2014.09.10 № 6-70цс14 ВСУ: збільшення процентної ставки — збільшення відповідальності поручителя

П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И
 
10 вересня 2014 року
 
                           м. Київ
 
Установлення додатковою угодою до кредитного договору нових умов щодо збільшення розміру процентної ставки шляхом визначення конкретних (збільшених) процентних ставок, що застосовуються у за відсутності згоди поручителя на укладення такої додаткової угоди призводить до збільшення обсягу відповідальності останньогозв’язку з порушенням позичальником кредитної дисципліни тощо, за відсутності згоди поручителя на укладення такої додаткової угоди призводить до збільшення обсягу відповідальності останнього.
Судова палата у цивільних справах
Верховного Суду України в складі:

    

головуючогосуддів:  Яреми А.Г.,Григор’євої Л.І.,Гуменюка В.І.,Лященко Н.П.,  Охрімчук Л.І.,Патрюка М.В.,Романюка Я.М.,  Сеніна Ю.Л.,Сімоненко В.М.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», ОСОБА_2 про визнання поруки такою, що припинена, за заявою публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 січня 2014 року,

в с т а н о в и л а :

 

У вересні 2012 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» (далі – ПАТ «УкрСиббанк»), публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» (далі – ПАТ «Дельта Банк»), ОСОБА_2 про визнання поруки такою, що припинена.

Зазначав, що 12 грудня 2007 року між акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (далі – АКІБ «УкрСиббанк»), правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», і ОСОБА_2 було укладено договір про надання споживчого кредиту (далі – Кредитний договір), за яким банк надав позичальнику кредит у розмірі 59 300 доларів США на строк до 30 листопада         2028 року зі сплатою 12,5 % річних, а ОСОБА_2 зобов’язалась у строк та на умовах, визначених Кредитним договором, повернути кредит і сплатити проценти.

З метою забезпечення виконання ОСОБА_2 зобов’язань за Кредитним договором 12 грудня 2007 року між ним і АКІБ «УкрСиббанк» було укладено договір поруки, за умовами якого він відповідає перед банком за порушення зобов’язань боржником за основним договором.

12 грудня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» і ОСОБА_2 було укладено додаткову угоду № 1 до Кредитного договору, якою встановлено нові умови щодо збільшення розміру процентної ставки шляхом визначення конкретних (збільшених) процентних ставок, що застосовуються у зв’язку з порушенням позичальником кредитної дисципліни тощо. Своєї згоди на укладення вказаної додаткової угоди він як поручитель не надавав.

У серпні 2012 року йому стало відомо, що з 30 березня 2009 року АКІБ «УкрСиббанк» нараховується збільшена процентна ставка за користування кредитними коштами.

Посилаючись на те, що внаслідок укладення між АКІБ «УкрСиббанк» і позичальником додаткової угоди без його згоди як поручителя, якою внесено зміни до Кредитного договору, зокрема встановлено нові конкретні (збільшені) процентні ставки, що застосовуються у зв’язку з порушенням позичальником кредитної дисципліни тощо, збільшився обсяг його відповідальності, на підставі частини першої статті 559 Цивільного кодексу України (далі — ЦК України) просив визнати поруку такою, що припинена.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 20 вересня 2013 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Рівненської області від 5 грудня 2013 року рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 20 вересня             2013 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 січня 2014 року відмовлено ПАТ «Дельта Банк» у відкритті касаційного провадження з підстав, передбачених пунктом 5 частини четвертої статті 328 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України).

У заяві про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 січня 2014 року ПАТ «Дельта Банк» порушує питання про скасування зазначеної ухвали та прийняття нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції частини першої статті 559 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

В обґрунтування заяви ПАТ «Дельта Банк» надало ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 вересня 2013 року, від 25 квітня 2012 року та від 7 вересня 2011 року, в яких, на його думку, по-іншому застосовано зазначену правову норму.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від       19 травня 2014 року цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «УкрСиббанк», ПАТ «Дельта Банк», ОСОБА_2 про визнання поруки такою, що припинена, допущено до провадження Верховного Суду України в порядку глави 3 розділу V ЦПК України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві ПАТ «Дельта Банк» доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав.

За змістом статті 360-5 ЦПК України суд відмовляє в задоволенні заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що 12 грудня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» і ОСОБА_2 було укладено Кредитний договір, за яким банк надав позичальнику кредит у розмірі 59 300 доларів США на строк до               30 листопада 2028 року зі сплатою 12,5 % річних, а ОСОБА_2 зобов’язалась у строк та на умовах, визначених Кредитним договором, повернути кредит і сплатити проценти.

