1972.03.28 № 3 ВСУ: Про судову практику в справах про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним

Про судову практику в справах про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатнимПЛЕНУМ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
Постанова від 28.03.1972 № 3
«Про судову практику в справах про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним»
(Із змінами, внесеними згідно з постановами Пленуму Верховного Суду України N 13 від 29.11.74 N 4 від 24.04.81 N 3 від 30.03.84 N 13 ( v0013700-92) від 25.12.92 N 15 (v0015700-98) від 25.05.98)

Встановлений статтями 15 і 16 ЦК ( 1540-06 ) судовий порядок вирішення питання про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним є важливою гарантією захисту прав і законних інтересів громадян. Обмеження в дієздатності громадянина внаслідок зловживання спиртними напоями або наркотичними засобами, крім того, спрямовано на посилення боротьби з пияцтвом та зловживанням наркотичними засобами і має велике значення для запобігання порушенням громадського порядку та виховання громадян у дусі свідомого ставлення до праці, сім’ї, додержання Конституції ( 254к/96-ВР ) та законів України, поважання прав і свобод, честі й гідності інших людей. Вивчення практики судів України по розгляду справ цієї категорії свідчить, що суди в основному правильно їх вирішують. Разом з тим у роботі судів ще мають місце серйозні недоліки. У ряді випадків народні суди приймають заяви про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним від осіб, які неправомочні пред’являти такі вимоги. Нерідко справи про визнання громадян недієздатними призначаються до слухання без проведення судово-психіатричної експертизи або така експертиза в порушення ст.258 ЦПК ( 1502-06 ) призначається при відсутності достатніх даних про психічну хворобу або недоумство. Не завжди справи розглядаються з участю представників органів опіки та піклування. У судовій практиці виникає також ряд питань, які потребують роз’яснення. ( Преамбула із змінами, внесеними згідно з Постановами Пленуму Верховного Суду України N 13 ( v0013700-92 ) від 25.12.92; N 15 ( v0015700-98 ) від 25.05.98 )

З метою усунення зазначених недоліків у роботі судів і забезпечення однакового вирішення питань при розгляді справ про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним Пленум Верховного Суду України

ПОСТАНОВЛЯЄ:

1. Звернути увагу судів на необхідність неухильного додержання вимог закону при розгляді справ про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним та на підвищення виховного впливу судових процесів у справах про визнання громадянина обмежено дієздатним внаслідок зловживання спиртними напоями чи наркотичними засобами.
( Пункт 1 із змінами, внесеними згідно з Постановами Пленуму Верховного Суду України N 13 ( v0013700-92 ) від 25.12.92 )

2. Роз’яснити судам, що справа про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним може бути порушена лише за заявою осіб, зазначених у ст.256 ЦПК.

Заява повинна відповідати вимогам статей 137 і 257 ЦПК ( 1502-06 ).

Якщо під час розгляду справи буде встановлено, що заява подана неправомочною особою, суд повинен, не закриваючи провадження в справі, обговорити питання про заміну неналежного заявника належним, виходячи з вимог ст.105 ЦПК ( 1501-06 ).

Повнолітні члени сім’ї громадянина, інтересів яких безпосередньо стосується порушення справи про визнання його обмежено дієздатним чи недієздатним, беруть участь у процесі як заявники і у тому випадку, коли вони самі звертаються до суду, так і у випадку залучення їх до справи у зв’язку із заявою, поданою в їх інтересах профспілковою або іншою громадською організацією, прокурором, органом опіки та піклування, психіатричним лікувальним закладом.

3. Відповідно до ст.143 ЦПК ( 1502-06 ) при проведенні підготовки справи до судового розгляду від заявника повинні бути витребувані дані про психічну хворобу, недоумство громадянина або зловживання спиртними напоями чи наркотичними засобами. Даними про психічну хворобу можуть бути довідки про стан здоров’я, виписка з історії хвороби й інші документи, видані лікувально-профілактичними закладами.

