2014.03.18 № 3-5гс14 ВСУ: Прецедентне рішення

ВАСВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
від 18 березня 2014 року
Вимоги управління Пенсійного фонду України не мали характеру поточних, оскільки заявлені після введення ліквідаційної процедури, під час якої не виникає будь-яких нових зобов’язань, що можуть бути заявлені в порядку частини першої статті 23 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».У розгляді справ про банкрутство норми названого Закону є пріоритетними стосовно інших законодавчих актів України

Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі: головуючого — Барбари В. П., суддів — Балюка М. І., Берднік І. С., Гуля В. С., Ємця А. А., Жайворонок Т. Є., Колесника П. І., Потильчака О. І., Шицького І. Б., розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву управління Пенсійного фонду України в м. Охтирці та Охтирському районі Сумської області про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 23 жовтня 2013 року у справі N 6/108-09 за заявою управління Пенсійного фонду України в м. Охтирці та Охтирському районі Сумської області до відкритого акціонерного товариства «Охтирсільмаш» про банкрутство, встановила:

Управлінням Пенсійного фонду України в м. Охтирці та Охтирському районі Сумської області (далі — управління ПФУ) до господарського суду Сумської області подано заяви про визнання поточних кредиторських вимог та включення їх до реєстру вимог кредиторів від 29 травня 2012 року на суму 94741,76 грн., від 27 червня 2012 року на суму 16595,96 грн., від 31 липня 2012 року на суму 17350,35 грн., від 29 серпня 2012 року на суму 17361,36 грн., від 27 вересня 2012 року на суму 17118,10 грн., від 31 жовтня 2012 року на суму 16328,16 грн., від 30 листопада 2012 року на суму 19407,95 грн., від 28 грудня 2012 року на суму 17052,89 грн.

Заяви обґрунтовано розрахунком поточних кредиторських вимог з відшкодування фактичних витрат на виплату і доставку пільгових пенсій та заборгованості з єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування.

Ухвалою господарського суду Сумської області від 29 січня 2013 року визнано вимоги кредитора — управління ПФУ у розмірі: 94741,76 грн., 16595,96 грн., 17350,25 грн., 17361,36 грн., 17118,10 грн., 16328,16 грн., 19407,95 грн., 17052,89 грн. до боржника — відкритого акціонерного товариства «Охтирсільмаш» (далі — ВАТ «Охтирсільмаш»), включено до 4 черги реєстру вимог кредиторів; зобов’язано кредитора управління ПФУ надати господарському суду в строк до 18 лютого 2013 року уточнення до поданих заяв з урахуванням вже визнаних попередніми ухвалами суду; призначено розгляд клопотання ліквідатора банкрута ВАТ «Охтирсільмаш», арбітражного керуючого ОСОБА_1 у справі N 6/108-09 в судовому засіданні на 18 лютого 2013 року.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 10 червня 2013 року ухвалу господарського суду Сумської області від 29 січня 2013 року у справі N 6/108-09 залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 23 жовтня 2013 року постанову Харківського апеляційного господарського суду від 10 червня 2013 року та ухвалу господарського суду Сумської області від 29 січня 2013 року у справі N 6/108-09 скасовано. Прийнято нове рішення, яким відмовлено управлінню ПФУ у визнанні кредиторських вимог у розмірі 94741,76 грн., 16595,96 грн., 17350,25 грн., 17361,36 грн., 17118,10 грн., 16328,16 грн., 19407,95 грн., 17052,89 грн.

Постанову суду касаційної інстанції обґрунтовано статтею 1, частиною 1 статті 23, статтею 31 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (далі — Закон), відповідно до яких вимоги управління ПФУ не є поточними, оскільки виникли після прийняття постанови про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури, протягом дії якої нових зобов’язань у банкрута не виникає.

Управлінням ПФУ в порядку статті 11119 ГПК України подано заяву про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 23 жовтня 2013 року у справі N 6/108-09 з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права при вирішенні аналогічних судових справ, а саме частини 1 статті 23, статті 31 Закону, статей 1, 2 Закону України «Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування».

В обґрунтування неоднакового застосування касаційним судом норм матеріального права заявником надано копію постанови Вищого господарського суду України від 15 грудня 2011 року у справі N 10/170-07, в якій викладено протилежну правову позицію — суд касаційної інстанції визнав та включив до реєстру вимог кредиторів боржника вимоги управління ПФУ, заявлені в порядку статті 23 Закону, що виникли у період ліквідаційної процедури банкрута.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши наведені заявником обставини, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що заява не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Ухвалою господарського суду Сумської області від 02 липня 2009 року порушено провадження у справі N 6/108-09 про банкрутство ВАТ «Охтирсільмаш».

