2013.02.19 № 21-18а13 ВСУ: Прецедентне рішення

ВАСВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
від 19 лютого 2013 року
 
Виконавчий комітет органу місцевого самоврядування як орган, який надає дозвіл на розміщення зовнішньої реклами та здійснює контроль за дотриманням правил її розміщення, у межах своїх повноважень може приймати рішення про усунення порушень таких правил, зокрема і рішення про зобов’язання розповсюджувача реклами до демонтажу протягом певного строку рекламного засобу, установленого без відповідного дозволу

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі: головуючого — Кривенка В. В., суддів — Гусака М. Б., Коротких О. А., Кривенди О. В., Маринченка В. Л., Панталієнка П. В., Прокопенка О. Б., Терлецького О. О., Тітова Ю. Г., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом Кримського республіканського виробничого підприємства «Кримтролейбус» (далі — Підприємство) до виконавчого комітету Масандрівської селищної ради Автономної Республіки Крим (далі — Виконком) про скасування рішення, встановила:

У жовтні 2008 року Підприємство звернулося до суду з позовом, у якому просило скасувати рішення Виконкому від 30 липня 2008 року N 369 «Про демонтаж рекламних об’єктів, самовільно встановлених на розтяжних тросах та опорах тролейбусної лінії Кримського республіканського виробничого підприємства «Кримтролейбус».

На обґрунтування позову Підприємство послалося на те, що рекламні конструкції, розташовані на опорах та розтяжках несучих проводів контактної мережі тролейбусної лінії автомобільної дороги М-18 (Харків — Сімферополь — Алушта — Ялта), відносяться до споруд Підприємства та відповідно до Закону України від 3 липня 1996 року N 270/96-ВР «Про рекламу» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі — Закон N 270/96-ВР) є не зовнішньою рекламою, а рекламою на транспорті.

Суди справу розглядали неодноразово.

Останньою постановою Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 10 листопада 2011 року, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 18 липня 2012 року, позов задоволено.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 25 жовтня 2012 року рішення судів попередніх інстанцій залишив без змін.

У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України Виконком, посилаючись на неоднакове застосування касаційним судом у подібних правовідносинах статей 27 — 40 Закону України від 21 травня 1997 року N 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі — Закон N 280/97-ВР), просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 25 жовтня 2012 року та направити справу на новий касаційний розгляд.

На обґрунтування заяви додано ухвали Вищого адміністративного суду України від 4 лютого 2010 року (К-18104/08), 28 лютого 2012 року (К-42853/10) та постанову цього суду від 16 лютого 2012 року (К-15442/09), у яких, на думку заявника, суд касаційної інстанції вищезазначені норми матеріального права застосував по-іншому та правильно.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про неоднакове застосування касаційним судом підпункту 13 пункту «а» статті 30 Закону N 280/97-ВР та статті 16 Закону N 270/96-ВР, за якого цей суд по-різному вирішив питання щодо компетенції органів місцевого самоврядування у контролі за дотриманням законодавства України про розміщення зовнішньої реклами.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у правозастосуванні судом касаційної інстанції, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із нижченаведеного.

Задовольняючи позовні вимоги Підприємства, суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, що у цьому випадку має місце не зовнішня реклама, а реклама на транспорті, розміщення якої відповідно до вимог статті 18 Закону N 270/97-ВР не потребує дозволів виконавчих органів сільських, селищних, міських рад.

Суд касаційної інстанції, розглядаючи дану справу, виходив із того, що спір між сторонами виник щодо рекламних засобів, які відносяться до зовнішньої реклами, а не до реклами на транспорті.

Залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій про протиправність оскаржуваного рішення відповідача, касаційний суд дійшов правового висновку про відсутність у виконавчого органу селищної ради повноважень щодо контролю в питаннях розміщення зовнішньої реклами, оскільки останній не входить до визначеного розділом IV Закону N 270/97-ВР переліку органів, що здійснюють контроль за дотриманням законодавства про рекламу, та виключно які, на думку суду, можуть приймати обов’язкові для виконання рішення про демонтаж рекламних засобів.

