2014.02.19 № 6-4ц14 ВСУ: Прецедентне рішення

ВАСВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
від 19 лютого 2014 року
ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ
у справі N 6-4ц14
Відповідно до частин першої, другої статті 364 ЦК України кожен із співвласників спільної часткової власності має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою.
При вирішенні справ про стягнення грошової компенсації вартості частки квартири, що знаходиться у спільній частковій власності, крім вказаної спеціальної норми суду слід врахувати і загальні засади цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України) щодо справедливості, добросовісності та розумності з врахуванням прав та інтересів усіх співвласників. При цьому суду слід ретельно вивчити обставини справи з метою з’ясувати, чи не зловживає позивач, який бажає виділу частки зі спільного майна шляхом отримання грошової компенсації вартості частки в майні та чи реалізація цього права не порушить прав інших осіб, які не мають змоги сплатити співвласнику грошову компенсацію вартості його частки.
Обмежуючи право позивача на грошову компенсацію вартості частки квартири, якою фактично володіють та користуються лише відповідачі, і виходячи при цьому з інтересів останніх (їх скрутного матеріального становища), суду слід перевірити можливості сплати відповідачами такої компенсації і враховувати, що правовий режим спільної часткової власності має враховувати інтереси всіх її учасників і забороняє обмеження прав одних учасників за рахунок інших.

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого — Яреми А. Г., суддів — Григор’євої Л. І., Гуменюка В. І., Лященко Н. П., Онопенка В. В., Охрімчук Л. І., Патрюка М. В., Романюка Я. М., Сеніна Ю. Л., Сімоненко В. М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про стягнення грошової компенсації вартості частки квартири, що знаходиться у спільній частковій власності, за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 листопада 2013 року, встановила:

У грудні 2012 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеною позовною заявою, посилаючись на те, що йому належить S_1 частка квартири АДРЕСА_1. Інша частка квартири належить ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4.

Оскільки виділ належної йому частки із вказаної квартири технічно неможливий, спільне користування квартирою з відповідачами також неможливе, ОСОБА_1 просив стягнути на його користь з відповідачів по 16929 грн. з кожного, а всього 50788 грн. компенсації вартості S_1 частки вказаної квартири, зазначивши в судовому рішенні про те, що право власності на S_1 частку квартири переходить в рівних частках кожному з відповідачів після повної сплати кожним із них компенсації.

Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 10 квітня 2013 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Житомирської області від 24 жовтня 2013 року вказане рішення суду першої інстанції скасовано й ухвалено нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено з інших правових підстав.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 листопада 2013 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на вказані рішення судів першої та апеляційної інстанцій.

У заяві ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 листопада 2013 року порушується питання про скасування постановленої судом ухвали й передачу справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі — ЦПК України), — неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції однієї й тієї самої норми матеріального права, а саме статті 364 Цивільного кодексу України (далі — ЦК України), що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Для прикладу наявності зазначеної підстави подання заяви про перегляд судового рішення ОСОБА_1 посилається на рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 жовтня 2013 року у справі за позовом про стягнення грошової компенсації вартості частки у спільній частковій власності.

Ухвалюючи рішення від 2 жовтня 2013 року про задоволення позову, суд касаційної інстанції, застосувавши до спірних правовідносин статтю 364 ЦК України, зазначив, що право співвласника на виділ частки зі спільного майна шляхом отримання грошової компенсації вартості частки в майні не може бути обмежене іншими співвласниками і такому праву співвласника, що виділяється, кореспондується обов’язок інших співвласників сплатити грошову компенсацію частки, розмір якої визначається з дійсної вартості майна на час розгляду судом справи. При цьому обов’язковою умовою призначення грошової компенсації є лише згода співвласника, який заявив вимоги про виділ частки, і не передбачається обов’язковість згоди інших співвласників на такий виділ та не ставиться право співвласника на виділ у залежність до згоди інших співвласників і мотивів, з яких власник має намір реалізувати своє право на виділ.

