2013.12.04 № 6-130цс13 ВСУ: Прецедентне рішення

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
від 4 грудня 2013 року
ВАСПРАВОВА ПОЗИЦІЯ
(у справі N 6-130цс13)
У розумінні ч. 1 ст. 376 ЦК України самочинним будівництвом є не тільки новостворений об’єкт, а і об’єкт нерухомості, який виник в результаті реконструкції, капітального ремонту, перебудови, надбудови уже існуючого об’єкта, здійснених без одержаного дозволу місцевих органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, розробленої та затвердженої в установленому порядку проектної документації, дозволу на виконання будівельних робіт, наданого органами архітектурно-будівельного контролю, оскільки в результаті таких дій об’єкт втрачає тотожність з тим, на який власником (власниками) отримано право власності.
Об’єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об’єкти не є об’єктами права власності (ч. 2 ст. 376 ЦК України), а тому не можуть бути предметом поділу (виділу) згідно із нормами ст. ст. 364, 367 ЦК України.

Судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України в складі: головуючого — Яреми А. Г., суддів — Балюка М. І., Барбари В. П., Берднік І. С., Григор’євої Л. І., Гуменюка В. І., Ємця А. А., Жайворонок Т. Є., Колесника П. І., Лященко Н. П., Онопенка В. В., Охрімчук Л. І., Потильчака О. І., Сеніна Ю. Л., Сімоненко В. М., Шицького І. Б., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до товариства з обмеженою відповідальністю «Зодіак», треті особи — Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у Донецькій області, комунальне підприємство «Бюро технічної інвентаризації у м. Донецьку», про виділ майна зі спільної часткової власності та визнання права власності на це майно, за заявою товариства з обмеженою відповідальністю «Зодіак» про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 лютого 2013 року, встановили:

У лютому 2012 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулись до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Зодіак» (далі — ТОВ «Зодіак»), треті особи: Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у Донецькій області, комунальне підприємство «Бюро технічної інвентаризації у м. Донецьку» (далі — КП БТІ), про визнання права власності на приміщення магазину.

Свої вимоги мотивували тим, що їм та ТОВ «Зодіак» на праві спільної часткової власності належить нежитлове приміщення магазину літ. А-5 загальною площею 372,0 кв. м, яке розташоване АДРЕСА_1. ОСОБА_1 є власницею S_1 частин приміщення магазину, ОСОБА_2 — власником S_2 цього приміщення, тобто їм належить S_3 частин приміщення магазину, решта — належить ТОВ «Зодіак».

Зазначали, що в січні 2010 року ними здійснено самочинне перепланування будівлі магазину з демонтажем і влаштуванням перегородок, у тому числі капітальних; змінено площу та конфігурацію внутрішніх приміщень, які їм належать, а також зменшено загальну площу магазину на 42,4 кв. м і влаштовано окремий вхід у приміщення НОМЕР_1 та НОМЕР_2, що відображено й зафіксовано КП БТІ у технічному паспорті станом на 8 грудня 2011 року.

Посилаючись на те, що згідно з експертним дослідженням спеціаліста будівельно-технічної спеціалізації від 28 грудня 2011 року НОМЕР_3 спірне приміщення магазину може бути поділено між співвласниками в натурі, позивачі просили суд позов задовольнити.

Рішенням Ворошиловського районного суду м. Донецька від 9 жовтня 2012 року позов ОСОБА_1, ОСОБА_2 задоволено. Припинено право спільної часткової власності на S_3 частин приміщення магазину площею 372 кв. м, що знаходиться АДРЕСА_1. Виділено в натурі приміщення магазину НОМЕР_4 площею 158,3 кв. м, що розташоване за вищезазначеною адресою, в окремий об’єкт нерухомості. Визнано за ОСОБА_1 право власності на S_4 частин приміщень магазину НОМЕР_4, за ОСОБА_2 — право власності на S_5 частин приміщення цього магазину. Визнано за ТОВ «Зодіак» право власності на приміщення магазину НОМЕР_1, що знаходиться АДРЕСА_1. Стягнуто з ТОВ «Зодіак» матеріальну компенсацію вартості 9,1 кв. м у розмірі 230440 грн., що не можуть бути виділені в натурі та надані у власність позивачам. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Донецької області від 23 листопада 2012 року рішення Ворошиловського районного суду м. Донецька від 9 жовтня 2012 року скасовано, у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 лютого 2013 року рішення апеляційного суду Донецької області від 23 листопада 2012 року скасовано, рішення Ворошиловського районного суду м. Донецька від 9 жовтня 2012 року залишено в силі.

