2014.01.28 № 3-39гс13 ВСУ: Окреме рішення

ВАСВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
від 28 січня 2014 року
Положення договору, в якому сторони встановили, що позовна давність за вимогами про стягнення неустойки (пені) починає перебіг не з моменту прострочення платежу, а з дати, що визначається шляхом зворотного відрахунку шести місяців від дати звернення з претензією або позовом, суперечить вимогам частини шостої статті 232 Господарського кодексу України (далі — ГК України), частини другої статті 260, статті 261 Цивільного кодексу України (далі — ЦК України), оскільки порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін

Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі: головуючого — Барбари В. П., суддів — Балюка М. І., Берднік І. С., Гуля В. С., Ємця А. А., Жайворонок Т. Є., Колесника П. І., Потильчака О. І., Фесенка Л. І., Шицького І. Б., розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Кримгаз» про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 10 липня 2013 року у справі N 5002-33/4081-2012 за позовом публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» до публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Кримгаз» про стягнення суми, встановила:

У листопаді 2012 року публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (далі — ПАТ «НАК «Нафтогаз України») звернулося до господарського суду Автономної Республіки Крим із позовною заявою до публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Кримгаз» (далі — ПАТ «Кримгаз») про стягнення 515447,30 грн. пені (з урахуванням уточнень позовних вимог), 172283,03 грн. інфляційних витрат та 100283,06 грн. — 3 % річних.

Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем умов договору купівлі-продажу природного газу від 30 вересня 2011 року N 14/2091/11 (далі — договір N 14/2091/11).

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 20 грудня 2012 року позов задоволено частково. Стягнуто з ПАТ «Кримгаз» на користь позивача збитки від інфляції у розмірі 30271,74 грн. та 3 % річних у сумі 100283,06 грн. У частині стягнення інфляційних витрат у сумі 172283,03 грн. та пені в розмірі 515447,30 грн. — в позові відмовлено.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 16 квітня 2013 року рішення Автономної Республіки Крим від 20 грудня 2012 року скасовано в частині відмови в позові про стягнення пені та прийнято нове рішення про часткове задоволення позову в цій частині. Визнано недійсним пункт 7.2 договору купівлі — продажу природного газу N 14/2091/11 від 30 вересня 2011 року в частині нарахування неустойки протягом шести місяців, що передують моменту звернення з вимогою, претензією, позовом. Стягнуто з відповідача на користь позивача 508464,86 грн. пені. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. В іншій частині рішення суду першої інстанції — залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 10 липня 2013 року постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 16 квітня 2013 року залишено без змін.

В основу постанови касаційного суду покладено висновок про те, що пункт 7.2 договору N 14/2091/11 суперечить нормам статей 260, 261 Цивільного кодексу України (далі — ЦК України) та частини шостої статті 232 Господарського кодексу України (далі — ГК України), оскільки сторони фактично змінили порядок обчислення позовної давності за вимогами про стягнення неустойки (пені) на прострочену суму.

ПАТ «Кримгаз» у порядку статті 11119 Господарського процесуального кодексу України (далі — ГПК України) подало заяву про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 10 липня 2013 року у справі N 5002-33/4081-2012 з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції частини шостої статті 232 Господарського кодексу України та частин другої, третьої статті 6 ЦК України у правовідносинах щодо стягнення пені за неналежне виконання зобов’язання за договором N 14/2091/11.

В обґрунтування неоднаковості застосування касаційним судом норм матеріального права заявником надано копії постанов Вищого господарського суду України від 20 жовтня 2011 року у справі N 1/174, від 18 листопада 2009 року у справі N 42/211 та від 12 січня 2011 року у справі N 33/191-10, в якій висловлено таку правову позицію: керуючись положеннями частини шостої статті 232 ГК України, Вищий господарський суд України скасував рішення суду апеляційної інстанції в частині відмови в позові про стягнення пені та вказав про правильність визначення позивачем періоду нарахування пені за шість місяців до моменту звернення з позовом, оскільки умовами договору (пункт 7.10) сторони передбачили істотні умови, такі як строк та порядок нарахування пені. Водночас правовідносини у справах N 1/174 та N 42/211 не є аналогічними правовідносинам у справі.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 6 грудня 2013 року вирішено питання про допуск справи N 5002-33/4081-2012 до провадження для перегляду Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 10 липня 2013 року.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши викладені у заяві доводи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що заява не підлягає задоволенню з нижченаведених підстав.

Господарськими судами встановлено, що між позивачем та відповідачем 30 вересня 2011 року укладено договір N 14/2091/11. За умовами цього договору позивач зобов’язався передати відповідачеві у власність визначені договором обсяги природного газу, а відповідач — прийняти та здійснити оплату природного газу відповідно до умов договору.

Пунктом 7.2 договору N 14/2091/11 встановлено, що в разі невиконання покупцем умов пунктів 6.1 і 6.2 цього договору він зобов’язується сплатити (крім суми заборгованості) пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення. Неустойка нараховується продавцем протягом шести місяців, що передують моменту звернення з вимогою, претензією, позовом.

Частиною шостою статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов’язано його початок.

Суди дійшли обґрунтованого висновку, що початком нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано за умовами договору.

При реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання за правилами частини першої статті 223 ГК України застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені ЦК України, якщо інші строки не встановлено ГК України.

За змістом пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) передбачено спеціальну позовну давність в один рік.

Частиною п’ятою статті 261 ЦК України передбачено, що за зобов’язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Порядок обчислення позовної давності з урахуванням вимог частини другої статті 260 ЦК України не може бути змінений за домовленістю сторін.

Враховуючи викладене, суди обґрунтовано визнали недійсними положення пункту 7.2 договору N 14/2091/11, в якому сторони фактично змінили порядок обчислення позовної давності за вимогами про стягнення пені за прострочену суму, оскільки встановили, що строк позовної давності за вимогами про стягнення неустойки починає свій перебіг не з моменту прострочення платежу, а з дати, що визначається шляхом зворотного підрахунку шести місяців від дати звернення постачальника з позовом, як такі, що суперечать вимогам частини другої статті 260, статті 261 ЦК України та частини шостої статті 232 ГК України.

Розмір пені, стягнутої судом, обґрунтовано обраховано позивачем у відповідності до частини шостої статті 232 ГК України.

Таким чином, у цій справі Вищий господарський суд України правильно застосував норми матеріального права до встановлених фактичних обставин.

Аналогічну правову позицію про порядок нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання викладено у постанові Верховного Суду України від 11 грудня 2011 року у справі N 3-61гс12.

Враховуючи викладене, суд касаційної інстанції при вирішенні цієї справи правильно застосував норми матеріального права, а тому заява ПАТ «Кримгаз» не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 11123 — 11126 ГПК України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України постановила:

У задоволенні заяви публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Кримгаз» про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 10 липня 2013 року у справі N 5002-33/4081-2012 відмовити.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 111-16 ГПК України.

Головуючий:
В. П. Барбара
Судді:
М. І. Балюк
І. С. Берднік
В. С. Гуль
А. А. Ємець
Т. Є. Жайворонок
П. І. Колесник
О. І. Потильчак
Л. І. Фесенко
І. Б. Шицький