2012.06.13 № 42/287 ВГСУ: Окреме рішення

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА          
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          
«13» червня 2012 р.    Справа № 42/287  
vgsuПоняття збитків наведено у статті 22 ч.2 цього кодексу, так, збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Статтею 225 Господарського кодексу України передбачено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб’єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов’язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов’язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Про те, судами не встановлено що у відносинах сторін мало місце знищення або пошкодження майна на суму 46768,10 грн., як і не встановлено що позивачем зроблені, або мають бути зроблені витрати на цю суму, які пов’язуються із відновленням порушеного права (реальні збитки), також і не встановлено що ця сума є упущеною вигодою чи вартістю додаткових робіт, як і вартістю додатково витрачених матеріалів.

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого
Мачульського Г.М.,
суддів
Рогач Л.І., Швець В.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Енергія» на постанову Київського апеляційного господарського судувід03.04.2012р. у справі№42/287Господарського суду міста Києва за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Псьол ЛТД»доТовариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Енергія»провідшкодування збитків

за участю представників

— позивача:ОСОБА_4 (довіреність від 04.11.2012р.)- відповідача:ОСОБА_5 (довіреність від 11.06.2012р.), —

В С Т А Н О В И В:

Звернувшись у суд з даним позовом, Товариство з обмеженою відповідальністю «Псьол ЛТД» (далі -позивач) просило стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Енергія» (далі -відповідач) збитки в сумі 47502,50 грн., обґрунтовуючи свої вимоги тим, що відповідачем було поставлено меншу кількість нафтопродуктів, ніж було оплачено позивачем, зазначивши, що збитки складаються з вартості відсутнього палива та витрат на проведення експертизи щодо визначення нестачі.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.11.2011р. (суддя Паламар П.І.) в позові відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 03.04.2012р. (колегія суддів у складі: головуючий суддя -Борисенко І.В., судді Мартюк А.І., Шипко В.В.) це рішення суду першої інстанції скасовано, прийнято нове, яким позов задоволено.

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову апеляційного суду, рішення суду першої інстанції та припинити провадження у справі у зв’язку з існуванням між сторонами угоди про передачу спору на вирішення третейського суду, посилаючись на неправильне застосування і порушення судами норм матеріального та процесуального права.

У відзиві на касаційну скаргу позивач, зазначаючи, що апеляційним судом було вірно надано юридичну оцінку обставинам справи, правильно застосовано норми права та винесено законне рішення, просить залишити його без змін.

Переглянувши у касаційному порядку судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачем, шляхом направлення позивачу двох підписаних примірників проекту відповідного договору, було запропоновано укласти договір поставки №ЕН-00037 від 30.03.2011р.

Позивач, заперечуючи щодо умов, викладених відповідачем у пунктах 2.2, 3.2, 6.1, 6.4.1, 6.6-6.9, 7.5, 8.2, 8.4.1, 8.4.3, 8.4.4, 8.5, 8.8, 9.2, 10.3, 11.3, 11.8 вказаного договору, склав протокол розбіжностей (про що зробив застереження у договорі), та 19.04.2011р. (у визначений законом 20-тиденний строк) надіслав відповідачу, згідно реєстром вихідної кореспонденції позивача від 18.04.2011р. та фіскальним чеком «Укрпошти»від 19.04.2011р. про направлення поштового відправлення, два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідачем другий примірник договору №ЕН-00037 від 30.03.2011р. (із застереженням про протокол розбіжностей), а також два екземпляри протоколу розбіжностей були отримані саме 22.04.2011р., що підтверджено рекомендованим листом №3961001092023 від 19.04.2011р. із м. Кременчук на адресу відповідача (04071, м. Київ, вул. Щекавицька, 37/48, кв.1), який надійшов у відділення поштового зв’язку Київ-71 22.04.2011р. та в цей же день був вручений уповноваженій на отримання пошти особі Духновій.

Відповідач, в свою чергу, 22.04.2011р. виставив позивачу рахунок-фактуру №60 для оплати 233,300 т бензину АИ-92-50 загальною вартістю 2848826,30 грн. (в якому в якості підстави поставки, зокрема, вказав договір №ЕН-00037 від 30.03.2011р.), та 23.04.2011р. на підставі залізничної накладної №32874232 відвантажив на адресу позивача названий товар, а останній сплатив на користь відповідача вказану вартість.

28.04.2011р. на адресу позивача надійшла група вагонів №№ 73068751, 74723339, 74754508, 74944307, які були відправлені відповідачем за залізничною накладною №32874232 від 23.04.2011р.

Після розкриття вагон-цистерн та здійснення замірів об’ємно-масовим методом комісією (яка була створена позивачем на підставі наказу №89 від 31.12.2010р.) було виявлено нестачу нафтопродуктів у вагон-цистерні №73068751 — 368 кг, у вагон-цистерні №74723339 — 984 кг, у вагон-цистерні №74754508 — 3847 кг, у вагон-цистерні № 4944307 — 436 кг.

Оскільки після вирахування природних втрат нафтопродуктів під час транспортування нестача у вагон-цистернах №74723339 та №74754508 перевищувала граничнодопустиме відхилення між результатами вимірювання маси нафтопродуктів вантажовідправником і вантажоодержувачем, приймання нафтопродуктів комісією було призупинено та, у відповідності до п.5.2.8 Інструкції №281, про виявлену нестачу нафтопродуктів повідомлено відповідача телеграмою від 28.04.2011р., яка була вручена 28.04.2011р. уповноваженій особі відповідача на прийом кореспонденції секретарю Духновій. Вказана телеграма була залишена відповідачем без відповіді та реагування.