У заяві про перегляд судових рішень ТОВ «Зодіак» порушує питання про скасування ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 лютого 2013 року та про направлення справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції з підстав неоднакового застосування касаційним судом норм матеріального права, а саме: частини першої статті 364, частин першої, другої статті 376 Цивільного кодексу України (далі — ЦК України) і пункту 2.3 Інструкції щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об’єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 18 червня 2007 року N 55 (далі — Інструкція N 55).

На обґрунтування заяви ТОВ «Зодіак» додало ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 квітня 2013 року та постанову Вищого господарського суду України від 10 квітня 2013 року, в яких, на думку заявника, по-іншому застосовані зазначені норми матеріального права.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 жовтня 2013 року справу допущено до провадження Верховного Суду України в порядку глави 3 розділу V Цивільного процесуального кодексу України (далі — ЦПК України).

Перевіривши матеріали справи та наведені в заяві доводи, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України вважають, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у справі виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За положеннями пункту першого частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

За змістом статті 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд справи Верховного Суду України і скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом першим частини першої статті 355 ЦПК України, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ТОВ «Зодіак» є співвласниками вбудованого нежитлового приміщення магазину літ. А-5 загальною площею 372,0 кв. м, яке розташоване на першому поверсі житлового будинку АДРЕСА_1 ТОВ «Зодіак» належить S_6 частин указаного нежитлового приміщення, ОСОБА_1 є власником S_1 його частин, а ОСОБА_2 — власником S_2 частин цього об’єкта.

Рішенням Ворошиловського районного суду м. Донецька від 21 липня 2008 року, яке набрало законної сили, у справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ТОВ «Зодіак» про визнання права власності встановлено, що ОСОБА_1 і ОСОБА_2 є власниками S_3 частин спірного нерухомого майна, до складу якого входять такі приміщення будівлі літ. А-5: приміщення НОМЕР_5 — кабінет площею 7,5 кв. м, приміщення НОМЕР_6 — склад площею 20 кв. м, приміщення НОМЕР_7 — туалет площею 2,6 кв. м, приміщення НОМЕР_8 — коридор площею 5,1 кв. м, приміщення НОМЕР_9 — господарське приміщення площею 4,2 кв. м, частина приміщення НОМЕР_10 площею 129,86 кв. м.

У січні 2010 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 здійснено самочинне перепланування приміщення магазину літ. А-5 з демонтажем і влаштуванням перегородок, у тому числі капітальних, зі зміною площі та конфігурації внутрішніх приміщень, зі зменшенням загальної площі магазину на 42,4 кв. м і влаштуванням у зовнішній капітальній стіні будинку окремого входу в приміщення НОМЕР_1 та НОМЕР_2. Факт перепланування відображено й зафіксовано КП БТІ у технічному паспорті магазину станом на 8 грудня 2011 року.

