2012.06.12 № 06/5026/1052/2011 ВГСУ: Окреме рішення

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
12.06.2012 р.
vgsuСправа № 06/5026/1052/2011
Чинне законодавство допускає можливість одночасного стягнення з учасника господарських відносин, що порушив господарське зобов’язання за договором, штрафу та пені, які не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: Плюшка І. А. — головуючого, Кочерової Н. О., Самусенко С. С., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного підприємства «Енерголенд» на постанову Київського апеляційного господарського суду від 31 серпня 2011 року у справі N 06/5026/1052/2011 господарського суду Черкаської області за позовом Приватного підприємства «Кажан» до Приватного підприємства «Енерголенд» про стягнення 95901,29 грн. (за участю представників: позивача — Кононенко О. В., відповідача — не з’явились), встановив:

У травні 2011 року приватне підприємство «Кажан» звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до приватного підприємства «Енерголенд», у якому просило стягнути з відповідача нараховані за період з 11 травня 2008 року по 14 листопада 2010 року: 6196,63 грн. інфляційних втрат, 3 % річних у розмірі 1319,13 грн., 8130,33 грн. пені, 80255,20 грн. штрафу, а всього 95901,29 грн.

Рішенням господарського суду Черкаської області від 9 червня 2011 року у справі N 06/5026/1052/2011 позов задоволено частково. Стягнуто з приватного підприємства «Енерголенд» на користь приватного підприємства «Кажан» 6196,63 грн. інфляційних втрат, 3 % річних у розмірі 1319,13 грн., 5624,67 грн. пені за період з 16 листопада 2009 року по 14 листопада 2010 року, 3000 грн. за послуги адвоката та судові витрати. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 31 серпня 2011 року рішення суду першої інстанції скасовано в частині відмови у позові. Позовні вимоги приватного підприємства «Кажан» про стягнення 80255,20 грн. штрафу, 2505,66 грн. пені та судових витрат задоволено. У решті рішення залишено без змін.

Вищий господарський суд України постановою від 13 грудня 2011 року постанову Київського апеляційного господарського суду від 31 серпня 2011 року скасував у частині стягнення штрафу у розмірі 80255,20 грн. У решті постанову апеляційного суду залишив без змін.

Ухвалою Вищого господарського суду від 01 березня 2012 року справу N 06/5026/1052/2011 допущено до провадження Верховного суду України.

Постановою Верховного суду України від 27 квітня 2012 року заяву приватного підприємства «Кажан» задоволено частково. Постанову Вищого господарського суду України від 13 грудня 2011 року зі справи N 06/5026/1052/2011 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Верховний Суд України не погодився з висновком суду касаційної інстанції про відсутність правових підстав для одночасного стягнення з відповідача штрафу та пені та зазначив про невідповідність такого висновку ст. 231 Господарського кодексу України.

Під час нового розгляду справи касаційна інстанція, у відповідності до вимог частини 2 ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України повторно та у повному обсязі перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 21 травня 2011 року касаційну скаргу приватного підприємства «Енерголенд» прийнято до провадження.

В обгрунтування вимог касаційної скарги приватне підприємство «Енерголенд» зазначає про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, та врахувавши правові позиції Верховного Суду України у даній справі, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 07.03.2008 р. між приватним підприємством «Енерголенд» та приватним підприємством «Кажан» було укладено договір про надання послуг з охорони власності N 56, згідно умов якого замовник (позивач) передає під охорону, а виконавець (відповідач) приймає зазначені у списку та плані (схемі) об’єкти, які беруться під охорону, що і є додатком до договору.

Згідно п. 2.1.9 договору замовник зобов’язаний своєчасно проводити розрахунки за надані охоронні послуги.

Відповідно до положень пункту 4.2 договору оплата за надані послуги здійснюється згідно представлених актів здачі-приймання робіт (надання послуг) у формі безготівкового розрахунку за банківськими реквізитами виконавця до 10 числа поточного місяця включно.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов’язків (господарських зобов’язань).

