2013.05.21 № 22-17-25-26/366-07-7922 ВГСУ: Окреме рішення

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 травня 2013 року
Справа № 22-17-25-26/366-07-7922
vgsuСтаттею 29 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено вичерпний перелік витрат, які відшкодовуються страховою компанією у разі пошкодження транспортного засобу. До цього переліку не віднесено витрати страхувальника на виготовлення довідок відповідних органів та на проведення експертиз.
Таким чином, витрати страхувальника, які не передбачені статтею 29 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», зокрема, на проведення автотоварознавчої експертизи, на оплату вартості послуг з оформлення та видачі довідки ДАІ, не входять до суми страхового відшкодування, оскільки такі витрати не є складовою фактичного розміру збитків, а належать до господарських витрат

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Ткаченко Н.Г. (головуючого), Катеринчук Л.Й. (доповідача), Коробенка Г.П.розглянувши   касаційну скаргуПриватного акціонерного товариства «Лег-Транс»на постанову  та рішенняОдеського апеляційного господарського суду від 13.03.2013 року господарського суду Одеської області від 28.01.2013 рокуу справі господарського суду№ 22-17-25-26/366-07-7922 Одеської областіза позовомТовариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Кредо»доПриватного акціонерного товариства «Лег-Транс»простягнення 7 355, 31 грн.у судовому засіданні взяли участь  представники:

ПрАТ «Лег-Транс»:Тельник М.В. (довіреність б/н від 28.03.2013 року),ТДВ «Страхова компанія «Кредо:не з’явилися.ВСТАНОВИВ :

01.10.2007 року Товариство з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Кредо» (далі — позивач) звернулося з позовом до Приватного акціонерного товариства «Лег-Транс» (далі — відповідача) про стягнення в порядку регресу 7 355, 31 грн., з яких 7 191, 26 грн. — сума страхового відшкодування, 130 грн. — витрати на оплату вартості автотоварознавчої експертизи, 34, 05 грн. — вартість послуг з оформлення та видачі довідки ДАІ (том 1, а.с. 2 — 56).

Ухвалою господарського суду Одеської області від 05.10.2007 року зазначена заява була прийнята та призначена до розгляду у судовому засіданні на 19.11.2007 року (том 1, а.с. 1).

Розгляд справи неодноразово відкладався ухвалами суду від 19.11.2007 року, від 24.12.2007 року, від 16.01.2008 року  (том 1, а.с. 66, 154, 160).

Ухвалою господарського суду Одеської області від 07.05.2008 року провадження у справі зупинено до розгляду Приморським районним судом міста Одеси по суті справи №2-5495/08 про визнання недійсним договору страхування наземного транспорту №ODH0FK1531 від 01.07.2005 року (том 2, а.с. 39).

Ухвалою господарського суду Одеської області від 14.11.2012 року провадження у справі поновлено, призначено її розгляд на 17.12.2012 року; у судових засіданнях від 17.12.2012 року та від 11.01.2013 року розгляд справи відкладався (том 2, а.с. 67, 71, 80).

Рішенням господарського Одеської області від 28.01.2013 року (суддя Брагіна Я.В.) замінено відповідача — Закрите акціонерне товариство «Лег-Транс» правонаступником — Приватним акціонерним товариством «Лег-Транс», позов задоволено частково, стягнено з відповідача на користь позивача 3 757, 18 грн. страхового відшкодування в порядку регресу, 52,10 грн. витрат, пов’язаних зі сплатою державного мита, 60,28 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відмовлено в позові в частині стягнення 3 598, 13 грн. страхового відшкодування в порядку регресу (том 2, а.с. 117 — 119).

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач та відповідач звернулися до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційними скаргами. Позивач просив скасувати рішення суду першої інстанції від 28.01.2013 року в частині відмови у позові на суму 3 598, 13 грн. та постановити в цій частині нове рішення, яким позов задовольнити, обґрунтовуючи помилковість висновків суду першої інстанції про непідтвердження суми позовних вимог в цій частині належними доказами тим, що в межах регресного позову позивач не зобов’язаний доказувати правильність обчислення заявленої до стягнення суми страхового відшкодування.

