2012.08.21 № 2/15 ВГСУ: Окреме рішення

vgsuВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
21.08.2012 р.
Справа № 2/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: головуючого — Плюшка І. А., суддів — Кочерової Н. О., Самусенко С. С., розглянувши касаційну скаргу приватного акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «ІНГО Україна» на постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.06.2012 р. у справі N 2/15 господарського суду міста Києва за позовом приватного акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «ІНГО Україна» до товариства з обмеженою відповідальністю «Сучасний Дім 1» про відшкодування шкоди в порядку регресу у сумі 48648,99 грн. (за участю представників сторін: від позивача — не з’явилися, від відповідача — не з’явилися), встановив:

У вересні 2011 року приватне акціонерне товариство «Акціонерна страхова компанія «ІНГО Україна» звернулося до господарського суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Сучасний Дім 1» про стягнення в порядку регресу суми збитків у розмірі 48648,99 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що виплативши своєму страхувальнику згідно договору страхування наземних транспортних засобів страхове відшкодування в розмірі 48648,99 грн., він зазнав збитків та набув відповідно до статей 993, 1191 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України «Про страхування» права зворотної вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток, якою є відповідач, як роботодавець винної у скоєнні ДТП особи та власник автомобіля, учасника ДТП. Відтак, саме відповідач зобов’язаний відповідно до ст. 1172, ст. 1187 Цивільного кодексу України відшкодувати позивачу збитки в розмірі виплаченого страхового відшкодування.

Рішенням господарського суду міста Києва від 27.03.2012 р. (суддя Домнічева І. О.) в задоволенні позову відмовлено повністю.

Рішення місцевого господарського суду мотивоване тим, що відповідач не є особою, відповідальною за заподіяний позивачу збиток, оскільки

— ДТП вчинена працівником відповідача не в робочий час та не під час виконання ним своїх трудових (службових) обов’язків;

— доказів протиправного заволодіння автомобілем відповідача його працівником позивачем не надано;

— доказів звернення позивача до відповідача із зворотною вимогою про сплату виплаченого страхового відшкодування і залишення відповідачем такої вимоги без розгляду або відмови у її задоволення позивачем також не надано;

— особою, відповідальною за шкоду, завдану майну третіх осіб внаслідок експлуатації автомобіля відповідача, на момент ДТП було ЗАТ «Українська транспортна компанія» згідно умов полісу обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів, однак позивачем вимоги до нього не заявлялись.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.06.2012 р. (судді: Мартюк А. І. — головуючий, Зубець Л. П., Новіков М. М.) рішення місцевого господарського суду залишено без змін з тих же підстав.

В касаційній скарзі приватне акціонерне товариство «Акціонерна страхова компанія «ІНГО Україна» просить рішення місцевого господарського суду та постанову апеляційного господарського суду скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю. При цьому, скаржник посилається на порушення та неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши повноту встановлених судом обставин справи та їх юридичну оцінку, Вищий господарський суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, 19.10.2007 р. між закритим акціонерним товариством «Акціонерна страхова компанія «ІНГО Україна», правонаступником якого є позивач, (страховик) та Клименком Василем Михайловичем (страхувальник) укладено договір страхування наземних транспортних засобів N 310540559, за яким застраховано автомобіль «Mitsubishi Lancer», д. н. з. АІ 6118 ВЕ, що належить страхувальнику.

Одним із передбачених договором страхових випадків є ДТП. Строк дії договору: з 19.10.2007 р. по 18.10.2014 р.

Відповідно до довідки ВДАІ з обслуговування адміністративної території Солом’янського району м. Києва N 219 від 17.08.2008 р. та Постанови Солом’янського районного суду м. Києва від 08.09.2008 р. у справі N 3-20770/08, 17.08.2008 р. о 10 год. 45 хв. в м. Києві по проспекту Повітрофлотський сталася дорожньо-транспортна пригода за участю застрахованого автомобіля «Mitsubishi Lancer», д. н. з. АІ 6118 ВЕ, під керуванням К. В. М., та автомобіля «ВАЗ», д.н.з. АА 4760 СВ, який належить товариству з обмеженою відповідальністю «Сучасний дім1» під керуванням П. П. П.

В результаті зіткнення, автомобілю «Mitsubishi Lancer», д.н.з. АІ 6118 ВЕ, нанесені механічні ушкодження, а власнику автомобілю, заподіяно матеріальну шкоду.

Постановою Солом’янського районного суду міста Києва від 08.09.2008 р. по справі N 3-20770/08 П. П. П. визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу на користь держави у розмірі 34,00 грн.

18.08.2008 р. страхувальник — К. В. М. повідомив страховика — ЗАТ «УСК «ІНГО Україна» про настання страхового випадку — ДТП, що сталась 17.08.2008 р.

