П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 вересня 2014 року м. Київ
Правова позиція у справі №6-131цс14
Відповідно до ч. 1 ст. 225 ЦК України правочин, вчинений дієздатною фізичною особою, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи в разі, якщо судом буде встановлено, що в момент вчинення правочину вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними. У контексті викладеного слід розуміти, що підставою для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій ч. 1 ст. 225 ЦК України, має бути встановлена судом неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.
Судова палата у цивільних справах
Верховного Суду України у складі:
| Головуючого | Яреми А.Г. | ||
| Суддів: | Григор’євої Л.І., | Охрімчук Л.І., | Сеніна Ю.Л., |
| Гуменюка В.І., | Патрюка М.В., | Сімоненко В.М., | |
| Лященко Н.П., | Романюка Я.М., | ||
розглянувши справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа – Головне управління юстиції у м. Києві, про визнання недійсним договору купівлі-продажу, за заявою ОСОБА_2 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 лютого 2014 року,
в с т а н о в и л а :
У квітні 2009 р. ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні квартирою АДРЕСА_1 шляхом виселення з неї та зняття з реєстрації обліку. Позивачка зазначала, що 19 березня 2009 р. на підставі договору купівлі-продажу вона придбала у ОСОБА_1 вказану квартиру, проте остання не виконала умови договору, не виселилася та не знялася з реєстраційного обліку, що порушує її права як власника квартири.
У січні 2010 р. ОСОБА_1 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_2 про визнання зазначеного вище договору купівлі-продажу квартири недійсним, посилаючись на те, що в момент укладення договору знаходилася у такому стані, коли не розуміла значення своїх дій і не могла керувати ними, а сам договір не відповідає її внутрішній волі.
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 19 червня 2013 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні власністю та зняття з реєстрації обліку залишено без розгляду.
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 19 червня 2013 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Рішенням апеляційного суду м. Києва від 4 грудня 2013 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в позові.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 лютого 2014 року рішення апеляційного суду скасовано, а рішення суду першої інстанції залишено в силі.
У заяві про перегляд судового рішення суду касаційної інстанції ОСОБА_2 просить скасувати ухвалу касаційного суду та залишити в силі рішення апеляційного суду, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції ч. 1 ст. 225 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, пояснення ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_3 на заперечення заяви, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню частково.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився касаційний суд, виходив із того, що позивачка на момент укладення договору купівлі-продажу квартири виявляла ознаки психічного розладу, які здійснили істотний вплив на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, обмежуючи цю здатність (а.с. 248-252).
Однак, відповідно до ч. 1 ст. 225 ЦК України правочин, вчинений дієздатною фізичною особою, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи в разі, якщо судом буде встановлено, що в момент вчинення правочину вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними. У контексті викладеного слід розуміти, що підставою для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій ч. 1 ст. 225 ЦК України, має бути встановлена судом неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.
Саме до такого висновку дійшов Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ в ухвалах від 17 серпня 2012 року та 19 березня 2014 року, на які як на приклади неоднакового застосування судом касаційної інстанції ч. 1 ст. 225 ЦК України посилається у своїй заяві ОСОБА_2.
Однак у справі, рішення суду касаційної інстанції в якій переглядається Верховним Судом України, суд не встановив факту неспроможності ОСОБА_2 в момент укладення оспореного договору купівлі-продажу квартири розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними, вказавши лише, що така її здатність була обмежена.
Таким чином, за однакових фактичних обставин судом касаційної інстанції неоднаково застосовано одну і ту саму норму матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Оскільки у справі, яка переглядається, рішення суду касаційної інстанції є незаконним, то відповідно до ст. 360-4 ЦПК України його слід скасувати і передати справу на новий касаційний розгляд.
Керуючись п. 1 ст. 355, п. 1 ч. 1 ст. 360-3, ч.ч. 1, 2 ст. 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України,
п о с т а н о в и л а :
Заяву ОСОБА_2 задовольнити частково.
Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 лютого 2014 року скасувати та направити справу на новий касаційний розгляд.
Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п. 2 ч. 1 ст. 355 ЦПК України.
| Головуючий | А.Г. Ярема |
Судді
Л.І. Григор’єва
В.І. Гуменюк
Н.П. Лященко
Л.І. Охрімчук
М.В. Патрюк
Я.М. Романюк
Ю.Л. Сенін
В.М. Сімоненко