2014.06.04 № 6-49цс14 ВСУ: Прецедентне рішення

ВАСП О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
 
4 червня 2014 року                                                                                         м. Київ
 Пунктом 32.7 статті 32 Закону України від 1 липня 2004 року № 1961-IV «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, а саме у редакції Закону України від
7 липня 2011 року № 3610-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо національних комісій, що здійснюють державне регулювання природних монополій, у сфері зв’язку та інформатизації, ринків цінних паперів і фінансових послуг», яка була чинною у період з 8 січня 2012 року до
4 листопада 2012 року) чітко встановлено, що шкоду, пов’язану з втратою товарного вигляду транспортного засобу, страховик не відшкодовує. Натомість у Методиці товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженій наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року № 142/5/2092, зареєстрованій у Міністерстві юстиції України 24 листопада 2003 року за № 1074/8395, міститься поняття «втрата товарної вартості транспортного засобу», а поняття «втрата товарного (зовнішнього) вигляду транспортного засобу» не використовується.
Системний аналіз пункту 32.7 статті 32 указаного Закону (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин), статті 22, абзацу третього пункту 3 частини першої статті 988, статей 1166, 1187, 1194 Цивільного кодексу України, пунктів 1.6, 8.6, 8.6.1, 8.6.2 зазначеної Методики дає можливість дійти висновків, відповідно до яких власник пошкодженого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди транспортного засобу має право на відшкодування в повному обсязі завданої йому майнової шкоди. При цьому, якщо цивільна відповідальність заподіювача шкоди була застрахована, але розміру страхового відшкодування не вистачає для повного відшкодування завданої майнової шкоди, у тому числі й у разі встановлення законодавчих обмежень щодо відшкодування шкоди страховиком, то в такому разі майнова шкода у вигляді втрати товарної вартості транспортного засобу повинна бути відшкодована особою, яка завдала шкоду, в загальному порядку. 

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого ЯремиА.Г.,    
суддів: ГригорєвоїЛ.І., РоманюкаЯ.М.,  
ГуменюкаВ.І., СенінаЮ.Л.,  
ЛященкоН.П., Сімоненко В.М., —  
ПатрюкаМ.В.,    

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, приватного акціонерного товариства “Страхова компанія “Страховий капітал” про відшкодування майнової та моральної шкоди за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 листопада 2013 року,

в с т а н о в и л а:

У грудні 2012 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаною позовною заявою, посилаючись на те, що 25 квітня 2012 року за участю автомобілів «Порше», який належить йому та яким він керував, і «Рено», яким керував ОСОБА_2, сталася дорожньо-транспортна пригода (далі – ДТП), у зв’язку із чим належний йому автомобіль отримав механічні пошкодження.

Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 застрахована в приватному акціонерному товаристві «Страхова компанія «Страховий капітал» (далі — ПАТ «СК «Страховий капітал»).

Вважаючи, що ДТП сталася з вини ОСОБА_2, і посилаючись на те, що вартість ремонтно-відновлювальних робіт становить 36 200 грн 24 коп., позивач просив стягнути на свою користь із ПАТ «СК «Страховий капітал» вартість відновлювального ремонту в розмірі 18 100 грн 12 коп. та на відшкодування моральної шкоди 2 тис. грн, а із ОСОБА_2 – на відшкодування шкоди у вигляді втрати товарної вартості транспортного засобу 18 100 грн 12 коп.

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 27 травня 2013 року позов ОСОБА_1 задоволено частково: ухвалено стягнути на його користь із ПАТ «СК «Страховий капітал» на відшкодування майнової шкоди 18 100 грн
12 коп. і витрати, пов’язані з проведенням експертизи, у розмірі 250 грн; у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 9 липня 2013 року зазначене рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову до
ОСОБА_2 скасовано й у цій частині ухвалено нове рішення, яким стягнуто на користь позивача із ОСОБА_2 на відшкодування майнової шкоди 18 100 грн
12 коп. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від
6 листопада 2013 року рішення суду апеляційної інстанції скасовано та залишено в силі рішення суду першої інстанції.

