2013.05.29 № 6-39цс13 ВСУ: Прецедентне рішення

 ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ
            29 травня 2013 року                                                                м. Київ
    Правова позиція,
висловлена ВСУ при розгляді справи № 6-39цс13
 
ВАСЗгідно із частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до частини першої статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов’язки відповідно до договору.
Згідно із частиною першою статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов’язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
Відповідно до частини п’ятої статті 1061 ЦК України проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав.
Судами встановлено, що позивачі у день закінчення строку дії договорів – 10 квітня 2009 року, звернулися до банку із заявами про повернення банківських вкладів кожний, чим засвідчили свої наміри припинити дію договорів.
У зв’язку з цим банк був зобов’язаний повернути  вкладникам депозитні кошти з процентами в строк закінчення дії договорів – 10 квітня 2009 року, проте повернув кошти позивачам лише 31 грудня 2009 року, чим порушив свої грошові зобов’язання.
За таких обставин суд дійшов правильного висновку про те, що з відповідача на користь позивачів необхідно стягнути проценти по банківським вкладам за прострочений строк до дня  фактичного повернення коштів  вкладникам, а також  3 % річних та суму відповідно до індексу інфляції за несвоєчасне виконання грошового зобов’язання на підставі частини другої статті 625 ЦК України.

           Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого Яреми А.Г.,
суддів: Григор’євої Л.І., Гуменюка В.І., Лященко Н.П.,
Онопенка В.В., Охрімчук Л.І., Сеніна Ю.Л.,
     

розглянувши в судовому засіданні заяву публічного акціонерного товариства “Комерційний банк “Надра” (далі – банк “Надра”)  про перегляд ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 грудня 2012 року в справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до банку “Надра” про стягнення заборгованості за договором банківського вкладу,

в с т а н о в и л а :

У лютому 2010 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 10 жовтня 2008 року між ними та банком “Надра” були укладені договори банківського вкладу на строк до           10 квітня 2009 року. На виконання умов договорів вони внесли на депозитні рахунки кошти у розмірі 1 млн. 100 тис. грн кожний. У вказаний у договорі строк відповідач кошти не повернув. Депозитні кошти на поточні рахунки позивачів були перераховані банком “Надра”  лише 31 грудня 2009 року на виконання  рішення Центрального районного суду м. Сімферополя від 9 вересня 2009 року про повернення банківського вкладу. Однак із дня закінчення строку дії договору відповідачем не нараховувались та не сплачувались проценти за користування депозитними коштами.

Позивачі просили суд стягнути з відповідача на їх користь проценти за користування  вкладом за період з 13 квітня до 30 грудня 2009 року, а також  3 % річних та суму, виходячи з розрахунку індексу інфляції за несвоєчасне виконання грошового зобов’язання на підставі статті 625 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України).

Рішенням Центрального районного суду м. Сімферополя від 14 грудня 2010 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 24 жовтня 2012 року, позовні вимоги задоволено. Постановлено: стягнути з банку “Надра” на користь ОСОБА_1 проценти за користування коштами банківського вкладу в розмірі 180 912 грн 33 коп, 3% річних за прострочення виконання грошового зобов’язання в розмірі  23 597 грн 26 коп та  інфляційні нарахування за прострочення виконання грошового зобов’язання в розмірі 66 550 грн; стягнути з  банку “Надра” на користь ОСОБА_2 проценти за користування коштами банківського вкладу
в розмірі 180 912 грн 33 коп, 3% річних за прострочення виконання грошового зобов’язання в розмірі 23 597 грн 26 коп та  інфляційні нарахування за прострочення виконання грошового зобов’язання в розмірі 66 550 грн.

Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 грудня 2012 року відмовлено
банку “Надра” у відкритті касаційного провадження на підставі пункту 5 частини четвертої статті 328 Цивільного процесуального кодексу України     (далі – ЦПК України).