У справі, яка переглядається, суд касаційної інстанції погодився з висновками апеляційного суду про відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин положень статті 364 ЦК України та виходив із того, що виділення ОСОБА_1 S_1 частки квартири АДРЕСА_1 та встановлення порядку користування квартирою є неможливим. Грошову компенсацію відповідачі сплатити позивачу неспроможні. Припинення права власності на S_1 частку квартири позивача, за умови неможливості сплати відповідачами компенсації, призведе до порушення прав позивача. У свою чергу примушення відповідачів викупити у позивача частку квартири призведе до порушення їхніх прав, оскільки законодавством не передбачено можливості набуття права власності у примусовому порядку.

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції однієї й тієї самої норми матеріального права, а саме статті 364 ЦК України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи заявника, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.

У справі, яка переглядається, судом апеляційної інстанції, з яким погодився суд касаційної інстанції, установлено, що позивач та відповідачі є співвласниками квартири АДРЕСА_1, S_1 частка якої належить позивачу.

Виділ позивачеві S_1 частки квартири неможливий, оскільки квартира є двокімнатною, загальна площа якої 53,99 кв. м, а житлова — 30, 84 кв. м, розташована на п’ятому поверсі багатоквартирного житлового будинку.

Згідно з висновком судової будівельно-технічної експертизи від 13 вересня 2013 року ринкова вартість S_1 частки квартири станом на 12 вересня 2013 року становить 34900 грн.

Із пояснень відповідачів встановлено, що вони не проти сплатити позивачу грошову компенсацію вартості S_1 частки квартири, проте у зв’язку із скрутним матеріальним становищем позбавлені можливості її виплатити. Розмір компенсації є для них досить значним, тому сплатити ці кошти вони зможуть лише через декілька років.

У силу положень статей 21, 24, 41 Конституції України, статей 319, 358 ЦК України всі громадяни є рівними у своїх правах, усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення цих прав, в тому числі щодо захисту права спільної часткової власності.

Виходячи із цих положень, правовий режим спільної часткової власності визначається главою 26 ЦК України з урахуванням інтересів усіх її учасників. Володіння, користування та розпорядження частковою власністю здійснюється за згодою всіх співвласників, а за відсутності згоди — спір вирішується судом. Незалежно від розміру часток, співвласники при здійсненні зазначених правомочностей мають рівні права.

Відповідно до частин першої, другої статті 364 ЦК України кожен із співвласників спільної часткової власності має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою.

При вирішенні справи, яка переглядається, крім вказаної спеціальної норми суду слід було врахувати і загальні засади цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України) щодо справедливості, добросовісності та розумності з врахуванням прав та інтересів усіх співвласників. При цьому суду слід було ретельно вивчити обставини справи з метою з’ясувати, чи не зловживає позивач, який бажає виділу частки зі спільного майна шляхом отримання грошової компенсації вартості частки в майні та чи реалізація цього права не порушить прав інших осіб, які не мають змоги сплатити співвласнику грошову компенсацію вартості його частки.

Обмежуючи право позивача на грошову компенсацію вартості частки квартири, якою фактично володіють та користуються лише відповідачі, і виходячи при цьому з інтересів останніх (їх скрутного матеріального становища), суд не перевірив можливості сплати відповідачами такої компенсації і не врахував, що правовий режим спільної часткової власності має враховувати інтереси всіх її учасників і забороняє обмеження прав одних учасників за рахунок інших.

Саме до цього зводяться правові висновки, викладені судом касаційної інстанції в рішенні колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 жовтня 2013 року, яке надане ОСОБА_1 як приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції статті 364 ЦК України у подібних правовідносинах, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень.

Таким чином, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України встановила, що ухвала суду касаційної інстанції у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, — неоднакового застосування судами касаційної інстанції однієї й тієї самої норми матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, є незаконною.

За таких обставин відповідно до пункту 1 частини першої статті 355 і частин першої та другої статті 3604 ЦПК України ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 листопада 2013 року підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 3603, частинами першою та другою статті 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України постановила:

Заяву ОСОБА_1 про перегляд судового рішення задовольнити.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 листопада 2013 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий
А. Г. Ярема
Судді:
Л. І. Григор’єва
В. І. Гуменюк
Н. П. Лященко
В. В. Онопенко
Л. І. Охрімчук
М. В. Патрюк
Я. М. Романюк
Ю. Л. Сенін
В. М. Сімоненко