Відповідач просив апеляційний суд скасувати рішення суду першої інстанції від 28.01.2013 року та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову, судові витрати покласти на позивача, зокрема, зазначив про порушення судом першої інстанції приписів господарського процесуального законодавства щодо оцінки доказів при винесенні оскаржуваного судового рішення.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 13.03.2013 року (колегія суддів у складі: головуючого судді — Жекова В.І., суддів: Мирошниченко М.А., Сидоренко М.В.) апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Лег-Транс» відхилено, апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Кредо» задоволено частково, рішення господарського суду Одеської області від 28.01.2013 року у справі №22-17-25-26/366-07-7922 скасовано частково, викладено пункт 3 резолютивної частини рішення в такій редакції:

«Позов задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Лег-Транс» (65026, м. Одеса, вул. Грецька, 44, код ЄДРПОУ 32316305) на користь Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Кредо» (м. Запоріжжя, вул. 8-го Березня, 34, код ЄДРПОУ 13622789) 7 191, 26 грн. страхового відшкодування в порядку регресу, 102 грн. витрат по держмиту, 109 грн. витрат на ІТЗ судового процесу.

У задоволенні позову Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Кредо» в частині стягнення 164, 50 грн. з Приватного акціонерного товариства «Лег-Транс» — відмовити».

Стягнено з відповідача на користь позивача 860, 25 грн. судового збору за перегляд справи в апеляційному порядку (том 2, а.с. 172 — 179).

Не погоджуючись з винесеною постановою, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову апеляційного суду від 13.03.2013 року та рішення суду першої інстанції від 28.01.2013 року, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції, обґрунтовуючи порушенням судами попередніх інстанцій статті 34 Господарського процесуального кодексу України (далі — ГПК України). Зокрема, скаржник доводив, що вартість відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля, з урахуванням зносу, відповідно до звіту №958/05-П автотоварознавчого дослідження від 24.09.2005 року складає 4 346, 92 грн., тоді як надані позивачем копії рахунків №СчА-1/1071 від 31.08.2005 року та №30 від 13.09.2005 року про сплату юридичній особі, що здійснювала фактичний ремонт автомобіля, відповідно 3 066 грн. та 5 658 грн., на підставі яких визначалася сума страхового відшкодування, не є кошторисними документами з огляду на які можна зробити висновок про вартість ремонту пошкодженого у дорожньо-транспортній пригоді (далі — ДТП) автомобіля.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку постанову апеляційного суду від 13.03.2013 року та рішення суду першої інстанції від 28.01.2013 року на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, вислухавши представника відповідача, дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з такого.

Статтею 979 Цивільного кодексу України (далі — ЦК України) передбачено, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов’язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов’язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Пунктом 3 частини 1 статті 980 ЦК України передбачено, що предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов’язані, зокрема, з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності).

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 1188 ЦК України, шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Частиною 1 статті 1174 ЦК України передбачено, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов’язків.

Згідно з частиною 1 статті 22 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди  життю, здоров’ю, майну третьої особи.

Статтею 29 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено перелік витрат, які відшкодовуються страховою компанією, до яких, поміж іншого, належать витрати, пов’язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу.

Згідно з частиною 1 статті 25 Закону України «Про страхування», здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Частиною 36.4 статті 36 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється безпосередньо потерпілому (іншій особі, яка має право на отримання відшкодування) або погодженим з ним особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна, сплатили страхове відшкодування за договором майнового страхування (крім регламентної виплати, передбаченої підпунктом «а» пункту 41.1 статті 41 цього Закону), лікування потерпілих та інші послуги, пов’язані з відшкодуванням збитків.

