2012.02.29 № 33/124 ВГСУ: Окреме рішення

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
29.02.2012 р.
Справа № 33/124
vgsuЗ урахуванням наведених у пункті 1 цього листа приписів статей 91, 277 ЦК України, а також викладеного в пункті 19 постанови Пленуму і відповідно до статей 3, 4, 6 Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, схваленої 12.02.2004 на 872-му засіданні Комітету Міністрів Ради Європи, оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами.
Оскільки доводи позивача — Політичної партії — у позовній заяві стосуються виключно оцінки дій та висловлювань фізичної особи як голови політичної партії, а не самого позивача — Політичної партії, у господарського суду відсутня процесуальна можливість розгляду справи, що підлягає розгляду у цивільному провадженні. Таким чином, позивачу при зверненні з таким позовом необхідно визначитися зі своїм правовим статусом

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: головуючого — судді Прокопанич Г. К., суддів — Акулової Н. В., Попікової О. В. (за участю представників: позивача — ОСОБА_2, дов. від 21.01.2011 року; відповідача — ОСОБА_3, дов. від 01.08.2011 року), розглянувши касаційну скаргу політичної партії «СОЮЗ ЛІВИХ СИЛ» на постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.09.2011 року у справі N 33/124 господарського суду міста Києва за позовом політичної партії «СОЮЗ ЛІВИХ СИЛ» до товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРНЕТ ІНВЕСТ» про захист честі, гідності та ділової репутації, встановив:

У квітні 2011 року політична партія «СОЮЗ ЛІВИХ СИЛ» звернулась до господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРНЕТ ІНВЕСТ», просила зобов’язати відповідача спростувати недостовірну інформацію, викладену у статті «ІНФОРМАЦІЯ_1» та зберігати офіційне повідомлення про спростування недостовірної інформації поруч зі статтею протягом одного року, посилаючись на те, що вищенаведена стаття створює негативний імідж ОСОБА_4 як державного службовця, всі факти у статті є неправдивими, надуманими та не підтверджуються жодними доказами.

Рішенням господарського суду міста Києва від 17.05.2011 року (суддя — Мудрий С. М. ) зобов’язано товариство з обмеженою відповідальністю «Інтернет Інвест» спростувати недостовірну інформацію, викладену у статті «ІНФОРМАЦІЯ_1 » та зобов’язано відповідача протягом одного року з дня набрання рішенням законної сили зберігати офіційне повідомлення про спростування недостовірної інформації поруч зі статтею «ІНФОРМАЦІЯ_1 «.

Рішення суду мотивовано нормами Цивільного кодексу України щодо спростування недостовірної інформації.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 29.09.2011 року (головуючий — Мальченко А. О., судді: Гаврилюк О. М., Майданевич А. Г. ) рішення господарського суду міста Києва від 17.05.2011 року скасоване, прийнято нове рішення, яким у позові відмовлено.

Оскаржена постанова суду мотивована тим, що висловлювання, наведені у позовній заяві та розміщені у статті «ІНФОРМАЦІЯ_1» в інтернет-виданні «ІНФОРМАЦІЯ_3» як такі, що дискредитують ділову репутацію стосуються виключно фізичної особи голови та лідера політичної партії «Союз Лівих Сил» ОСОБА_4.

Не погодившись з прийнятою постановою, політична партія «СОЮЗ ЛІВИХ СИЛ» звернулась з касаційною скаргою, просила скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.09.2011 року, залишити в силі рішення господарського суду міста Києва від 17.05.2011 року, посилаючись на те, що апеляційна скарга була підписана особою, яка не мала права її підписувати, або особою, посадове становище якої не зазначено, що є підставою для її повернення. Крім того, на думку заявника касаційної скарги, суд неправомірно поновив строк на подання апеляційної скарги.

Заперечуючи проти касаційної скарги, товариство з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРНЕТ ІНВЕСТ» просило залишити без змін постанову суду апеляційної інстанції, оскільки заявником не наведено які саме норми матеріального права порушено.

Розпорядженням секретаря першої судової палати Вищого господарського суду України від 28.02.2012 року N 03.07-05/154 сформовано колегію суддів: головуючий — Прокопанич Г. К., судді: Акулова Н. В., Попікова О. В.

Колегія суддів, вислухавши представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши правильність застосування господарським судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 17.01.2011 року в інтернет-виданні «ІНФОРМАЦІЯ_3» була розміщена стаття під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_1» (ІНФОРМАЦІЯ_2) з наведеною в ній інформацією щодо ОСОБА_4 — Голови політичної партії «Союз Лівих Сил».

У якості першоджерел вказане інтернет-видання послалось на цю ж статтю, опубліковану на сайті ІНФОРМАЦІЯ_4.

Як зазначається у спірному рішенні, згідно інформації з сайту ІНФОРМАЦІЯ_5 адресою 89.184.72.124 належить товариству з обмеженою відповідальністю «Інтернет Інвест».

Суд першої інстанції, вирішуючи даний спір, посилаючись на Закон України «Про інформацію», положення статей 277 Цивільного кодексу України та 34 Господарського кодексу України, дійшов висновку, що неправдиві відомості, поширені відповідачем серед читачів інтернет-видання «ІНФОРМАЦІЯ_3» щодо негативної діяльності позивача, дискредитують його як суб’єкта господарювання та завдають шкоди діловій репутації.

Відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов’язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов’язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

Згідно статті 4 Закону України «Про інформацію» від 02.10.92 року N 2657-XII суб’єктами інформаційних відносин є: фізичні особи; юридичні особи; об’єднання громадян; суб’єкти владних повноважень.