У заяві ОСОБА_1 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 листопада 2013 року порушується питання про скасування постановленої судом касаційної інстанції ухвали та залишення в силі рішення апеляційного суду з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України), – неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме статей 12, 31, 32 Закону України від 1 липня 2004 року № 1961-IV «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі — Закон).

Для прикладу наявності зазначеної підстави подання заяви про перегляд судових рішень ОСОБА_1 посилається на ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ: від 23 січня 2013 року у справі за позовом про відшкодування матеріальної та моральної шкоди (№ 6-47351св12), від
27 березня 2013 року у справі за позовом про відшкодування шкоди
(№ 6-49779св12), в яких, на думку заявника, указувалось інше застосування зазначених положень Закону, ніж у справі, яка переглядається.

Так, з ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 січня 2013 року вбачається, що суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення суду апеляційної інстанції, погодився з висновками суду першої інстанції, який, задовольняючи частково позов, застосував до спірних правовідносин частину першу статті 1166 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), пункт 32.7 статті 32 Закону, вважав вимоги позивача обґрунтованими та стягнув із відповідача, крім іншого, кошти на відшкодування шкоди, пов’язаної з втратою товарного вигляду транспортного засобу. При цьому суд, урахувавши, що в доданому до справи звіті про оцінку завданої шкоди шкода у вигляді стягнутої судом суми втрати товарного вигляду вказана як втрата товарної вартості, виходив із того, що невідшкодована страховою компанією позивачу сума матеріальної шкоди, пов’язаної з втратою товарного вигляду транспортного засобу, підлягає стягненню з особи, винної в завданні шкоди.

Постановлюючи ухвалу від 27 березня 2013 року про скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції, суд касаційної інстанції застосував до спірних правовідносин частину другу статті 1187, статтю 1194 ЦК України, пункт 22.1 статті 22, статті 29, 32 Закону і виходив із того, що суди під час розрахунку різниці між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою (страховим відшкодуванням), які потрібно сплатити позивачу, не навели мотивів прийняття одних доказів і відмови в прийнятті інших (акта виконаних робіт та звітів про визначення матеріального збитку), а також із того, що не відшкодована страховою компанією сума втрати товарної вартості транспортного засобу підлягає відшкодуванню за рахунок особи, з вини якої завдана шкода.

У справі, яка переглядається, скасовуючи рішення апеляційного суду та залишаючи в силі рішення суду першої інстанції, яким відмовлено в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, що полягає у втраті товарної вартості, суд касаційної інстанції:

застосував до спірних правовідносин статтю 29, пункт 32.7 статті 32 Закону, пункти 2.4, 8.6, 8.6.1 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року
№ 142/5/2092, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 24 листопада
2003 року за № 1074/8395 (далі — Методика);

виходив із того, що оскільки у разі заміни певної складової колісного транспортного засобу (далі – КТЗ) новою, яка не погіршує зовнішній вигляд КТЗ, не знижує міцність чи довговічність окремих елементів складових частин та захисних властивостей покриттів, автомобіль не втрачає своєї товарної вартості, то величина втрати товарної вартості автомобіля не повинна нараховуватись, тому що така величина може бути нарахована виключно після проведення відновлювального ремонту, у ході проведення якого деталі ремонтувалися (відновлювалися), а не замінювалися на нові, відтак особа, з вини якої завдано шкоду, не повинна сплачувати величину втрати товарної вартості. Крім того, суд указав на те, що на час звернення до суду з вимогою про стягнення втрати товарної вартості транспортного засобу пункт 32.7 статті 32 Закону був чинний в іншій редакції, згідно з якою страховик не відшкодовує шкоду, пов’язану з втратою товарного вигляду, а не товарної вартості, тому положення цього Закону не застосовуються до договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, укладеного між сторонами; і дійшов висновків, що позивач безпідставно ототожнив поняття «втрата товарної вартості» та «втрата товарного вигляду».

