2012.07.11 ВГСУ: Окреме рішення

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА          
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          
«11» липня 2012 р.       Справа № 5002-34/5511-2011  
vgsuЯк роз’яснив Вищий арбітражний суд України у своєму роз’ясненні від 27.06.2001р. №02-5/744 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних із застосуванням законодавства про охорону навколишнього природного середовища» із змінами і доповненнями, відповідно до статті 69 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» шкода, заподіяна внаслідок порушення природоохоронного законодавства, підлягає компенсації, як правило, в повному обсязі (п.1.2).
З аналізу норм Методики №639 в їх сукупності та наведених норм природоохоронного законодавства вбачається, що в пункті 3.11. визначається момент початку правопорушення, що виявлений перевіркою. Інакше б заперечувався взагалі встановлений статтею 69 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» принцип необхідності повної компенсації заподіяної шкоди внаслідок порушення природоохоронного законодавства, а можливість звернення з вимогами про відшкодування заподіяних збитків ставиться в залежність від моменту виявлення правопорушення, що є неприпустимим.
Суд першої інстанції в своєму рішенні вказав, що під час перевірки встановлено, що факт роботи устаткування відповідача у період 2009р. та першому кварталі 2010р. та здійснення викиду забруднюючих речовин у відповідному періоді підтверджується журналами обліку стаціонарних джерел викидів та їх характеристик, журналами обліку часу роботи устаткування.


Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого: Мачульського Г.М.,
суддів Рогач Л.І., Уліцького А.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника прокурора Автономної Республіки Крим на постанову Севастопольського апеляційного господарського судувід 11.04.2012р.у справі № 5002-34/5511-2011 Господарського суду Автономної Республіки Крим за позовом Керченського міжрайонного природоохоронного прокурора в інтересах держави в особі Державної Азово-Чорноморської екологічної інспекції до Товариства з обмеженою відповідальністю «Шакуда-Інвест»простягнення суми

за участю представників

— прокуратури:Рудак О.В. (посвідчення № 72), —

В С Т А Н О В И В:

Звернувшись у суд з даним позовом в інтересах держави в особі Державної Азово-Чорноморської екологічної інспекції (далі -позивач), Керченський міжрайонний природоохоронний прокурор (далі — прокурор) просив стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Шакуда-Інвест» (далі -відповідач) 41177,94 грн. збитків, заподіяних внаслідок порушення вимог законодавства про охорону атмосферного повітря. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач без спеціального дозволу здійснював викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря.

Рішенням Господарського суду Автономної Республіки Крим від 22.02.2012р. (суддя Ейвазова А.Р.), залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 11.04.2012р. (колегія суддів у складі: головуючий суддя — Євдокімов І.В., судді Антонова І.В., Котлярова О.Л.), у задоволенні позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі заступник прокурора Автономної Республіки Крим просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги повністю, посилаючись на неправильне застосування і порушення судами норм матеріального права.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач зазначає, що рішення судів попередніх інстанцій були прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, а доводи, викладені в касаційній скарзі, є необґрунтованими.

Сторони не використали наданого законом права на участь своїх представників у судовому засіданні.

Переглянувши у касаційному порядку судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 10.06.2010р. працівниками Державної Азово-Чорноморської екологічної інспекції проведена перевірка дотримання відповідачем вимог природоохоронного законодавства, за результатом якої складений акт.

Перевіркою встановлено, що відповідачем допущено порушення природоохоронного законодавства, а саме порушено порядок здійснення викиду забруднюючих речовин в атмосферне повітря, викид здійснювався без дозволу спеціально уповноваженого органу.

Позивачем проведений розрахунок збитків, заподіяних державі внаслідок наднормативних викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря, та визначено, що у четвертому кварталі 2009 року та першому кварталі 2010 року відповідачем завдано збитків на суму 41177,94 грн.

Дані збитки у добровільному порядку відповідачем не відшкодовані, що стало підставою для звернення прокурора до суду.

Дозволи на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами відповідач отримав 01.04.2010р., а саме: дозвіл №111200000/225 від 01.04.2010р. (Аршинцевська коса, 4, території СМБ «Південь»), термін дії до 01.04.2015р.; дозвіл №111200000/227 від 01.04.2010р., термін дії якого до 01.04.2015р.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що розрахунок збитків здійсненний з порушенням вимог Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок наднормативних викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України №639 від 10.12.2008р. (далі -Методика №639), та з того, що відповідачем за спірний період здійснювалась оплата збору за забруднення навколишнього природного середовища, що звільняє його від відшкодування збитків.

Між тим, судові рішення підлягають скасуванню з огляду на наступне.

