2014.07.02 № 6-71цс14 ВСУ: Прецедентне рішення

П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
 
ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ
у справі за № 6-71цс14
ВАСУ порядку цивільного судочинства підлягає захисту саме порушене право відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України та статті 3 Цивільного процесуального кодексу України, тому суд повинен встановити чи дійсно порушуються права орендодавців у зв’язку з відсутністю в договорах оренди умов, передбачених статтею 15 Закону України від             6 жовтня 1998 року № 161-ХІV “Про оренду землі”, визначити істотність цих умов, а також з’ясувати у чому саме полягає порушення їхніх законних прав.
2 липня 2014 року                                                                       м. Київ

 

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

 

головуючого Яреми А.Г.,    
суддів: Григор’євої Л.І., Лященко Н.П., Патрюка М.В.,
  Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І., Романюка Я.М.,
      Сеніна Ю.Л.,-

 

за участі представника відповідача – ОСОБА_2,

 

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до дочірнього підприємства “Ілліч-Агро Донбас” публічного акціонерного товариства “Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча” про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним за заявою дочірнього підприємства “Ілліч-Агро Донбас” публічного акціонерного товариства “Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча” про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 квітня 2013 року,

 

в с т а н о в и л а:

 

У лютому 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, мотивуючи вимоги тим, що на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку від 26 грудня 2008 року йому на праві власності належить земельна ділянка площею S_1 га, яка розташована на території Самійлівської сільської ради Новоазовського району Донецької області. У 2009 році між ним і дочірнім підприємством “Ілліч-Агро Донбас” публічного акціонерного товариства “Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча” (далі – ДП “Ілліч-Агро Донбас” ПАТ “Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча”) укладено договір оренди, згідно з яким він передав орендарю в користування земельну ділянку. У 2010 році між сторонами підписано додаткову угоду до договору оренди, яка є невід’ємною частиною договору оренди. Указані договори 5 травня 2010 року зареєстровані в Новоазовському районному відділі Державного підприємства “Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельним ресурсам” (далі — Новоазовський РВ ДП “Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельним ресурсам”).

Посилаючись на те, що договір оренди не містить усіх істотних умов, необхідних для його чинності, які передбачені частиною першою статті 15 Закону України “Про оренду землі”, зокрема в договорі відсутні умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки, ОСОБА_1 просив суд визнати недійсним договір оренди землі, укладений між ним і ДП “Ілліч-Агро Донбас” ПАТ “Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча”.

РішеннямНовоазовського районного суду Донецької області від               22 лютого 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Донецької області від 27 березня 2013 року, позов задоволено. Визнано недійсним договір оренди землі, укладений між ОСОБА_1 і ДП “Ілліч-Агро Донбас” ПАТ “Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча”. Вирішено питання розподілу судових витрат.

УхвалоюВищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 квітня 2013 року у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ДП “Ілліч-Агро Донбас”                   ПАТ “Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча” на рішення Новоазовського районного суду Донецької області від 22 лютого 2013 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 27 березня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ДП “Ілліч-Агро Донбас” ПАТ “Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча” про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним відмовлено.

У травні 2014 року до Верховного Суду України звернулось
ДП “Ілліч-Агро Донбас” ПАТ “Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча” із заявою про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 квітня 2013 року, посилаючись на неоднакове застосування судами касаційної інстанції статті 15 Закону України “Про оренду землі”, унаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення в подібних правовідносинах.

У зв’язку із цим ДП “Ілліч-Агро Донбас” ПАТ “Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча” просить скасувати ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 квітня 2013 року, та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від
19 травня 2014 року вказану справу допущено до провадження Верховного Суду України.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи заявника, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

За змістом статті 360-4 ЦПК Українисуд задовольняє заяву про перегляд справи Верховним Судом України і скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площеюS_1 га, яка розташована на території Самійлівської сільської ради Новоазовського району Донецької області (державний акт на право власності на землю від 26 грудня 2008 року).

У 2009 році між ОСОБА_1 і ДП “Ілліч-Агро Донбас” ПАТ “Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча” укладено договір оренди землі, за умовами якого ОСОБА_1 передав в оренду ДП “Ілліч-Агро Донбас” ПАТ “Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча” земельну ділянку, яка належить йому на праві власності.