Відповідно до частини 1 статті 1191 ЦК України, особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи в розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Згідно зі статтею 993 ЦК України та статтею 27 Закону України «Про страхування», до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Відповідно до частини 2 статті 34 ГПК України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Частиною 1 статті 41 ГПК України передбачено, що для роз’яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

При цьому, на підставі пункту 5 частини 1 статті 65 та пункту 1 частини 2 статті 79 ГПК України, судову експертизу може бути призначено судом як в порядку підготовки справи до розгляду, так і в процесі її розгляду.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 01.06.2005 року між позивачем, від імені та за дорученням якого діяв ЗАТ КБ «Приватбанк» в особі Южного ГРУ «Приватбанку» (договори доручення на виконання страхових агентських послуг) (том 1, а.с. 85 — 112), та Борисовою Г.В. укладено договір страхування наземного транспорту №ODH0FK1531 від 01.07.2005 року, відповідно до Додатку №1 до якого, страховиком було застраховано транспортний засіб — легковий автомобіль «CHEVROLET AVEO», державний реєстраційний номер ВН 7762 АІ, 2005 року випуску (том 1, а.с. 7 — 12).

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, 31.08.2005 року у місті Одеса по вулиці Чорноморського козацтва сталася ДТП за участю автомобіля марки «CHEVROLET AVEO», застрахованого позивачем, під керуванням водія Борисової Г.В., та автомобіля марки «МАЗ 5549», державний реєстраційний номер 43634 ОВ, що належить відповідачу, під керуванням водія Іванківа В.М. (том 1, а.с. 34 — 35).

Судами встановлено, що ДТП сталася з вини водія Іванківа В.М., що підтверджується постановою Біляївського міськрайонного суду Одеської області від 24.10.2005 року у справі №3-19043/06 (том 1, а.с. 19).

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, внаслідок ДТП було пошкоджено автомобіль марки «CHEVROLET AVEO», вартість матеріального збитку, заподіяного його власнику відновлювальним ремонтом транспортного засобу, станом на 05.09.2005 року згідно зі звітом №958/05-П автотоварознавчого дослідження від 24.09.2005 року, складеного ПП Бендерович І.В., склала 4 346, 92 грн. (том 1, а.с. 20 — 24).

Також судами встановлено, що на виконання умов договору добровільного страхування позивачем виплачено страхувальнику страхове відшкодування на суму 7 191, 26 грн., що підтверджується платіжними дорученнями №4312 від 24.10.2005 року та №6157 від 10.01.2006 року (том 1, а.с. 27).

Судами встановлено, що на підтвердження зазначеного розміру страхового відшкодування позивач надав страховий акт №5849 від 17.10.2005 року, страховий акт №6952 від 04.01.2006 року, звіт №958/05-П автотоварознавчого дослідження від 24.09.2005 року, складений ПП Бендерович І.В., а також рахунки №СчА-1/1071 від 31.08.2005 року та №30 від 13.09.2005 року, складені юридичною особою, що здійснювала фактичний ремонт автомобіля (том 1, а.с. 13 — 15, 16 — 18, 20 — 24, 138, 139).

З огляду на встановлене, суд першої інстанції дійшов висновку, що у відповідача, як роботодавця винної у ДТП особи, виник обов’язок з відшкодування позивачеві, як страховику цивільно-правової відповідальності потерпілої у ДТП особи, суми страхового відшкодування, здійсненого позивачем на суму 3 757, 18 грн. за вирахуванням франшизи, що становить вартість матеріальних збитків, завданих відновлювальним ремонтом пошкодженого у ДТП автомобіля, визначеної на підставі автотоварознавчого дослідження відповідно до звіту №958/05-П від 24.09.2005 року, складеного ПП Бендерович І.В. У задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача суми страхового відшкодування в розмірі 3 598, 13 грн. суд першої інстанції відмовив з огляду на непідтвердження позивачем витрат на ремонт пошкодженого автомобіля в цій частині належними доказами.

Апеляційний суд, переглядаючи справу в повному обсязі, зазначив про помилковість висновків суду першої інстанції про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача 3 434, 08 грн., оскільки зазначена частина суми страхового відшкодування була перерахована позивачем потерпілій у ДТП особі відповідно до платіжного доручення №6157 від 10.01.2006 року на виконання умов договору страхування, у зв’язку з чим змінив пункт 3 резолютивної частини рішення суду першої інстанції від 28.01.2013 року, зазначивши про стягнення з відповідача на користь позивача в порядку регресу суми страхового відшкодування в розмірі 7  191, 26 грн. (3 757, 18 грн. + 3 434,08 грн.).