Задовольняючи позов ОСОБА_1, ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив із того, що внаслідок перепланування приміщення магазину фактично були змінені або знищені всі без виключення приміщення, належні позивачам за рішенням суду від 21 липня 2008 року, а тому при поділі об’єкта нерухомості вони мають право на отримання в натурі частини новоствореного нежитлового приміщення, а саме приміщення НОМЕР_4, площею 167,4 кв. м, що складає S_3 частин від загальної площі об’єкта нерухомості — 372 кв. м, до його перепланування. Крім того, суд першої інстанції вважав, що виділ у натурі часток позивачів уже фактично проведено шляхом здійснення ними перепланування та переобладнання об’єкта нерухомості, однак ураховуючи, що виділена в натурі та надана у власність позивачам частина приміщень менша, ніж їхня частка на 9 кв. м, їх вартість підлягає стягненню з відповідача, у власності якого залишились приміщення НОМЕР_1 та НОМЕР_2.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний суд, вважав, що переобладнання приміщення магазину є самочинним, тому питання про поділ цього нерухомого об’єкту не може бути предметом судового розгляду.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, скасовуючи рішення апеляційного суду та залишаючи в силі рішення суду першої інстанції, вважав можливим здійснити виділ частки позивачів із спільного нерухомого майна, ураховуючи те, що на момент подання позову приміщення, які належать сторонам у справі, уже переплановані, а відсутність відповідних дозволів і висновків щодо можливості поділу приміщення в натурі не є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

Разом із тим у інших справах, які виникли з подібних правовідносин — поділ нерухомого майна:

— Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ в ухвалі від 12 квітня 2013 року, погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, указав, що житловий будинок, який самочинно реконструйований та не прийнятий в експлуатацію, тобто є об’єктом самочинного будівництва, не може бути предметом поділу в установленому законом порядку;

— Вищий господарський суд України у постанові від 10 квітня 2013 року, відмовляючи в задоволенні позову про поділ об’єктів нерухомості та посилаючись на пункт 2.3 Інструкції N 55, згідно з яким не підлягають поділу об’єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об’єкти нерухомого майна, зазначив, що питання про поділ об’єктів нерухомого майна може розглядатись лише після визнання права власності на них відповідно до закону, та зробив висновок, що вимоги про виділ зі спільної часткової власності в окремий об’єкт нерухомого майна частки майна на самочинно добудовані приміщення громадської будівлі (готельного комплексу та гуртожитку) не ґрунтуються на законі.

Аналіз цих рішень дає підстави для висновку про неоднакове застосування судами касаційної інстанції окремих норм матеріального права, а тому предметом перегляду в зазначеній справі є неоднакове застосування касаційним судом положень частини першої статті 364, частин першої, другої статті 376 ЦК України та пункту 2.3 Інструкції N 55 щодо визнання права власності на самочинно переплановане та перебудоване (реконструйоване) нерухоме майно з виділом його в окремий об’єкт нерухомого майна зі спільної часткової власності.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, які призвели до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, судові палати у цивільних і господарських справах Верховного Суду України виходять із такого.

Відповідно до положень статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із зазначенням частки кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Частинами третьою, четвертою статті 357 ЦК України передбачено, що співвласник має право на відповідне збільшення своєї частки у праві спільної часткової власності, якщо поліпшення спільного майна, які не можна відокремити, зроблені ним своїм коштом за згодою всіх співвласників, з додержанням встановленого порядку використання спільного майна; співвласник житлового будинку, іншої будівлі, споруди може зробити у встановленому законом порядку за свій рахунок добудову (прибудову) без згоди інших співвласників, якщо це не порушує їхніх прав. Така добудова (прибудова) є власністю співвласника, який її зробив, і не змінює розміру часток співвласників у праві спільної часткової власності.

Згідно із частинами першою, третьою статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою; кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Частиною першою статті 364 ЦК України передбачено право співвласника на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.

За змістом цієї норми виділ частки зі спільного майна — це перехід частини цього майна у власність учасника спільної власності пропорційно його частки в праві спільної власності й припинення для цієї особи права на частку у спільному майні.

Вид майна, що перебуває у спільній частковій власності, впливає на порядок виділу з нього частки.

Так, відповідно до частини другої статті 364 ЦК України, якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.