Наведені правові висновки суду касаційної інстанції про застосування норми матеріального права (пункту 32.7 статті 32 Закону), покладені в основу судового рішення у справі, яка переглядається, не є однаковими з висновками, зробленими в указаних для прикладу судових ухвалах.

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що 25 квітня 2012 року ОСОБА_2, який керував автомобілем «Рено», не дотримався безпечної дистанції, унаслідок чого здійснив зіткнення з автомобілем «Порше», який належить відповідно до договору купівлі-продажі від 22 лютого 2012 року на праві власності позивачу.

Постановою Подільського районного суду м. Києва від 24 травня
2012 року ОСОБА_2 притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 як власника автомобіля «Рено» застрахована у ПАТ «СК «Страховий капітал», що підтверджується полісом обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Згідно зі звітом про оцінку колісного транспортного засобу від 3 травня 2012 року вартість майнових збитків, завданих позивачу, складає 36 200 грн
24 коп., з яких вартість відновлювального ремонту транспортного засобу становить 18 100 грн 12 коп. і втрата товарної вартості автомобіля – 18 100 грн
12 коп. Вартість указаного ремонту складалася з вартості запчастин, ремонтних робіт, фарбування нових деталей. Коефіцієнт фізичного зносу деталей КТЗ на момент ДТП дорівнював 0. Початок експлуатації автомобіля – квітень
2012 року.

Заслухавши доповідь судді–доповідача, дослідивши доводи заявника, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із частинами другою, п’ятою статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об’єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з абзацом третім пункту 3 частини першої статті 988 ЦК України страхова виплата за договором майнового страхування і страхування відповідальності (страхове відшкодування) не може перевищувати розміру реальних збитків. Інші збитки вважаються застрахованими, якщо це встановлено договором.

За змістом пункту 1 частини другої статті 22 ЦК Україниреальними збитками є втрати, яких особа зазнала у зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.

Згідно з пунктом 2.4. Методики вартість матеріального збитку (реальні збитки) визначається як вартісне значення витрат, яких зазнає власник у разі пошкодження або розукомплектування КТЗ, з урахуванням фізичного зносу та витрат, яких зазнає чи може зазнати власник для відновлення свого порушеного права користування КТЗ (втрати товарної вартості).

Відповідно до пункту 8.3. Методики вартість матеріального збитку визначається як сума вартості відновлювального ремонту з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу складників КТЗ та величини втрати товарної вартості.

Отже, за змістом указаних положень законодавства величина втрати товарної вартості входить до вартості матеріального збитку (реальних збитків).

Пунктом 1.6. Методики визначено, що величина втрати товарної вартості – це умовна величина зниження ринкової вартості КТЗ, відновленого за нормативними вимогами після пошкодження, порівняно з ринковою вартістю подібного непошкодженого КТЗ.

Пунктом 8.6. Методики передбачено 2 випадки, коли у разі пошкодження КТЗ і відповідного ремонту виникає фізичний знос, яким характеризується величина втрати товарної вартості та який виникає у разі пошкодження КТЗ і відповідного ремонту: 1) унаслідок передчасного погіршення товарного (зовнішнього) вигляду; 2) унаслідок зниження міцності чи довговічності окремих елементів складових частин, захисних властивостей покриттів або застосування для ремонту складових частин, які були в ужитку чи в ремонті.

Отже, показник передчасного погіршення товарного (зовнішнього) вигляду транспортного засобу є однією зі складових показника величини втрати товарної вартості транспортного засобу.

Втрата товарної вартості транспортного засобу розглядається в Методиці як економічне поняття, що охоплює, серед іншого, і втрату товарного (зовнішнього) вигляду.

