2013.11.20 № 6-129цс13 ВСУ: Прецедентне рішення

ВАСПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ
20 листопада 2013 року  м. Київ
ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ,
яка висловлена Верховним Судом України
в постанові від 20 листопада 2013 року
(справа № 6-129 цс 13)
 
За змістом статті 1060 та частини другої статті 1228 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку, право на який входить до складу спадщини незалежно від способу розпорядження ним.
Згідно із частиною другою статі 608 ЦК України зобов’язання не припиняється зі смертю кредитора, оскільки воно не є нерозривно пов’язаним з особою останнього. У такому разі права й обов’язки (спадщина) фізичної особи (вкладника), яка померла, переходять до інших осіб — спадкоємців.
Отже, зобов’язання банку виплачувати проценти за договором вкладу не припиняється зі смертю вкладника, входить до складу спадщини та триває до дня, який передує дню повернення коштів спадкоємцям.
 
        

 Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

 головуючого

Яреми А.Г.,

 

суддів: Григор’євої Л.І., Патрюка М.В.,
  Гуменюка В.І., Романюка Я.М.,

 

Лященко Н.П., Сеніна Ю.Л.,-

 

Охрімчук Л.І.,  

за участі представника ОСОБА_1 ОСОБА_2,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про стягнення процентів за договором банківського вкладу за заявою ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 листопада 2012 року,

в с т а н о в и л а :

У березні 2012 року ОСОБА_1 звернулась до суду із зазначеним позовом, мотивуючи свої позовні вимоги тим, що 25 квітня 2008 року між її двоюрідним братом, ОСОБА_3, і закритим акціонерним товариством «ПриватБанк», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі – ПАТ КБ «ПриватБанк»), було укладено договір банківського вкладу «Стандарт» на суму 50 тис. грн із процентною ставкою     16,5 % річних на строк 12 місяців. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер. На час смерті останнього вказаний договір був пролонгований.

Посилаючись на те, що згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_3 вона успадкувала грошовий вклад із процентами та компенсаційними виплатами за вказаним вище договором, ОСОБА_1 просила стягнути з відповідача нараховані, але не виплачені проценти за ним у розмірі                17 875 грн.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 10 серпня                 2012 року позов ОСОБА_1 задоволено частково: стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на її користь 17 675 грн 34 коп. процентів за договором банківського вкладу, у решті позовних вимог відмовлено.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 10 жовтня 2012 року вказане рішення місцевого суду скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 листопада 2012 року у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на вищевказане рішення апеляційного суду відмовлено.

У жовтні 2013 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду України через Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ заяву про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 листопада 2012 року.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від             21 жовтня 2013 року допущено до провадження Верховного Суду України цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про стягнення процентів за договором банківського вкладу для перегляду ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від                 8 листопада 2012 року.

У заяві ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 листопада 2012 року порушується питання про скасування постановленої судом касаційної інстанції ухвали та прийняття нового рішення, яким рішення суду першої інстанції слід залишити в силі, з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті                355 ЦПК України, – неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме статей 608, 1228 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Для прикладу наявності неоднакового застосування судом касаційної інстанції вищезазначених норм матеріального права ОСОБА_1 посилається на ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 серпня 2012 року та ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 квітня 2012 року, від 15 травня 2013 року та від 25 вересня 2013 року.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2, дослідивши матеріали справи та доводи заявниці, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав:

1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах;

2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом.

Відповідно до змісту статті 360-4 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд справи Верховним Судом України і скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті                  355 ЦПК України, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.

Судами встановлено, що 25 квітня 2008 року між ОСОБА_3 і ПАТ КБ «ПриватБанк» було укладено договір депозитного вкладу                                                 НОМЕР_1 на суму 50 тис. грн із процентною ставкою 16,5 % річних на строк до 25 квітня 2009 року. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер. Станом на 21 серпня 2009 року вказаний вклад був пролонгований згідно з умовами пункту 6 договору й складав 52 520 грн 55 коп. Після смерті ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 11 серпня 2011 року ОСОБА_1 успадкувала належне йому майно, а саме грошовий вклад із відповідними процентами та нарахованою компенсацією, що зберігався в Шулявському відділенні Київського ГРУ ПАТ КБ «ПриватБанк» на рахунку НОМЕР_2, у розмірі 51 095 грн 89 коп., і фактично отримала суму вкладу й нараховані проценти лише до дня смерті вкладника, а не до дня фактичного повернення коштів.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, суд апеляційної інстанції, з рішенням якого погодився й касаційний суд, виходив із того, що смерть вкладника в зобов’язальному правовідношенні тягне не заміну сторони за договором банківського вкладу, укладеним між спадкодавцем і відповідачем, та продовження їх виконання з нарахуванням процентів, а лише перехід до позивача права вимоги в тому обсязі, який мав спадкодавець на час смерті, у тому числі й у частині процентів, нарахованих до настання смерті.