Підставою виникнення спірних правовідносин стало намагання політичної партії «СОЮЗ ЛІВИХ СИЛ» спростувати інформацію, яку вона (партія) вважає недостовірною.

За приписами частини першої статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім’ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Відповідно до частини четвертої статті 277 ЦК України спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію.

У пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 року N 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» зазначено, що чинне законодавство не містить визначення понять гідності, честі чи ділової репутації, оскільки вони є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об’єктів судового захисту.

Зокрема, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної цінності, з честю пов’язується позитивна соціальна оцінка особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло, а під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов’язків. Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб — підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.

Пунктом 6 вищенаведеної постанови Пленуму передбачено, що позови про захист гідності, честі чи ділової репутації вправі пред’явити фізична особа у разі поширення про неї недостовірної інформації, яка порушує її особисті немайнові права, а також інші заінтересовані особи (зокрема, члени її сім’ї, родичі), якщо така інформація прямо чи опосередковано порушує їхні особисті немайнові права.

У разі поширення недостовірної інформації, що порушує особисті немайнові права юридичної особи або її структурного підрозділу, позов вправі пред’явити орган цієї юридичної особи.

Судова колегія звертає увагу на пункт 7 вищенаведеної постанови Пленуму, відповідно до якого, відкриваючи провадження у справі, суд має з’ясувати, за правилами якого судочинства підлягає розгляду заява. При цьому слід виходити з компетенції суду щодо розгляду цивільних справ, зазначеної в статті 15 ЦПК, та враховувати положення статей 1, 12 Господарського процесуального кодексу України (далі — ГПК). Оскільки характер спірних правовідносин є цивільно-правовим (незалежно від суб’єктного складу), то всі справи зазначеної категорії підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, за винятком справ про захист ділової репутації між юридичними особами та іншими суб’єктами підприємницької діяльності у сфері господарювання та іншої підприємницької діяльності, що розглядаються в порядку господарського судочинства.

При розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Відповідно до пункту 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 року N 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з’ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням. Таким чином, відповідно до статті 277 ЦК не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб’єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки, поширені в засобі масової інформації, принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй частиною першою статті 277 ЦК та відповідним законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи (стаття 37 Закону про пресу, стаття 65 Закону України «Про телебачення і радіомовлення») у тому ж засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку.

Судова колегія зазначає, що з аналізу вищезазначеної постанови Пленуму вбачається обов’язкове врахування положень Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, схваленої 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету Міністрів Ради Європи, а також рекомендації, що містяться у Резолюції 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканість приватного життя.

У названій Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).

У статтях 3, 4, 6 Декларації вказується, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами.

У зв’язку з цим, межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.

Судова колегія зазначає, що доводи позивача — політичної партії «СОЮЗ ЛІВИХ СИЛ» у позовній заяві стосуються виключно оцінки дій та висловлювань ОСОБА_4, як голови політичної партії, а не самого позивача — політичної партії «СОЮЗ ЛІВИХ СИЛ».

У разі розгляду питання про захист честі, гідності та ділової репутації саме ОСОБА_4 у суду відсутня процесуальна можливість розгляду справи, що підлягає розгляду у цивільному провадженні.

Пунктом 8 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 28.03.2007 року N 01-8/184 «Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про інформацію» передбачено, що за змістом приписів статті 91 ЦК право на спростування недостовірної інформації, передбачене статтею 277 ЦК, належить не лише фізичним, але й юридичним особам у передбачених законом випадках, у тому числі як спосіб судового захисту проти поширення інформації, що шкодить діловій репутації господарюючого суб’єкта (підприємця).

Таким чином, позивачу при зверненні з таким позовом необхідно визначитись зі своїм правовим статусом.

Крім того, пункт 16 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 28.03.2007 року N 01-8/184 «Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про інформацію» передбачає, що спори, що виникають між суб’єктами інформаційних відносин, підвідомчі господарським судам, якщо обома їх сторонами є особи, визначені у статті 1 ГПК.

Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб’єкта підприємницької діяльності (далі — підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

З огляду на те, що судом апеляційної інстанції було правильно встановлені вищенаведені обставини, висновок суду про відмову у позові є правомірним.

Доводи заявника касаційної скарги щодо підписання апеляційної скарги особою, яка не має право її підписувати є неспроможними з огляду на перевірку повноважень відповідача судом апеляційної інстанції під час розгляду справи, встановлених довіреністю від 01.08.2011 року (а. с. 186, том 2).

Доводи політичної партії «СОЮЗ ЛІВИХ СИЛ» щодо відновлення пропущеного строку відповідачу на подання апеляційної скарги також є безпідставними, оскільки це питання було предметом розгляду та вирішено ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 07.09.2011 року.

Касаційна інстанція згідно з вимогами статті 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

У касаційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

З урахуванням наведених правових положень та встановлених судом апеляційної інстанції обставин справи колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що доводи, викладені заявником у касаційній скарзі є необґрунтованими, оскільки вони фактично стосуються переоцінки доказів у справі, що виходить за межі компетенції суду касаційної інстанції, тому підстави для скасування оскаржених судових актів відсутні.

Керуючись ст. ст. 1117, 1119 — 11113 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України постановив:

Касаційну скаргу політичної партії «СОЮЗ ЛІВИХ СИЛ» залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.09.2011 року у справі N33/124 залишити без змін.

Головуючий, суддя
Г. К. Прокопанич
Судді:
Н. В. Акулова

О. В. Попікова