2012.05.08 № 5015/6097/11 ВГСУ: Окреме рішення

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
08.05.2012 р.
Справа № 5015/6097/11
vgsuСтаттею 1 Конвенції передбачено, що з метою сприяння захисту права кожної людини нинішнього і прийдешніх поколінь жити в навколишньому середовищі, сприятливому для її здоров’я та добробуту, кожна зі Сторін гарантує права на доступ до інформації, на участь громадськості в процесі прийняття рішень і на доступ до правосуддя з питань, що стосуються навколишнього середовища, відповідно до положень цієї Конвенції.
Хоча Конвенція й покладає обов’язок щодо надання екологічної інформації на державні органи, однак не обмежує та не звільняє відповідних суб’єктів (у даному випадку конкретне підприємство) від виконання вимог національного законодавства щодо надання екологічної інформації.
Отже, попередні судові інстанції помилково не врахували норми чинного законодавства про те, що екологічна інформація є відкритою

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: головуючого — Плюшка І. А., суддів — Кочерової Н. О., Саранюка В. І., розглянувши касаційну скаргу Міжнародної благодійної організації «Екологія-Право-Людина» на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 28.02.2012 року у справі N 5015/6097/11 господарського суду Львівської області за позовом Міжнародної благодійної організації «Екологія-Право-Людина» до дочірнього підприємства «Соренсен і Хаар» Датської компанії «Консепт Партнерс» про зобов’язання надати завірені копії документів, у яких обґрунтовуються обсяги викидів, для отримання дозволу на викиди забруднюючих речовин у атмосферне повітря стаціонарними джерелами для відповідача, розроблені ТОВ «Ріал Плюс» згідно з договором N 21 від 26.05.2009 року та звітом по інвентаризації викидів забруднюючих речовин у відповідача, на підставі яких останній отримав дозвіл N 4610137500-84 на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами, виданий відповідачу Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища у Львівській області 26.10.2009 року (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог) (за участю представників сторін: від позивача — ОСОБА_5, дов. від 14.10.2011, від відповідача — ОСОБА_6, дов. від 07.12.2011), встановив:

В жовтні 2011 року Міжнародна благодійна організація «Екологія-Право-Людина» звернулася до господарського суду з позовом до дочірнього підприємства «Соренсен і Хаар» Датської компанії «Консепт Партнерс» про зобов’язання відповідача надати позивачу можливість ознайомитися та зробити копії із документів, якими обґрунтовуються обсяги викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря, висновку органів санітарно-епідеміологічного нагляду на ці документи, документів інвентаризації стаціонарних джерел викидів, документів, які обґрунтовують розміри санітарно-захисної зони та інших документів підприємства, що містять екологічну інформацію.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що відповідач в порушення вимог ст. 251 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», ст. 13 Закону України «Про інформацію», ст. ст. 13, 14 Закону України «Про доступ до публічної інформації» не надав на запит позивача можливість ознайомитися з документами, що містять екологічну інформацію. Такі дії відповідача позивач вважає незаконними та такими, що порушують право позивача на доступ до інформації про стан довкілля, яка є публічною інформацією.

В подальшому позивач звернувся до господарського суду із заявою від 05.12.2011 року про зменшення та уточнення позовних вимог, в якій просив зобов’язати відповідача надати завірені копії документів, у яких обґрунтовуються обсяги викидів для отримання дозволу на викиди забруднюючих речовин у атмосферне повітря стаціонарними джерелами для ДП «Соренсен і Хаар» Датської компанії «Концепт Партнерс», розроблені ТОВ «Ріал Плюс» згідно договору N 21 від 26.05.2009 року та Звіту по інвентаризації викидів забруднюючих речовин на дочірньому підприємстві «Соренсен і Хаар» Датської компанії «Концепт Партнерс», на підставі яких ДП «Соренсен і Хаар» отримав дозвіл N 4610137500-84 на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами, виданий Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища у Львівській області 26.10.2009 року.

Рішенням господарського суду Львівської області від 28.12.2011 року (суддя С. Б. Кітаєва) в задоволенні позовних вимог (з урахуванням заяви про зменшення та уточнення позовних вимог) відмовлено повністю.

