2001.26.05 ВСУ: Правові позиції щодо розгляду судами окремих категорій цивільних справ (Зобов’язання, що виникають з угод)

ВАСВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ЛИСТ 
Правові позиції щодо розгляду судами окремих категорій цивільних справ 
(Зобов’язання, що виникають з угод)
1. Згідно з ч. 2 ст. 63 ЦК наступне схвалення власником угоди, вчиненої щодо його майна особою, якій він не надавав відповідних повноважень, робить цю угоду дійсною з моменту її укладення.

2. Відповідно до ст. 46 ЦК недодержання простої письмової форми угоди тягне за собою її недійсність, тільки у випадках, прямо передбачених законом, а в інших — лише позбавляє сторони права у разі виникнення спору посилатися для підтвердження угоди на показання свідків. У останніх випадках судом можуть братися до уваги інші засоби доказування (наприклад, розписка про одержання за майно грошей на підтвердження наявності договору купівлі-продажу).

3. На підставі ч. 2 ст. 47 ЦК суд може визнати дійсною угоду, що потребує нотаріального оформлення, коли сторони досягли згоди за всіма її істотними умовами і одна із сторін повністю або частково виконала її, а друга ухиляється від нотаріального оформлення останньої за відсутності передбачених законодавством перешкод для цього, у тому числі шляхом укладення щодо предмета зобов’язань нотаріально оформленої угоди з іншою особою.

4. Відповідно до ст. 208 ЦК суд вирішує питання про примусове виконання не виконаного боржником зобов’язання, якщо його предметом є передача у власність або користування кредиторів індивідуально визначеної речі, а коли боржником є юридична особа чи інший підприємець, діяльність яких пов’язана з виготовленням, продажем, збутом речей, визначених родовими ознаками, — і про передачу таких речей. У разі невиконання боржником зобов’язання виконати певну роботу, щодо виконання якої кредитором за рахунок боржника немає обмежень у законодавстві чи в договорі, суд за позовом кредитора стягує з боржника витрати на виконання цієї роботи. У решті випадків невиконання зобов’язань предметом судового розгляду є вимоги про відшкодування завданих цим збитків (ст. 203 ЦК), про стягнення неустойки (ст. 204 ЦК), а не про примусове виконання зобов’язання.

5. Правила статей 238, 239 ЦК про відповідальність продавця за відсудження у покупця проданої речі не означають, що продавець несе відповідальність перед покупцем із підстав втрати останнім права власності на придбане майно лише в цих випадках.

Згідно зі ст. 225 ЦК право продажу майна, крім випадків примусового продажу, належить власникові. Якщо продавець не є власником, покупець набуває права власності лише в тих випадках, коли відповідно до ст. 145 ЦК власник не вправі витребувати від нього майно.

У тому разі, коли покупець доведе, що куплене у продавця майно відучене в нього або повернене ним власнику відповідно до ст. 145 ЦК, він має право вимагати на підставі ст. 48 ЦК визнання договору купівлі-продажу недійсним і повернення йому сплаченої грошової суми.

6. Коли продавець на порушення договору не передає покупцеві продану річ, останній відповідно до ст. 231 ЦК вправі вимагати передачі йому цієї речі й відшкодування завданих затримкою збитків або відмовитись від виконання договору й вимагати відшкодування збитків.

Якщо виконання договору про майбутній продаж автомобіля чи інших речей за визначеними сторонами умовами стало неможливим у зв’язку зі зростанням цін на одержувані продавцем для реалізації товари, відповідно до правил ст. 209 ЦК продавця можна зобов’язати передати покупцеві річ за визначеною договором ціною покласти на нього відповідальність за невиконання зобов’язання лише в тих випадках, коли умови договору не були виконані з його вини або коли договором було передбачено його відповідальність і за відсутності вини.

7. Відповідно до ст. 162 ЦК банк не має права односторонньо змінювати умови укладеного з вкладником договору щодо визначеного розміру ставки й у тому разі, коли цим договором передбачалась можливість перегляду її розміру відповідно до кон’юнктури і рівня інфляції.