У поданій до Верховного Суду України заяві банк “Надра” просить скасувати ухвалу судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 грудня 2012 року, а справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції, посилаючись на неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме статей 625, 631, 1048, 1058 –1060 ЦК України.

На підтвердження своїх доводів заявник наводить рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від      7 листопада 2012 року.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
від 8 квітня 2013 року справу допущено до провадження у Верховному Суді України.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача та представника відповідача, перевіривши доводи заяви, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України визнає, що заява задоволенню не підлягає з таких підстав.

Згідно зі статтею 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав:

1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах;

2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої  визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом.

Судами встановлено, що 10 жовтня 2008 року між ОСОБА_1, ОСОБА_2 та  банком “Надра” були укладені договори банківського вкладу на строк до 10 квітня 2009 року. На виконання умов договорів позивачі внесли на депозитні рахунки банку кошти в розмірі 1 млн. 100 тис. грн кожний. Однак відповідач у вказаний строк кошти не повернув. 9 вересня 2009 року Центральним районним судом м. Сімферополя було ухвалено рішення про повернення банківського вкладу. Депозитні кошти на поточні рахунки позивачів були перераховані банком  лише 31 грудня 2009 року.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, з яким погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із того, що зобов’язання сторін за договором припиняються з моменту їх належного виконання. Оскільки внесені позивачами гроші на їх вимогу у визначені договорами строки не повернуті, то це дає право позивачам на отримання процентів за користування депозитними коштами за період з 13 квітня 2009 року до 30 грудня 2009 року, а також на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України.

Разом із тим рішенням Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 листопада 2012 року (справа
№ 6-44415св11), яка надана для порівняння, рішення апеляційного суду скасовано в частині стягнення з банку процентів за користування депозитом та відмовлено в задоволенні позову в цій частині з тих підстав, що після закінчення строку дії договору можливість нарахування передбачених договором процентів на вклад втрачається.

Викладене свідчить про те, що має місце неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме  статей 625, 631, 1058, 1060 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вищенаведених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов’язки відповідно до договору.

Згідно із частиною першою статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов’язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Відповідно до статті 2 Закону України “Про банки і банківську діяльність” вклад (депозит) — це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.

Згідно із частиною першою статті 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).

Відповідно до частини п’ятої статті 1061 ЦК України проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав.

За умовами пункту 2.2 укладених між сторонами договорів банківського вкладу, строк дії вкладів складав 6 місяців від дати внесення вкладу на відповідний рахунок, тобто до 10 квітня 2009 року.

Судами встановлено, що позивачі у день закінчення строку дії договорів – 10 квітня 2009 року, звернулися до банку із заявами про повернення банківських вкладів у розмірі 1 млн. 100 тис. грн кожний, чим засвідчили свої наміри припинити дію договорів.

У зв’язку з цим банк був зобов’язаний повернути позивачам депозитні кошти з процентами в строк закінчення дії договорів – 10 квітня 2009 року. Проте банк “Надра” повернув кошти позивачам лише 31 грудня 2009 року, чим порушив свої грошові зобов’язання.

За таких обставин суд дійшов правильного висновку про те, що з відповідача на користь ОСОБА_1, ОСОБА_2 необхідно стягнути проценти по банківським вкладам за прострочений строк до дня фактичного повернення коштів вкладникам, а також  3 % річних та суму відповідно до індексу інфляції за несвоєчасне виконання грошового зобов’язання на підставі частини другої статті 625 ЦК України.

Відповідно до вимог частини другої статті 3605  ЦПК України Верховний Суд відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

Керуючись статтею 3603 ЦПК України,  Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

 

У задоволенні заяви публічного акціонерного товариства “Комерційний банк “Надра”  відмовити.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій  пунктом 2 частини  першої статті 355 ЦПК України.

 

          Головуючий                                                    А.Г. Ярема        

          Судді :                                                               Л.І. Григор’єва

В.І. Гуменюк

Н.П. Лященко

В.В. Онопенко

Л.І. Охрімчук

Ю.Л. Сенін