При цьому, апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача вартості довідки ДАІ та суми витрат на проведення автотоварознавчої експертизи з огляду на те, що такі витрати не є складовою фактичного розміру збитків, а належать до господарських витрат,

Колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновками апеляційного господарського суду та вважає за необхідне зазначити про те, що статтею 29 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено вичерпний перелік витрат, які відшкодовуються страховою компанією при пошкодженні транспортного засобу, до якого, зокрема, не віднесено витрати страхувальника на виготовлення довідок відповідних органів та на проведення експертиз.

Доводи скаржника про неналежність наданих позивачем доказів на підтвердження матеріального збитку, завданого відновлювальним ремонтом автомобіля, пошкодженого внаслідок ДТП, спрямовані на переоцінку судом касаційної інстанції доказів, які були відповідно оцінені апеляційним судом, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, відповідно до статті 1117 ГПК України, та суперечать приписам законодавства України про страхування з огляду на таке.

Спеціальним законом, який застосовується до спірних правовідносин є Закон України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», частиною 36.2 статті 36 якого передбачено, що якщо страховик, здійснюючи страхове відшкодування, не може оцінити її загальний розмір у зв’язку з відсутністю документів, що підтверджують розмір заявленої шкоди, виплата страхового відшкодування здійснюється у розмірі заподіяної шкоди, оціненої страховиком. Страховик має право здійснювати виплати без проведення експертизи, якщо за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик і потерпілий досягли згоди про розмір страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна.

Верховним Судом України у Листі «Судова практика розгляду цивільних справ, що виникають з договорів страхування» від 19.07.2011 року роз’яснено, що визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суди, у разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди, повинні виходити з фактичної (реальної) суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи, або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, вартість відновлювального ремонту пошкодженого внаслідок ДТП автомобіля, згідно з рахунками №СчА-1/1071 від 31.08.2005 року та №30 від 13.09.2005 року, складеними юридичною особою, що здійснювала фактичний ремонт автомобіля, становить 7 781 грн. та була визнана позивачем як сума страхового відшкодування (за вирахуванням франшизи) в розмірі 7 191, 26 грн. страховим актом №6952 від 04.01.2006 року (том 1, а.с. 138, 139, 16 — 18).

Також судами встановлено факт виплати позивачем, як страховиком цивільно-правової відповідальності потерпілої у ДТП особи, страхового відшкодування в розмірі 7 191, 26 грн., виходячи з фактичної вартості ремонту визначеної відповідно до документів станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля (том 1, а.с. 138, 139). При цьому, судами не встановлено та матеріалами справи не підтверджується подання відповідачем клопотання про проведення судової автотоварознавчої експертизи на предмет відповідності вартості фактичного ремонту автомобіля завданому йому матеріальному збитку внаслідок ДТП.

Відповідно до статті 1194 ЦК України, особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов’язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). При цьому, якщо шкода завдана працівником під час виконання ним своїх трудових обов’язків, то, згідно з частиною 1 статті 1172 ЦК України, така шкода відшкодовується роботодавцем винної особи.

За таких обставин, колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновками апеляційного суду про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача в порядку регресу суми страхового відшкодування в розмірі 7 191, 26 грн., а доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі, вважає необґрунтованими та такими, що не спростовують правильності висновків апеляційного суду, викладених у постанові від 13.03.2013 року.

На підставі викладеного та керуючись статтями 1115, 1117, 1119 — 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Лег-Транс» залишити без задоволення.
2. Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 13.03.2013 року у справі №22-17-25-26/366-07-7922 залишити без змін.

Головуючий                                                      Н.Г. Ткаченко
Судді  Л.Й. Катеринчук                   Г.П. Коробенко