2013.11.20 № 6-122цс13 ВСУ: Прецедентне рішення

ВАСП О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ
ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ
висловлена Верховним Судом України
в постанові від 20 листопада 2013 року
(справа № 6-122 цс 13)
 Виходячи зі змісту статей 512, 514 ЦК України, ст. 378 ЦПК України, ст. 8 Закону України «Про виконавче провадження» заміна кредитора у зобов’язанні можлива з підстав відступлення вимоги (цесія), правонаступництва (смерть фізичної особи, припинення юридичної особи) тощо й до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов’язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, у тому числі бути стороною виконавчого провадження шляхом подання ним та розгляду судом заяви про заміну стягувача.
 

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України у складі:

 

головуючого Яреми А.Г.,    
суддів: Григор’євої Л.І., Охрімчук Л.І., Сеніна Ю.Л.,
  Гуменюка В.І., Патрюка М.В.,  
  Лященко Н.П.,  Романюка Я.М.,  

за участі: представника ОСОБА_1ОСОБА_2,

 

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за заявою публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» про заміну сторони виконавчого провадження у справі за позовом публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 червня 2013 року,

 

в с т а н о в и л а:

Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 28 квітня 2011 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 7 вересня 2011 року, було задоволено позовну заяву публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» (далі – ПАТ «УкрСиббанк») до ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про солідарне стягнення заборгованості за договором про надання споживчого кредиту, та стягнуто з ОСОБА_1 і ОСОБА_3 на користь ПАТ «УкрСиббанк» солідарно заборгованість за кредитом у сумі 1 791 374 грн 29 коп. та судові витрати – по 910 грн із кожного.

18 жовтня 2011 року Автозаводським районним судом м. Кременчука Полтавської області було видано виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_1 і ОСОБА_3 на користь ПАТ «УкрСиббанк» 1 791 374 грн 29 коп. заборгованості і 910 грн судових витрат з кожного. Постановою державного виконавця Автозаводського відділу державної виконавчої служби Кременчуцького міського управління юстиції від 23 листопада 2011 року відкрито виконавче провадження за вказаним виконавчим листом.

У січні 2013 року публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (далі – ПАТ «Дельта Банк») звернулось із заявою про заміну сторони виконавчого провадження, а саме стягувача за виконавчим листом НОМЕР_1 від 18 жовтня 2011 року — ПАТ «УкрСиббанк» — замінити на ПАТ «Дельта Банк».

Представник банку посилався на те, що у зв’язку з укладенням 8 грудня 2011 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ПАТ «Дельта Банк» договору купівлі-продажу прав вимоги за кредитами ПАТ «Дельта Банк» отримало право грошової вимоги відносно осіб, які були боржниками ПАТ «УкрСиббанк», у тому числі ОСОБА_1.

Згідно із договором купівлі-продажу прав вимоги за кредитами від 8 грудня 2011 року, укладеним між продавцем – ПАТ «УкрСиббанк» — і покупцем – ПАТ «Дельта Банк», актом приймання-передачі документації від 2 квітня 2012 року відбулась передача права вимоги кредитора за вказаними борговими зобов’язаннями ОСОБА_1 від ПАТ «УкрСиббанк» до ПАТ «Дельта Банк».

Ухвалою Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 30 січня 2013 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 15 травня 2013 року, постановлено замінити сторону виконавчого провадження у справі за позовом ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором про надання споживчого кредиту, а саме стягувача за виконавчим листом НОМЕР_1 від 18 жовтня 2011 року — ПАТ «УкрСиббанк» — замінено на ПАТ «Дельта Банк».

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 червня 2013 року відмовлено ОСОБА_1 у відкритті касаційного провадження на підставі пункту 5 частини четвертої статті 328 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України).

У серпні 2013 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду України через Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ заяву про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 червня 2013 року.

У заяві ОСОБА_1 про перегляд судових рішень порушується питання про скасування ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 червня 2013 року з підстав, передбачених пунктом 1 частини 1 статті 355 ЦПК України, — неоднакового застосування судом (судами) касаційних інстанцій одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме: статей 512, 514, 515 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), частини першої статті 378 ЦПК України та частини п’ятої статті 8 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХIV «Про виконавче провадження» (далі – Закон України «Про виконавче провадження»).

Для прикладу наявності зазначених підстав подання заяви про перегляд судових рішень ОСОБА_1 посилається на: ухвалу колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 18 лютого 2009 року; ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 грудня 2012 року, від 30 січня 2013 року, від 17 червня 2013 року та від 3 липня 2013 року; ухвали суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 грудня 2011 року, від 21 травня 2013 року та від 27 травня 2013 року.

Заслухавши суддю-доповідача, представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2, дослідивши матеріали справи та доводи заяви, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заява про перегляд судового рішення не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно зі статтею 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Відповідно до змісту статті 360-4 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд справи Верховним Судом України і скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої ст. 355 ЦПК України, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.