Рішення місцевого господарського суду мотивовано відсутністю підстав для задоволення позову, оскільки:

— в матеріалах справи відсутні докази звернення позивача до відповідача у встановленому законодавством порядку із вимогою надання завірених копій конкретизованих документів, у яких обґрунтовуються обсяги викидів для отримання дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря;

— інформаційний запит позивача на екологічну інформацію не відповідає вимогам Положення про порядок надання екологічної інформації, затвердженого наказом Мінприроди N 169 від 18.12.2003 року;

— надані позивачу на його запит органами державного санітарного нагляду та органами у сфері охорони довкілля копії дозвільних документів відповідача, на підставі яких відповідач здійснює свою виробничу діяльність, містять розгорнутий характер вміщеної у них екологічної інформації.

— надання конфіденційної інформації підприємства, яка може міститься в документах, у яких обґрунтовуються обсяги викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря, ознайомлення з якими вимагає позивач, не передбачено Конвенцією «Про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля», ратифікованою Законом України від 06.07.99 року N 832-XIV, а також Законами України «Про доступ до публічної інформації», «Про охорону навколишнього природного середовища».

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 28.02.2012 року (судді: Краєвська М. В. — головуючий, Галушко Н. А., Орищин Г. В.) рішення місцевого господарського залишено без змін з тих же підстав.

В касаційній скарзі Міжнародна благодійна організація «Екологія-Право-Людина» просить рішення місцевого господарського суду і постанову апеляційного господарського суду скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. При цьому, скаржник посилається на порушення та неправильне застосування судами норм матеріального права.

Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлених судом обставин справи та їх юридичну оцінку, Вищий господарський суд України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

Зі змісту статті 1117 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що завданням господарського суду касаційної інстанції є перевірка застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених судами фактичних обставин справи.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, відповідно до п. 2.1 Статуту Міжнародної благодійної організації «Екологія-Право-Людина», зареєстрованого Міністерством юстиції України 24.03.99 року, метою створення і діяльності позивача є надання допомоги у захисті екологічних прав фізичним і юридичним особам, захист довкілля, сприяння розвитку природоохоронної справи та розвитку екологічної освіти, науки та культури. Однією з форм здійснення благодійної діяльності позивача є надання правової допомоги (юридичних консультацій та ін.) (пп. 2.3.1 п. 2.3 статуту).

Згідно з п. 2.4.5, п. 2.4.15 статуту Міжнародна благодійна організація «Екологія-Право-Людина» має право представляти та захищати свої законні права та інтереси, законні права та інтереси своїх членів та інших осіб у державних та громадських органах, органах місцевого самоврядування, звертатися до державних та громадських органів, органів місцевого самоврядування, інших юридичних та фізичних осіб з питань, що стосуються довкілля, порушень законодавства України.

23.05.2011 року голова об’єднання співвласників багатоквартирного будинку «Західні ворота» звернувся з листом до Міжнародної благодійної організації «Екологія-Право-Людина», в якому повідомляв, що з територією багатоквартирного житлового будинку, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Шевченка, 134-а, безпосередньо межує деревообробне виробництво, діяльність якого заважає нормальному проживанню мешканців будинку, оскільки підприємство працює цілодобово, що спричиняє поширення на територію будинку шуму, пилу та неприємного запаху. У зв’язку з цим голова ОСББ «Золоті ворота» просив звернутися від імені ОСББ і всіх власників квартир у контролюючі органи і з’ясувати, яке виробництво знаходиться біля зазначеного будинку, чи отримав відповідний суб’єкт господарювання усі необхідні дозвільні документи на проведення такої діяльності, чи дотримується суб’єкт господарювання вимог і обмежень встановлених у таких дозвільних документах. Також просив провести аналіз відповідності здійснюваної деревообробним підприємством діяльності вимогам чинного законодавства в сфері екологічної безпеки та санітарного благополуччя та надавати консультації з цих питань, а в разі необхідності, звернутися від імені ОСББ до суду для захисту права на безпечне для життя і здоров’я довкілля мешканців будинку.