За замовленням позивача фізичною особою-підприємцем К. О. Г. проведено оцінку автомобіля «Mitsubishi Lancer», д. н. з. АІ 6118 ВЕ, відповідно до висновку якого (звіт про оцінку автомобіля «Mitsubishi Lancer», д. н. з. АІ 6118 ВЕ, N 784 від 22.08.2008 р.) вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля «Mitsubishi Lancer», д. н. з. АІ 6118 ВЕ, в результаті його пошкодження при ДТП, склала 56359,87 грн., а вартість відновлювального ремонту автомобіля — 60082,79 грн.

Зазначена вище ДТП відповідно до умов договору страхування N 310540559 від 19.10.2007 р. визнана позивачем страховим випадком, про що 02.09.2008 р. складено страховий акт N 34628, відповідно до якого сума страхового відшкодування склала 48648,99 грн. (в т. ч. за вирахуванням франшизи).

На виконання умов договору страхування N 310540559 від 19.10.2007 р., за страховим актом N 34628 від 02.09.2008 р., позивач, як страховик, виплатив своєму страхувальнику — К. В. М. суму страхового відшкодування в розмірі 48648,99 грн., що підтверджується видатковим касовим ордером N 077903 від 11.09.2008 р.

Крім того, судами попередніх інстанцій також встановлено, що цивільно-правова відповідальність власника автомобіля «ВАЗ «, д. н. з. АА 4760 СВ, — ТОВ «Сучасний дім 1», водія якого визнано винним у правопорушенні, на момент ДТП була застрахована — закритим акціонерним товариством «Українська транспортна страхова компанія» відповідно до полісу обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів N ВВ/5342500 зі строком дії з 04.01.2008 р. по 03.01.2009 р.

Звертаючись з позовом у даній справі, позивач зазначав, що після сплати ним страхувальнику страхового відшкодування згідно договору страхування наземних транспортних засобів N 310540559 до позивача відповідно до ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України «Про страхування» перейшло право вимоги, яке страхувальник, що одержав страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяні під час ДТП збитки, якою є відповідач, як роботодавець винної у скоєнні ДТП особи — П. П. П. та власник автомобіля, учасника ДТП. Відтак, позивач вважає, що оскільки П. П. П. станом на час ДТП був працівником відповідача та виконував трудові (службові) обов’язки, то відповідач відповідно до ч. 1 ст. 1171, ст. 1172, ст. 1187 Цивільного кодексу України зобов’язаний відшкодувати позивачу суму виплаченого страхового відшкодування.

Статтею 27 Закону України «Про страхування» та статтею 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Таким чином, сплативши страхове відшкодування за завдану внаслідок ДТП шкоду автомобілю «Mitsubishi Lancer», д. н. з. АІ 6118 ВЕ, до позивача перейшло право зворотної вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду передбачені статтею 1166, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до ст. 1187 Цивільного кодексу України джерелом підвищеної небезпеки є, зокрема, діяльність пов’язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об’єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Отже, у випадку заподіяння шкоди внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, питання про її відшкодування вирішується за принципом вини.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, винною у скоєнні 17.08.2008 р. ДТП особою відповідно до Постанови Солом’янського районного суду міста Києва від 08.09.2008 р. у справі N 3-20770/08, є водій автомобіля «ВАЗ», д. н. з. АА 4760 СВ, — П. П. П. При цьому, судами також встановлено, що власником зазначеного автомобіля є відповідач — ТОВ «Сучасний дім 1», а П. П. П. станом на дату виникнення ДТП перебував з відповідачем у трудових відносинах.

Відповідно до ч. 1 ст. 1172 Цивільного кодексу України юридична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових обов’язків.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що П. П. П. дійсно станом на дату виникнення ДТП перебував у трудових відносинах з відповідачем — працював на посаді енергетика.

Разом з тим, частина 1 статті 1172 ЦК України свідчить про те, що роботодавець відшкодовує шкоду, завдану його працівником, лише в тому випадку, якщо таку шкоду завдано працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов’язків, про що цілком вірно зазначили суди попередніх інстанцій.

При цьому, під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов’язків треба розуміти виконання роботи, зумовленої трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоча і виходить за межі трудового договору або посадової інструкції, але доручається роботодавцем або викликана невідкладною виробничою необхідністю, як на території роботодавця, так і за її межами, протягом усього робочого часу.

У зв’язку з цим судами попередніх інстанцій встановлено, що П. П. П. хоча і перебував у трудових відносинах з відповідачем — ТОВ «Сучасний дім 1» на дату виникнення ДТП, але своїх трудових (службових) обов’язків на момент ДТП не виконував, оскільки дорожньо-транспортна пригода сталася 17.08.2008 р., тобто в неділю, яка відповідно до ст. 67 КЗпП України є загальним вихідним днем, а згідно табелю робочого часу відповідача П. П. П. у неділю, 17.08.2008 р., був вихідним, трудових або службових обов’язків у відповідача або за його окремим дорученням в цей день не виконував.