Судами встановлено, що відповідач здійснював розрахунок платежів у спірний період за забруднення атмосферного повітря поквартально відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №303 від 01.03.1999р. «Про затвердження Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища» (далі — Порядок), який діяв у вказаний період, і такий розрахунок та сплата збору контролювались Державною податковою інспекцією м. Керчі.

Розмір платежів збору за викиди стаціонарними та пересувними джерелами забруднення атмосферного повітря за 2009 рік склав 32869 грн., за 1 квартал 2010 року — 8335,67 грн.

Згідно п.1 Порядку, він визначав єдині на території України правила встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища, а також його стягнення.

Суми збору, який справляється за викиди стаціонарними джерелами забруднення, скиди і розміщення відходів, обчислюються платниками збору самостійно щокварталу наростаючим підсумком з початку звітного року на підставі затверджених лімітів (щодо скидів і розміщення відходів) виходячи з фактичних обсягів викидів, скидів і розміщення відходів, нормативів збору та визначених за місцем знаходження цих джерел коригуючих коефіцієнтів, наведених відповідно в таблицях додатків 1 і 2 (п.4 Порядку).

Платники перераховують суми збору одним платіжним дорученням на рахунки, відкриті в територіальних органах Державного казначейства, які здійснюють розподіл цих коштів у співвідношенні, визначеному законом (п.11 Порядку).

Контроль за своєчасністю та повнотою сплати збору здійснюється органами державної податкової служби, які згідно з планом перевірок залучають за попереднім погодженням працівників органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим та спеціальних підрозділів Мінприроди для перевірки правильності визначення платниками збору фактичних обсягів викидів стаціонарними джерелами забруднення, скидів та розміщення відходів (п.15 Порядку).

Відповідно до частини 4 статті 68 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» підприємства, установи, організації та громадяни зобов’язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України.

Відповідно до статті 34 Закону України «Про охорону атмосферного повітря» шкода, завдана порушенням законодавства про охорону атмосферного повітря, підлягає відшкодуванню у порядку та розмірах, встановлених законом.

Відповідно до приписів п.13 ч.3 Порядку сплата збору не звільняє юридичних і фізичних осіб від відшкодування збитків, завданих порушенням природоохоронного законодавства.

Враховуючи викладене, суд касаційної інстанції зазначає, що судові рішення прийняті з порушенням наведених норм права оскільки сплата збору за забруднення навколишнього природного середовища не звільняє від відшкодування збитків.

Разом з тим, судами неправильно застосовано положення п.3.11.Методики №639.

Так, свої рішення про відмову у позові суди мотивували також невідповідністю здійсненого позивачем розрахунку збитків вимогам Методики №639.

Відповідно до п.3.6. Методики №639 розрахунок маси наднормативного викиду забруднюючої речовини в атмосферне повітря від джерела викиду, який здійснюється без дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами, здійснюється за параметрами джерела викиду (джерела утворення), зафіксованими у відповідній документації суб’єкта господарювання (матеріали інвентаризації стаціонарних джерел викидів, технологічні регламенти виробництва, режимні карти роботи паливовикористовувального обладнання, питомі викиди (показники емісії), дані державних статистичних спостережень з охорони атмосферного повітря за формою N 2-ТП (повітря)), або згідно з методиками для розрахунків маси викидів забруднюючих речовин за час роботи джерела без дозволу на викиди.

Згідно п.3.11. Методики №639 час роботи джерела в режимі наднормативного викиду визначається з моменту виявлення порушення до моменту його усунення, з урахуванням фактично відпрацьованого часу.

Факт усунення порушення може бути підтверджений: даними інструментально-лабораторних вимірювань, які проведені лабораторіями, атестованими на право проведення необхідних інструментально-лабораторних вимірювань; отриманням дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами; документами, що підтверджують виведення з експлуатації устаткування, від якого було зафіксовано наднормативні викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря (п.3.12 Методики №639).

Суди зазначили, що оскільки правопорушення відповідачем здійснювалось в 2009-2010 роках, а було виявлене 10.06.2010р., коли відповідач вже отримав дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря, то відповідно до п.3.11 Методики №639 розрахунок збитків можливий лише з моменту здійснення перевірки і до моменту усунення порушення.

Суд касаційної інстанції вважає такі доводи непереконливими.

Як роз’яснив Вищий арбітражний суд України у своєму роз’ясненні від 27.06.2001р. №02-5/744 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних із застосуванням законодавства про охорону навколишнього природного середовища» із змінами і доповненнями, відповідно до статті 69 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» шкода, заподіяна внаслідок порушення природоохоронного законодавства, підлягає компенсації, як правило, в повному обсязі (п.1.2).