Ураховуючи зміст викладеного, втрату товарної вартості можна визначити як зменшення вартості транспортного засобу, викликане передчасним погіршенням товарного (зовнішнього) вигляду автомобіля та (або) його експлуатаційних якостей у результаті зниження міцності чи довговічності окремих деталей, вузлів й агрегатів, з’єднань і захисних властивостей покриттів унаслідок ДТП і подальшого ремонту. Передчасні зміни геометричних параметрів, фізико-хімічних властивостей, конструктивних матеріалів і характеристик інших процесів транспортного засобу, які є результатом проведення окремих видів ремонтних робіт, призводять до погіршення зовнішнього (товарного) вигляду, функціональних та експлуатаційних характеристик і зниження безвідмовності й довговічності транспортного засобу. Втрата товарного (зовнішнього) вигляду транспортного засобу є однією з причин фізичного зносу (у разі пошкодження КТЗ і відповідного ремонту), яким характеризується величина втрати товарної вартості.

Економічна характеристика втрати товарного вигляду дозволяє віднести витрати на його відновлення до конкретних виявів реальних збитків.

У пункті 32.7 статті 32 Закону (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) чітко встановлено, що шкоду, пов’язану з втратою товарного вигляду транспортного засобу, страховик не відшкодовує.

Ураховуючи те, що згідно з пунктом 8.6 Методики величина втрати товарної вартості транспортного засобу враховує втрату товарного вигляду транспортного засобу, можна вважати, що пункт 32.7 статті 32 Закону (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) також виключав виплату страховиком потерпілій особі і відповідного відшкодування шкоди у вигляді втрати товарної вартості транспортного засобу.

У справі, яка переглядається, суд касаційної інстанції зробив помилкові висновки про неможливість нести вказану відповідальність особою, з вини якої завдано шкоду, оскільки згідно зі статтею 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов’язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Відповідно до пункту 8.6.1 Методики величина втрати товарної вартості нараховується у разі потреби проведення ремонтних робіт з відновлення пошкоджених складових частин усіх типів КТЗ.

Відновлювальний ремонт (або ремонт) – це комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності КТЗ чи його складника(ів) та відновлення їхніх ресурсів. Ремонт здійснюється методами відновлення чи заміни складових частин. Складова частина КТЗ (складник) — деталь, складова одиниця чи комплектувальний виріб, які відповідають вимогам конструкторської документації (пункт 1.6 Методики).

Тобто величина втрати товарної вартості нараховується у разі потреби проведення ремонтних робіт, що здійснюється як методами відновлення, так і методами заміни пошкоджених: деталі, складової одиниці чи комплектувального виробу, які відповідають вимогам конструкторської документації, усіх типів КТЗ.

Пунктом 8.6.2. Методики визначено вичерпний перелік випадків, коли величина втрати товарної вартості КТЗ не нараховується, зокрема, згідно з підпунктом «е» цього пункту величина втрати товарної вартості КТЗ не нараховується у разі заміни окремих складників, що не потребують фарбування та не погіршують зовнішній вигляд КТЗ (скло, фари, бампери, декоративні накладки, пневматичні шини, зовнішня і внутрішня фурнітура тощо).

Отже, нарахування втрати товарної вартості передбачено, коли провадиться ремонт окремих деталей, вузлів і агрегатів, а також у разі заміни деталей, що впливає на зовнішній вигляд й експлуатаційні якості транспортного засобу. Втрата товарної вартості не нараховується у разі заміни деталей, вузлів і агрегатів, що не потребують фарбування, за умови, що це не впливає на зовнішній вигляд й експлуатаційні якості автомобіля (заміна двигуна на новий, заміна фар, ліхтарів, стекол, шин, тощо). Якщо ж у разі заміни деталей, вузлів і агрегатів буде потрібне фарбування, то за умови, що це впливає на зовнішній вигляд транспортного засобу, втрата товарної вартості нараховується.

Таким чином, правильне застосування пункту 32.7 статті 32 Закону передбачає аналіз відповідної правової норми в її системному взаємозв’язку з вимогами, передбаченими статтями 22, 1166 і 1187 ЦК України.