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, у якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші), чи утриматися від виконання певних дій, а інша сторона має право вимагати виконання такого обов’язку.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов’язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання — відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Цими ж статтями також визначено, що одностороння відмова від виконання зобов’язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Аналіз положень договору N 56 свідчить про те, що за правовою природою це є договір про надання послуг. Згідно частини 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов’язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов’язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. У частині 2 цієї ж статті також зазначено, що її положення застосовуються до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов’язання.

Частиною 1 ст. 903 Цивільного кодексу України закріплено обов’язок замовника оплатити надану йому послугу у розмірі, у строки та у порядку, що встановлені договором.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач своєчасно та у повному обсязі надав послуги, передбачені договором, що підтверджується наявними у матеріалах справи актами здачі-приймання робіт (надання послуг). Натомість, зобов’язання з оплати отриманих послуг, відповідачем належним чином виконані не були.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України). Згідно ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З урахуванням зазначеного, а також враховуючи те, що матеріалами справи підтверджено несвоєчасне виконання відповідачем зобов’язань з оплати наданих позивачем послуг за договором N 56 від 07.03.2008 р., колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про стягнення з приватного підприємства «Енерголенд» 6196,63 грн. інфляційних та 1319,13 грн. — 3 % річних.

Крім того, згідно ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором. Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 Господарського кодексу України є штрафні санкції.

Частиною 1 ст. 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються у передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов’язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов’язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно пункту 4.6 договору N 56 від 07.03.2008 р. у випадку, якщо замовник несвоєчасно здійснює розрахунок за надані послуги, виконавець нараховує йому пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент невиконання зобов’язань від суми за кожен день прострочки.

З урахуванням зазначеного, твердження заявника касаційної скарги стосовно порушення судом апеляційної інстанції ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України є необгрунтованим та не може бути прийняте до уваги колегією суддів касаційної інстанції, оскільки розрахунок пені було здійснено за кожен епізод прострочення відповідачем виконання зобов’язань з урахуванням обмежень встановлених у зазначеній статті. Таким чином, колегія суддів вважає обгрунтованим та погоджується з висновком апеляційного господарського суду про стягнення з відповідача 8130,33 грн. пені.

Крім того, у пункті договору про надання послуг з охорони власності сторони реалізували надане їм право, передбачене ст. 231 Господарського кодексу України та встановили, що якщо замовник не сплачує платежі за надані послуги у строки, встановлені договором, то він зобов’язаний виплатити на користь виконавця (позивача) штраф у розмірі 0,5 % з суми заборгованості за кожний день прострочення платежу.

Відповідно до ч. 1 ст. 627 та ст. 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

З урахуванням того, що положеннями чинного в Україні законодавства не передбачено заборони стосовно одночасного стягнення пені та штрафу за порушення господарських зобов’язань, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про стягнення з приватного підприємства «Енерголенд» 80255,20 грн. штрафу.

Враховуючи вищенаведене, необгрунтованим є посилання заявника касаційної скарги на те, що одночасне стягнення з відповідача штрафу та пені суперечить вимогам частини 1 статті 61 Конституції України та частини 3 статті 509 Цивільного кодексу України та не може бути прийняте до уваги колегією суддів.

Таким чином, враховуючи те, що решта доводів заявника касаційної скарги фактично зводиться до переоцінки обставин справи, що не є компетенцією касаційної інстанції з огляду на вимоги ст. ст. 1115, 1117 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що під час вирішення спору, судом апеляційної інстанції правильно встановлені усі обставини, що мають значення для справи, їм надана вірна юридична оцінка, норми права застосовані вірно, а доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів.

За наведених вище обставин, Вищий господарський суд України не знайшов законних підстав для повного або часткового задоволення вимог касаційної скарги, а тому постанову суду апеляційної інстанції слід залишити без змін, а касаційну скаргу — без задоволення.

На підставі наведеного вище і керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України, постановив:

1. Касаційну скаргу приватного підприємства «Енерголенд» залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 31 серпня 2011 року зі справи N 06/5026/1052/2011 залишити без змін.

Головуючий, суддя
І. А. Плюшко
Судді:
Н. О. Кочерова

С. С. Самусенко