Правова позиція ВСУ по справі від 03.07.2013

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

від 3 липня 2013 року

Правова позиція

Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Згідно із ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини в невиплаті належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України.

Нетривалий час роботи працівника на підприємстві й незначна частка заборгованості підприємства перед працівником у виплаті заробітної плати також не є підставою для звільнення роботодавця від зазначеної відповідальності.


Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого — Яреми А. Г., суддів — Григор’євої Л. І., Гуменюка В. І., Лященко Н. П., Онопенка В. В., Охрімчук Л. І., Сеніна Ю. Л., розглянувши в судовому засіданні заяву ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 квітня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_1 до приватного підприємства «Глорія-Дей» про стягнення заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, встановила:

У серпні 2012 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до приватного підприємства «Глорія-Дей» (далі — ПП «Глорія-Дей») про стягнення заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Зазначала, що з 27 квітня 2012 року до 7 червня 2012 року працювала в ПП «Глорія-Дей» без оформлення письмового трудового договору.

Посилаючись на те, що ПП «Глорія-Дей» не виплатило їй при звільненні 1500 грн. заробітної плати, просила стягнути з ПП «Глорія-Дей» 1500 грн. заборгованості із заробітної плати та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 8 червня 2012 року до дня фактичного розрахунку.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 12 листопада 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 27 лютого 2013 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково: стягнуто з ПП «Глорія-Дей» на її користь 1500 грн. заборгованості із заробітної плати; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено; стягнуто з ПП «Глорія-Дей» у дохід держави 214 грн. 60 коп. судового збору.

Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 квітня 2013 року відмовлено ОСОБА_1 у відкритті касаційного провадження з підстав, передбачених п. 5 ч. 4 ст. 328 Цивільного процесуального кодексу України (далі — ЦПК України).

У заяві про перегляд ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 квітня 2013 року ОСОБА_1 порушує питання про скасування зазначеної ухвали та направлення справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції ст. ст. 116, 117 Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП України), що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

В обґрунтування заяви ОСОБА_1 надала ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 липня 2012 року та від 15 серпня 2012 року, в яких, на її думку, по-іншому застосовані зазначені правові норми.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 травня 2013 року цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ПП «Глорія-Дей» про стягнення заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні допущено до провадження Верховного Суду України в порядку гл. 3 розд. V ЦПК України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві ОСОБА_1 доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.

За змістом ст. 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд справи Верховним Судом України і скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що з 27 квітня 2012 року до 7 червня 2012 року ОСОБА_1 працювала в ПП «Глорія-Дей» без оформлення письмового трудового договору. На час звільнення ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати становила 1500 грн..

Згідно з листом ПП «Глорія-Дей» від 8 травня 2012 року підприємство не здійснювало фінансово-господарську діяльність із січня 2012 року.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із того, що з січня 2012 року підприємство не здійснювало фінансово-господарську діяльність, тому вина підприємства в невиплаті ОСОБА_1 належних їй при звільненні сум відсутня, і, урахувавши, крім того, нетривалий час її роботи на підприємстві та незначну частку заборгованості з виплати заробітної плати порівняно із сумою, нарахованою їй за виконану роботу, дійшов висновку про відсутність правових підстав для стягнення з підприємства середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в порядку ст. 117 КЗпП України.

Разом із тим у інших справах, які виникли з подібних правовідносин — стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд касаційної інстанції:

в ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 липня 2012 року дійшов висновку, що наявність заборгованості та відсутність коштів у підприємства не виключає його відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України;

в ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 серпня 2012 року дійшов висновку, що процедура банкрутства підприємства не доводить відсутності його вини в невиплаті належних звільненому працівникові коштів та не позбавляє підприємство обов’язку виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні до дня фактичного розрахунку на підставі ст. 117 КЗпП України.

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції однієї й тієї самої норми матеріального права, а саме ст. 117 КЗпП України.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вказаної норми матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Згідно із ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Таким чином, за положеннями ст. 117 КЗпП України обов’язковою умовою для покладення на підприємство відповідальності за невиплату належних працівникові сум при звільненні є наявність вини підприємства.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини в невиплаті належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України.

Нетривалий час роботи працівника на підприємстві й незначна частка заборгованості підприємства перед працівником у виплаті заробітної плати також не є підставою для звільнення роботодавця від зазначеної відповідальності.

Саме до цього зводяться правові висновки, що викладені в ухвалах колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 липня 2012 року та від 15 серпня 2012 року, які надані ОСОБА_1 як приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції ст. 117 КЗпП України в подібних правовідносинах, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень.

За таких обставин висновок суду касаційної інстанції у справі, яка переглядається, про відсутність правових підстав для виплати працівникові середнього заробітку за весь час затримки розрахунку не ґрунтується на вимогах чинного законодавства.

Ураховуючи викладене, ухвала судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 квітня 2013 року підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Згідно із ч. 1 ст. 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву у разі наявності однієї з підстав, передбачених ст. 355 цього Кодексу.

Керуючись п. 1 ст. 355, п. 1 ч. 1 ст. 3603, ч. 1 ст. 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України постановила:

Заяву ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 квітня 2013 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України.

Головуючий:

А. Г. Ярема

Судді:

Л. І. Григор’єва

В. І. Гуменюк

Н. П. Лященко

В. В. Онопенко

Л. І. Охрімчук

Ю. Л. Сенін