2013.05.15 № 6-37цс13 ВСУ: Прецедентне рішення

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА
від 15 травня 2013 року
ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ
у справі за N 6-37цс13
ВАСВиходячи із положень статей 60, 69, 70 СК України, частини третьої статті 368 ЦК України незавершений будівництвом будинок, зведений за час шлюбу, може бути визнаний об’єктом права спільної сумісної власності подружжя із визначенням часток.
При поділі майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, в разі, якщо речі є неподільними, присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно допускається лише за його згодою та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду (частини четверта, п’ята статті 71 СК України).
За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених статтею 365 ЦК України.
Для припинення права особи на частку у спільному майні необхідно встановити наявність будь-якої із обставин, передбачених пунктами 1 — 3 частини першої статті 365 ЦК України за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім’ї та попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого — Яреми А. Г., суддів — Григор’євої Л. І., Гуменюка В. І., Лященко Н. П., Онопенка В. В., Охрімчук Л. І., Патрюка М. В., Романюка Я. М., Сеніна Ю. Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву ОСОБА_2 про перегляд ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 вересня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа — служба у справах дітей Маньківської районної державної адміністрації, про визнання права власності на Ѕ частину незавершеного будівництвом будинку, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа — служба у справах дітей Маньківської районної державної адміністрації, про поділ майна, що перебуває у спільній сумісній власності, встановила:

У серпні 2011 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що 28 серпня 1991 року між нею та ОСОБА_2 укладено шлюб, який розірвано на підставі рішення Маньківського районного суду Черкаської області від 17 лютого 2010 року. За період перебування у шлюбі сторонами за спільні кошти розпочато будівництво будинку АДРЕСА_1. На даний час будівельна готовність житлового будинку та прибудинкових споруд становить 90 %. Не зважаючи, що будівництво будинку не закінчено, будинок придатний для проживання, у зв’язку з чим після розірвання шлюбу ОСОБА_1 разом з неповнолітньою дитиною вселилася у будинок і на даний час в ньому проживає.

Посилаючись на те, що спірний недобудований будинок є спільною власністю подружжя, в якій частки майна дружини та чоловіка є рівними, тому ОСОБА_1 просила суд визнати за нею право власності на Ѕ частину незавершеного будівництвом житлового будинку з надвірними спорудами готовністю 90 %, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, а іншу частину цього майна залишити у власності відповідача ОСОБА_2, а також визнати право власності на Ѕ частину земельної ділянки площею S га, на якій розташовано незавершений будівництвом будинок, та на Ѕ частину автомобіля марки «AUDI 80», державний номерний знак ІНФОРМАЦІЯ_1.

ОСОБА_2 звернувся із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про поділ майна, що перебуває у спільній сумісній власності і просив припинити право спільної сумісної власності ОСОБА_1 на Ѕ частину майна: будівельних матеріалів, використаних в процесі будівництва житлового будинку і господарських будівель, розташованих за адресою: АДРЕСА_1; стягнути з нього на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за Ѕ частину майна, а також визнати за ним право власності на будівельні матеріали, використані в процесі будівництва житлового будинку і господарських будівель, розташованих за адресою: АДРЕСА_1.

Рішенням Маньківського районного суду Черкаської області від 7 травня 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 8 серпня 2012 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину незавершеного будівництвом житлового будинку з надвірними спорудами готовністю 90 %, розташованого на земельній ділянці площею S га за адресою: АДРЕСА_1. В решті позову відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат. У задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 вересня 2012 року відмовлено у відкритті касаційного провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Маньківського районного суду Черкаської області від 7 травня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 8 серпня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа — служба у справах дітей Маньківської районної державної адміністрації, про визнання права власності на Ѕ частину незавершеного будівництвом будинку, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа — служба у справах дітей Маньківської районної державної адміністрації, про поділ майна, що перебуває у спільній сумісній власності.

У лютому 2013 року до Верховного Суду України звернувся ОСОБА_2 із заявою про перегляд ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 вересня 2012 року, посилаючись на неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, унаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення в подібних правовідносинах.

У зв’язку із цим ОСОБА_2 просить скасувати ухвалу судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 вересня 2012 року і ухвалити рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 та про задоволення його зустрічних позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи заявника, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява задоволенню не підлягає з таких підстав.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі — ЦПК України) заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

За змістом статті 3605 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою перегляду справи, не підтвердилися.

Установлено, що рішенням Маньківського районного суду Черкаської області від 17 лютого 2010 року розірвано шлюб між ОСОБА_2 і ОСОБА_1.

На підставі рішення Буцької селищної ради Маньківського району Черкаської області від 19 березня 1999 року N 6-8 ОСОБА_2 надано земельну ділянку площею S га для будівництва і обслуговування житлового будинку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, яка ним у подальшому була приватизована, про що було отримано державний акт на право приватної власності на землю від 26 червня 2002 року.

Розпорядженням голови Маньківської районної державної адміністрації Черкаської області від 8 вересня 1999 року N 196 ОСОБА_2 надано дозвіл на забудову земельної ділянки, а у подальшому ним виготовлено будівельний паспорт та отримано дозвіл на виконання будівельних робіт з будівництва житлового будинку і господарських будівель.

У період перебування ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у шлюбі, ними розпочато будівництво будинку, яке не було завершене і не здано в експлуатацію.

Відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи від 12 квітня 2011 року, яку було проведено на підставі ухвали судді Маньківського районного суду Черкаської області від 2 лютого 2011 року, постановленій у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна, що перебуває у спільній сумісній власності, будівельна готовність житлового будинку становить 90 %.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 і визнаючи за нею право власності на Ѕ частину незавершеного будівництвом житлового будинку з надвірними спорудами готовністю 90 % та відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що земельна ділянка, отримана ОСОБА_2 у власність у процесі приватизації, є його особистою власністю. Незавершений будівництвом будинок, розташований на цій земельній ділянці, є спільним майном подружжя, оскільки його будівництво здійснювалося за час шлюбу. Припинення права спільної сумісної власності подружжя на частку в майні завдасть істотної шкоди інтересам ОСОБА_1 та неповнолітній дитини — ОСОБА_3, 1998 року народження, який проживає разом з нею, до того ж ОСОБА_1 заперечує проти присудження їй грошової компенсації замість її частки у праві спільної сумісної власності.

Відмовляючи у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 у зазначеній справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга заявника є необґрунтованою, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності оскаржуваних судових рішень.

ОСОБА_2 зазначає, що суд касаційної інстанції під час розгляду справи неоднаково застосував одні й ті самі норми матеріального права у подібних правовідносинах і дійшов протилежного висновку, покладеного в основу цього судового рішення.

Для прикладу наводить ухвали колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 19 травня 2010 року, від 1 вересня 2010 року, від 16 лютого 2011 року, ухвалу колегії суддів Верховного Суду України від 16 лютого 2011 року, ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 лютого 2011 року та постанову Верховного Суду України від 16 січня 2012 року у справах за позовами фізичних осіб про виділення частки майна в натурі, поділ майна подружжя, визнання права власності на частину незавершеного будівництвом будинку та припинення права власності на частку у спільному майні з виплатою грошової компенсації вартості частки.

У зазначених рішеннях, наданих заявником для порівняння, суд касаційної інстанції, переглядаючи судові рішення в подібних правовідносинах дійшов висновків, що у разі неприйняття збудованого будинку до експлуатації, і як наслідок не проведення його реєстрації в органах БТІ, такий будинок не може бути об’єктом права спільної сумісної власності. За позовом дружини, членів сім’ї забудовника, які спільно будували будинок, суд вправі провести поділ незакінченого будівництвом будинку, якщо, враховуючи ступінь його готовності, можна визначити окремі частини, що підлягають виділу і технічно можливо довести до кінця будівництво зазначеними особами. При неможливості поділу незакінченого будівництвом будинку суд може визнати право за цими особами на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або з врахуванням конкретних обставин залишити його одній із сторін, а іншій присудити грошову компенсацію. Право особи на частку у спільному майні може бути припинено за наявності будь-якої із обставин, передбачених пунктами 1 — 3 частини першої статті 365 ЦК України, за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім’ї і грошова компенсація вартості частки співвласника буде внесена іншим співвласником на депозитний рахунок суду.

Таким чином, існує неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Таке ж положення містить і норма статті 368 ЦК України.

У силу статей 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. У разі поділу такого майна, частки майна дружини та чоловіка є рівними.

Оскільки будівництво недобудованого будинку розпочато за час шлюбу, то такий будинок може бути визнаний об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.

При поділі майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, в разі, якщо речі є неподільними, присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно допускається лише за його згодою та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду (частини четверта, п’ята статті 71 СК України).

За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених статтею 365 ЦК України.

Положеннями статті 365 ЦК України передбачено підстави, за наявності яких суд може задовольнити позов про припинення права особи на частку у спільному майні: частка є незначною і не може бути виділена в натурі, річ є неподільною, спільне володіння і користування майном є неможливим, таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім’ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Тобто для припинення права особи на частку у спільному майні необхідно встановити наявність будь-якої із обставин, передбачених пунктами 1 — 3 частини першої статті 365 ЦК України за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім’ї та попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Суд касаційної інстанції, погоджуючись із висновками судів попередніх інстанцій, у справі, що переглядається, обґрунтовано виходив із того, що незавершений будівництвом будинок зведено за час шлюбу, що дає можливість визнати його об’єктом права спільної сумісної власності подружжя й частки такого майна є рівними. Припинення права ОСОБА_1 на частку у спільному майні завдасть істотної шкоди її інтересам та інтересам її неповнолітнього сина.

Касаційним судом у справі, яка переглядається з підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, правильно застосовано статті 60, 69 — 71 СК України, статтю 365 ЦК України, рішення ухвалено з додержанням норм матеріального права.

Щодо посилання заявника на постанову Верховного Суду України від 16 січня 2012 року, то це рішення Верховного Суду України прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, зокрема, статті 365 ЦК України, у справах з подібних правовідносин. Однак, постанова Верховного Суду України не є рішенням касаційного суду, а тому посилання на неї не свідчить про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Ураховуючи викладене, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, тому відповідно до частини першої статті 3605 ЦПК України в задоволенні заяви слід відмовити.

Керуючись статтями 355, 3603, 3605 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України постановила:

У задоволенні заяви ОСОБА_2 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 вересня 2012 року відмовити.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України.

Головуючий

А. Г. Ярема

Судді:

Л. І. Григор’єва

В. І. Гуменюк

Н. П. Лященко

В. В. Онопенко

Л. І. Охрімчук

М. В. Патрюк

Я. М. Романюк

Ю. Л. Сенін