2013.10.29 № 3-31гс13 ВСУ: Прецедентне рішення

ВАСВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
від 29 жовтня 2013 року
У зв’язку з розірванням договору фінансового лізингу право власності на предмет лізингу від лізингодавця до лізингоодержувача не перейшло, тому позовні вимоги щодо стягнення з останнього такої складової частини лізингового платежу як відшкодування вартості цього майна, яке залишилося у власності лізингодавця, є безпідставними

Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі: головуючого — Барбари В. П., суддів — Балюка М. І., Берднік І. С., Гуля В. С., Ємця А. А., Жайворонок Т. Є., Колесника П. І., Фесенка Л. І., Шицького І. Б., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за заявою дочірнього підприємства «Націонал-Плюс» приватного підприємства «Націонал» про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 27 березня 2013 року у справі N 7/5005/2240/2012 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «УніКредит Лізинг» до дочірнього підприємства «Націонал-Плюс» приватного підприємства «Націонал» про стягнення 136863,43 грн., встановила:

У березні 2012 року товариство з обмеженою відповідальністю «УніКредит Лізинг» (далі — ТОВ «УніКредит Лізинг») звернулося до господарського суду Дніпропетровської області із позовом до дочірнього підприємства «Націонал-Плюс» приватного підприємства «Націонал» (далі — ДП «Націонал-Плюс» ПП «Націонал») про стягнення 123777,84 грн. основного боргу, 8082,18 грн інфляційних втрат за період з червня 2010 року по січень 2012 року та 5003,41 грн. — 3 % річних за період прострочення виконання грошового зобов’язання з 26 травня 2010 року по 29 лютого 2012 року, а всього 136863,43 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем зобов’язання за договором фінансового лізингу від 4 червня 2009 року N 1041-LD (далі — договір) щодо сплати лізингових платежів у встановлені договором строки, у зв’язку з чим 25 березня 2011 року дія договору була припинена. Заявлена до стягнення сума основного боргу є сумою неоплачених відповідачем лізингових платежів, строк сплати яких настав до дати припинення дії договору. Інфляційне збільшення суми основного боргу та 3 % річних нараховано на підставі статті 625 Цивільного кодексу України (далі — ЦК України).

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 21 травня 2012 року позов задоволено частково. Стягнуто з ДП «Націонал-Плюс» ПП «Націонал» на користь ТОВ «УніКредит Лізинг» основний борг у сумі 43458,17 грн., 3 % річних у сумі 1777,63 грн., інфляційні втрати у сумі 2921,37 грн., витрати з оплати судового збору у сумі 963,25 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 22 листопада 2012 року рішення господарського суду Дніпропетровської області від 21 травня 2012 року скасовано у частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення 3218,12 грн. основного боргу, 124,09 грн. 3 % річних, 201,55 грн. інфляційних втрат, 646,25 грн. витрат зі сплати судового збору. Стягнуто з ДП «Націонал-Плюс» ПП «Націонал» на користь ТОВ «УніКредит Лізинг» 46676,29 грн. основного боргу, 1901,72 грн. 3 % річних, 3122,92 грн. інфляційних втрат, 1609,50 грн. витрат зі сплати судового збору, а також 804,75 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Вищий господарський суд України постановою від 27 березня 2013 року скасував постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 22 листопада 2012 року та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 21 травня 2012 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення з ДП «Націонал-Плюс» ПП «Націонал» 77101,16 грн. основного боргу (лізингові платежі в частині відшкодування вартості предмета лізингу), 4959,26 грн. інфляційних втрат, 3101,69 грн. 3 % річних. У цій частині прийняв нове рішення, яким постановив стягнути з ДП «Націонал-Плюс» ПП «Націонал» на користь ТОВ «УніКредит Лізинг» 77101,16 грн. основного боргу, 3101,69 грн. 3 % річних, 4959,26 грн. інфляційних втрат, 1073,24 грн. витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви, а також 82,31 грн. витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги та 851,62 грн. витрат зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

При цьому Вищий господарський суд України дійшов висновку про наявність підстав для стягнення заборгованості з оплати лізингових платежів в частині відшкодування вартості предмета лізингу, що підлягали сплаті до розірвання договору та повернення майна, з огляду на те, що Законом України «Про фінансовий лізинг», який є спеціальним законом, не передбачено таких правових наслідків дострокового розірвання договору лізингу та повернення предмета лізингу, як звільнення лізингоодержувача від виконання зобов’язання в частині сплати лізингових платежів, що включають суму відшкодування частини вартості предмета лізингу, яке виникло до розірвання договору.