З аналізу норм Методики №639 в їх сукупності та наведених норм природоохоронного законодавства вбачається, що в пункті 3.11. визначається момент початку правопорушення, що виявлений перевіркою. Інакше б заперечувався взагалі встановлений статтею 69 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» принцип необхідності повної компенсації заподіяної шкоди внаслідок порушення природоохоронного законодавства, а можливість звернення з вимогами про відшкодування заподіяних збитків ставиться в залежність від моменту виявлення правопорушення, що є неприпустимим.

Суд першої інстанції в своєму рішенні вказав, що під час перевірки встановлено, що факт роботи устаткування відповідача у період 2009р. та першому кварталі 2010р. та здійснення викиду забруднюючих речовин у відповідному періоді підтверджується журналами обліку стаціонарних джерел викидів та їх характеристик, журналами обліку часу роботи устаткування.

Таким чином, з врахуванням того, що відповідачем не було спростовано, що ним здійснювались викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря без дозволу, посилання на п.3.11 Методики №639 як підставу для відмови в позові, є недостатнім.

Подібна правова позиція викладена в постановах Вищого господарського суду України від 14.05.2012р. у справі №5019/1493/11 та від 13.03.2012р. №18/2595/11.

Крім того, приймаючи рішення суди обох інстанції виходили з того, що розрахунок збитків позивачем здійснено на підставі Методики №639.

Із заперечення на касаційну скаргу, наданому відповідачем, вбачається, що позивачем взагалі не здійснювався розрахунок наднормативних викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря, а ним використовувались дані податкового розрахунку збору за забруднення навколишнього природного середовища здійсненого відповідачем, збір за який він перераховував на відповідні рахунки.

Однак такі доводи особи, що звернулась із відзивом на касаційну скаргу, висновків судів не спростовують, оскільки не ґрунтуються на фактичних обставинах справи.

Також, суд касаційної інстанції зазначає, що у ст.4 п.28 Закону України «Про Державний бюджет України на 2012 рік», встановлено, що джерелами формування спеціального фонду Державного бюджету України на 2012 рік у частині доходів є, зокрема, 30 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності, а в п.1 ст.11 вказаного закону установлено, з урахуванням положень ч.2 ст.69 Бюджетного кодексу України, що джерелами формування спеціального фонду місцевих бюджетів у 2012 році є, зокрема, 70 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності, в тому числі: до сільських, селищних, міських бюджетів — 50 відсотків, обласних бюджетів та бюджету Автономної Республіки Крим — 20 відсотків, бюджетів міст Києва та Севастополя — 70 відсотків.

В главі 8 Порядку казначейського обслуговування доходів та інших надходжень державного бюджету, затвердженого наказом Державного казначейства України від 19.12.2000р. №131 передбачено, що платежі, які відповідно до Бюджетного кодексу України та Закону України про Державний бюджет України на відповідний рік розподіляються між державним та місцевими бюджетами, зараховуються на аналітичні рахунки, відкриті в головних управліннях Державного казначейства України за балансовим рахунком 3311 «Кошти, які підлягають розподілу між Державним і місцевими бюджетами» Плану рахунків в розрізі кодів класифікації доходів бюджету та територій. Кошти, які надійшли за день (з урахуванням повернення помилково або надміру зарахованих до бюджетів платежів) на аналітичні рахунки, відкриті за балансовим рахунком 3311, у регламентований час розподіляються головними управліннями Державного казначейства України за встановленими нормативами між державним бюджетом та відповідними місцевими бюджетами.

Таким чином оскільки прокурор звернувшись з позовом вказаних норм права не врахував, а суди цим обставинам правової оцінки не дали, судові рішення не можуть вважатися законними і обґрунтованими, а тому і з цих підстав підлягають скасуванню.

Враховуючи, що судами не досліджувалась правильність проведеного позивачем розрахунку розміру збитків що підлягають відшкодуванню, а відтак розмір збитків залишивсь не встановленим, суди припустились порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, що відповідно до вимог статті 1119 частини 1 пункту 3 Господарського процесуального кодексу України, є підставою для скасування судових рішень і передачі справи на новий розгляд.

При новому розгляді справи суду необхідно належним чином дослідити здійснений позивачем розрахунок збитків, встановити їх розмір, і вирішити спір відповідно до закону.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 п.3, 111-10 ч.1, 111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, —

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу заступника прокурора Автономної Республіки Крим задовольнити частково.

Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 11.04.2012р. та рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим від 22.02.2012р. у справі №5002-34/5511-2011 скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Головуючий суддя                                                                     Г.М. Мачульський
Судді                                        Л.І. Рогач                                       А.М. Уліцький