27.05.2011 року позивач, керуючись законами України «Про доступ до публічної інформації», «Про інформацію», звернувся в інтересах ОСББ «Західні ворота» до дочірнього підприємства «Соренсен і Хаар» Датської компанії «Консепт Партнерс» із запитом N 492, в якому просив надати можливість ознайомитися: із документами, якими обґрунтовуються обсяги викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря; висновком органів санітарно-епідеміологічного нагляду на ці документи; інвентаризацією стаціонарних джерел викидів; документами, що обґрунтовують розміри санітарно-захисної зони, та іншими документами підприємства, що містять екологічну інформацію.

Листом N 116 від 07.06.2011 року відповідач відмовив позивачу в задоволенні вищенаведеного запиту, посилаючись на те, що інформація, з якою хоче ознайомитись позивач, не є відповідно до вимог Закону України «Про доступ до публічної інформації» публічною інформацією, а сам відповідач не є її розпорядником. В зв’язку з цим, рекомендував звернутись з аналогічним запитом до суб’єкта владних повноважень, який є розпорядником запитуваної інформації.

Відмова відповідача надати запитувану позивачем інформацію і стала підставою для звернення позивача до господарського суду з позовом до дочірнього підприємства «Соренсен і Хаар» Датської компанії «Консепт Партнерс» про (з урахуванням заяви про зменшення та уточнення позовних вимог) зобов’язання відповідача надати завірені копії документів, у яких обґрунтовуються обсяги викидів для отримання дозволу на викиди забруднюючих речовин у атмосферне повітря стаціонарними джерелами для ДП «Соренсен і Хаар» Датської компанії «Концепт Партнерс», розроблені ТОВ «Ріал Плюс» згідно договору N 21 від 26.05.2009 року та Звіту по інвентаризації викидів забруднюючих речовин на дочірньому підприємстві «Соренсен і Хаар» Датської компанії «Концепт Партнерс», на підставі яких ДП «Соренсен і Хаар» отримав дозвіл N 4610137500-84 на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами, виданий Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища у Львівській області 26.10.2009 року.

Відповідно до п. «е» ч. 1 ст. 9 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» кожний громадянин України має право на вільний доступ до інформації про стан навколишнього природного середовища (екологічна інформація) та вільне отримання, використання, поширення та зберігання такої інформації, за винятком обмежень, встановлених законом.

Відповідно до п. «в» ч. 1 ст. 10 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» екологічні права громадян забезпечуються в т. ч. участю громадських об’єднань та громадян у діяльності щодо охорони навколишнього природного середовища.

У відповідності до пп. «д», «і» ст. 21 згаданого Закону громадські природоохоронні об’єднання мають право, зокрема, вільного доступу до екологічної інформації; оскаржувати в установленому законом порядку рішення про відмову чи несвоєчасне надання за запитом екологічної інформації або неправомірне відхилення запиту та його неповне задоволення.

Згідно зі ст. 4 Закону України «Про інформацію» суб’єктами інформаційних відносин є: фізичні особи; юридичні особи; об’єднання громадян; суб’єкти владних повноважень.

Статтею 12 Закону України «Про доступ до публічної інформації» суб’єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є, зокрема, запитувачі інформації — фізичні, юридичні особи, об’єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб’єктів владних повноважень. Таким чином, позивач, є суб’єктом інформаційних відносин, запитувачем інформації.

Відносини щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації регулюються Законом України «Про інформацію».

Інформація — будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді (ст. 1 Закону України «Про інформацію»).

Статтею 10 Закону України «Про інформацію» визначені види інформації за змістом, до яких відноситься також і інформація про стан довкілля (екологічна інформація).

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про інформацію» інформація про стан довкілля (екологічна інформація) — відомості та/або дані про:

— стан складових довкілля та його компоненти, включаючи генетично модифіковані організми, та взаємодію між цими складовими;

— фактори, що впливають або можуть впливати на складові довкілля (речовини, енергія, шум і випромінювання, а також діяльність або заходи, включаючи адміністративні, угоди в галузі навколишнього природного середовища, політику, законодавство, плани і програми);

— стан здоров’я та безпеки людей, умови життя людей, стан об’єктів культури і споруд тією мірою, якою на них впливає або може вплинути стан складових довкілля;

— інші відомості та/або дані.