Ураховуючи те, що після виділу частки зі спільного нерухомого майна в порядку статті 364 ЦК України право спільної часткової власності припиняється, при виділі частки із спільного нерухомого майна власнику, що виділяється, та власнику (власникам), що залишаються, має бути виділена окрема площа, яка повинна бути ізольованою від приміщення іншого (інших) співвласників, мати окремий вихід, окрему систему життєзабезпечення (водопостачання, водовідведення, опалення тощо), тобто складати окремий об’єкт нерухомого майна в розумінні статті 181 ЦК України та пункту 10 Порядку присвоєння об’єкту нерухомого майна реєстраційного номера, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 грудня 2010 року N 1117 «Про ідентифікацію об’єктів нерухомого майна для реєстрації прав на них».

Порядок проведення робіт з поділу, виділу та розрахунку часток житлових будинків, будівель, споруд, іншого нерухомого майна при підготовці проектних документів щодо можливості проведення цих робіт визначається Інструкцією N 55.

Так, згідно з пунктами 1.2, 2.1, 2.4 цієї Інструкції поділ об’єкта нерухомого майна (виділ частки) на окремі самостійні об’єкти нерухомого майна здійснюються відповідно до законодавства на підставі висновку щодо технічної можливості такого поділу (виділу) з дотриманням чинних будівельних норм та з наданням кожному об’єкту поштової адреси.

Пунктом 2.3 розділу 2 Інструкції N 55 передбачено, що не підлягають поділу об’єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об’єкти нерухомого майна. Питання щодо поділу об’єктів нерухомого майна може розглядатись лише після визнання права власності на них відповідно до закону.

Зазначені положення узгоджуються з нормами статей 316, 317, частинами першою, другою статті 376 ЦК України.

Так, ураховуючи те, що за змістом статей 316, 317 ЦК України право власності — це право особи володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном на свій розсуд, але у межах, передбачених законом, здійснення особою самочинного будівництва відповідно до частини другої статті 376 ЦК України не породжує в неї права власності на таке майно, відтак виключає це майно із цивільного обороту.

Отже, самочинно збудоване нерухоме майно не є об’єктом права власності, а тому не може бути предметом поділу (виділу) згідно з нормами статей 364, 367 ЦК України.

Аналогічних висновків дійшли суди касаційних інстанцій у судових рішеннях від 12 квітня 2013 року та від 10 квітня 2013 року, наданих ТОВ «Зодіак» на підтвердження доводів заяви.

За змістом частини першої статті 376 ЦК України самочинним вважається будівництво житлового будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво; або відведена не для цієї мети; або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту; або з істотним порушенням будівельних норм і правил.

Таким чином, виходячи зі змісту цієї норми самочинним є будівництво об’єкта нерухомого майна за наявності будь-якої з умов, зазначених у ній.

Отже, відсутність дозволу на будівництво, проекта або порушення умов, передбачених у цих документах, тягне визнання такого будівництва самочинним відповідно до частини першої статті 376 ЦК України.

Головним наслідком самочинного будівництва є те, що в особи, яка його здійснила, не виникає права власності на нього, як на об’єкт нерухомості (частина друга статті 376 ЦК України).

Слід зазначити, що в розумінні частини першої статті 376 ЦК України самочинним будівництвом є не тільки новостворений об’єкт, а й об’єкт нерухомості, який виник у результаті реконструкції, капітального ремонту, перебудови, надбудови вже існуючого об’єкта, здійснених без одержаного дозволу місцевих органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, розробленої та затвердженої в установленому порядку проектної документації, дозволу на виконання будівельних робіт, наданого органами архітектурно-будівельного контролю, оскільки в результаті таких дій об’єкт втрачає тотожність із тим, на який власником (власниками) отримано право власності. Усі об’єкти нерухомого майна, які зведені після одержання акта приймання в експлуатацію, незалежно від того, значились вони до одержання акта приймання в проектній документації чи ні, вважаються самочинними (пункт 3.4.1 Методичних рекомендацій з питань технічної інвентаризації об’єктів нерухомого майна, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України від 5 вересня 2003 року N 146 (далі — Методичні рекомендації N 146).