В справах про визнання громадян обмежено дієздатними такими даними можуть бути акти міліції і громадських організацій, рішення товариських судів та інші докази, які підтверджують факти зловживання спиртними напоями або наркотичними засобами, а також, що громадянин ставить себе і свою сім’ю в тяжке матеріальне становище.
( Пункт 3 із змінами, внесеними згідно з Постановами Пленуму Верховного Суду України N 13 ( v0013700-92 ) від 25.12.92; N 15 ( v0015700-98 ) від 25.05.98 )

4. Згідно зі ст.258 ЦПК судово-психіатрична експертиза призначається у справах про визнання громадянина недієздатним.

В ухвалі про призначення експертизи на вирішення експертів мають бути поставлені такі питання:

1) чи хворіє даний громадянин на психічну хворобу;

2) чи розуміє він значення своїх дій та чи може керувати ними.

У виняткових випадках, коли громадянин явно ухиляється від проходження експертизи, він за ухвалою суду може бути направлений на експертизу в примусовому порядку. Питання про таке направлення на експертизу розглядається в судовому засіданні з обов’язковою участю прокурора та психіатра (ч.2 ст.258 ЦПК ( 1502-06 ). Ухвала на виконання надсилається органам внутрішніх справ.
( Пункт 4 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України N 15 ( v0015700-98 ) від 25.05.98 )

5. Звернути увагу судів на необхідність неухильного виконання вимог ст.259 ЦПК ( 1502-06 ) щодо розгляду справ про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним з обов’язковою участю представника органу опіки та піклування.

Громадянин, щодо якого розглядається справа, викликається в судове засідання, якщо це можливо за станом його здоров’я. Неявка громадянина в судове засідання не позбавляє суд права розглянути справу в його відсутності при додержанні вимог, передбачених ст.172 ЦПК.

6. Рішення суду в справах про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним повинно відповідати вимогам ст.203 ЦПК. В резолютивній частині рішення слід зазначати лише висновок суду про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним або про відмову в задоволенні заявлених про це вимог.

Вирішення інших питань (наприклад, про призначення опікуна або піклувальника) до компетенції суду не входить.

Після набрання рішенням законної сили суд повинен надіслати копію його органові опіки та піклування для призначення опікуна або піклувальника, а також у разі потреби надіслати копію рішення за місцем роботи чи проживання особи, визнаної обмежено дієздатною, для організації і здійснення контролю за її поведінкою.

7. Роз’яснити судам, що питання про скасування обмеження або про поновлення в дієздатності розглядається судом в окремій справі за місцем проживання громадянина, який був обмежений в дієздатності або визнаний недієздатним, за заявою установ, організацій і осіб, вказаних у ст.256 ЦПК, опікуна, піклувальника або самого громадянина, якого було обмежено в дієздатності, а також за власною ініціативою суду.

В справах про поновлення дієздатності є обов’язковим проведення судово-психіатричної експертизи, яка призначається за ухвалою судді. Громадянина може бути поновлено в дієздатності лише при наявності висновку судово-психіатричної експертизи про значне поліпшення його стану здоров’я або видужання.

Обмеження в дієздатності скасовується, якщо є дані про припинення громадянином зловживання спиртними напоями або наркотичними засобами.

Такі справи розглядаються з обов’язковою участю представника органу опіки та піклування.
( Пункт 7 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України N 13 ( v0013700-92 ) від 25.12.92 )

8. Слід мати на увазі, що від вирішення питання щодо дієздатності громадянина залежить можливість його участі у розв’язанні інших цивільних справ. Тому заяви про визнання громадянина недієздатним підлягають розглядові окремо від інших вимог у порядку, передбаченому статтями 256-260 ЦПК ( 1502-06 ).

Одночасно з спором про право цивільне питання про недієздатність громадянина може вирішуватись судом лише в тому разі, коли спір виник після смерті цього громадянина.

9. Роз’яснити судам, що за загальним правилом громадянин вважається недієздатним з часу набрання законної сили рішенням суду про визнання його недієздатним.

У тих випадках, коли від часу виникнення недієздатності залежать певні правові наслідки, суд на прохання осіб, які беруть участь у справі, з урахуванням висновку судово-психіатричної експертизи й інших даних про психічний стан громадянина, в рішенні може зазначити, з якого часу громадянин є недієздатним.
10. ( Пункт 10 втратив силу на підставі Постанови Пленуму Верховного Суду України N 13 ( v0013700-92 ) від 25.12.92 )