2013.12.03 № 3-35гс13 ВСУ: Окреме рішення

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
від 3 грудня 2013 року
ВАСОбов’язок постачальника поставити товар за договором поставки не є грошовим зобов’язанням, а тому у випадку порушення строку поставки товару застосування до таких правовідносин положень Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань» є безпідставним. У разі якщо належні до сплати суми штрафних санкцій за прострочення поставки товару у строки, встановлені договором, надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір стягуваних санкцій на підставі частини першої статті 233 ГК України, частини третьої статті 551 ЦК України та пункту 3 частини першої статті 83 Господарського процесуального кодексу України

Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі: головуючого — Барбари В. П., суддів — Балюка М. І., Берднік І. С., Гуля В. С., Жайворонок Т. Є., Ємця А. А., Колесника П. І., Потильчака О. І., Шицького І. Б., розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву товариства з обмеженою відповідальністю «ДТЕК» про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 5 серпня 2013 року у справі N 908/43/13-г за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ДТЕК» до товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Рома, ЛТД» про стягнення 286375,59 грн., встановила:

У січні 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю «ДТЕК» (далі — ТОВ «ДТЕК») звернулося до господарського суду Запорізької області з позовною заявою про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю «Рома, ЛТД» (далі — ТОВ «Рома, ЛТД») пені в сумі 286375,59 грн. за порушення строків поставки товару за договором від 2 квітня 2012 року N ОУ-803 (далі — Договір).

Позовні вимоги позивач обґрунтував умовами укладеного договору між сторонами від 2 квітня 2012 року якими узгоджено, зокрема, і поставка товару в обумовлений строк. Відповідач товар поставив з порушенням строків передбачених Договором, тому на підставі пункту 6.2 Договору йому нараховано пеню в розмірі 286375, 59 грн.

Відповідач визнав поставку товару з порушенням строків передбачених Договором. У відзиві на позовну заяву посилаючись на статтю 233 Господарського кодексу України (далі — ГК України), частину 3 статті 551 Цивільного кодексу України (далі — ЦК України), просив зменшити розмір пені, визначеної позивачем, яка в 6,7 разів перевищує отриманий дохід.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 15 березня 2013 року позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ «Рома, ЛТД» на користь ТОВ «ДТЕК» 6115,07 грн. пені.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 28 травня 2013 року рішення господарського суду Запорізької області від 15 березня 2013 року у справі змінено. Задоволено частково позовні вимоги, стягнуто з ТОВ «Рома, ЛТД» на користь ТОВ «ДТЕК» пеню у розмірі 6115,07 грн., витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви у розмірі 5727,51 грн. та витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 2863,76 грн. Відмовлено у задоволенні позовних вимог ТОВ «ДТЕК» до ТОВ «Рома, ЛТД» про стягнення 280260,52 грн.

Апеляційний суд визнав, що суд першої інстанції правильно зменшив розмір пені, в той же час помилково застосував норми Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань», оскільки у правовідносинах відповідача з позивачем відсутні грошові зобов’язання.

Постановою Вищого господарського суду України від 5 серпня 2013 року постанову Донецького апеляційного господарського суду від 28 травня 2013 року залишено без змін.

Касаційний суд погодився з висновками судів щодо стягнення пені в розмірі 6115,07 грн. з відповідача у зв’язку з поставкою товару позивачу із простроченням строків вказаних у Договорі, при цьому, визнав помилковим висновок апеляційного суду щодо неправильного застосування господарським судом норм Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань».

ТОВ «ДТЕК» у порядку статті 11119 ГПК України подано заяву про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 5 серпня 2013 року у справі N 908/43/13-г з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права при вирішенні аналогічних судових справ, а саме статей 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань».

В обґрунтування неоднакового застосування касаційним судом норм матеріального права заявником надано копію постанови Вищого господарського суду України від 4 серпня 2010 року у справі N 25/470, в якій викладено протилежну правову позицію. Так суд касаційної інстанції відмовив у стягненні пені за порушення строків поставки товару у розмірі, розрахованому позивачем, оскільки за порушення не грошового зобов’язання відсутні підстави застосування до спірних правовідносин статті 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань».

