2011.01.28 № 9/56-23/407 ВГСУ: Окреме рішення

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
28.01.2011 р.
№ 9/56-23/407
vgsuВідповідно до частин першої та другої статті 22 Закону про пресу статут редакції друкованого засобу масової інформації затверджується засновником (співзасновниками) відповідно до чинного законодавства України.
 Зі змісту наведених норм вбачається, що головний редактор друкованого засобу масової інформації має право представляти редакцію за умови, якщо ця редакція має затверджений засновниками статут і у встановленому законом порядку набула статусу юридичної особи.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що редакція газети не є юридичною особою; належного доказу на підтвердження того, що редакція газети є структурним підрозділом юридичної особи і що зазначений структурний підрозділ уповноважений цією юридичною особою представляти її інтереси в господарському суді, матеріали справи не містять.
З огляду на викладене Вищий господарський суд України дійшов висновку, що постанова апеляційного господарського суду, якою припинено провадження у справі, є законною та обґрунтованою і підлягає залишенню без змін

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: Т. Дроботової — головуючого, Н. Волковицької, Л. Рогач (за участю представників:  позивача — ОСОБА_1, Г. А. О.,  довіреність […], відповідача Л. О. П. — довіреність […]) розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Головного редактора газети «Юридическая практика» на постанову від 27.10.2010 р. Київського апеляційного господарського суду у справі N 9/56-23/407 господарського суду м. Києва за позовом Головного редактора газети «Юридическая практика» до Дочірнього підприємства «Інформаційно-видавничий центр українського нотаріату» про визнання дій неправомірними та зобов’язання надати інформацію.

Ухвалою від 12.01.2011 р. колегію суддів Вищого господарського суду у складі: головуючий — Дроботова Т. Б., судді Гоголь Т. Г., Рогач Л. І., касаційна скарга Головного редактора газети «Юридическая практика» була прийнята до провадження та призначена до розгляду на 25.01.2011 р.

У зв’язку з виходом з відпустки судді Волковицької Н.О. справа розглядалась по суті колегією суддів у складі: головуючий -Дроботова Т. Б., судді -Волковицька Н. О., Рогач Л. І., утвореному розпорядженням Заступника секретаря другої судової палати Вищого господарського суду України від 21.01.2011 р., про що присутніх представників сторін було повідомлено на початку судового засідання, відводів складу колегії суддів не заявлено.

Вищий господарський суд України встановив:

Головний редактор газети «Юридическая практика» звернувся до господарського суду м. Києва з позовом до ДП «Інформаційно-видавничий центр українського нотаріату» (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог (том 1, а. с. 49 — 52) про:

1. Визнання неправомірними дії відповідача щодо віднесення до конфіденційної інформації про наступне:

— з яких економічних складових складається ціна на спеціальні бланки нотаріальних документів;

— яка питома вага кожної економічної складової у цій ціні — відповідно по видах складових;

— яке економічне обґрунтування покладається у визначення саме таких цін і хто його готує;

— хто затверджує (і яким саме документом) саме такі ціни;

— хто є виконавчим органом відповідача;

-який статус має відповідач — прибуткове чи неприбуткове підприємство та хто вирішує яким чином розподіляються прибутки підприємства;

2. Визнання неправомірними дій відповідача щодо ненадання своєчасно, у встановлені законом строки відповіді на питання поставлені у запиті редакції газети «Юридическая практика» N 77 від 02.09.2009 р.;

3. Визнання наданої відповідачем інформації у листі N 134 від 20.05.2010 р. такою, що не є повною;

4. Зобов’язання відповідача надати повну обґрунтовану відповідь на питання поставлені у запиті редакції газети «Юридичская практика» N 77 від 02.09.2009 р., а саме:

— з яких економічних складових складається ціна на спеціальні бланки нотаріальних документів;

— яка питома вага кожної економічної складової у цій ціні — відповідно по видах складових;

— яке економічне обґрунтування покладається у визначення саме таких цін і хто його готує;

— хто затверджує (і яким саме документом) саме такі ціни; хто є виконавчим органом відповідача;

— який статус має відповідач -прибуткове чи неприбуткове підприємство та хто вирішує яким чином розподіляються прибутки підприємства.

Позивач вважає, що неправильно визначивши режим запитуваної інформації та не надавши її фаховому засобу масової інформації відповідач порушив вимоги Закону України «Про інформацію».

Рішенням господарського суду м. Києва від 07.09.2010 р. позовні вимоги задоволені частково, а саме: визнано неправомірними дії відповідача щодо віднесення інформації про економічні складові, з яких складається ціна на спеціальні бланки нотаріальних документів, про питому вагу кожної економічної складової у ціні бланків нотаріальних документів, у тому числі -відповідно по видах складових, про економічне обґрунтування, яке покладається у визначення саме таких цін і хто його готує, про особу (осіб), яка (які) затверджує (і яким документом) саме такі ціни, про виконавчий орган відповідача, про статус відповідача — прибуткове чи неприбуткове підприємство та про орган, який вирішує яким чином розподіляються прибутки підприємства; визнано неправомірним надання інформації відповідачем з порушенням встановленого Законом України «Про інформацію» місячного строку. В решті позовних вимог відмовлено.

За апеляційною скаргою ДП «Інформаційно-видавничий центр українського нотаріату» Київський апеляційний господарський суд (судді: Калатай Н.Ф., Баранець О.М., Синиця О.Ф.) постановою від 27.10.2010 р. скасував рішення господарського суду м. Києва від 07.09.2010 р., провадження у справі припинив.