Такий висновок не можна визнати обґрунтованим, оскільки положення розділу IV Закону N 270/97-ВР регулюють контроль за дотриманням норм закону щодо вимог до реклами з огляду на її зміст, форму та відповідність законодавству про захист прав споживачів реклами, законодавству про економічну конкуренцію, будівельному законодавству тощо (стаття 26). Цей розділ регламентує також питання дисциплінарної, цивільно-правової, адміністративної та кримінальної відповідальності за порушення законодавства про рекламу (стаття 27), у тому числі і за порушення законодавства щодо розміщення реклами.

Питання ж, пов’язані із дозвільним контролем за розміщенням рекламних засобів, врегульовані іншими нормами законодавства.

Так, згідно з підпунктом 13 пункту «а» статті 30 Закону N 280/97-ВР до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать повноваження щодо надання дозволів у порядку, встановленому законодавством, на розміщення реклами.

Зазначені положення вказаного Закону кореспондуються зі статтею 16 Закону N 270/97-ВР, якою встановлено, що зовнішня реклама у населених пунктах, про яку йдеться в оскаржуваному рішенні відповідача, провадиться на підставі дозволів, що видаються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад, та в порядку, встановленому цими органами на підставі типових правил, що затверджуюся Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2003 року N 2067 затверджено Типові правила розміщення зовнішньої реклами (далі — Правила), які регулюють відносини, що виникають у зв’язку з розміщенням зовнішньої реклами у населених пунктах, та визначають порядок надання дозволів на розміщення такої реклами.

Згідно з пунктом 45 Правил контроль за їх додержанням здійснюють виконавчі органи сільських, селищних, міських рад та інші органи відповідно до законодавства, уповноважені особи яких відповідно до пункту 46 цих Правил у разі порушення порядку розповсюдження та розміщення реклами звертаються до розповсюджувача зовнішньої реклами з вимогою усунення порушень у визначений строк.

Виходячи із наведеного, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України приходить до висновку, що виконавчий комітет органу місцевого самоврядування, як орган, який надає дозвіл на розміщення зовнішньої реклами та здійснює контроль за дотриманням правил її розміщення, у межах своїх повноважень може приймати рішення про усунення порушень таких правил, зокрема і рішення про зобов’язання розповсюджувача реклами до демонтажу протягом певного строку рекламного засобу, установленого без відповідного дозволу.

Отже, висновок касаційного суду у справі, що розглядається, про протиправність оскаржуваного рішення Виконкому у зв’язку з відсутністю в останнього повноважень щодо контролю за дотриманням законодавства при розміщенні зовнішньої реклами не ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права, тому ухвала Вищого адміністративного суду України від 25 жовтня 2012 року підлягає скасуванню, а справа — направленню на новий касаційний розгляд.

Крім зазначеного, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, не вирішуючи в цьому провадженні питання правомірності висновків касаційного суду щодо віднесення ним в даному спорі рекламних засобів до зовнішньої реклами, вважає за необхідне звернути увагу цього суду при новому розгляді справи на те, що підставою для звернення з позовом до суду і предметом дослідження та висновків судів першої й апеляційної інстанцій було питання про правовий статус рекламних засобів і, як наслідок, необхідність отримання дозвільної документації на їх розміщення, а не питання про повноваження контролюючих органів.

Керуючись статтями 241 — 243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України постановила:

Заяву виконавчого комітету Масандрівської селищної ради Автономної Республіки Крим задовольнити.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 25 жовтня 2012 року скасувати, справу направити на новий касаційний розгляд.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий
В. В. Кривенко
Судді:
М. Б. Гусак

О. А. Коротких

О. В. Кривенда

В. Л. Маринченко

П. В. Панталієнко

О. Б. Прокопенко

О. О. Терлецький

Ю. Г. Тітов