Правовий режим інформації про стан довкілля (екологічної інформації) визначається законами України та міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Так, відповідно до ст. 25 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» інформація про стан навколишнього природного середовища (екологічна інформація) — це будь-яка інформація в письмовій, аудіовізуальній, електронній чи іншій матеріальній формі про: стан навколишнього природного середовища чи його об’єктів — землі, вод, надр, атмосферного повітря, рослинного і тваринного світу та рівня їх забруднення; біологічне різноманіття і його компоненти, включаючи генетично видозмінені організми та їх взаємодію із об’єктами навколишнього природного середовища; джерела, фактори, матеріали, речовини, продукцію, енергію, фізичні фактори (шум, вібрацію, електромагнітне випромінювання, радіацію), які впливають або можуть вплинути на стан навколишнього природного середовища та здоров’я людей; загрозу виникнення і причини надзвичайних екологічних ситуацій, результати ліквідації цих явищ, рекомендації щодо заходів, спрямованих на зменшення їх негативного впливу на природні об’єкти та здоров’я людей; екологічні прогнози, плани і програми, заходи в тому числі адміністративні, державну екологічну політику, законодавство про охорону навколишнього природного середовища; витрати, пов’язані із здійсненням природоохоронних заходів за рахунок фондів охорони навколишнього природного середовища, інших джерел фінансування, економічний аналіз, проведений у процесі прийняття рішень з питань, що стосуються довкілля.

Відповідно до ч. 1 ст. 251 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів, його органи на місцях, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, діяльність яких може негативно вплинути або впливає на стан навколишнього природного середовища, життя і здоров’я людей, зобов’язані забезпечувати вільний доступ населення до інформації про стан навколишнього природного середовища.

Крім того, Законом України N 832-XIV від 06.07.99 року ратифіковано Конвенцію про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля, статтею 1 якої передбачено, що з метою сприяння захисту права кожної людини нинішнього і прийдешніх поколінь жити в навколишньому середовищі, сприятливому для її здоров’я та добробуту, кожна зі Сторін гарантує права на доступ до інформації, на участь громадськості в процесі прийняття рішень і на доступ до правосуддя з питань, що стосуються навколишнього середовища, відповідно до положень цієї Конвенції.

В статті 2 Конвенції наведені визначення, застосовані для цілей цієї Конвенції. Так, «Сторона» означає договірну Сторону цієї Конвенції, якщо в тексті немає іншого визначення; «Державний орган» означає: а) урядовий орган на національному, регіональному та іншому рівні; б) фізичні, чи юридичні особи, які виконують державні адміністративні функції згідно з національним законодавством, включаючи конкретні обов’язки, види діяльності та послуги, що мають відношення до навколишнього середовища; в) будь-які інші фізичні або юридичні особи, на які покладено виконання державних обов’язків чи функцій, або які надають населенню послуги, що мають відношення до навколишнього середовища, під наглядом органу або особи, зазначених вище у підпунктах «а» чи «б»; «г» заклади будь-якої регіональної організації економічної інтеграції, зазначені в статті 17, які є Стороною цієї Конвенції.

Таким чином, виходячи з наведених вимог чинного законодавства, слід зазначити, що Конвенція хоч і покладає обов’язок щодо надання екологічної інформації на державні органи, однак не обмежує та не звільняє відповідних суб’єктів (у даному випадку конкретне підприємство) від виконання вимог національного законодавства щодо надання екологічної інформації (ст. 251 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»).

Крім того, відповідно до ст. 1 Закону України «Про доступ до публічної інформації» публічна інформація — це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб’єктами владних повноважень своїх обов’язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб’єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

Частиною 2 статті 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації» визначено, що до розпорядників інформації, зобов’язаних оприлюднювати та надавати за запитами інформацію, визначену в цій статті, у порядку, передбаченому цим Законом, прирівнюються суб’єкти господарювання, які, зокрема, володіють інформацією про стан довкілля; інформацією про аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні події, що сталися або можуть статися і загрожують здоров’ю та безпеці громадян; іншою інформацією, що становить суспільний інтерес (суспільно необхідною інформацією).

Відтак, суди попередніх інстанцій не врахували вищенаведене та у зв’язку з цим не визначили чи є відповідач у даній справі суб’єктом господарювання, який володіє екологічною інформацією та чи зобов’язаний він, як розпорядник такої інформації, оприлюднювати та надавати за запитами екологічну інформацію відповідно до вимог Закону України «Про доступ до публічної інформації».

