2013.07.23 № 905/2662/13 ВГСУ: Окреме рішення

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 липня 2013 року   Справа № 905/2662/13
vgsuЗакон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» не передбачає права Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, який здійснив страхову виплату застрахованій особі за договором особистого соціального страхування, зворотної вимоги до винної особи. Таке право, про яке зазначено в статті 993 ЦК України, до страховика переходить лише в разі сплати ним страхового відшкодування за договором майнового страхування.
Здійснення Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України страхової виплати застрахованій особі за договором особистого соціального страхування не є шкодою в розумінні статті 1166 ЦК України, а отже, Фонд не є особою, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, і тому згідно із частиною першою статті 1191 ЦК України не набуває права зворотної вимоги до винної особи

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Дроботової Т.Б. — головуючого, Волковицької Н.О. Рогач Л.І.за участю представників сторін:позивачане з’явився, про час і місце слухання справи повідомлений належним чином відповідачане з’явився, про час і місце слухання справи повідомлений належним чином розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуВідділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Красноармійську Донецької області на постанову  від 03.06.2013 року Донецького апеляційного господарського суду у справі № 905/2662/13 господарського суду Донецької області за позовом Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Красноармійську Донецької області до Фізичної особи-підприємця Кахриманова Гаджимагомеда Кахрімановича про стягнення виплачених страхових виплат та відшкодування в сумі 14 660,94 грн.

ВСТАНОВИВ :

Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у місті Красноармійську Донецької області звернулось до господарського суду Донецької області з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця Кахриманова Гаджимагомеда Кахрімановича про стягнення виплачених страхових виплат та відшкодування в сумі 14 660,94 грн.

Рішенням господарського суду Донецької області від 29.04.2013 року (суддя Зекунов Е.В.) залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 03.06.2013 року (головуючий суддя Будко Н.В., судді Манжур В.В., М’ясищев А.М.) у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Судові рішення мотивовані тим, що здійснення позивачем виплат застрахованій особі за договором особистого соціального страхування у разі настання страхового випадку не є шкодою згідно приписів статті 1166 Цивільного кодексу України, тому позивач не може вважатися особою, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, та не набуває права зворотної вимоги (регресу) до винної особи відповідно до частини першої статті 1191 Цивільного кодексу України.

Крім цього, Законом України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» не передбачено права Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, який здійснив страхову виплату застрахованій особі за договором особистого соціального страхування, звертатися з регресною вимогою до винної особи, оскільки таке право переходить до страховика лише у випадку виплати ним страхового відшкодування за договором майнового страхування.

Не погоджуючись з прийнятими судовими актами, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення місцевого суду від 29.04.2013 року та постанову апеляційного господарського суду від 03.06.2013 року та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Заявник вважає, що судами попередніх інстанцій порушено норми матеріального права, а саме: статті 986, 987, 990, 992, 994, 988, 989, 1166, 1172, 1187 Цивільного кодексу України.

На думку заявника, судами попередніх інстанцій не враховано постанову Пленуму ВСУ № 6 від 27.03.1992 року, за якою — шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ним і шкодою є безпосередній причинний зв’язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.

Обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши суддю — доповідача, перевіривши в межах вимог статей 108, 1117 Господарського процесуального кодексу України наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові у даній справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, 10.02.2008 року під час руху автобусу (водій Гордієнко Л.А.) в районі автостанції Димитрів відбувся вибух пневмошини, встановленої на зовнішній стороні правового заднього колеса автобусу. Внаслідок вибуху шини відбувся локальний розрив металевої оболонки підлоги над заднім лівим колесом, у зв’язку з чим потік повітря та мікрочасток пилу надлишкового тиску був спрямований до салону автобусу з пасажирами.

Помічник начальника ділянки «Прогноз» ДП «ВК «Краснолиманська» Коперсак В.Л., який прямував на роботу, в момент вибуху знаходився в салоні автобусу безпосередньо над заднім лівим колесом і отримав травму обох очей.

За результатами розслідування комісія дійшла висновку, що особою яка порушила вимоги чинного законодавства, внаслідок чого відбувся нещасний випадок, є Приватний підприємець Кахриманов Г.К., який здійснював перевезення за спец. маршрутом № 336 (м. Красноармійськ — шахта «Краснолиманська») та не забезпечив контроль за технічним станом автобусу ЛАЗ-42022 державний номер 009-89ЕА.

За результатами розслідування причин нещасного випадку комісія з розслідування встановила, що нещасний випадок пов’язаний з виробництвом, підлягає обліку на виробництві. Тому був складений акт про нещасний випадок, пов’язаний з виробництвом за формою Н-1 № 7 від 15.02.2008 року.

Згідно витягу з акта огляду у МСЕК від 02.08.2010р. Коперсаку В.М. (потерпілий) встановлено 25% втрати професійної працездатності у зв’язку з травмою на виробництві та 3 група інвалідності, а відповідно до постанови № 0538/5982/5982/18 від 17.05.2011 року Відділенням ВДФ у м. Красноармійську призначено потерпілому виплату в розмірі 793,84грн. щомісячно у період з 01.03.2011 року безстроково. Постановою від 12.10.2011р. № 0538/5982/5982/19 потерпілому було призначено фінансування витрат на медичну і соціальну допомогу в розмірі 562,30грн. Крім того, постановою від 29.03.2012р. №0538/5982/5982/20 Відділення Фонду призначено Коперсаку В.Л, перераховану щомісячну грошову суму в розмірі 933,56грн. (виплати провадити з 01.03.2012р. безстроково).

Всього за період з 01.09.2011р. по 01.01.2013р. Відділенням Фонду у зв’язку з травмою на виробництві Коперсаку В.М. виплачено 14 098,64грн. страхових виплат та 562,30грн. виплат на лікування.