Відповідно до пункту 1.3.2 Кредитного договору може бути встановлений новий розмір процентної ставки за користування кредитом у разі настання будь-якої з обставин, передбачених частиною першою пункту 5.2.

За змістом пункту 5.2 Кредитного договору сторони погодили, що банк згідно з умовами пункту 1.3.1 договору може змінити розмір процентної ставки в сторону збільшення у разі: а) порушення позичальником кредитної дисципліни (зокрема, неналежного виконання умов цього договору та (або) умов договорів, за якими надано забезпечення виконання зобов’язань позичальника за цим договором); б) погіршення фінансового стану позичальника, документально підтвердженого в результаті щорічного моніторингу, що проводиться банком відповідно до внутрішніх нормативних документів на підставі довідки про доходи тощо, а також даних щодо дотримання позичальником кредитної дисципліни (зокрема, своєчасного погашення заборгованості та (або) виконання інших зобов’язань позичальника за цим договором; в) здійснення поточних коливань процентних ставок за вкладами та (або) кредитами, або зміни в грошово-кредитній політиці Національного банку України (далі – НБУ) (наприклад, девальвація курсу гривні до курсу долара США більше ніж на 5% порівняно з курсом гривні до долара США, установленого НБУ на дату укладення цього договору чи останнього перегляду процентної ставки; підвищення ставки за кредитами банків України у відповідній валюті (за статистикою НБУ); та (або) підвищення ставки на три відсоткові пункти за бланковими кредитами «овернайт» НБУ з дати укладення цього договору чи останнього перегляду процентної ставки. При цьому про збільшення та встановлення нового розміру процентної ставки банк повідомляє позичальника не пізніше ніж за 14 календарних днів до дати її збільшення із зазначенням її розміру та дати початку дії шляхом надсилання поштою відповідного рекомендованого листа; такий новий розмір процентної ставки за цим договором починає застосовуватись з дати, що буде вказана в повідомленні банку до позичальника, без укладення сторонами відповідної угоди про внесення змін до цього договору.

З метою забезпечення виконання ОСОБА_2 зобов’язань за Кредитним договором 12 грудня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» і ОСОБА_1 було укладено договір поруки, за умовами якого він відповідає перед банком за порушення зобов’язань боржником за основним договором.

12 грудня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» і ОСОБА_2 укладено додаткову угоду № 1 до Кредитного договору, за умовами пункту 1.5 якої         пункт 5.2 основного договору доповнено новим абзацом такого змісту:

«У випадках настання обставин:

– передбачених підпунктами «а», «б» пункту 5.2 договору процентна ставка за користування кредитними коштами встановлюється в розмірі подвійної процентної ставки, що діє відповідно до пункту 1.3.1 договору;

– передбачених підпунктом «в» пункту 5.2 договору процентна ставка за договором збільшується не більше ніж на 10 % для кредитів у національній валюті та не більше ніж на 5 % для кредитів в іноземній валюті, відповідно до розміру ставки, що діє згідно з пунктом 1.3.1 договору;

– передбачених підпунктом «г» пункту 5.2 договору процентна ставка за користування кредитними коштами встановлюється на рівні діючих процентних ставок банку за програмами кредитування».

Зазначена додаткова угода укладена між банком та позичальником за відсутності згоди поручителя.

8 грудня 2011 року між ПАТ «УкрСиббанк» і ПАТ «Дельта Банк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, відповідно до якого ПАТ «УкрСиббанк» відступило, а ПАТ «Дельта Банк» набуло право вимоги до боржників повного, належного та реального виконання обов’язків за кредитними договорами, у тому числі й за договором, укладеним із ОСОБА_2.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1, суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, виходив із того, що додаткову угоду до Кредитного договору, якою встановлено нові умови щодо збільшення розміру процентної ставки шляхом визначення конкретних (збільшених) процентних ставок, що застосовуються у зв’язку з порушенням позичальником кредитної дисципліни тощо, укладено без згоди поручителя, та дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання поруки такою, що припинена в порядку частини першої статті 559 ЦК України.