Поняття реконструкції об’єкта нерухомості міститься в пункті 3 Державних будівельних норм В.3.2-2-2009 Житлові будинки. Реконструкція та капітальний ремонт, затверджених наказом Міністерства регіонального розвитку і будівництва України від 22 липня 2009 року N 295 (далі — ДБН), відповідно до якого реконструкція — це така перебудова будинку, наслідком якої є зміна кількості приміщень, їх площі, геометричних розмірів та функціонального призначення, заміна окремих конструкцій.

Таким чином, норма частини першої статті 376 ЦК України підлягає застосуванню й до випадків самочинної реконструкції об’єкта нерухомості, у результаті якої об’єкт набуває нових якісних характеристик (зміна конфігурації, площі та кількості приміщень, втручання в несучі конструкції, улаштування дверних прорізів у капітальних стінах тощо; розділ 3.4 Методичних рекомендацій N 146).

При цьому за змістом частини першої статті 376 ЦК України правила про самочинне будівництво і його наслідки поширюються на всі випадки будівництва (реконструкції) всіх типів будівель, споруд та іншого нерухомого майна.

Отже, аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що не підлягають поділу (виділу) об’єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об’єкти нерухомого майна.

Таким чином, за змістом статей 357, 376, розділу 3.4 Методичних рекомендацій N 146, пункту 3 ДБН власник може самостійно здійснювати такі переобладнання об’єкта нерухомого майна, які не підпадають під ознаки реконструкції або перебудови, не суперечать закону, не порушують прав та охоронюваних інтересів інших осіб.

Установивши факт самочинної перебудови (реконструкції) об’єкта нерухомості (демонтаж та улаштування нових перегородок, у тому числі капітальних, зміну площі, конфігурації та кількості приміщень) після одержання сторонами у власність нерухомого майна, суд касаційної інстанції всупереч вимогам статті 317, частині четвертій статті 357, частинам першій, другій статті 376, статті 364 ЦК України безпідставно погодився з рішенням суду першої інстанції про правомірність виділу часток ОСОБА_1 і ОСОБА_2 зі спільного майна, що є об’єктом самочинного будівництва, та дійшов помилкового висновку про те, що відсутність відповідних дозволів і висновків щодо можливості виділу в натурі частки з нерухомого майна не є самостійною підставою для відмови в такому виділі.

Разом із тим у судових рішеннях, які ухвалені у справах із подібними фактичними обставинами, на які як на приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції статті 364, частини першої, другої статті 376 ЦК України та Інструкції N 55 посилається у своїй заяві ТОВ «Зодіак», суди касаційної інстанції дійшли обґрунтованих висновків про те, що не підлягають поділу (виділу) об’єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об’єкти нерухомого майна.

Таким чином, за подібних фактичних обставин і однакового їх матеріально-правового регулювання суди касаційної інстанції дійшли неоднакових правових висновків, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Оскільки у справі, яка переглядається, рішення суду касаційної інстанції є незаконним, то відповідно до статті 3604 ЦПК України воно підлягає скасуванню з направленням справи на новий касаційний розгляд.

Керуючись пунктом першим частини першої статті 355, частиною першою статті 3602, пунктом першим частини першої статті 3603, частиною першою статті 3604 ЦПК України, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України постановили:

Заяву товариства з обмеженою відповідальністю «Зодіак» задовольнити.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 лютого 2013 року скасувати, справу передати на новий касаційний розгляд.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України.

Головуючий:
А. Г. Ярема
Судді Верховного Суду України:
М. І. Балюк

В. П. Барбара

І. С. Берднік

Л. І. Григор’єва

В. І. Гуменюк

А. А. Ємець

Т. Є. Жайворонок

П. І. Колесник

Н. П. Лященко

В. В. Онопенко

Л. І. Охрімчук

О. І. Потильчак

Ю. Л. Сенін

В. М. Сімоненко

І. Б. Шицький