Задовольняючи заяву про заміну сторони виконавчого провадження, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися й суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із того, що правонаступництвом у виконавчому проваджені є заміна кредитора з переходом до нього права вимоги до боржника, у тому числі й за договором цесії, і що такий кредитор у силу частини п’ятої статті 8 Закону України «Про виконавче провадження» має право звернутися про заміну сторони виконавчого провадження.

Заявник зазначає, що суд касаційної інстанції під час розгляду аналогічних справ і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов неоднакових правових висновків із питань можливості правонаступництва в зобов’язанні на стадії виконання судового рішення та права нового кредитора на звернення про заміну сторони виконавчого провадження, надавши ряд судових рішень з цих питань.

Аналіз наданих для порівняння неоднакового застосування норм матеріального права судових рішень свідчить про те, що ухвала колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 18 лютого 2009 року та ухвала судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 травня 2013 року не можуть бути підставою такого порівняння, оскільки першою з них касаційний суд скасував судові рішення й передав справу на новий розгляд із підстав неповноти з’ясування обставин справи та визначення юрисдикції, а другою — лише відкрито касаційне провадження.

21 травня 2013 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, відмовляючи у відкритті касаційного провадження, погодився з висновками суду апеляційної інстанції про те, що передання кредитором своїх прав іншій особі за договором відступлення права вимоги (цесії) не є правонаступництвом.

Такі самі висновки зроблено й у судових рішеннях касаційного суду від 20 грудня 2011 року, від 19 грудня 2012 року, від 30 січня 2013 року та від 17 червня 2013 року.

В ухвалах від 20 грудня 2011 року та від 3 липня 2013 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважав, що заявником про заміну сторони у виконавчому проваджені може бути тільки державний виконавець і сторона виконавчого провадження, а не особа, до якої перейшло від кредитора право вимоги.

Отже, доводи заяви та надані на підтвердження неоднакового застосування норм матеріального права рішення судів касаційної інстанції свідчать про наявність неоднакового застосування судами статей 512, 514, 515 ЦК України, частини першої статті 378 ЦПК України та частини п’ятої статті 8 Закону України «Про виконавче провадження».

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, які призвели до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Підставами виникнення цивільних прав і обов’язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частина друга стаття 11 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов’язанні (крім випадків, передбачених статтею 515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі статтею 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов’язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з вимогами чинного законодавства заміна осіб в окремих зобов’язаннях через волевиявлення сторін (відступлення права вимоги) є різновидом правонаступництва та можливе на будь-якій стадії процесу.

За змістом статті 512 ЦК України, статті 378 ЦПК України та статті 8 Закону України «Про виконавче провадження» у разі вибуття кредитора в зобов’язанні він замінюється правонаступником.

Виходячи із цих норм, зокрема, пунктами 1, 2  частини першої статті 512 ЦК України, у разі передання кредитором своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) чи правонаступництва (припинення юридичної особи шляхом злиття, приєднання поділу, перетворення або ліквідації, спадкування) на стадії виконання судового рішення відбувається вибуття кредитора.

Така заміна кредитора відбувається поза межами виконавчого провадження у разі смерті кредитора, припинення юридичної особи чи відступлення права вимоги.

У зв’язку з такою заміною кредитора відбувається вибуття цієї особи з виконавчого провадження, у зв’язку із чим припиняється її статус сторони виконавчого провадження і її заміна належним кредитором проводиться відповідно до частини п’ятої статті 8 Закону України «Про виконавче провадження», статті 378 ЦПК України за заявою заінтересованої сторони зобов’язання, якою є правонаступник, що отримав від попереднього кредитора всі права та обов’язки в зобов’язанні, у тому числі й право бути стороною виконавчого провадження.

За таких обставин звернення правонаступника кредитора із заявою про надання йому статусу сторони виконавчого провадження відповідає змісту статей 512, 514 ЦК України та статті 8 Закону України «Про виконавче провадження».

Таким чином, суд касаційної інстанції у справі, яка переглядається, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, обґрунтовано виходив із того, що передання кредитором своїх прав іншій особі за договором відступлення права вимоги (договір цесії) є правонаступництвом і такий правонаступник кредитора має право звертатись до суду із заявою про заміну сторони виконавчого провадження з наданням йому статусу сторони виконавчого провадження.

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що суд касаційної інстанції, ухвалюючи судове рішення у справі, яка переглядається, правильно застосував норми матеріального права: статті 512, 514 ЦК України та частини п’ятої статті 8 Закону України «Про виконавче провадження», тому передбачені пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України підстави для перегляду судового рішення відсутні.

Відповідно до статті 360-5 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

         Керуючись статтями 355, 360-3, 360-5 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

 

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 червня 2013 року відмовити.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий А.Г. Ярема

 Судді:Л.І. Григор’єва

  В.І. Гуменюк

  Н.П. Лященко

  Л.І. Охрімчук

  М.В. Патрюк

  Ю.Л. Сенін

  Я.М. Романюк