2010.04.13 ВГСУ: Окреме рішення

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
vgsuЗаявлені до стягнення збитки, пов’язані із сплатою юридичних послуг, не можна розцінювати як збитки у розумінні статей 611, 623 Цивільного кодексу України, оскільки такі витрати не мають обов’язкового характеру та необхідних ознак шкоди (її грошового вираження у формі збитків) відповідно до вимог чинного законодавства, а факт їх наявності та розмір не знаходяться у безпосередньому причинному зв’язку із заборгованістю, яка стягувалася позивачем у зв’язку із неналежним виконанням відповідачем зобов’язань по договору оренди, укладеному між сторонами по справі.
Позовні вимоги щодо стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 4000,00 грн. не підлягають задоволенню, оскільки судами встановлено, що позивачем не надано доказів приниження відповідачем ділової репутації позивача, завдання йому моральної шкоди, доказів наявності прямого причинного зв’язку між порушенням відповідачем зобов’язання та завданою моральною шкодою, а також обґрунтований розрахунок суми моральної шкоди.

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 квітня 2010 р. № 05/248-09
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддя Муравйов О. В.
судді
Полянський А. Г.
Фролова Г. М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Споживчого товариства «Надія»
на постанову
від Харківського апеляційного господарського суду
12.01.2010 року
по справі№ 05/248-09 Господарського суду Харківської області
за позовом Споживчого товариства «Надія»
до
про Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4
стягнення 10000,00 грн.
За участю представників сторін:
від позивача:
від відповідача:
не з’явились
ОСОБА_4

В С Т А Н О В И В:

Споживче товариство «Надія» звернулось до Господарського суду Харківської області з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про стягнення 10000,00 грн.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 11.11.2009 року по справі №05/248-09 (суддя Ольшанченко В. І.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 12.01.2010 року по справі №05/248-09 (головуючий суддя Істоміна О. А., судді Такмаков Ю. В., Барбашова С. В.), в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, Споживче товариство «Надія» звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій стверджує про порушення судами норм матеріального права, зокрема ст. ст. 16, 22, 1166 ЦК України, у зв’язку з чим просить скасувати оскаржені судові рішення та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач проти вимог та доводів касаційної скарги заперечує і просить залишити оскаржену постанову в силі.

Відводів складу суду не заявлено.

Представники позивача в судове засідання касаційної інстанції не з’явились, хоча про дату, час та місце розгляду скарги повідомлені заздалегідь належним чином.

Враховуючи особливості розгляду справи в касаційній інстанції, передбачені ст. ст. 1115, 1117 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за наявними матеріалами без участі представників позивача.

За згодою відповідача в судовому засіданні 13.04.2010 року оголошені вступна та резолютивна частини постанови Вищого господарського суду України.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення відповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні по даній справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог статей 108, 1117 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України переглядає за касаційною скаргою (поданням) рішення місцевих господарських судів та постанови апеляційних господарських судів та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Підставою для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Господарськими судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що 01.06.2007 року між позивачем (замовник) та ФОП ОСОБА_5 (виконавець) укладений договір про надання юридичних послуг №106-ю, за яким замовник доручив, а виконавець прийняв на себе зобовязання по наданню юридичних послуг для відновлення порушених прав і інтересів замовника в обсязі і на умовах, передбачених даним договором.

Пунктом 1.3 даного договору визначена вартість послуг виконавця.

01.06.2009 року сторонами за договором підписаний акт №106-2 прийому-передачі наданих юридичних послуг по договору №106-ю від 01.06.2007 року по захисту майнових прав та інтересів позивача в господарському суді за позовом до ФОП ОСОБА_4 по справам №27/103-08 та №15/447-08 на загальну суму 6000,00 грн.

Згідно квитанції до прибуткового касового ордера №12 від 03.06.2009 року позивач сплатив виконавцю 6000,00 грн.

