2013.09.25 № 6-97цс13 ВСУ: Прецедентне рішення

ВАСВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
від 25 вересня 2013 року
ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ,
висловлена Верховним Судом України в постанові від 25 вересня 2013 року
(справа № 6-97цс13)
За змістом частини першої статті 559 Цивільного кодексу України до припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов’язання, здійснені без згоди поручителя, які призвели до збільшення обсягу відповідальності останнього, зокрема: підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки; встановлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення тощо.
У зобов’язаннях, в яких беруть участь поручителі, збільшення кредитної процентної ставки навіть за згодою банку та боржника, але без згоди поручителя або відповідної умови в договорі поруки, не дає підстав для покладення на останнього відповідальності за невиконання або неналежне виконання позичальником своїх зобов’язань перед банком і тягне припинення поруки.

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого — Яреми А. Г., суддів — Гуменюка В. І., Охрімчук Л. І., Романюка Я. М., Лященко Н. П., Патрюка М. В., Сеніна Ю. Л. (за участю представника публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» — ОСОБА_1), розглянувши в судовому засіданні заяву ОСОБА_2 про перегляд ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 травня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит», ОСОБА_3 про визнання договору поруки припиненим, встановила:

У листопаді 2012 року ОСОБА_2 звернулась до Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області з позовом до публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» (далі — ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит»), ОСОБА_3 про визнання договору поруки припиненим.

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що 31 травня 2006 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Банк «Фінанси та Кредит» (з 2007 року — відкрите акціонерне товариство «Банк «Фінанси та кредит», а з 2009 року — ПАТ «Банк «Фінанси та кредит») і ОСОБА_3 було укладено кредитний договір НОМЕР_1, відповідно до умов якого останній надано грошові кошти в сумі 60 тис. доларів США зі сплатою процентів у розмірі 11,5 % річних, щомісячної комісійної винагороди в розмірі 0,2 % та строком остаточного повернення кредиту не пізніше 31 травня 2021 року включно. З метою забезпечення виконання кредитного зобов’язання між нею та відповідачами було укладено договір поруки від 31 травня 2006 року НОМЕР_2. 18 вересня 2008 року між ОСОБА_3 і ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» укладено додаткову угоду НОМЕР_3 до кредитного договору НОМЕР_1, відповідно до умов якої було збільшено процентну ставку до 13,6 % річних.

Посилаючись на те, що вказану додаткову угоду укладено без її згоди на продовження договору поруки на нових умовах, пов’язаних зі збільшенням відповідальності поручителя, ОСОБА_2 просила визнати вищезазначений договір поруки припиненим з 18 вересня 2008 року на підставі вимог статті 559 Цивільного кодексу України (далі — ЦК України).

Рішенням Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 5 березня 2013 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено. Визнано договір поруки від 31 травня 2006 року НОМЕР_2, укладений між ПАТ «Банк «Фінанси та кредит», ОСОБА_2 і ОСОБА_3, таким, що припинив свою дію з 18 вересня 2008 року. Вирішено питання про судові витрати.

Рішенням апеляційного суду Донецької області від 22 квітня 2013 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 травня 2013 року відмовлено у відкритті касаційного провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення апеляційного суду Донецької області від 22 квітня 2013 року.

У липні 2013 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду України через Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ заяву про перегляд ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 травня 2013 року.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 липня 2013 року допущено до провадження Верховного Суду України цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», ОСОБА_3 про визнання договору поруки припиненим для перегляду ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 травня 2013 року.

Ухвалами судді Верховного Суду України від 2 серпня 2013 року відкрито провадження у справі, витребувано матеріали справи за вищезазначеним позовом та здійснено підготовчі дії відповідно до пункту 1 частини другої статті 3601 Цивільного процесуального кодексу України (далі — ЦПК України).

У заяві про перегляд судового рішення Верховним Судом України ОСОБА_2 порушує питання про скасування ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 травня 2013 року та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог із підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, — неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї й тієї самої норми матеріального права, а саме частини першої статті 559 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Для прикладу наявності неоднакового застосування судом касаційної інстанції вищезазначеної норми матеріального права ОСОБА_2 посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України від 12 липня 2011 року, 22 та 28 березня, 4 квітня, 30 травня 2012 року та рішення цього самого суду від 13 лютого 2013 року.

Заслухавши суддю-доповідача, представника ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» — ОСОБА_1, дослідивши доводи заяви, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд судового рішення підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що 31 травня 2006 року між ОСОБА_3 (позичальник) і ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» (кредитор) укладено кредитний договір НОМЕР_1, відповідно до умов якого останній надано грошові кошти в сумі 60 тис. доларів США зі сплатою процентів у розмірі 11,5 % річних та строком остаточного повернення кредиту не пізніше 31 травня 2021 року включно (а. с. 3 — 5).

