2013.03.19 № 21-61а13 ВСУ: Прецедентне рішення

ВАСВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
від 19 березня 2013 року
У зв’язку із наведеним послуги, які надаються суб’єктом господарювання і полягають у наданні доступу до доріжки для гри в кеглі та безпосередньо самої гри в кеглі чи боулінг, належать до послуг у сфері грального бізнесу, що підлягають обов’язковому патентуванню, а отже, на нього (суб’єкта господарювання) не поширюється дія Закону України від 19 жовтня 2000 р. N 2063-III «Про державну підтримку малого підприємництва»3 та Указу Президента України від 3 липня 1998 р. N 727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва»

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі: головуючого — Кривенка В. В., суддів — Гусака М. Б., Коротких О. А., Кривенди О. В., Маринченка В. Л., Панталієнка П. В., Прокопенка О. Б., Терлецького О. О., Тітова Ю. Г., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом фізичної особи — підприємця (далі — ФОП) ОСОБА_1 до державної податкової інспекції в Орджонікідзевському районі м. Харкова (далі — ДПІ) про визнання рішення недійсним, встановила:

У жовтні 2008 року ФОП ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив: визнати нечинним рішення ДПІ від 24 квітня 2008 року N 001182310 про застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 10502 грн. 50 коп.; визнати нечинним рішення Державної податкової адміністрації в Харківській області від 13 червня 2008 року N 572/Д/25-203 за результатами розгляду його скарги; визнати нечинним рішення Державної податкової адміністрації України від 1 вересня 2009 року N 8281/Д/25-0315 про результати розгляду його повторної скарги.

Харківський окружний адміністративний суд постановою від 1 квітня 2009 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2010 року, позовні вимоги задовольнив частково: визнав нечинним рішення ДПІ від 24 квітня 2008 року N 001182310 про застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 10502 грн. 50 коп. В іншій частині позову відмовив.

Вищий адміністративний суд України постановою від 24 жовтня 2012 року скасував рішення судів попередніх інстанцій щодо визнання нечинним рішення ДПІ від 24 квітня 2008 року N 001182310 про застосування штрафних (фінансових) санкцій та відмовив у цій частині в позові. В іншій частині рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишив без змін.

Не погоджуючись із постановою Вищого адміністративного суду України, ФОП ОСОБА_1 звернувся із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

На обґрунтування заяви додав копії ухвал Вищого адміністративного суду України від 18 листопада 2008 року, 12 січня 2010 року, 6 липня та 1 грудня 2011 року, які, на його думку, підтверджують неоднакове правозастосування.

Ухвалою від 29 січня 2013 року Вищий адміністративний суд України допустив цю справу до провадження Верховного Суду України з підстави неоднакового застосування одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, а саме: пунктів 1, 2 статті 3 та пункту 6 статті 9 Закону України від 6 липня 1995 року N 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (далі — Закон N 265/95-ВР), частин другої і третьої статті 5 Закону України від 23 березня 1996 року N 98/96-ВР «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності» (далі — Закон N 98/96-ВР) та наказу Державного комітету молодіжної політики, спорту і туризму України від 7 лютого 2001 року N 261 «Про перелік видів спорту, що визнані в Україні» (далі — наказ).

На думку колегії суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, заява про перегляд постанови касаційного суду не підлягає задоволенню з таких підстав.

У справі, яка розглядається, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що згідно зі статтею 5 Закону N 98/96-ВР використання кегельбанів відноситься до сфери грального бізнесу, а відтак суб’єкт господарювання, який надає послуги з гри у боулінг, здійснює діяльність у сфері грального бізнесу та не має права на застосування спрощеної системи оподаткування.

Водночас, зокрема, у рішеннях від 18 листопада 2008 року та 12 січня 2010 року, наданих на підтвердження неоднакового правозастосування, суд касаційної інстанції виходив із того, що за змістом пункту 2 статті 5 Закону N 98/96-ВР діяльність суб’єкта господарювання з надання послуг із організації гри в боулінг не відноситься до грального бізнесу, оскільки за результатами гри виплата виграшу у готівковій або майновій формі не здійснюється.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.

У преамбулі Закону N 98/96-ВР визначено, зокрема, порядок патентування діяльності з надання послуг у сфері грального бізнесу, що провадиться суб’єктами підприємницької діяльності.

Згідно з абзацом першим частини другої статті 5 Закону N 98/96-ВР гральний бізнес — це діяльність, пов’язана з улаштуванням казино, інших гральних місць (домів), гральних автоматів з грошовим або майновим виграшем, проведенням лотерей (крім державних) та розіграшів з видачею грошових виграшів у готівковій або майновій формі.

Частиною третьою зазначеної вище статті Закону N 98/96-ВР встановлено перелік послуг у сфері грального бізнесу, на які необхідно придбавати торговий патент, та вартість останнього. Зокрема, зазначено, що вартість патенту для використання грального автомата з грошовим або майновим виграшем становить 4200 грн. за рік, а для використання кегельбанів, що вводяться у дію за допомогою жетона, монети або без них, — 6000 грн. за кожний гральний жолоб (доріжку) за рік.

На думку колегії суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, виходячи із системного аналізу зазначеної вище норми Закону видача грошового або майнового виграшу за результатами гри як обов’язкова умова приналежності певної діяльності до сфери грального бізнесу є необхідною для діяльності, пов’язаної з улаштуванням гральних автоматів і проведенням лотерей (крім державних) та розіграшів. Видача грошового або майнового виграшу як умова для обов’язкового отримання торгового патенту для діяльності, пов’язаної з улаштуванням окремих ігрових місць, у тому числі кегельбанів, чинним на час виникнення спірних відносин законодавством не вимагалася.

Слід також зазначити, що за Великим тлумачним словником сучасної української мови (із додатками і доповненнями; Ірпінь: ВТФ «Перун», 2005 р.) «боулінг» — назва спортивних кеглів.

Водночас лексичний зміст слова «кегельбан» у цьому ж словнику розтлумачено так: дерев’яна доріжка для гри в кеглі, а також спеціальне приміщення з такою доріжкою.

На думку колегії суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, правильним є висновок касаційного суду про те, що наказ Державного комітету молодіжної політики, спорту і туризму в України від 7 лютого 2001 року N 261 «Про перелік видів спорту, що визнані в Україні», яким розмежовано такі види спорту, як боулінг та кеглі, не впливає на порядок патентування господарської діяльності, щодо якої виник спір.

У зв’язку із наведеним, послуги, які надаються суб’єктом господарювання і полягають у наданні доступу до зазначеної вище доріжки та безпосередньо самої гри в кеглі чи боулінг, належать до послуг у сфері грального бізнесу, що підлягають обов’язковому патентуванню, а відтак на ФОП ОСОБА_1 не поширюється дія Закону України від 19 жовтня 2000 року N 2063-III «Про державну підтримку малого підприємництва» та Указу Президента України від 3 липня 1998 року N 727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва».

Ураховуючи наведене та керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України постановила:

У задоволенні заяви фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий
В. В. Кривенко
Судді:
М. Б. Гусак
О. В. Кривенда

О. А. Коротких

В. Л. Маринченко

П. В. Панталієнко

О. Б. Прокопенко

О. О. Терлецький

Ю. Г. Тітов