Зобов’язання щодо розміру відсотків може бути припинене відповідно до ст. 220 ЦК угодою сторін про заміну цього зобов’язання іншим.

8. При розгляді позовів до Державного експортно-імпортного банку України (далі — Укрексімбанк) про видачу грошового вкладу, що вносився на рахунок позивача до Банку зовнішньоекономічної діяльності СРСР (далі — Зовнішекономбанк СРСР), необхідно мати на увазі, що Україна прийняла на себе зобов’язання за внутрішнім боргом уряду колишнього СРСР у межах залишку вкладів у Ощадному банку, випущених і непогашених позик 1982 і 1990 років, сум компенсацій громадянам на внески за довгостроковими договорами страхування, іншої заборгованості Держбанку СРСР за коштами, використаними для фінансування витрат союзного бюджету.

Витрати по обслуговуванню цього внутрішнього боргу колишнього СРСР провадяться Україною за рахунок державного бюджету. Порядок і форми виконання цих зобов’язань через Ощадний банк визначаються відповідно до законів від 16 вересня 1992 р. «Про державний борг України», від 21 листопада 1996 р. «Про державні гарантії і відновлення заощаджень громадян України» (зі змінами від 17 січня 1997 р. і 24 березня 1998 р.), інших нормативно-правових актів України.

Компенсація заощаджень громадян, поміщених у облігації Державної цільової безпроцентної позики СРСР 1990 р., облігації Державної внутрішньої виграшної позики 1982 р., державні казначейські зобов’язання СРСР, сертифікати Ощадного банку СРСР, провадиться виключно в грошовій формі в строки й у порядку, визначених Кабінетом Міністрів України.

Укрексімбанк не є правонаступником Зовнішекономбанку СРСР, і зобов’язань за боргами останнього Україна на себе не приймала. Тому на цей банк України може бути покладено обов’язок виплатити суми, внесені на ім’я позивача в Зовнішекономбанк СРСР, якщо зазначені внески надійшли від останнього на рахунок тих його структурних підрозділів в Україні, які були включені до складу Укрексімбанку.

Разом з тим слід мати на увазі, що у зв’язку зі згодою Російської Федерації частково компенсувати суму заблокованих у колишніх відділеннях зазначеного банку СРСР вкладів найбільш незахищених фізичних осіб України Кабінет Міністрів останньої постановою від 2 грудня 1997 р. N 1353 «Про порядок розрахунків з громадянами — власниками рахунків у колишніх відділеннях Зовнішекономбанку СРСР на території України» визначив Укрексімбанк уповноваженим банком щодо цих розрахунків.

Кошти, що сплачуються цим банком України за рахунок перерахованих Зовнішекономбанком Російської Федерації, мають цільовий характер і призначені для розрахунків із найбільш незахищеними вкладниками (пенсіонерами, непрацездатними громадянами з мінімальними доходами і малозабезпеченими громадянами, особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, ветеранами війни, громадянами, які мають право на спадщину померлого вкладника).

9. При вирішенні питання про переведення на підставі ст. 114 ЦК прав і обов’язків покупця за договором купівлі-продажу, укладеним із порушенням права привілеєвої купівлі частки у спільній частковій власності, в умовах інфляції суд має виходити з дійсної вартості частки на час розгляду справи і з’ясовувати, чи спроможний позивач її сплатити.

10. Чинне законодавство не передбачає заборони на відчуження учасником спільної часткової власності на квартиру своєї частки з додержанням правил ст. 114 ЦК про належне іншим її учасникам право привілеєвої купівлі цієї частки.

Згідно з роз’ясненнями Пленуму Верховного Суду України, даними в п. 14 постанови від 22 грудня 1995 р. N 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності», квартира, що є спільною сумісною чи спільною частковою власністю, на вимогу учасника (учасників) останньої підлягає поділу в натурі, якщо сторонам можливо виділити ізольовані жилі та інші приміщення з самостійними виходами, які можуть використовуватись як окремі квартири або які можна переобладнати в такі квартири. У протилежному випадку може бути встановлено порядок користування приміщеннями квартири, якщо про це заявлено позов.