Системний аналіз указаних положень законодавства, а також абзацу третього пункту 3 частини першоїстатті 988, статті 1194 ЦК України, пункту 32.7 статті 32 Закону (у редакції, якабулачинноюнамоментвиникненняспірнихправовідносин), пунктів 1.6, 8.6, 8.6.1, 8.6.2 Методики дає можливість дійти таких висновків. Власник пошкодженого внаслідок ДТП транспортного засобу має право на відшкодування в повному обсязі завданої йому майнової шкоди. При цьому, якщо цивільна відповідальність заподіювача шкоди була застрахована, але розміру страхового відшкодування не вистачає для повного відшкодування завданої майнової шкоди, у тому числі й у разі встановлення законодавчих обмежень щодо відшкодування шкоди страховиком, то в такому разі майнова шкода у вигляді втрати товарної вартості транспортного засобу повинна бути відшкодована винною особою в загальному порядку. Методикою передбачено можливість і порядок обчислення показника втрати товарної вартості колісного транспортного засобу як складової загального розміру майнової шкоди, яка завдана власнику транспортного засобу, пошкодженого внаслідок ДТП. Оскількивідсплативідповідноговідшкодуваннязаконодавствомзвільненостраховика, то його згідно зі статтями 1166, 1187, 1194 ЦК України може бути стягнуто з особи, яка завдала шкоду.

Таких по суті висновків дійшов і суд касаційної інстанції, постановляючи ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 січня 2013 року у справі за позовом про відшкодування матеріальної та моральної шкоди (№ 6-47351св12) і від 27 березня 2013 року у справі за позовом про відшкодування шкоди (№ 6-49779св12).

У висновку про оцінку КТЗ може міститись інформація про причину фізичного зносу, який виникає у разі пошкодження КТЗ і відповідного ремонту, а також про те, чи внаслідок передчасного погіршення товарного (зовнішнього) вигляду нараховано величину втрати товарної вартості (пункт 8.6 Методики), чи співпадає величина втрати товарного вигляду з величиною втрати товарної вартості, що має значення для вирішення справи про відшкодування шкоди, пов’язаної з втратою товарного вигляду (товарної вартості), і підлягає встановленню судом. Також у цьому випадку підлягають з’ясуванню питання про необхідність фарбування окремих складників КТЗ у разі їх заміни та про те, чи погіршує зовнішній вигляд КТЗ така заміна (підпункт «е» пункту 8.6.2 Методики).

У справі, яка переглядається, у звіті про оцінку КТЗ зазначено про наявність втрати товарної вартості транспортного засобу та нараховано вартість робіт із фарбування окремих нових деталей.

Проте суд касаційної інстанції: не визначився належним чином з юридичним змістом економічних категорій «втрататоварноговигляду» та «втрата товарноївартості»; дійшов безпідставного висновку про можливість нарахування величини втрати товарної вартості лише у разі ремонту деталей, а не заміни їх на нові, хоча це суперечить змісту пункту 8.6. Методики; не застосував пункт 8.6.2 Методики; не навів визначених цим пунктом випадків (умов), за яких величина втрати товарної вартості КТЗ не нараховується; не з’ясував, чи заміна окремих складників, що потребують фарбування, погіршуватиме зовнішній вигляд КТЗ; не врахував принцип повного відшкодування шкоди потерпілому.

Ураховуючи вищенаведене, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України встановила неоднакове застосування правил
пункту 32.7 статті 32 Закону, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

За таких обставин відповідно до пункту 1 частини першої статті 355 і частин першої та другої статті 360-4 ЦПК України ухвала колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 листопада 2013 року підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 360-3, частинами першою та другою статті 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

 

п о с т а н о в и л а:

 

Заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від
6 листопада 2013 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої
статті 355 ЦивільногопроцесуальногокодексуУкраїни.

Головуючий  

Судді Верховного Суду України:А.Г. Ярема 

Л.І. Григорєва

      В.І. Гуменюк 

Н.П. Лященко

М.В. Патрюк

Я.М. Романюк

Ю.Л. Сенін

В.М. Сімоненко