Постановою господарського суду від 24 січня 2012 року припинено процедуру санації ВАТ «Охтирсільмаш», боржника визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, призначено ліквідатора.

Предметом розгляду цієї справи є визнання поточних кредиторських вимог управління ПФУ ліквідатором ВАТ «Охтирсільмаш» і включення їх до реєстру вимог кредиторів.

Статтею 1 Закону визначено поняття кредитора — це юридична або фізична особа, яка має у встановленому порядку підтверджені документами вимоги щодо грошових зобов’язань до боржника, щодо виплати заборгованості із заробітної плати працівникам боржника, а також органи державної податкової служби та інші державні органи, які здійснюють контроль за правильністю та своєчасністю справляння єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов’язкових платежів). Конкурсні кредитори — кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство. До конкурсних кредиторів відносяться також кредитори, вимоги яких до боржника виникли внаслідок правонаступництва за умови виникнення таких вимог до порушення провадження у справі про банкрутство. Поточні кредитори — кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство, у процедурах банкрутства боржника.

Із дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури згідно з частиною 1 статті 23 Закону закінчується технологічний цикл із виготовлення продукції, і підприємницька діяльність банкрута завершується. Строк виконання всіх грошових зобов’язань банкрута та зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів) вважається таким, що настав. Припиняється нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій за всіма видами заборгованості банкрута. Вимоги за зобов’язаннями боржника, визнаного банкрутом, що виникли під час проведення процедур банкрутства, можуть пред’являтися тільки в межах ліквідаційної процедури.

У межах повноважень, визначених частиною 1 статті 25 Закону, ліквідатор заявляє в установленому порядку заперечення по заявлених до боржника вимогах поточних кредиторів за зобов’язаннями, які виникли під час провадження у справі про банкрутство, є неоплаченими і заявлені кредитором у межах строку ліквідаційної процедури, передбаченого частиною 2 статті 22 Закону.

Отже, зазначеними нормами Закону, законодавець чітко визначив, що поточні вимоги кредитора — це неоплачені боржником вимоги, які виникли в процедурах банкрутства, за період після порушення господарським судом провадження у справі про банкрутство і до винесення постанови про визнання боржника банкрутом, відкриття ліквідаційної процедури і призначення ліквідатора.

Заява про визнання поточних вимог подається кредитором ліквідатору (не до суду) у ліквідаційній процедурі в межах строків, визначених частиною 2 статті 22 Закону.

Із заяв управління ПФУ про визнання поточних вимог ліквідатором боржника, зареєстрованих господарським судом 5 червня; 5 липня; 9 серпня; 3 вересня; 1 жовтня; 5 листопада; 11 грудня 2012 року та 10 січня 2013 року, підтверджується, що заборгованість з єдиного соціального внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування та витрат на доставку пільгових пенсій виникла після визнання боржника банкрутом, відкриття ліквідаційної процедури і призначення ліквідатора постановою господарського суду Сумської області від 24 січня 2012 року.

Касаційний суд дійшов обґрунтованого і законного висновку, що вимоги управління ПФУ не мають характеру поточних у розумінні статті 1 Закону, заявлені після введення ліквідаційної процедури, під час якої не виникає будь-яких нових зобов’язань, що можуть бути заявлені в порядку частини 1 статті 23 Закону.

Таким чином, постанова касаційного суду є законною і обґрунтованою, а обставини, що стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

За таких обставин Судова палата у господарських справах Верховного Суду України відмовляє у задоволенні заяви про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 23 жовтня 2013 року у справі N 6/108-09.

Керуючись статтями 11123 — 11126, 11128 Господарського процесуального кодексу України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України постановила:

Відмовити у задоволенні заяви управління Пенсійного фонду України в м. Охтирці та Охтирському районі Сумської області про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 23 жовтня 2013 року у справі N 6/108-09.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини 1 статті 11116 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий
В. П. Барбара
Судді:
М. І. Балюк

І. С. Берднік

В. С. Гуль

А. А. Ємець

Т. Є. Жайворонок

П. І. Колесник

О. І. Потильчак

І. Б. Шицький