У заяві про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 27 березня 2013 року з підстав, передбачених пунктом 1 статті 11116 Господарського процесуального кодексу України (далі — ГПК України), ДП «Націонал-Плюс» ПП «Націонал», посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень статті 806 ЦК України, статей 1, 2, 16 Закону України «Про фінансовий лізинг», просить скасувати цю постанову та залишити в силі рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції.

На обґрунтування неоднаковості застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права ДП «Націонал-Плюс» ПП «Націонал» долучило копію постанови Вищого господарського суду України від 14 березня 2013 року у справі N 11/5005/2290/2012, в якій суд касаційної інстанції за тих самих обставин, застосувавши ті самі положення закону, дійшов протилежних та, на його думку, правильних висновків про відсутність підстав для задоволення позову в частині стягнення з лізингоодержувача такої складової частини лізингового платежу, як відшкодування вартості предмета лізингу, у разі розірвання договору лізингу та повернення предмета лізингу лізингодавцю.

Ухвалою від 2 серпня 2013 року Вищий господарський суд України допустив до провадження господарську справу N 7/5005/2240/2012 для перегляду Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 27 березня 2013 року.

Предметом перегляду є постанова Вищого господарського суду України від 27 березня 2013 року в частині його висновків про законність вимог лізингодавця про стягнення з лізингоодержувача такої складової частини лізингового платежу, як відшкодування вартості предмета лізингу, у випадку розірвання договору лізингу та повернення предмета лізингу лізингодавцю.

Усуваючи розбіжності у застосуванні судом касаційної інстанції положень статті 806 ЦК України, статей 1, 2, 16 Закону України «Про фінансовий лізинг», Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає частковому задоволенню з наведених нижче підстав.

У справі, яка розглядається, суди встановили, що 4 червня 2009 року між ТОВ «УніКредит Лізинг» (лізингодавець) та ДП «Націонал-Плюс» ПП «Націонал» (лізингоодержувач) укладено договір, за умовами якого лізингодавець взяв на себе зобов’язання (відповідно до специфікацій та умов, передбачених у додатку N 1 до договору) передати предмет лізингу (кукурудзяну жатку Geringhoff PCA 870, серійний N 61167870В, у кількості 1 штука) у користування лізингоодержувачу на строк та на умовах, визначених цим договором.

На виконання умов договору лізингодавець придбав у обраного лізингоодержувачем продавця предмет лізингу та передав його у користування лізингоодержувачу, що підтверджується актом приймання-передачі від 6 липня 2009 року.

Отримавши предмет лізингу від ТОВ «УніКредит Лізинг», відповідач за умовами укладеного договору зобов’язаний був сплачувати за користування предметом лізингу лізингові платежі згідно з графіком платежів (додаток N 2 до договору), яким було встановлено дату оплати першого та періодичних лізингових платежів, суму лізингового платежу у доларах США щодо кожної дати платежу та його складову частину — суму відшкодування вартості предмета лізингу у доларах США.

При цьому ТОВ «УніКредит Лізинг» залишалось власником предмета лізингу (пункт 10.3 укладеного договору). А розділом 12 цього договору було передбачено перехід права власності на предмет лізингу до ДП «Націонал-Плюс» ПП «Націонал» у разі здійснення ним всіх платежів за договором.

Відповідно до частини 1 статті 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов’язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Аналогічне визначення договору лізингу міститься і у статті 1 Закону України «Про фінансовий лізинг».