Відповідно до ст. 113 ЦК суд може визначити порядок користування жилим приміщенням для учасників спільної власності на квартиру, які в ній проживають, і в тому разі, коли кожному з них не може бути виділено ізольоване приміщення.

Вимоги учасника спільної власності, який не проживає в квартирі, про встановлення порядку користування нею можуть бути задоволені, якщо є можливість надати йому ізольоване жиле приміщення відповідно до його частки або коли інші учасники спільної власності перешкоджають продовженню користування приміщенням.

11. Відповідно до ч. 2 ст. 195 ЦК грошова сума, що видається однією з договірних сторін у рахунок належних з неї за договором платежів другій стороні на підтвердження укладення договору й на забезпечення його виконання (завдаток), зчищається у другої сторони, якщо укладений договір не був виконаний з вини сторони, що дала завдаток. Коли ж відповідальною за невиконання укладеного договору є сторона, яка одержала завдаток, вона повинна повернути його другій стороні у подвійному розмірі.

Правила ч. 2 ст. 195 ЦК про залишення завдатку особі, яка його одержала, або стягнення з неї подвійної суми завдатку застосовується в тих випадках, коли між сторонами було укладено договір, але він не виконується з вини якоїсь із сторін. У тих випадках, коли сторони домовились укласти договір, але відповідно його не оформили, сплачені в рахунок виконання договору платежі повертаються в тому розмірі, в якому вони давались.

12. У разі відмови судом у визнанні дійсним договору купівлі-продажу будинку, який не було нотаріально оформлено, одержані стороною за розпискою гроші не можуть бути визнані передбаченим ст. 195 ЦК завдатком, який сторона, що його одержав і не виконала договір, повинна сплатити другій стороні у подвійному розмірі. Правила ст. 195 ЦКпоширюються на випадки, коли договір було укладено, а сторона його не виконує. У цьому ж разі договір не був укладений, оскільки не було додержано обов’язкової для цього нотаріальної форми.

13. Оскільки застава є способом забезпечення зобов’язань, договір про неї має укладатись у формі, передбаченій ст. 13 Закону «Про заставу», тобто письмово.

У випадках, коли предметом застави є нерухоме майно, транспортний засіб, космічний об’єкт, товари в обороті або у переробці, договір застави повинен бути нотаріально посвідчений на підставі відповідних правовстановлюючих документів. Виходячи з того, що за ст. 16 зазначеного Закону право застави у цих випадках виникає з моменту нотаріального посвідчення договору, на останній не можуть поширюватись правила ч. 2 ст. 47 ЦК щодо випадків можливого визнання дійсним договору, укладеного без додержання обов’язкового для нього нотаріального оформлення.

14. При вирішенні спорів про платежі, пов’язані із застосуванням цін і тарифів на певну продукцію, товари й послуги, на які поширюється державне регулювання цін, необхідно враховувати, що такс регулювання провадиться і здійснюється в межах і органами, визначеними Повноваженнями центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін і тарифів на окремі види продукції, товарів і послуг (затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 1996 р.).

Згідно з цими Повноваженнями, наприклад, Мінфін за погодженням із Мінекономіки та НБУ затверджує ціни на дорогоцінні метали у виробах і брухті та коштовне каміння, що скуповується у населення; Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації встановлюють граничні розміри плати за проживання робітників і службовців у гуртожитках, розмір плати за послуги, які надаються медичними витверезниками при органах внутрішніх справ громадянам у нетверезому стані.

15. За передбаченим ст. 430 ЦК договором про сумісну діяльність, укладеним між громадянами, сторони зобов’язуються сумісно діяти для задоволення своїх особистих побутових потреб. Згідно з ч. 2 ст. 17 Закону «Про власність» майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об’єдналися для спільної діяльності, є їхньою спільною частковою власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Розмір частки кожного визначається ступенем його трудової участі.

Випадки, коли громадяни об’єднують свої кошти для поїздки за кордон, придбання товарів, путівок для лікування, не мають ознак договору про сумісну діяльність (немає самої сумісної діяльності), і тому спори, що виникають у таких випадках, щодо прав і обов’язків сторін мають вирішуватися не за правилами статей 430 — 433 ЦК, а виходячи із загальних положень ЦК про зобов’язання.