Згідно зі ст. 20 Закону України «Про інформацію» за порядком доступу інформація поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом. Будь-яка інформація є відкритою, крім тієї, що віднесена законом до інформації з обмеженим доступом.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 Закону України «Про інформацію» інформацією з обмеженим доступом є конфіденційна, таємна та службова інформація. Аналогічну норму містить і ч. 1 ст. 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації».

Інформація про стан довкілля, крім інформації про місце розташування військових об’єктів, не може бути віднесена до інформації з обмеженим доступом (ч. 3 ст. 13 Закону України «Про інформацію»).

До інформації з обмеженим доступом не можуть бути віднесені, зокрема відомості про стан довкілля (ч. 4 ст. 21 Закону України «Про інформацію»).

Однак, суди попередніх інстанцій при вирішення спору у даній справі помилково не прийняли до уваги наведені норми чинного законодавства, які свідчать про те, що екологічна інформаціє є відкритою.

Крім того, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди послались, зокрема, на те, що Конвенцією «Про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля», а також Законами України «Про доступ до публічної інформації», «Про охорону навколишнього природного середовища» не передбачено надання конфіденційної інформації підприємства, яка може міститься в документах, у яких обґрунтовуються обсяги викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря, ознайомлення з якими вимагає позивач. Однак, такий висновок судів є передчасним.

Так, відповідно до ст. 1 Закону України «Про інформацію» інформація — будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді, а документ — матеріальний носій, що містить інформацію, основними функціями якого є її збереження та передавання у часі та просторі. При цьому суди не взяли до уваги положення ч. 7 ст. 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації», відповідно до якої обмеженню доступу підлягає інформація, а не документ. Якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої необмежений.

Посилання судів на невідповідність інформаційного запиту позивача на екологічну інформацію вимогам Положення про порядок надання екологічної інформації, затвердженого наказом Мінприроди N 169 від 18.12.2003 року, як на підставу відмови у задоволенні позову, колегія суддів касаційної інстанції також вважає передчасним з огляду на наступне.

10.05.2011 року набув чинності Закон України «Про доступ до публічної інформації». У зв’язку з прийняттям зазначеного Закону Закон України «Про інформацію» було викладено у новій редакції. Відповідно до п. 2 прикінцевих положень зазначених законів до приведення законодавства України у відповідність із цими Законами акти законодавства України застосовуються в частині, що їм не суперечать. Відтак, спірні правовідносини, що виникли між сторонами у справі, підпадають під сферу регулювання зазначених Законів. Форма запиту на інформацію, наведена в Положенні про порядок надання екологічної інформації, затвердженого наказом Мінприроди N 169 від 18.12.2003 року, містить посилання на ст. 33 Закону України «Про інформацію», який на момент подання позивачем запиту містив всього 31 статтю у зв’язку із прийняттям його нової редакції. При цьому, із Закону України «Про інформацію» було виключено, зокрема, норми, що регулюють порядок оформлення і подання запитів. Натомість, статтею 19 Закону України «Про доступ до публічної інформації» встановлені вимоги до оформлення запитів на інформацію. Так, зокрема, п. 4 зазначеної статті передбачає, що письмовий запит подається в довільній формі. Однак, на вищенаведене суди попередніх інстанцій належної уваги не звернули.

Таким чином, розглядаючи спір у даній справі, суди попередніх інстанцій на вказане вище уваги не звернули, що призвело до прийняття рішень, які не можна визнати законними й такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права, а тому вони підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду необхідно встановити чи є відповідач розпорядником запитуваної інформації в розумінні Закону України «Про доступ до публічної інформації», дати оцінку відмові відповідача у наданні доступу до запитуваної інформації відповідно до вимог чинного законодавства, що регулює спірні відносини, більш ретельніше з’ясувати вимоги позивача і заперечення відповідача, і в залежності від встановлених обставин прийняти законне та обґрунтоване рішення.

Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9 — 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України постановив:

Касаційну скаргу Міжнародної благодійної організації «Екологія-Право-Людина» задовольнити частково.

Рішення господарського суду Львівської області від 28.12.2011 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 28.02.2012 року у справі N 5015/6097/11 скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Головуючий
І. Плюшко
Судді:
Н. Кочерова

В. Саранюк