Нестача нафтопродуктів у вагон-цистернах №№ 74723339, 74754508 підтверджується Актом №1 від 28.04.2011р. комісійного приймання нафтопродуктів за кількістю.

Вказана нестача нафтопродуктів також підтверджується актами експертиз, складеними Кременчуцьким відділенням Полтавської торгово-промислової палати №И-22/1 та №И-22/2. Витрати позивача на проведення вказаних експертиз товару становлять 734,40 грн., що підтверджується рахунком №000871 від 28.04.2011р. та платіжним дорученням №2698 від 28.04.2011р.

Позивачем була направлена відповідачу претензія від 06.05.2011р. №110506/1 на суму 47502,50 грн., яка останнім залишена без відповіді та задоволення, що стало підставою для позову.

Суд першої інстанції, відмовляючи у позові, виходив з того, що сторони не уклали належним чином договір поставки, на підставі якого заявлені позовні вимоги, тому права позивача не були порушені.

Суд апеляційної інстанцій, вказавши, що, оскільки відповідачем при отриманні розбіжностей було здійснено поставку вантажу, то вона відбулась на умовах договору поставки №ЕН-00037 від 30.03.2011р., з урахуванням протоколу розбіжностей, складеного позивачем, тому позовні вимоги про відшкодування збитків у зв’язку з недопоставкою відповідачем оплаченого товару є обґрунтованими.

Між тим, з висновками суду апеляційної інстанції повністю погодитись не можна виходячи з наступного.

Так, задовольняючи позов суду апеляційної інстанції визначив, що вартість недопоставленої відповідачем продукції позивачу на суму 46768,10 грн., є збитками, які підлягають відшкодуванню з відповідача.

При цьому, згідно приписів статті 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов’язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки (ч.1).

Поняття збитків наведено у статті 22 ч.2 цього кодексу, так, збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Статтею 225 Господарського кодексу України передбачено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб’єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов’язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов’язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Про те, судами не встановлено що у відносинах сторін мало місце знищення або пошкодження майна на суму 46768,10 грн., як і не встановлено що позивачем зроблені, або мають бути зроблені витрати на цю суму, які пов’язуються із відновленням порушеного права (реальні збитки), також і не встановлено що ця сума є упущеною вигодою чи вартістю додаткових робіт, як і вартістю додатково витрачених матеріалів.

Відтак безпідставне перерахування коштів не є такими втратами позивача, які мають компенсуватись шляхом відшкодування збитків, із встановлених судами обставин справи не вбачається, що стягнута судом сума носить такий компенсаційний характер як збитки.

При цьому, пославшись на надмірну сплату позивачем коштів за укладеним договором, та встановивши що спірна сума коштів надійшла на адресу відповідача, суди обох інстанцій не врахували що ці правовідносини сторін підлягають врегулюванню відповідно до положень статті 712 ч.2 Цивільного кодексу України, та статті 670 ч.1 цього кодексу.

Так, судом апеляційної інстанції встановлено, що спірні правовідносини сторін виникли на підставі договору поставки з урахуванням протоколу розбіжностей.

Згідно ж статті 712 ч.2 наведеного кодексу до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною першою статті 670 зазначеного кодексу визначено, що якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, — вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

Відтак позивач має право або вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

Разом з цим, із встановлених правовідносин сторін та наведених норм права вбачається, що стягувана позивачем сума не є збитками у розумінні наведених норм права, та вбачається наявність у позивача права вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми, відтак позивач обрав неправильний спосіб захисту своїх прав в частині стягнення коштів, перерахованих у якості оплати, як збитків.

Цих обставин не враховано позивачем та особою, що звернулась із касаційною скаргою, тому вона підлягає частковому задоволенню.

Крім того, доводи стосовно застосування третейського застереження та припинення провадження на цій підставі, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, який в своєму рішенні зазначив, що відповідно до умов укладеного договору з урахуванням протоколу розбіжностей позивача, спірні питання повинні розглядатись в господарському суді.

Разом з тим, висновки суду апеляційної інстанції про те, що витрати позивача на проведення вказаних експертиз для встановлення нестачі нафтопродуктів у розмірі 734,40 грн., є збитками, відповідають наведеним положенням норм матеріального права, оскільки ці витрати пов’язані із порушенням відповідачем свого зобов’язання, а як наслідок, із витратами, які позивач зробив для відновлення свого порушеного права у відповідності до наведених норм права.

Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, передбачені статтею 111-7 Господарського процесуального кодексу України, та оскільки судами порушено норми матеріального права і не вбачається, що суди припустились порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, суд касаційної інстанції не вбачає правових підстав для направлення справи на новий розгляд, а вважає за можливе скасувавши судові рішення у вказаних межах, прийняти нове.

Судові витрати відповідно до вимог статті 49 частини другої Господарського процесуального кодексу України, належить покласти на відповідача.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 п.п.1, 2, 11110 ч.1, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, —

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Енергія» задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.04.2012р. скасувати в частині відшкодування 46768 (сорок шість тисяч сімсот шістдесят вісім) грн. 10 коп., а рішення Господарського суду міста Києва від 08.11.2011р. у справі №42/287, — повністю.

Прийняти нове рішення, яким в позові у цій частині відмовити.

В іншій частині постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.04.2012р. залишити без змін.

Головуючий суддя                                                                     Г.М. Мачульський
Судді                    Л.І. Рогач                                                                                                              В.О. Швець