Чинне законодавство не передбачає відшкодування моральної шкоди за неналежне виконання зобов’язань у цих правовідносинах.

16. Згідно зі ст. 371 ЦК за договором добровільного страхування майна при настанні зазначеної у договорі події (страхового випадку) страхова організація зобов’язана відшкодувати страхувальникові понесену шкоду в межах обумовленої договором суми, а не вартість майна на час страхового випадку. Положення цієї норми закону поширюються і на випадки добровільного страхування транспортних засобів.

17. При розгляді справ за участю підприємств транспорту слід враховувати відповідні положення Закону «Про транспорт» (уведений в дію з 11 січня 1995 р.), зокрема: підприємства транспорту відповідають за втрату, нестачу, псування і пошкодження прийнятого для перевезення вантажу та багажу в розмірі фактичної шкоди, якщо вони не доведуть, що втрата, нестача, псування або пошкодження сталися не з їхньої вини (ст. 13); дисципліна працівників транспорту регулюється статутами (положеннями) про дисципліну працівників окремих видів транспорту, які затверджуються Кабінетом Міністрів України за погодженням із відповідними профспілками (ст. 17).

18. Визначаючи розмір грошової компенсації за майно, яке відповідач мав повернути в натурі, але з різних причин не повертає, суд повинен враховувати, що згідно зі ст. 203 ЦК у разі невиконання або неналежного виконання зобов’язання боржником він зобов’язаний відшкодувати кредитору завдані цим збитки, зокрема, повернути таку суму грошей, яку потрібно витратити, щоб придбати на час розгляду заяви майно, яке належало кредитору і не було повернене в натурі боржником.

19. Якщо майно було продане в порядку, встановленому для виконання судових рішень, скасування в наступному вироку суду, відповідно до якого провадилось виконання, згідно з ч. 2 ст. 145 ЦК не може бути підставою для задоволення судом вимог про витребування майна від добросовісного набувача і визнання в зв’язку з цим договору купівлі-продажу недійсним.

20. Відповідно до ст. 145 ЦК від добросовісного набувача майно може бути витребувано лише в тому разі, коли воно було загублене власником або особою, якій власник передав його у володіння, або викрадене у того чи іншого, або вибуло з їх володіння іншим шляхом поза їхньою волею.

При відмові у позові про визнання договору купівлі-продажу недійсним у зв’язку з тим, що покупець є добросовісним, з особи, яка провела відчуження майна за відсутності права на це, відповідно до ст. 440 ЦК стягується на користь власника дійсна вартість майна на час розгляду справи.

21. Законодавство не передбачає індексації сум, що стягуються у випадках визнання договору чи іншої угоди недійсною, повернення неякісного товару, кредиту тощо.

22. З метою ліквідації заборгованості в забезпеченні легковими автомобілями працівників сільського господарства за продаж державі зерна та здачу споживчій кооперації м’яса в 1991 р. розпорядженням Кабінету Міністрів України від 4 липня 1992 р. N 407-р   (згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 4 липня 1991 р. N 67) відповідні міністерства були зобов’язані забезпечити у 1992 р. виділення для продажу вказаній категорії працівників 8790 автомобілів, у тому числі ЗАЗ-102 «Таврія»-8162 (замість автомобілів «Жигулі» і «Москвич»), ЗАЗ-968м-278, ЗАЗ-969-350 автомобілів;

Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській і Севастопольській міським державним адміністраціям разом з Мінсільгоспом України запропоновано організувати реалізацію легкових автомобілів за роздрібними цінами, що діяли на 31 грудня 1991 р.;

Мінфіну України — компенсувати торговельним організаціям за рахунок державного бюджету різницю між фактичними роздрібними цінами на момент придбання зазначених автомобілів і тими, що діяли на 31 грудня 1991 р.

Продаж автомобілів у зазначеному порядку особам, які не є працівниками сільського господарства, але перед якими відповідно до вказаного розпорядження була заборгованість у продажу автомобілів, є підставою для визнання договору купівлі-продажу недійсним.