Відносини, що виникають у зв’язку з договором лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку та Законом України «Про фінансовий лізинг» (частина 2 статті 806 ЦК України та частина 1 статті 2 Закону України «Про фінансовий лізинг»).

За договором лізингу майновий інтерес лізингодавця полягає у розміщенні та майбутньому поверненні з прибутком грошових коштів, а майновий інтерес лізингоодержувача — в можливості користуватися та придбати предмет лізингу у власність.

Отже, договір фінансового лізингу поєднує в собі, зокрема, елементи договорів оренди та купівлі-продажу.

Згідно зі статтею 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом та інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов’язані з виконанням договору лізингу.

Належне виконання лізингоодержувачем обов’язків зі сплати всіх лізингових платежів, передбачених договором лізингу, означає реалізацію ним права на викуп отриманого в лізинг майна.

Таким чином, на правовідносини, що складаються між сторонами договору лізингу щодо одержання лізингодавцем лізингових платежів у частині покупної плати за надання майна в майбутньому у власність лізингоодержувача, поширюються загальні положення про купівлю-продаж.

Статтею 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов’язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару, встановлену в договорі. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Згідно зі статтею 697 ЦК України договором може бути встановлено, що право власності на переданий покупцеві товар зберігається за продавцем до оплати товару або настання інших обставин.

У справі, що розглядається, лізингоодержувач не виконував зобов’язань з оплати лізингових платежів належним чином, що призвело до виникнення заборгованості за договором. Керуючись частиною 2 статті 7 Закону України «Про фінансовий лізинг» та пунктом 11.4 договору, лізингодавець повідомив лізингоодержувача про відмову від договору та припинення його дії з 25 березня 2011 року і вимагав повернення предмета лізингу (повідомлення від 18 березня 2011 року N 421 про відмову від договору).

Відповідно до акта приймання-передачі 29 квітня 2011 року ДП «Націонал-Плюс» ПП «Націонал» повернуло ТОВ «УніКредит Лізинг» предмет лізингу.

На дату припинення договору відповідач мав заборгованість зі сплати лізингових платежів, які підлягали оплаті відповідно до передбачених графіком дат платежу за період із 25 квітня 2010 року по 25 березня 2011 року, у загальній сумі 123777, 84 грн.

Частиною 2 статті 653 ЦК України передбачено, що у разі розірвання договору зобов’язання сторін припиняються.

А згідно із частиною 4 статті 653 ЦК України сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов’язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

У пункті 11.3 договору сторони встановили право лізингодавця у разі розірвання договору в односторонньому порядку вимагати повернення предмета лізингу в безспірному порядку та право утримувати всі суми, що вже були сплачені лізингоодержувачем за договором.

Відтак, наслідком розірвання договору є відсутність у ТОВ «УніКредит Лізинг» обов’язку надати предмет лізингу у майбутньому у власність ДП «Націонал-Плюс» ПП «Націонал» і, відповідно, відсутність права вимагати його оплати.

Ураховуючи наведене та те, що право власності на предмет лізингу від позивача до відповідача не перейшло, позовні вимоги щодо стягнення з останнього такої складової частини лізингового платежу, як відшкодування вартості цього майна, яке залишилося у власності позивача, є безпідставними.

Оскільки суд касаційної інстанції при вирішенні справи, що розглядається, неправильно застосував норми матеріального права, що суперечить висновкам цього ж суду в іншому судовому рішенні у справі N 11/5005/2290/2012, то заява ДП «Націонал-Плюс» ПП «Націонал» підлягає частковому задоволенню.

Керуючись статтями 11116, 11123, 11124, 11125 ГПК України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України постановила:

Заяву дочірнього підприємства «Націонал-Плюс» приватного підприємства «Націонал» задовольнити частково.

Постанову Вищого господарського суду України від 27 березня 2013 року у справі N 7/5005/2240/2012 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 11116 ГПК України.

Головуючий
В. П. Барбара
Судді:
М. І. Балюк
І. С. Берднік
В. С. Гуль
А. А. Ємець
Т. Є. Жайворонок
П. І. Колесник
Л. І. Фесенко
І. Б. Шицький