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши наведені заявником обставини, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що заява не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Господарськими судами встановлено, що 2 квітня 2012 року між ТОВ «Рома, ЛТД» (Постачальник) та ТОВ «ДТЕК» (Покупець) було укладено Договір, за умовами якого Постачальник зобов’язався поставити у власність Покупця комп’ютерне устаткування із попередньо встановленими ліцензійними комп’ютерними програмами та іншу оргтехніку в асортименті, комплектності, кількості, в строки, за ціною, з якісними характеристиками та специфікаціями згідно з Договором та додатком N 1, що є невід’ємною частиною цього Договору.

У разі порушення строку поставки комп’ютерного устаткування, передбачених Договором, додатком N 1 до Договору Постачальник сплачує Покупцю неустойку у вигляді пені у розмірі 2 % від вартості непоставленого в строк товару за кожен день прострочення поставки товару.

На підставі наявних у справі накладних на поставку комп’ютерного обладнання позивачу касаційний суд правильно визнав, що господарські суди прийшли до обґрунтованого висновку про порушення Постачальником строків поставки товарів.

Статтями 193, 199 ГК України, частиною 1 статті 216 ЦК України передбачено, що виконання господарських зобов’язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов’язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення ЦК України.

Заходами відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій передбачено частиною 1 статті 216 та частиною 1 статті 546 ЦК України.

Згідно зі статтями 230, 231 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, яку відповідач зобов’язаний сплатити за невиконання чи неналежне виконання господарського зобов’язання. Якщо розмір штрафних санкцій не визначено, санкції застосовуються у розмірі, передбаченому договором.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Апеляційний суд правильно визнав висновок господарського суду щодо відповідальності відповідача за поставку товарів з простроченням строків передбачених у Договорі та вказав на помилковість застосування господарським судом частини 3 статті 549 ЦК України та Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань», які передбачають застосування відповідальності за невиконання грошових зобов’язань.

Та обставина, що за порушення передбаченого строку поставки товару постачальник сплачує покупцю неустойку у вигляді пені у розмірі 2 % від вартості непоставленого в строк товару за кожен день прострочення товару, не перетворює цю неустойку в пеню за порушення грошового зобов’язання, так само, як і обов’язок постачальника поставити товар не стає грошовим зобов’язанням.

Правовий висновок апеляційного суду відповідає науковому висновку члена науково-консультативної ради при Верховному суді України, доктора юридичних наук, професора, головного співробітника НДІ приватного права і підприємництва Національної академії правових наук України у справі N 908/43/13-г за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ДТЕК» до товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Рома, ЛТД» про стягнення 286375,59 грн.

У разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір стягуваних санкцій (частина 1 статті 233 ГК України). Схоже правило міститься в частині 3 статті 551 ЦК України, відповідно до якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Право господарського суду зменшити у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов’язання, закріплено в пункті 3 частини 1 статті 83 ГПК України.

Помилкове застосування до спірних правовідносин касаційним судом Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань» та частини 3 статті 549 ЦК України не впливає на його висновок про законне задоволення позову і визначення розміру неустойки, що підлягала стягненню з відповідача за прострочення поставки товару у строки встановлені Договором у відповідності статті 233 ГК України і частини 3 статті 551 ЦК України.

За таких обставин, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України відмовляє у задоволенні заяви про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 5 серпня 2013 року у справі N 908/43/13-г.

Керуючись статтями 11123 — 11126, 11128 Господарського процесуального кодексу України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України постановила:

Відмовити у задоволенні заяви товариства з обмеженою відповідальністю «ДТЕК» про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 5 серпня 2013 року у справі N 908/43/13-г.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 11116 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий
В. П. Барбара
Судді:
М. І. Балюк
І. С. Берднік
В. С. Гуль
Т. Є. Жайворонок
А. А. Ємець
П. І. Колесник
О. І. Потильчак
І. Б. Шицький