Разом з цим, як вбачається з матеріалів справи, позивач вважаючи, що саме відповідач є особою відповідальною за збиток, завданий його працівником, посилається на халатність відповідача, який допустив зі свого боку протиправне заволодіння своїм працівником автомобілем «ВАЗ», д. н. з. АА 4760 СВ.

Однак, обставин, які б свідчили про протиправне заволодіння П. П. П. автомобілем відповідача судами не встановлено.

Натомість, суди з’ясували, що автомобіль марки «ВАЗ», д. н. з. АА 4760 СВ, відповідно до наказу ТОВ «Сучасний дім 1» був закріплений за П. П. П., як службовий, що свідчить про те, що П. П. П. на законних підставах міг використовувати автомобіль в службовий час та згідно відповідних подорожніх листів або інших належних документів по підприємству. Відповідно до письмових пояснень П. П. П., 17.08.2008 р. автомобіль «ВАЗ», використовувався ним в особистих цілях та після 17.08.2008 р. був повернутий на підприємство відповідача.

На підставі встановлених обставин, суди зробили цілком вірний висновок, що в даному випадку, мало місце адміністративне правопорушення та порушення трудового законодавства з боку П. П. П. по відношенню до свого роботодавця — відповідача у справі, що не свідчить про протиправне заволодіння та вилучення у власника автомобіля марки «ВАЗ», д. н. з. АА 4760 СВ.

Таким чином, суди попередніх інстанцій цілком вірно прийшли до висновку, що за таких обставин (коли, шкода дійсно завдана працівником відповідача, проте не в робочий час, і діями, які не пов’язані з виконанням трудових (службових) обов’язків), відповідач, як роботодавець винної у спричиненні збитків особи та власник автомобіля, учасника ДТП, відповідальності за шкоду, завдану його працівником, не несе.

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що на момент скоєння ДТП цивільно-правова відповідальність ТОВ «Сучасний дім 1» застрахована ЗАТ «Українська транспортна страхова компанія» за полісом обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів N ВВ/5342500 зі строком дії з 04.01.2008 р. по 03.01.2009 р., згідно якого між ТОВ «Сучасний дім 1» та ЗАТ «Українська транспортна страхова компанія» було укладено договір обов’язкового страхування цивільної відповідальності І-го типу, тобто, застрахована цивільна відповідальність за шкоду, спричинену внаслідок експлуатації застрахованого транспортного засобу будь-якою особою, яка експлуатує його на законних підставах.

Відповідно до пункту 22.1 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів» (в редакції чинній на момент виплати позивачем страхового відшкодування) при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров’ю, майну третьої особи.

Враховуючи те, що на момент виникнення дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність відповідача була застрахована ЗАТ «Українська транспортна страхова компанія» відповідно до полісу ВВ/5342500, то саме останнє є особою, відповідальною за шкоду, завдану автомобілю «Mitsubishi Lancer», д. н. з. АІ 6118 ВЕ, внаслідок ДТП, оскільки відповідно до полісу ОСЦПВ власника наземного транспортного засобу ЗАТ «Українська транспортна страхова компанія» взяло на себе відповідальність за свого страхувальника, тобто здійснило страхування такого страхового ризику, як відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров’ю, майну третьої особи.

Однак, як встановлено судами попередніх інстанцій позивач вимогу про відшкодування шкоди, завданої дорожньо-транспортною пригодою, закритому акціонерному товариству «Українська транспортна страхова компанія» не заявляв.

Разом з цим, доказів звернення позивача у встановленому законодавством порядку і до відповідача з відповідною вимогою про відшкодування виплаченого страхового відшкодування, матеріали справи також не містять.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно зі ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть бути підтверджені іншими засобами доказування.

Однак, як вірно зазначено судами попередніх інстанції, позивач, всупереч вимог ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України не надав суду належних документів та матеріалів на підтвердження та обґрунтування своїх позовних вимог, а відтак, не довів, що відповідач порушив його права та є особою, відповідальною за заподіяний позивачу збиток.

Зі змісту статті 1117 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що завданням господарського суду касаційної інстанції є перевірка застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених судами фактичних обставин справи.

Таким чином, матеріали справи свідчать про те, що виносячи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд всебічно, повно і об’єктивно дослідив матеріали справи в їх сукупності, дав вірну юридичну оцінку обставинам справи та прийняв рішення відповідно до вимог закону та обставин справи.

Переглядаючи справу повторно, в порядку ст. 101 Господарського процесуального кодексу України господарський суд апеляційної інстанції правильно залишив прийняте місцевим господарським судом рішення без змін.

Посилання скаржника на порушення норм матеріального та процесуального права при винесенні постанови не знайшли свого підтвердження, в зв’язку з чим підстав для зміни чи скасування зазначеного судового акту колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України постановив:

Касаційну скаргу приватного акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «ІНГО Україна» залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.06.2012 р. у справі N 2/15 — без змін.

Головуючий:
І. Плюшко
Судді:
Н. Кочерова

С. Самусенко