Згідно з пунктом 10.2 указаного договору цей договір набирає чинності після його державної реєстрації в Новоазовському РВ ДП “Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельним ресурсам”.

У 2010 році сторони уклали додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки.

5 травня 2010 року договір оренди земельної ділянки та додаткова угода до зазначеного договору зареєстровані в Новоазовському РВ             ДП “Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельним ресурсам”.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 і визнаючи недійсним договір оренди земельної ділянки, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що під час укладення спірного договору сторонами не було досягнуто згоди з усіх істотних його умов, передбачених частиною першою статті 15 Закону України “Про оренду землі”, – у спірному договорі відсутні умови передачі в заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Відмовляючи у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ДП “Ілліч-Агро Донбас” ПАТ “Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча” на рішення Новоазовського районного суду Донецької області від 22 лютого 2013 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 27 березня 2013 року, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності оскаржуваних судових рішень.

ДП “Ілліч-Агро Донбас” ПАТ “Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча” зазначає, що суд касаційної інстанції під час розгляду більш ніж двох справ за подібних предмета спору, підстав позову, змісту позовних вимог та встановлених судом фактичних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов неоднакових правових висновків, покладених в основу цих судових рішень.

Для прикладу заявник надав ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 січня 2014 року та постанову Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 25 грудня         2013 року.

Приймаючи зазначену ухвалу, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що рішення суду апеляційної інстанції, яким відмовлено позивачам у задоволенні їх позову до ПСП “Лазірки” про визнання недійсними договорів оренди землі, є законним і обґрунтованим, правові підстави для задоволення позову шляхом визнання недійсними договорів оренди землі відсутні, оскільки права позивачів, як орендодавців, не порушені. Їхні посилання на відсутність усіх істотних умов договорів оренди, зокрема і умов передачі в заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки, підлягають уточненню в позасудовому порядку, оскільки абз. 4 пункт 30 указаного договору не є тотожним з істотною умовою договору – умови передачі в заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки. При цьому суд урахував істотність цих умов.

Таким чином, існує неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Відповідно до частини другої статті 792 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що спірний договір оренди земельної ділянки не містить усіх предбачених частиною першою статті 15 Закону України “Проорендуземлі” істотних умов, зокрема у ньому відсутні умови передачі в заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Відмовляючи у відкритті касаційного провадження, суд касаційної інстанції залишив поза увагою, що в силу вимог закону в порядку цивільного судочинства підлягає захисту саме порушене право, і не встановлено, чи дійсно порушуються права позивача у зв’язку з відсутністю в договорах оренди зазначених умов, їх істотності, а також судом не з’ясовано, в чому саме полягає порушення законних прав позивача.

Судовою палатою у цивільнихсправах Верховного Суду України встановлено неоднакове застосування статті 15 Закону України “Про оренду землі”, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Посилання заявника на постанову Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 25 грудня 2013 року не може бути прикладом неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, оскільки така постанова не є рішенням касаційного суду, а прийнята за результатами розгляду скарги про перегляд Верховним Судом України судового рішення суду касаційної інстанції з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права при вирішенні аналогічних судових справ, до того ж з урахуванням висновків, викладених в даній постанові, суд касаційної інстанції ухвалив судове рішення, яке надане заявником як приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права.

За таких обставин, ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 квітня 2013 року не може залишатися в силі, а підлягає скасуванню на підставі пункту 1 статті           355 ЦПК України з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Керуючись статтями 355, 360 — 3, 360 — 4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справахВерховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяву дочірнього підприємства “Ілліч-Агро Донбас” публічного акціонерного товариства “Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча” задовольнити частково.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 квітня 2013 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої
статті 355 ЦПК України.

 

Головуючий                                                                А.Г. Ярема

Судді:                                                                           Л.І. Григор’єва

В.І. Гуменюк

Н.П. Лященко

Л.І. Охрімчук

М.В. Патрюк

Я.М. Романюк

Ю.Л. Сенін