З метою забезпечення виконання позичальником своїх зобов’язань за кредитним договором між ОСОБА_2 (поручитель), ОСОБА_3 і ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» було укладено договір поруки від 31 травня 2006 року НОМЕР_2 (а. с. 8 — 9).

За змістом пункту 4.4 зазначеного вище договору внесення змін і доповнень у кредитний договір, унаслідок яких збільшується обсяг відповідальності поручителя, не допускається без узгодження з ним.

18 вересня 2008 року між ОСОБА_3 і ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» укладено додаткову угоду НОМЕР_3 до кредитного договору від 31 травня 2006 року НОМЕР_1, відповідно до умов якої між сторонами досягнуто домовленості про збільшення процентної ставки за користування кредитними коштами до 13,6 % річних (а. с. 16).

Згода ОСОБА_2 на внесення зазначених змін і доповнень до основного договору отримана не була, це питання з поручителем не узгоджувалось.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, виходив із того, що укладена 18 вересня 2008 року між ОСОБА_3 і ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» угода, якою збільшена процентна ставка за користування кредитом, призвела до збільшення розміру відповідальності поручителя, який своєї згоди на зміну зобов’язання не давав, що відповідно до вимог частини першої статті 559 ЦК України є підставою для визнання договору поруки припиненим.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції й відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2, апеляційний суд, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, указував на те, що суд не звернув уваги на положення укладеного між позивачкою й відповідачами договору поруки, за змістом яких поручитель зобов’язується відповідати перед кредитором у повному обсязі за повне та своєчасне виконання позичальником своїх зобов’язань за кредитним договором НОМЕР_1, у тому числі зі сплати процентів за користування кредитними коштами, про можливість зміни розміру яких ОСОБА_2 було відомо на підставі підпунктів 1.1 та 1.3 пункту 1 і підпункту 2.2 пункту 2 договору поруки.

Разом із тим у наданих як приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 липня 2011 року, 28 березня, 4 квітня, 30 травня 2012 року та рішенні цього суду від 13 лютого 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах дійшла протилежного висновку про те, що в зобов’язаннях, в яких беруть участь поручителі, збільшення процентної ставки за користування кредитними коштами навіть за наявності згоди на це банку та боржника, але без згоди поручителя або відповідної умови в договорі поруки не дає підстав покладення на останнього відповідальності за невиконання або неналежне виконання позичальником своїх зобов’язань перед кредитором.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні касаційним судом однієї й тієї самої норми матеріального права, а саме частини першої статті 559 ЦК України, Верховний Суд України виходить із такого.

Згідно із частиною першою статті 553, частиною першою статті 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов’язання боржником. У разі порушення боржником зобов’язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

За змістом указаних норм матеріального права поручитель, хоча й пов’язаний із боржником певними зобов’язальними відносинами, є самостійним суб’єктом у відносинах із кредитором. Поручитель, зокрема, має право висувати заперечення проти кредитора і в тому разі, коли боржник від них відмовився або визнав свій борг (частина друга статті 555 цього Кодексу).

За положеннями частини першої статті 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов’язання, а також у разі зміни зобов’язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

До припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов’язання без згоди поручителя, які призвели до збільшення обсягу відповідальності останнього. Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов’язання виникає в разі: підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки; встановлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення тощо.

Таким чином, у зобов’язаннях, в яких беруть участь поручителі, збільшення кредитної процентної ставки навіть за згодою банку та боржника, але без згоди поручителя або відповідної умови в договорі поруки не дає підстав покладення на останнього відповідальності за невиконання або неналежне виконання позичальником своїх зобов’язань перед банком.

Ураховуючи викладене, висновок судів про достатність попередньої згоди поручителя на зміну умов основного договору (підпункти 1.1 та 1.3 пункту 1, підпункт 2.2 пункту 2 договору поруки) є безпідставним, оскільки підпунктом 4.4 пункту 4 спірного договору чітко визначена необхідність узгодження з поручителем змін та доповнень до кредитного договору, унаслідок яких збільшується відповідальність останнього. Порушення цих умов відповідно до частини першої статті 559 ЦК України тягне припинення поруки.

За таких обставин у справі, яка переглядається, має місце неоднакове й неправильне застосування судом касаційної інстанцій положень частини першої статті 559 ЦК України, тому на підставі пункту 1 статті 355, частин першої та другої статті 3604 ЦПК України ухвала судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 травня 2013 року підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Керуючись статтями 355, 3603, 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України постановила:

Заяву ОСОБА_2 про перегляд ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 травня 2013 року задовольнити частково.

Ухвалу судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 травня 2013 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий:
А. Г. Ярема
Судді:
В. І. Гуменюк
Н. П. Лященко
Л. І. Охрімчук
М. В. Патрюк
Я. М. Романюк
Ю. Л. Сенін