи припинення яких пов’язані з юридичним фактом зняття з реєстрації місця проживання.

Отже, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред’явивши разом з тим одну із таких вимог: 1) про позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) про позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) про визнання особи безвісно відсутньою; 4) про оголошення фізичної особи померлою.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 30 червня 2015 року (справа № 21-1438а15).

Отже, висновок суду касаційної інстанції у справі, що розглядається, зазначеному висновку Верховного Суду України не відповідає, у зв’язку з чим ухвала Вищого адміністративного суду України від 18 червня 2015 року відповідно до підпункту «б» пункту 2 частини другої статті 243 КАС підлягає скасуванню, а постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 4 грудня 2014 року – залишенню в силі.

Керуючись статтями 241–243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяву ОСОБА_2 задовольнити.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 18 червня 2015 року скасувати, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 4 грудня 2014 року залишити в силі.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий                                                                                           О.О. Терлецький

Судді:  О.Ф. Волков

 О.В. Кривенда

 П.В. Панталієнко

 І.Л. Самсін

    М.І. Гриців

    В.Л. Маринченко

    О.Б. Прокопенко