2013.06.02 № 6-175цс12 ВСУ: Прецедентне рішення

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
від 6 лютого 2013 року
ВАСПравова позиція,
висловлена ВСУ при розгляді справи N 6-175цс12
Згідно із частинами першою та другою статті 5 Цивільного кодексу України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності; акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом’якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.
Законом України від 11 січня 2011 року N 2913-VI «Про внесення зміни до статті 61 Сімейного кодексу України щодо об’єктів права спільної сумісної власності подружжя», який набрав чинності 8 лютого 2011 року, статтю 61 СК України доповнено частиною п’ятою, якою передбачено, що об’єктом права спільної сумісної власності подружжя є земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, у тому числі приватизації.
Отже, визнаючи спірні земельні ділянки, які одержані сторонами в 1996 та 2009 роках, спільною сумісною власністю подружжя, суди безпідставно керувалися частиною п’ятою статті 61 СК України, застосувавши цю норму закону до правовідносин, які виникли до набрання ним чинності.

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого — Яреми А. Г., суддів: Григор’євої Л. І., Онопенка В. В., Романюка Я. М., Гуменюка В. І., Охрімчук Л. І., Сеніна Ю. Л., Лященко Н. П., Патрюка М. В., розглянувши в судовому засіданні заяву ОСОБА_1 про перегляд ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 вересня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя та стягнення грошової компенсації й за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна, встановила:

У лютому 2011 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 19 липня 2007 року під час шлюбу та за спільні кошти й кошти, отримані в кредит, вона та відповідач придбали автомобіль «Ауді Q7», номерний знак НОМЕР_1, вартість якого складала 666045 грн.; ними були витрачені спільні кошти в розмірі 423045 грн.

Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_1 просила суд стягнути з ОСОБА_2 на її користь грошову компенсацію в розмірі 211522 грн. 50 коп., а спірний автомобіль залишити відповідачу.

У грудні 2011 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом про поділ майна, посилаючись на те, що з 17 лютого 1990 року перебував у шлюбі з ОСОБА_1, рішенням Солом’янського районного суду м. Києва від 2 липня 2010 року цей шлюб розірвано. За час шлюбу ними набуто дві земельні ділянки, які зареєстровані на його ім’я, та одну земельну ділянку, яка зареєстрована на ім’я ОСОБА_1, а також автомобіль «Ауді Q7» вартістю 666045 грн.; крім того, вони мають спільні грошової зобов’язання перед ОСОБА_3 на суму 250 тис. доларів США. На купівлю автомобіля ними витрачено спільні кошти: аванс, внесений у ТОВ «Ауді-Центр Київ», у розмірі 166045 грн., сплата реєстраційного обліку в органах Державтоінспекції в розмірі 17401 грн. 13 коп., отримання страхових полісів у сумі 18524 доларів США, установлення супутникового супроводження у сумі 10 тис. грн., сплата кредиту «ОТП Банк» за період з липня 2007 року до грудня 2009 року — 54997 доларів США, амортизація автомобіля, яка складає 273404 грн., а всього було витрачено 1238306 грн.

ОСОБА_2 просив суд поділити майно подружжя; визнати спірний автомобіль спільним майном; визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину автомобіля та кредитні зобов’язання перед «ОТП Банк», стягнувши з неї на його користь грошову компенсацію в розмірі 619153 грн.; визнати за ним право власності на земельну ділянку, яка належить їм на підставі державного акта на право власності серії НОМЕР_2, та на земельну ділянку, яка належить їм на підставі державного акта на право власності серії НОМЕР_3 визнати за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку, яка належить їм на підставі державного акта, виданого на підставі рішення Сквирської міської ради від 12 грудня 1996 року НОМЕР_4; боргові зобов’язання перед ОСОБА_3 у розмірі 2 млн. грн. розподілити між сторонами по 1 млн. грн.

Рішенням Солом’янського районного суду м. Києва від 6 квітня 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 7 серпня 2012 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено, зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено частково. Визнано об’єктами спільної сумісної власності подружжя: автомобіль «Ауді Q7», земельні ділянки, які належать їм відповідно до державного акта на право власності, виданого на підставі рішення Сквирської міської ради від 12 грудня 1996 року НОМЕР_4, та відповідно до державних актів на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2 та серії НОМЕР_3 від 24 лютого 2009 року. Постановлено визнати за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину автомобіля «Ауді Q7» і визнати за нею зобов’язання щодо виконання кредитного договору НОМЕР_5 від 25 липня 2007 року та договору застави автотранспортного засобу НОМЕР_6 від 25 липня 2007 року в Ѕ частині відповідно до розрахунків банку; визнати за ОСОБА_2. право власності на Ѕ частину автомобіля «Ауді Q7» і визнати за ним зобов’язання щодо виконання кредитного договору НОМЕР_5 від 25 липня 2007 року та договору застави автомобіля НОМЕР_6 від 25 липня 2007 року в Ѕ частині відповідно до розрахунків банку. Постановлено визнати ОСОБА_2 право власності на земельні ділянки згідно з державними актами на право власності серії НОМЕР_2 та серії НОМЕР_3 від 24 лютого 2009 року; визнати за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку згідно з державним актом на підставі рішення Сквирської міської ради від 12 грудня 1996 року НОМЕР_4 визнано грошові зобов’язання перед ОСОБА_3 солідарними борговими зобов’язаннями сторін та розподілено їх по 1 млн. грн. за кожним із сторін.

Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 вересня 2012 року відмовлено у відкритті касаційного провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Солом’янського районного суду м. Києва від 6 квітня 2012 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 7 серпня 2012 року.

У поданій до Верховного Суду України 7 грудня 2012 року заяві ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 вересня 2012 року, а справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, зокрема частини п’ятої статті 61 Сімейного кодексу України (далі — СК України).

У заяві як приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права ОСОБА_1 наводить ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 березня 2012 року (справа N 6-12635ск12), від 23 травня 2012 року (справа N 6-1289св12) та від 20 червня 2012 року (справа N 6-67530св12).

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 грудня 2012 року справу допущено до провадження у Верховному Суді України.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_1 та перевіривши доводи заяви, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України визнає, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно зі статтею 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі — ЦПК України) заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав:

1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах;

2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом.

Судами встановлено, що 17 лютого 1990 року між сторонами укладено шлюб. Рішенням Солом’янського районного суду м. Києва від 2 липня 2010 року цей шлюб розірвано. Під час шлюбу ОСОБА_2 уклав договір позики з ОСОБА_3 на суму 250 тис. доларів США, що становило 2 млн. грн. Отримані у позику кошти були частково витрачені на купівлю спірного автомобіля, предметів побуту, оплату навчання неповнолітнього сина та на інші потреби сім’ї.

Рішенням Сквирської міської ради від 12 грудня 1996 року НОМЕР_4 ОСОБА_2 виділено земельну ділянку для ведення садівництва. 9 січня 1997 року він отримав державний акт на право приватної власності на зазначену земельну ділянку.

Розпорядженням Чорноморської районної державної адміністрації від 7 лютого 2009 року НОМЕР_7 ОСОБА_2 виділено земельну ділянку рекреаційного призначення. 24 лютого 2009 року він отримав державний акт на право власності на цю земельну ділянку.

Розпорядженням Чорноморської районної державної адміністрації від 7 лютого 2009 року НОМЕР_7 ОСОБА_1 виділено земельну ділянку рекреаційного призначення. 24 лютого 2009 року вона отримала державний акт на право власності на земельну ділянку.

Відмовляючи в задоволенні первісного позову ОСОБА_1 та частково задовольняючи зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2, суд першої інстанції, з яким погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із того, що майно, яке було набуте сторонами в період шлюбу та існувало на момент розлучення, а також грошові зобов’язання перед іншими особами є об’єктами спільної сумісної власності подружжя, у тому числі й земельні ділянки, на підставі частини п’ятої статті 61 СК України.

Проте в наданих заявницею для підтвердження неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 березня 2012 року, від 23 травня 2012 року та від 20 червня 2012 року зазначено, що Законом України від 11 січня 2011 року N 2913-VI, який набрав чинності 8 лютого 2011 року, статтю 61 СК України було доповнено частиною п’ятою, а тому земельні ділянки, які набуті до цієї дати, не можуть бути визнані об’єктами спільної сумісної власності подружжя.

Викладене свідчить про те, що має місце неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права та ухвалення ним різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вищенаведених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Згідно із частинами першою та другою статті 5 Цивільного кодексу України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності; акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом’якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

Законом України від 11 січня 2011 року N 2913-VI «Про внесення зміни до статті 61 Сімейного кодексу України щодо об’єктів права спільної сумісної власності подружжя», який набрав чинності 8 лютого 2011 року, статтю 61 СК України доповнено частиною п’ятою, якою визначено, що об’єктом права спільної сумісної власності подружжя є земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, у тому числі приватизації.

Отже, визнаючи спірні земельні ділянки, які одержані сторонами в 1996 та 2009 роках, спільною сумісною власністю подружжя, суди безпідставно керувалися частиною п’ятою статті 61 СК України, застосувавши цю норму закону до правовідносин, які виникли до набрання ним чинності.

За таких обставин ухвалене судом касаційної інстанції судове рішення не можна визнати законним, воно підлягає скасуванню на підставі частини другої статті 3604 ЦПК України з передачею справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Керуючись статтею 3603 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України постановила:

Заяву ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 вересня 2012 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України.

Головуючий:
А. Г. Ярема
Судді:
Л. І. Григор’єва
В. І. Гуменюк
Н. П. Лященко
В. В. Онопенко
Л. І. Охрімчук
М. В. Патрюк
Я. М. Романюк
Ю. Л. Сенін