2013.02.26 № 21-34а13 ВСУ: Прецедентне рішення

ВАСВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
від 26 лютого 2013 року
Нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій з усіх видів заборгованості за зобов’язаннями, строк виконання яких настав після порушення справи про банкрутство та введення мораторію, припиняється згідно з ч. 1 ст. 23 Закону України від 14 травня 1992 р. N 2343-XII «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) лише з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі: головуючого — Кривенка В. В., суддів — Гусака М. Б., Коротких О. А., Кривенди О. В., Маринченка В. Л., Панталієнка П. В., Прокопенка О. Б., Терлецького О. О., Тітова Ю. Г., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом Долинського виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства (далі — виробниче управління) до управління Пенсійного фонду України в Долинському районі Івано-Франківської області (далі — управління ПФУ, ПФУ відповідно) про скасування рішень, встановила:

У березні 2011 року виробниче управління звернулося до суду з позовом, у якому просило на підставі абзацу четвертого частини четвертої статті 12 Закону України від 14 травня 1992 року N 2343-XII «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі — Закон N 2343-XII) скасувати рішення управління ПФУ від 10 грудня 2010 року, 24 та 31 січня 2011 року (NN 2870, 2997 та 3056 відповідно) про застосування штрафних санкцій і нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхових внесків, у тому числі донарахованих страхувальниками або органами ПФУ (далі — рішення управління ПФУ), у зв’язку з тим, що господарський суд Івано-Франківської області 22 жовтня 2010 року порушив справу про банкрутство виробничого управління та ввів мораторій на задоволення вимог кредиторів боржника до закінчення провадження у справі.

Івано-Франківський окружний адміністративний суд постановою від 21 березня 2011 року, залишеною без змін ухвалами Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 липня 2011 року та Вищого адміністративного суду України від 7 лютого 2012 року, позов задовольнив: скасував рішення управління ПФУ. Задовольняючи позов, суд виходив із того, що штраф, пеня та інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов’язань зі сплати страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, що застосовуються до їх платника за порушення законодавства, не нараховуються, оскільки абзацом четвертим частини четвертої статті 12 Закону N 2343-XII визначено конкретний проміжок часу, який відповідає строку дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, зокрема поширюється на факти невиконання чи неналежного виконання грошових зобов’язань щодо сплати страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування.

У заяві про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 7 лютого 2012 року з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, управління ПФУ просить ухвалу суду касаційної інстанції скасувати.

На обґрунтування мотивів перегляду судового рішення управління ПФУ послалося на неоднакове застосування судом касаційної інстанції частини четвертої статті 12 Закону N 2343-XII, а також додало копії ухвал Вищого адміністративного суду України від 11 жовтня і 8 листопада 2012 року (справи NN К/9991/30581/12, К/9991/56128/12 відповідно), які, на думку заявника, підтверджують неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах. Зі змісту рішень, наданих для порівняння, вбачається, що касаційний суд у подібних правовідносинах зайняв таку позицію: частиною шостою статті 20 Закону України від 9 липня 2003 року N 1058-IV «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» (далі — Закон N 1058-IV) граничною датою сплати грошових зобов’язань перед ПФУ є дата, яка наставала після дати введення мораторію, а тому його введення господарським судом не зупиняло виконання боржником зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), термін виконання яких спливав після введення мораторію, у зв’язку з чим заходи, спрямовані на їх забезпечення, не припинялися також.

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що заява управління ПФУ про перегляд оскаржуваного рішення Вищого адміністративного суду України підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статей 1, 12 Закону N 2343-XII мораторій на задоволення вимог кредиторів — це зупинення виконання боржником грошових зобов’язань і зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, а також припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов’язань та зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), застосованих до прийняття рішення та введення мораторію. Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов’язань та зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів).

Наведені норми регулюють правовідносини, які виникли між боржником і кредиторами у зв’язку з неспроможністю боржника виконати після настання встановленого строку існуючі зобов’язання, і спрямовані на відновлення платоспроможності боржника або його ліквідацію з метою здійснення заходів щодо задоволення визнаних судом вимог кредиторів.

З порушенням провадження у справі про банкрутство не пов’язується завершення підприємницької діяльності боржника, він має право укладати угоди, у нього можуть виникати нові зобов’язання.

Виходячи з наведеного можна дійти висновку, що дія мораторію поширюється лише на задоволення вимог конкурсних кредиторів.

Таким чином, що стосується зобов’язань поточних кредиторів, то за цими зобов’язаннями згідно із загальними правилами нараховується неустойка (штраф, пеня), застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов’язань та зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів).

За своєю правовою природою фінансові та економічні санкції є додатковими зобов’язаннями, похідними від основного зобов’язання.

Згідно з приписом частини першої статті 20 Закону N 1058-IV (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) страхувальники зобов’язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду.

Відповідно до частини другої статті 106 зазначеного Закону суми страхових внесків, своєчасно не нараховані та/або не сплачені страхувальниками у строки, визначені статтею 20 цього Закону, в тому числі обчислені територіальними органами ПФУ у випадках, передбачених частиною третьою вказаної статті Закону, вважаються простроченою заборгованістю зі сплати страхових внесків і стягуються з нарахуванням пені та застосуванням фінансових санкцій.

При цьому нарахування штрафу і пені за несплату або несвоєчасну сплату страхувальниками страхових внесків передбачено пунктом 2 частини дев’ятої статті 106 Закону N 1058-IV, а також пунктом 6 частини першої статті 13, частинами десятою та одинадцятою статті 25 Закону України від 8 липня 2010 року N 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин).

Таким чином, оскільки мораторій не зупиняє виконання боржником грошових зобов’язань і зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), які виникли після введення мораторію, то і не припиняє заходів, спрямованих на їх забезпечення.

Невиконання таких зобов’язань є правопорушенням. Отже, нарахування санкцій, застосування заходів забезпечення за невиконання зазначених зобов’язань та примусове стягнення на підставі виконавчих документів коштів на виконання таких грошових зобов’язань і зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), а також штрафних санкцій ґрунтується на законі.

Враховуючи те, що строк виконання зобов’язань зі сплати страхових внесків настав у позивача після 22 жовтня 2010 року, тобто після порушення провадження у справі про банкрутство, дія мораторію на виконання цих зобов’язань не поширюється.

Нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій з усіх видів заборгованості за зобов’язаннями, строк виконання яких настав після порушення справи про банкрутство та введення мораторію, припиняється згідно з частиною першою статті 23 Закону N 2343-XII лише з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

Слід також зазначити, що Верховний Суд України аналогічну правову позицію вже висловив у постановах від 4 липня 2011 року, 7 травня, 11 червня та 1 жовтня 2012 року (справи NN 21-144а11, 21-289а11, 21-179а12 та 21-298а12 відповідно).

Оскільки при вирішенні спору касаційний суд неправильно застосував норми матеріального права до встановлених у справі обставин, то заяву управління ПФУ слід задовольнити, ухвалу касаційного суду скасувати.

Ураховуючи наведене та керуючись статтями 241 — 243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України постановила:

Заяву управління Пенсійного фонду України в Долинському районі Івано-Франківської області задовольнити.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 7 лютого 2012 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий
В. В. Кривенко
Судді:
М. Б. Гусак
О. В. Кривенда
П. В. Панталієнко
О. О. Терлецький
О. А. Коротких
В. Л. Маринченко
О. Б. Прокопенко
Ю. Г. Тітов