Звертаючись до суду з даним позовом, Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Красноармійську Донецької області просило стягнути з відповідача суму сплачених щомісячних страхових виплат за період з 01.09.2011р. по 01.01.2013р. в сумі 14 660,94грн.

Відповідно до ст. 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

В той час, як вірно зазначено судом апеляційної інстанції, згідно з Преамбулою до Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», страхування від нещасного випадку є самостійним видом загальнообов’язкового державного соціального страхування, за допомогою якого здійснюється соціальний захист, охорона життя та здоров’я громадян у процесі їх трудової діяльності.

Відповідно до частин 3 — 5 статті 6 вказаного Закону, страхувальниками є роботодавці, а в окремих випадках — застраховані особи. Страховик — Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України. Об’єктом страхування від нещасного випадку є життя застрахованого, його здоров’я та працездатність.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 7 Закону, обов’язковому страхуванню від нещасного випадку підлягають особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту) або на інших підставах, передбачених законодавством про працю.

Відповідно до частини 1 статті 4 Закону, законодавство про страхування від нещасного випадку складається із Основ законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування, цього Закону, Кодексу законів про працю України, Закону України «Про охорону праці» та інших нормативно-правових актів.

Статтею 4 Основ законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування до видів загальнообов’язкового державного соціального страхування віднесено страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності.

Отже, страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності належить до сфери обов’язкового особистого страхування як різновиду страхування відповідно до пункту 1 частини 1 статті 980 ЦК України.

Загальні умови відшкодування шкоди визначені статтею 1166 ЦК України, яка передбачає, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Відповідно до частини 2 статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об’єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. При цьому, якщо шкода завдана працівником під час виконання ним своїх трудових обов’язків, то, згідно з частиною 1 статті 1172 ЦК України, така шкода відшкодовується роботодавцем винної особи.

Згідно з частиною 1 статті 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом. Зазначена правова норма міститься у главі 82 ЦК України та регулює правовідносини щодо відшкодування в порядку регресу шкоди, завданої іншою особою у зв’язку з вчиненням деліктних дій.

Як зазначалося вище, Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» не передбачає права Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, який здійснив страхову виплату застрахованій особі за договором особистого соціального страхування, зворотної вимоги до винної особи. Таке право, про яке зазначено в статті 993 ЦК України, до страховика переходить лише в разі сплати ним страхового відшкодування за договором майнового страхування.

Тобто, здійснення органами Фонду соціального страхування від нещасних випадків страхових виплат застрахованій особі за договором особистого соціального страхування у разі настанні страхового випадку не є шкодою в розумінні статті 1166 ЦК України, а тому Фонд та його територіальні органи не набувають права зворотної вимоги (регресу) до особи, з вини якої було завдано шкоду, що передбачене статтею 1191 ЦК України.

За загальними правилами страхування можливість застосування страховиком права вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки, обмежене рамками майнового страхування. В разі проведення страхових виплат за договором особистого страхування (життя, здоров’я, працездатності, пенсійного забезпечення) страховик не має права вимоги до особи, відповідальної за заподіяння шкоди.

В особистому страхуванні страховик не може реалізувати своє право на звернення з вимогою до винної особи про відшкодування сплачених застрахованому за договором загальнообов’язкового державного соціального страхування страхових сум, оскільки ст. 515 ЦК України не допускає заміни кредитора у зобов’язаннях, нерозривно пов’язаних з особою кредитора, зокрема у зобов’язаннях про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю.

Таким чином, матеріали справи свідчать, що господарський суд апеляційної інстанції в порядку статті 43, 101 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об’єктивно розглянув в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідив, встановив та надав юридичну оцінку наданим сторонами доказам та дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Посилання заявника на рішення господарського суду Донецької області від 01.11.2010 року зі справи № 10/137, від 28.02.2012 року зі справі № 5006/24/1/2012 та № 7/315 від 13.13.2011 року, якими задоволені позовні вимоги Відділення і стягнуто з ПП Кахриманова Г.К. 54 617,21 грн. збитків за період з червня 2008 року по 01.06.2010 рік та 12 382,34грн. збитків за період з 01.06.2010 року по 01.09.2011 рік збитків в сумі 106 977,68 грн. за період з 01.08.2009 рік по 01.09.2011 року, відповідно касаційна інстанція не приймає до уваги, оскільки як встановлено судом апеляційної інстанції ці рішення стосуються юридичних фактів, які згідно статті 35 Господарського процесуального кодексу України не потребують доказування. Що ж до висновків судів про задоволення позову, то вони не є фактами які мають приюдиційне значення.

Крім того, позивач помилково ототожнює страхові виплати із збитками, якими згідно статті 22 ЦК України є витрати, яких особа зазнала у зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); та доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Решта тверджень заявника про порушення судом норм матеріального права також не знайшли свого підтвердження, суперечать матеріалам справи та зводяться до переоцінки доказів, що відповідно статті 1117 Господарського процесуального кодексу України не входить до компетенції касаційної інстанції, в зв’язку з чим підстав для зміни чи скасування постанови апеляційної інстанції колегія суддів не вбачає.

На підставі викладеного, керуючись статтями 1115, 1117, пунктом 1 статті 1119, статтею 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Рішення господарського суду Донецької області від 29.04.2013 року та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 03.06.2013 року у справі № 905/2662/13 господарського суду Донецької області залишити без змін.

Касаційну скаргу Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у місті Красноармійську Донецької області залишити без задоволення.

Головуючий суддя                                                             Т. Дроботова

С у д д і                                  Н. Волковицька                                                  Л. Рогач