Заявниця зазначає, що суд касаційної інстанції під час розгляду аналогічних справ за подібних предмета спору, підстав позову, змісту позовних вимог, установлених судом фактичних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов неоднакових правових висновків, які покладені в основу цих судових рішень.

Для прикладу ОСОБА_1 надає зазначені вище ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у справах за позовами фізичних осіб до Банку про стягнення процентів за договорами банківських вкладів у порядку спадкування у зв’язку з настанням смерті вкладника. Вирішуючи спори у цих справах, суд виходив із того, що зобов’язання банку виплачувати проценти на суму вкладу не пов’язане з особою вкладника та внаслідок його смерті не припиняється, оскільки до спадкоємців переходить право на вклад у банку та проценти, нараховані на суму вкладу до дня фактичного повернення коштів.

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме статті 608 та статті 1228 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вказаних норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Статтею 2 Закону України від 7 грудня 2000 року № 2121-ІІІ «Про банки і банківську діяльність» установлено, що вклад (депозит) – це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.

Відповідно до частини першої статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов’язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 512 ЦК України самостійною підставою заміни кредитора в зобов’язанні є правонаступництво.

Відповідно до частини другої статті 608 ЦК України зобов’язання припиняється смертю кредитора, якщо воно є нерозривно пов’язаним з особою кредитора. Проте у зобов’язаннях, не пов’язаних з особою кредитора, смерть не призводить до припинення зобов’язань, а відбувається перехід прав і обов’язків від фізичної особи, яка померла, до інших осіб – спадкоємців.

Згідно зі статтею 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов’язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).

Статтею 1228 ЦК України встановлено право вкладника розпорядитися правом на вклад у банку (фінансовій установі) на випадок своєї смерті, склавши заповіт або зробивши відповідне розпорядження банку (фінансовій установі).

Право на вклад входить до складу спадщини незалежно від способу розпорядження ним (частина друга статті 1228 ЦК України).

Відповідно до вимог статті 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).

Згідно із частиною п’ятою статті 1061 ЦК України проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунку вкладника з інших підстав.

Оскільки сторонами спірного договору банківського вкладу є банк (боржник) і вкладник (кредитор), а зобов’язання банку виплачувати проценти на суму вкладу не є нерозривно пов’язаним з особою вкладника, то таке зобов’язання відповідача не припиняється внаслідок смерті вкладника, входить до складу спадщини та триває до моменту фактичного повернення коштів спадкоємцям.

Саме до цього зводяться правові висновки, що висловлені Судовою палатою у цивільних справах Верховного Суду України в постановах від 4 вересня                      2013 року та від 18 вересня 2013 року, які згідно зі статтею 360-7 ЦПК України є обов’язковими для судів, що зобов’язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

Отже, за однакових фактичних обставин судом касаційної інстанції неоднаково застосовано одні й ті самі норми матеріального права, а саме: частину другу статті 608 та частину другу статті 1228 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах і відповідно до пункту 1 частини першої статті 355 та частини першої статті 360-4 ЦПК України є підставою для скасування ухвали суду касаційної інстанції.

Ураховуючи викладене, ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 листопада 2012 року не може залишатися в силі, а підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Керуючись статтями 355, 360-3, 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

 п о с т а н о в и л а :

Заяву ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від                 8 листопада 2012 року задовольнити.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 листопада 2012 року скасувати, справу передати на новий касаційний розгляд до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України.

Головуючий                              А.Г. Ярема

 Судді:            Л.І. Григор’єва

 

           В.І. Гуменюк

 

           Л.І. Охрімчук

 

            Н.П. Лященко        М.В. Патрюк

 

        Я.М. Романюк

 

         Ю.Л. Сенін