Звертаючись до суду першої інстанції, позивач свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що він був вимушений звернутися за фаховою юридичною допомогою до ФОП ОСОБА_5 для захисту його інтересів в господарському суді по справам №27/103-08 за позовом СТ «Надія» до ФОП ОСОБА_4 про стягнення 15000,00 грн. та №15/447-08 за позовом СТ «Надія» до ФОП ОСОБА_4 про стягнення 5600,00 грн. та виселення, в звязку з чим поніс витрати, яких би, як вважає позивач, не було б, якщо відповідач добровільно виконав свої зобовязання. Також позивач вказує, що відповідачем було завдано моральну шкоду, яка проявилася в порушенні нормального укладу життя організації, необхідності невиправданих витрат грошей на правову допомогу і непродуктивних витратах робочого часу на захист своїх прав у суді, посилаючись при цьому на статті 16, 22, 23, 1166, 1167 ЦК України.

Споживче товариство «Надія» в позовній заяві стверджує, що зазначені витрати в розмірі 6000,00 грн. викликані необхідністю відновлення порушеного права, що було пов’язано із небажанням відповідача повернути позивачу майно та сплатити за нього добровільно, без звернення до суду. Позивач розглядає свої витрати на юридичні послуги як заподіяні з вини відповідача збитки.

Відповідно до ч. 2 ст. 22 ЦК України збитками визнаються витрати, яких особа зазнала у зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

З аналізу ст. ст. 614, 623 ЦК України, ст. ст. 226 ГК України вбачається, що для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу господарського правопорушення: 1) порушення зобов’язання; 2) збитки; 3) причинний зв’язок між порушенням зобов’язання та збитками; 4) вина.

Суди першої та апеляційної інстанції дійшли висновку, що в даному випадку відсутнє саме зобов’язання, яке було порушено; відсутній прямий причинний зв’язок між порушенням зобов’язання за договором оренди №20 від 04.10.06 року та завданими збитками, обґрунтований розрахунок суми збитків, а також відсутні докази вжиття заходів до зменшення суми збитків.

Посилання позивача на акт приймання-передачі наданих послуг від 01.06.2009 року обґрунтовано відхилені судами першої та апеляційної інстанцій.

Заявлені до стягнення збитки, пов’язані із сплатою юридичних послуг, не можна розцінювати як збитки у розумінні статей 611, 623 Цивільного кодексу України, оскільки такі витрати не мають обов’язкового характеру та необхідних ознак шкоди (її грошового вираження у формі збитків) відповідно до вимог чинного законодавства, а факт їх наявності та розмір не знаходяться у безпосередньому причинному зв’язку із заборгованістю, яка стягувалася позивачем у зв’язку із неналежним виконанням відповідачем зобов’язань по договору оренди, укладеному між сторонами по справі.

Позовні вимоги щодо стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 4000,00 грн. не підлягають задоволенню, оскільки судами встановлено, що позивачем не надано доказів приниження відповідачем ділової репутації позивача, завдання йому моральної шкоди, доказів наявності прямого причинного зв’язку між порушенням відповідачем зобов’язання та завданою моральною шкодою, а також обґрунтований розрахунок суми моральної шкоди.

Доводи касаційній скарги щодо наявності доказів завдання відповідачем збитків, колегією суддів відхиляються, оскільки вони зводяться до переоцінки обставин, встановлених судами першої та апеляційної інстанції, що ст. 1117 ГПК України не віднесено до повноважень суду касаційної інстанції.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що висновки судів першої та апеляційної інстанції відповідають встановленим обставинам справи, доводи касаційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для зміни чи скасування оскаржених судових рішень не вбачається.

За таких обставин касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, суд, —

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Споживчого товариства «Надія» залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 12.01.2010 року по справі №05/248-09 Господарського суду Харківської області залишити без змін.

Головуючий суддя О. В. Муравйов
Судді А. Г. Полянський
Г. М. Фролова