Разом із тим у судових рішеннях, які надані заявником як приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції частини першої статті 559 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, містяться такі висновки:

– в ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від         25 вересня 2013 року суд касаційної інстанції вважав, що додаткові угоди до кредитного договору щодо збільшення процентної ставки за користування кредитом фактично конкретизували умови основного договору й не свідчать про зміну основного зобов’язання, та дійшов висновку про відсутність правових підстав для припинення поруки відповідно до частини першої статті 559 ЦК України;

– в ухвалах колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від         7 вересня 2011 року та від 25 квітня 2012 року суд касаційної інстанції виходив із того, що поручитель ознайомлений з умовами кредитного договору, зокрема щодо права банку змінювати розмір процентної ставки в бік збільшення, і зобов’язався відповідати перед кредитором за невиконання позичальником як існуючих зобов’язань, так і тих, що можуть виникнути в майбутньому, тому позовні вимоги про припинення поруки на підставі частини першої статті 559 ЦК України задоволенню не підлягають.

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції однієї й тієї самої норми матеріального права, а саме частини першої статті 559 ЦК України.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вказаної норми матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Статтею 553 ЦК України встановлено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку.

У разі порушення боржником зобов’язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (частина перша статті 554 ЦК України).

Отже, порука є спеціальним додатковим заходом майнового характеру, спрямованим на забезпечення виконання основного зобов’язання.

Підставою для поруки є договір, що встановлює зобов’язальні правовідносини між особою, яка забезпечує виконання зобов’язання боржника, та кредитором боржника.

Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Обсяг зобов’язань поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов’язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель (частини перша, друга        статті 553 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 651 ЦК України зміна умов договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

У разі зміни договору зобов’язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо (частина перша статті 653 ЦК України).

За змістом частини першої статті 654 ЦК України зміна договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що додатковою угодою, укладеною між кредитором і боржником 12 грудня 2007 року, було внесено зміни до Кредитного договору, укладеного 12 грудня 2007 року, зокрема доповнено новим абзацом пункт 5.2 розділу «Порядок зміни процентної ставки», якими передбачено можливість установлення банком конкретних розмірів процентної ставки за користування кредитом у разі настання певних обставин, зокрема: подвійної процентної ставки, процентної ставки, збільшеної не більше ніж на 10 % для кредитів у національній валюті та не більше ніж на 5% для кредитів в іноземній валюті, та процентної ставки на рівні чинних процентних ставок банку за програмами кредитування.

Відповідно до частини першої статті 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов’язання, а також у разі зміни зобов’язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Зі змісту вказаної норми вбачається, що до припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов’язання без згоди поручителя, які призвели до збільшення обсягу відповідальності останнього.

Таке збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов’язання виникає в разі: збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом; установлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення; розширення змісту основного зобов’язання щодо дострокового повернення кредиту та плати за користування ним; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення) розміру неустойки тощо.

У зобов’язаннях, в яких беруть участь поручителі, збільшення кредитної процентної ставки навіть за згодою банку та боржника, але без згоди поручителя або відповідної умови в договорі поруки, не дає підстав для покладення на останнього відповідальності за невиконання або неналежне виконання позичальником своїх зобов’язань перед банком.

Таким чином, з огляду на положення частини першої статті 559 ЦК України необхідно дійти висновку про те, що встановлення додатковою угодою до кредитного договору нових умов щодо збільшення розміру процентної ставки шляхом визначення конкретних (збільшених) процентних ставок, що застосовуються у зв’язку з порушенням позичальником кредитної дисципліни тощо, за відсутності згоди поручителя на укладення такої додаткової угоди призводить до збільшення обсягу відповідальності останнього.

Отже, у справі, яка переглядається, установивши, що Кредитним договором, з умовами якого погодився поручитель, були передбачені порядок та підстави збільшення процентної ставки за користування кредитом, а додатковою угодою до Кредитного договору, укладеною без згоди поручителя, встановлено нові умови щодо збільшення розміру процентної ставки шляхом визначення конкретних (збільшених) процентних ставок, що застосовуються у зв’язку з порушенням позичальником кредитної дисципліни тощо, тобто змінено зобов’язання, забезпечене порукою, що призвело до збільшення обсягу відповідальності поручителя, суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився касаційний суд, правильно застосував норми частини першої статті 559 ЦК України та дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для визнання поруки такою, що припинена.

За таких обставин підстави для скасування ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 січня 2014 року відсутні.

Керуючись статтями 355, 360-3, 360-5 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

 

У задоволенні заяви публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 січня 2014 року відмовити.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий        А.Г. Ярема

 Судді:      Л.І. Григор’єва,  В.І. Гуменюк,  Н.П. Лященко,                                                  Л.І. Охрімчук,  М.В. Патрюк,  Я.М. Романюк,  Ю.Л. Сенін,  В.М. Сімоненко