При розгляді справи щодо наслідків продажу автомобілів особам, яким цим розпорядженням вони не виділялися, суд має враховувати роз’яснення Пленуму Верховного Суду України, дані у пунктах 6 і 7 постанови від 28 квітня 1978 р. N 3 «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними». Зокрема, в разі встановлення, що особа, яка придбала автомобіль на умовах, передбачених розпорядженням Кабінету Міністрів України, уклала договір купівлі-продажу з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства (наприклад, незаконно придбати автомобіль із державною дотацією), суд визнає цей договір недійсним на підставі ст. 49 ЦК. За відсутності в особи, в якої не було умислу на вчинення угоди із зазначеною метою, можливості повернути торговельній організації автомобіль у такому стані, в якому він був проданий, суд стосовно до правил ч. 2 ст. 48 ЦК замість повернення їй автомобіля має передати його в дохід держави, а на відшкодування його вартості залишити торговельній організації суму, одержану за договором.

За відсутності в сторони (сторін) умислу на вчинення суперечної інтересам держави й суспільства угоди і наявності згоди торговельної організації на одержання від покупця доплати до існуючих на час продажу (вирішення спору) роздрібних цін (за умови, що доплата з бюджету не одержана або повернена) з покупця може бути стягнено різницю в цінах без визнання договору недійсним.

23. Оскільки придбання майна з прилюдних торгів є фактично угодою про купівлю-продаж, сторонами в якій є боржник і набувач, визнання недійсними цих торгів, або свідоцтва про придбання майна при залишенні останнього набувачем за собою, коли торги не відбулися, може мати місце в позовному провадженні як із підстав, передбачених ст. 399 ЦПК, так і відповідно до загальних норм ЦК про недійсність угод.

24. У тих випадках, коли власник квартири передав документи (свідоцтво про право власності на неї, технічний паспорт, паспорт власника тощо) або саму квартиру іншій особі для укладення за усним дорученням договору оренди, а остання, видаючи себе за власника, уклала договір купівлі-продажу квартири і зникла, власник із підстав, що ця особа обманула його і без відповідних повноважень, не будучи власником квартири, продала її, може вимагати визнання договору купівлі-продажу недійсним на підставі ст. 48 ЦК.

При добросовісності покупця цей договір може бути визнаний недійсним у тому разі, коли згідно зі ст. 145 ЦК власник вправі витребувати від нього майно.

При задоволенні позову про визнання договору купівлі-продажу недійсним сплачені покупцем за квартиру гроші стягуються з особи, яка їх не одержала при при незаконному продажу. Якщо таку особу не буде встановлено, ці гроші стягуються з власника, який допустив недбалість при передачі документів і квартири для здачі її в оренду і через цю недбалість призвів покупця до збитків.

25. Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного Суду України, даних у підпункті «е» п. 16 постанови від 28 квітня 1978 р. N 3 «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними», визнання угоди недійсною може мати місце й після смерті громадянина, який був її учасником, у тому числі з підстав, передбачених ст. 55 ЦК. Такі вимоги можуть бути заявлені другою стороною, спадкоємцями померлого, іншими заінтересованими особами та прокурором.

26. Якщо при вирішенні позову про визнання договору купівлі-продажу недійсним із підстав, що насправді покупцем є інша особа, суд встановить, що фактично майно було придбане за кошти іншої особи і для неї та що інших підстав для визнання цієї угоди недійсною немає, вказаний договір відповідно до статей 58, 60 ЦК визнається недійсним лише в частині, що стосується покупця, і покупцем за цим договором визнається особа, за рахунок коштів якої і для якої фактично укладався цей договір.

Зокрема, за умови доведеності, що за договором купівлі-продажу автомобіль насправді був куплений не зазначеним у договорі покупцем, а іншою особою, за її кошти, суд відповідно до ст. 58 ЦК може визнати, що вказаний договір у частині, що стосується покупця, є удаваною угодою і що дійсним покупцем за цим договором є особа, для якої за її кошти був куплений автомобіль.

