2014.03.11 № 21-409а14 ВСУ: Прецедентне рішення

ВАСВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
від 11 березня 2014 року
Здійснення Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України виплат за договором особистого соціального страхування у разі настання страхового випадку застрахованій особі не є шкодою в розумінні статті 1166 ЦК України, і відповідно названий Фонд не є особою, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, а тому згідно з частиною першою статті 1191 ЦК України не набуває права зворотної вимоги до винної особи

Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі: головуючого — Барбари В. П., суддів — Берднік І. С., Гуля В. С., Ємця А. А., Жайворонок Т. Є., Колесника П. І., Потильчака О. І., Фесенка Л. І., Шицького І. Б., розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань у місті Краматорську (далі — Фонд) про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 29 жовтня 2013 року у справі N 905/5223/13 за позовом Фонду до приватного акціонерного товариства «АО Техніка» про стягнення суми, встановила:

До Верховного Суду України звернувся Фонд із заявою про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 29 жовтня 2013 року у справі N 905/5223/13.

Заяву мотивовано тим, що зокрема у справах N 4/2-62 та N 19/12 Вищий господарський суд України, застосувавши до спірних правовідносин ті самі норми матеріального права, дійшов висновку про те, що здійснені Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України страхові виплати застрахованій особі, що знаходяться в безпосередньому причинному зв’язку з діями особи (працівника відповідача), правовідносини з якою не охоплюються сферою загальнообов’язкового державного соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, є шкодою у розумінні статті 1166 Цивільного кодексу України (далі — ЦК України). Так, відповідно до частини 1 статті 1191 ЦК України позивач має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи.

Сторони не використали наданого їм законом права на участь представника в судовому засіданні.

Заслухавши суддю-доповідача та перевіривши наведені заявником обставини, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що заява не підлягає задоволенню з нижченаведених підстав.

При вирішенні справи господарськими судами встановлено, що 13 лютого 2004 року внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з вини водія ОСОБА_1, який керував транспортним засобом «Iveko Turbo Daily», державний реєстраційний номер НОМЕР_1, що належав акціонерному товариству «Техніка», водій транспортного засобу «Hyundai Sanata FE», державний реєстраційний номер НОМЕР_2, який належав закритому акціонерному товариству «НВК «Крамтехмаш», ОСОБА_2 під час виконання службових обов’язків отримав тяжкі тілесні ушкодження. 11 березня 2004 року стосовно потерпілого ОСОБА_2 було складено Акт форми Н-1 N 1 про нещасний випадок на виробництві. Згідно з випискою з Акта огляду МСЕК від 31 травня 2006 року ОСОБА_2 встановлено ступінь втрати працездатності — 80 % та II групу інвалідності безстроково.

Із 01 квітня 2012 року по 31 березня 2013 року Фондом відповідно до положень Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 року N 1105-XIV (далі — Закон N 1105-XIV) потерпілому ОСОБА_2 були здійснені щомісячні страхові виплати у розмірі 24924,97 грн. та оплачені витрати на стаціонарне лікування у розмірі 1406,67 грн.

Відповідно до частини 2 статті 999 ЦК України до відносин, що випливають із обов’язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

Преамбулою Закону N 1105-XIV передбачено, що страхування від нещасного випадку є самостійним видом загальнообов’язкового державного соціального страхування, за допомогою якого здійснюється соціальний захист, охорона життя та здоров’я громадян у процесі їх трудової діяльності.

Зазначений Закон N 1105-XIV не передбачає права страховика, який здійснив страхову виплату застрахованій особі за договором особистого соціального страхування, зворотної вимоги до винної особи.

Відповідно до частини 1 статті 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Ця норма міститься у главі 82 ЦК України й регулює відносини щодо відшкодування шкоди, передбачає право регресу особи в разі, якщо вона відшкодувала потерпілому шкоду, завдану іншою особою в рамках деліктних правовідносин між нею та потерпілим.

Відтак, здійснення Фондом виплат за договором особистого соціального страхування у разі настання страхового випадку застрахованій особі не є шкодою в розумінні статті 1166 ЦК України. Відповідно, Фонд не є особою, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, а отже, не набуває права зворотної вимоги до винної особи згідно з частиною 1 статті 1191 ЦК України.

Ураховуючи те, що Вищим господарським судом України при вирішенні цієї справи правильно застосовано норми матеріального права, у задоволенні заяви Фонду слід відмовити.

Керуючись статтями 11123, 11124, 11126 Господарського процесуального кодексу України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України постановила:

У задоволенні заяви відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань у місті Краматорську відмовити.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини 1 статті 11116 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий
В. П. Барбара
Судді:
І. С. Берднік

В. С. Гуль

А. А. Ємець

Т. Є. Жайворонок

П. І. Колесник

О. І. Потильчак

Л. І. Фесенко

І. Б. Шицький