2013.11.20 № 6-126цс13 ВСУ: Прецедентне рішення

ВАСП О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ
20 листопада 2013 року   м. Київ
Правова позиція:
Пункт 7 частини 11 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», яким кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув, у системному зв’язку з самою частиною 11 статті 11 зазначеного Закону стосується позасудового порядку повернення споживчого кредиту і спрямований на те, щоб встановити судовий контроль за вирішенням таких вимог кредитодавця з метою захисту прав споживача як слабшої сторони договору споживчого кредиту.

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України у складі:

Головуючого Яреми А.Г.
Суддів: Патрюка М.В., Лященко Н.П., Сеніна Ю.Л.,
Григор’євої Л.І., Охрімчук Л.І.,
Гуменюка В.І., Романюка Я.М.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом кредитної спілки  «Аккорд» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 червня 2013 року,

в с т а н о в и л а :

У жовтні 2012 року кредитна спілка «Аккорд» (далі – КС «Аккорд») звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Вимоги позову мотивовані тим, що між КС «Акорд» та ОСОБА_1 15 березня 2006 року було укладено кредитний договір, за умовами якого остання отримала кредит у сумі 1 678 грн. із зобов’язанням щомісячного повернення частини кредиту та процентів за користування ним відповідно до графіку платежу. Посилаючись на те, що відповідачка своїх зобов’язань по поверненню кредиту не виконала, позивач просив стягнути з ОСОБА_1 1 678 грн. заборгованості за кредитом, 4 622 грн. 49 коп. процентів за користування ним, 5 796 грн. 08 коп. інфляційних втрат та 3 % річних у розмірі 806 грн. 14 коп.

 Рішенням Феодосійського міського суду Автономної Республіки Крим   від 13 грудня 2012 року в позові відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 20 лютого 2013 року, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 червня 2013 року, рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено.

У заяві про перегляд Верховним Судом України судового рішення суду касаційної інстанції ОСОБА_1 просить скасувати судове рішення касаційного суду й ухвалити нове рішення про відмову в позові, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції ст. 257 ЦК України та п. 7 ч. 11 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Зокрема, заявниця вказує, що на відміну від судових рішень в інших подібних справах касаційний суд у справі щодо неї поновив пропущений кредитодавцем строк позовної давності, хоча кредит вона брала на споживчі потреби і по закінченні строку давності вимагати його повернення законом заборонено.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява задоволенню не підлягає.

На підставі ст. 360-4 ЦПК України Верховний Суд України скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, якщо установить, що воно є незаконним.

Судом установлено, що 15 березня 2006 року ОСОБА_1 уклала з КС «Аккорд» кредитний договір, за яким отримала кредит у сумі 1 678 грн. на придбання мобільного телефону.

Згідно з п. 23 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» кошти, які надані кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції є споживчим кредитом. Таким чином, ОСОБА_1 отримала споживчий кредит.

За умовами договору споживчого кредиту ОСОБА_1 зобов’язалася повернути кредит та проценти за користування ним щомісячними платежами згідно з обумовленим в договорі графіком. Останній такий платіж вона повинна була здійснити 10 березня 2007 року.

Також судом установлено, що з позовом до суду про стягнення з     ОСОБА_1 сум неповернутого кредиту та процентів за користування ним КС «Аккорд» звернулася в жовтні 2012 року.

 Ухвалюючи рішення про стягнення з ОСОБА_1 суми неповернутого кредиту та процентів за користування ним апеляційний суд, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, виходив із доведеності невиконання відповідачкою своїх зобов’язань за кредитним договором та поважності причин пропуску позивачем позовної давності.

Разом з тим в судових рішеннях від 13 лютого, 3 квітня та 22 травня            2013 року, на які як на приклади неоднакового застосування судом касаційної інстанції ст. 257 ЦК України та п. 7 ч. 11 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» посилається у своїй заяві ОСОБА_1, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ вказував, що у спорах щодо споживчого кредитування кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув. Позовна давність за позовом про повернення споживчого кредиту застосовується судом незалежно від наявності заяви сторони у спорі.

Отже, судом касаційної інстанції допущено неоднакове застосування       ст. 257 ЦК України та п. 7 ч. 11 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у справах з подібних правовідносин.

Усуваючи розбіжності у застосуванні зазначених норм матеріального права, Верховний Суд України виходить з такого.

Статтею 257 ЦК України встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки.

Згідно з ч. 1 ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Сплив позовної давності є підставою для відмови в позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України). Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (ч. 5 ст. 267 ЦК України).

ЦК України не передбачає заборони пред’явлення окремих вимог у зв’язку з пропущенням позовної давності.

Пункт 7 ч. 11 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», яким кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув, у системному зв’язку з самою ч. 11 ст. 11 зазначеного Закону стосується позасудового порядку повернення споживчого кредиту і спрямований на те, щоб встановити судовий контроль за вирішенням таких вимог кредитодавця з метою захисту прав споживача як слабшої сторони договору споживчого кредиту.

Таким чином у справі, рішення в якій переглядається, касаційним судом правильно застосовано ст. 257 ЦК України та п. 7 ч. 11 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», що відповідно до ч. 1 ст. 360-5 ЦПК України є підставою для відмови у задоволенні заяви.

 Керуючись п. 1 ст. 355, п. 2 ч. 1 ст. 360-3, ч. 1 ст. 360-5 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

У задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовити.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п. 2 ч. 1 ст. 355 ЦПК України.

Головуючий   А.Г. Ярема

 

 Судді М.В. Патрюк

   Л.І. Григорєва

   В.І. Гуменюк

 Н.П. Лященко   Л.І. Охрімчук

 

Я.М. Романюк

 

Ю.Л. Сенін