Договір купівлі-продажу, вчинений особою, яка користувалась пільгами щодо купівлі, за кошти іншої особи і для неї, за позовом останньої може бути відповідно до ст. 58 ЦКвизнаний недійсним у частині, що стосується покупця, з одночасним визнанням, що покупцем за цим договором є особа, за кошти якої і для якої фактично відбулась купівля.

27. Відповідно до ст. 58 ЦК суд обмежується постановленням рішення про визнання оспореної угоди недійсною, коли встановить, що ця угода була мнимою, тобто укладеною лише про людське око, без наміру створити юридичні наслідки.

Якщо ж суд встановить, що оспорена угода є удаваною, укладеною з метою приховання іншої угоди (наприклад, що договір дарування приховує купівлю-продаж), суд, визнаючи укладену сторонами угоду недійсною, разом з тим зазначає, яка між сторонами була укладена угода, що приховувалась, і застосовує правила, які регулюють цю угоду.

28. При визнанні угоди недійсною або розірванні договору у випадках, передбачених законом, стороні повертаються майно чи грошові суми, що були предметом угоди. На вимогу заінтересованої сторони належні їй суми можуть бути визначені судом з урахуванням збитків, яких вона зазнала внаслідок інфляції, майнових вигід, що набула при цьому інша сторона, якою повертається майно або яка мала його повернути, але не повернула (статті 203, 469 ЦК). Слід визнати правильною практику судів, які залежно від характеру зобов’язань визначають вартість майна (послуг, робіт) з урахуванням цін (вартості) на нього в цій місцевості на час розгляду справи, а коли йдеться про повернення грошових сум, враховують ступінь інфляції за даними Мінстату України, якщо угодою не були встановлені умови використання грошових сум та їх повернення.

Відповідно до ст. 206 ЦПК, присуджуючи майно в натурі, суд має вказати конкретну суму його вартості, яку належить стягнути з відповідача, якщо при виконанні рішення присудженого майна не буде в наявності. Вказівка в рішенні на те, що в цих випадках майно має бути повернено з урахуванням ступеня інфляції, не відповідає цій нормі.

Визначаючи дійсну вартість майна на час розгляду справи, суд може врахувати як висновки експертизи, так й інші докази (документи про рівень ринкових, біржових цін тощо).

29. Згідно зі ст. 419 ЦК при втраті, нестачі або пошкодженні майна, що було здано на схов, охоронець відшкодовує завдані цим збитки відповідно до обов’язку, передбаченого в законі або договорі. Якщо ж у договорі або в законі такого обов’язку не передбачено, охоронець відповідає за втрату і нестачу майна в розмірі вартості останнього або тієї його частини, якої не вистачає, а за пошкодження майна — в розмірі суми, на яку знизилась його вартість. Відшкодування в натурі цим законом не передбачене.

30. При вирішенні спорів, пов’язаних з обміном будинків чи іншого майна, судам слід враховувати, що до договору міни відповідно до ст. 242 ЦК застосовуються правила про договір купівлі — продажу, якщо інше не випливає зі змісту відносин сторін. Зокрема, відповідно до ст. 234 ЦК одержання внаслідок обміну речі неналежної якості, якщо її недоліки не були застережені особою, яка давала річ в обмін, дає особі, що її одержала, підставу вимагати не визнання договору обміну недійсним, а заміни речі, визначеної в договорі родовими ознаками, річчю належної якості, або відповідної доплати, або безоплатного усунення недоліків речі чи відшкодування коштів, витрачених на їх усунення, або розірвання договору з відшкодуванням збитків, яких зазнала особа у зв’язку з одержанням речі неналежної якості.

31. Відповідно до ст. 18 Декрету Кабінету Міністрів України «Про страхування» і ст. 19 Закону «Про страхування», що діє з моменту його опублікування (ГУ. — 1996. — 11 квіт.), при настанні страхового випадку страхова організація зобов’язана здійснити виплату страхової суми або страхового відшкодування за заявою страхувальника, його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування, у передбачений договором термін. Страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасну виплату страхової суми (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені), розмір якої визначається умовами договору страхування.