Суд апеляційної інстанції, припиняючи провадження у справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України зазначив, що газета «Юридическая практика» не є юридичною особою, а ОСОБА_1, який подав позов до господарського суду як головний редактор газети «Юридическая практика», розглядається як фізична особа, яка не є суб’єктом підприємницької діяльності.

Судом апеляційної інстанції також було зазначено, що за приписами Господарського процесуального кодексу України заміна позивача не допускається.

Головний редактор газети «Юридическая практика» подав до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.10.2010 р. у даній справі, а рішення господарського суду м. Києва від 07.09.2010 р. залишити без змін, обґрунтовуючи доводи касаційної скарги порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права, а саме частини 4 статті 35 та статті 43 Господарського процесуального кодексу України, оскільки, як зазначено скаржником, судом апеляційної інстанції не було взято до уваги ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 28.01.2010 р., яка залишена в силі судом апеляційної інстанції, по справі за позовом між цими ж сторонами, з цими ж вимогами та підставами, якою позивачу було відмовлено у відкритті провадження із посиланням на виникнення спору між двома юридичними особами.

Заслухавши доповідь судді — доповідача, пояснення присутніх в судовому засіданні представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи, повноти їх встановлення та правильності застосування норм процесуального законодавства судом апеляційної інстанції, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Пунктом 1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд припиняє провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.

За приписами статті 1 Господарського процесуального кодексу України звертатися до господарського суду, згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ, за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням, мають право підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб’єкта підприємницької діяльності.

Як вбачається з матеріалів справи, головний редактор газети «Юридическая практика» ОСОБА_1 звернувся до господарського суду м. Києва з позовом до ДП «Інформаційно-видавничий центр Українського нотаріату» про визнання дій неправомірними та зобов’язання надати інформацію на запит редакції газети «Юридическая практика».

Згідно частини 4 статті 23 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» редактор (головний редактор) друкованого засобу масової інформації керує діяльністю редакції в межах повноважень, визначених її статутом, представляє редакцію у відносинах із засновником (співзасновниками), видавцем, авторами, державними органами, об’єднаннями громадян і окремими громадянами, а також у суді і третейському суді та несе відповідальність за виконання вимог, що ставляться до діяльності друкованого засобу масової інформації, його редакції відповідно до цього Закону та інших актів законодавства України.

За правилами статті 21 зазначеного Закону редакція друкованого засобу масової інформації діє на підставі свого статуту та реалізує програму друкованого засобу масової інформації, затверджену засновником (співзасновниками).

Редакція друкованого засобу масової інформації набуває статусу юридичної особи з дня державної реєстрації, яка здійснюється відповідно до чинного законодавства України.

Згідно частин 1, 2 статті 22 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» статут редакції друкованого засобу масової інформації затверджується засновником (співзасновниками) відповідно до чинного законодавства України.

Зі змісту вказаних норм вбачається, що головний редактор редакції друкованого засобу масової інформації має право представляти редакцію за умови, якщо ця редакція має затверджений засновниками статут і у встановленому законом порядку набула статусу юридичної особи.

Вказане узгоджується з нормами господарського процесуального права щодо суб’єктного складу учасників судового процесу з розгляду справ в порядку позовного провадження.

Як вбачається з письмових пояснень від 18.05.2010 р., наданих головним редактором газети «Юридическая практика» ОСОБА_1 (том 1, а. с. 27 — 30), останній повідомив про неможливість подати установчі документи підприємства, свідоцтва про державну реєстрацію (перереєстрацію) юридичної особи/суб’єкта підприємницької діяльності та довідки з органу статистики про знаходження в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України, довідки відповідної державної адміністрації про знаходження в реєстрі суб’єктів підприємницької діяльності позивача, оскільки він є журналістом, головним редактором газети «Юридическая практика», редакція якої не є юридичною особою, а лише структурним підрозділом ЗАТ «Юридична практика».

Здійснюючи апеляційний розгляд справи, судом апеляційної інстанції було встановлено, що газета «Юридическая практика» не є юридичною особою і цей факт головним редактором газети п. ОСОБА_1 не заперечувався у суді апеляційної інстанції, про що було зазначено в оскаржуваній постанові.

Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що ухвалою від 02.04.2010 господарський суд міста Києва порушив провадження у даній справі за позовом головного редактора газети «Юридическая практика» ОСОБА_1, при цьому в подальшому судом першої інстанції у процесуальних документах позивачем значиться ЗАТ «Юридична практика» в особі головного редактора структурного підрозділу редакції газети «Юридическая практика» ОСОБА_1, проте належного документального доказу на підтвердження того, що редакція газети «Юридическая практика» є структурним підрозділом ЗАТ «Юридична практика» і що зазначений структурний підрозділ уповноважений цією юридичною особою представляти її інтереси в господарському суді, матеріали справи не містять.

При цьому, судова колегія вважає обґрунтованим висновок суду апеляційної інстанції стосовно того, що приписами Господарського процесуального кодексу України заміна позивача не допускається.

Відповідно до статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи викладене, виходячи з встановлених обставин справи судом апеляційної інстанції, судова колегія вважає, що постанова Київського апеляційного господарського суду від 27.10.2010 р. у справі прийнята у відповідності з нормами процесуального права, є законною та обґрунтованою, та підлягає залишенню без змін.

Керуючись статтями 111-7, пунктом 1 статті 111-9, статтями 111-10, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України постановив:

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.10.2010 р. у справі N 9/56-23/407 господарського суду м. Києва залишити без змін, а касаційну скаргу -без задоволення.

Головуючий, суддя
Т. Дроботова
Судді:
Н. Волковицька

Л. Рогач