20190327 № 220/421/17 Велика Палата ВС: зміна підстави позову

Заміна підстави позову, апеляційним судом, зміна, порушення, цивільний процес, Велика палата Верховного Суду, касаційна скаргаПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 березня 2019 року

м. Київ

Справа № 220/421/17

Провадження № 14-603цс18

Частиною першою, шостою статті 367 та частиною першою статті 368 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги та в межах заявлених позовних вимог. Змінювати за власним розсудом предмет і підставу позову суд апеляційної інстанції не уповноважений.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що укладений 30 листопада 2016 року ОСОБА_3 та С(Ф)Г «Прометей» в особі його голови ОСОБА_4 іпотечний договір суперечить вимогам статті 234 ЦК України, оскільки не направлений на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, а дії сторін цього правочину направлені на фіктивний перехід права власності, задовольнив зустрічний позов ПП «Рондо» в цій частині та визнав його недійсним.

Однак, у зустрічному позові, з урахуванням уточнення та доповнення позовних вимог, ПП «Рондо» вказувало як на підставу недійсності спірного договору іпотеки лише недотримання під час його укладення вимог статей 203, 215 та 578 ЦК України, а також статті 6 Закону № 898-IV. Посилання на удаваність правочину здійснено щодо договору позики.

ПП «Рондо» посилалося на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України у справі № 6-37цс12, у якій зроблено правовий висновок: якщо майно, яке є спільною частковою власністю, передано в іпотеку без згоди інших співвласників, то наявність таких обставин свідчить про невідповідність договору іпотеки актам цивільного законодавства, що є підставою для визнання такого правочину недійсним відповідно до положень частини першої  статті 203, частини першої статті 205 ЦК України. Тобто зазначало, що С(Ф)Г «Прометей» передало в іпотеку нерухоме майно без згоди усіх співвласників — членів С(Ф)Г «Прометей».

У зустрічному позові ПП «Рондо» не посилалося на фіктивність договору іпотеки. Суд апеляційної інстанції, застосувавши статтю 234 ЦК України і, визнавши договір іпотеки фіктивним, порушив вимоги статті 13 ЦПК України, у якій закріплено принцип диспозитвності, за яким право визначати підставу позову належить позивачу.

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Ситнік О. М.,

суддів: Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

учасники справи:

позивач — ОСОБА_3,

відповідачі: Великоновосілківський районний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області (далі — Великоновосілківський РВДВС), Селянське (фермерське) господарство «Прометей» (далі — С(Ф)Г «Прометей»), ОСОБА_4, приватний нотаріус Великоновосілківського районного нотаріального округу Донецької області Кисельова Олена Володимирівна (далі — Приватний нотаріус),

третя особа із самостійними вимогами щодо предмета спору, — Приватне підприємство «Рондо» (далі — ПП «Рондо»),

розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_4 та представника ОСОБА_3 — ОСОБА_6

на рішення Великоновосілківського районного суду Донецької області від 22 листопада 2017 року у складі судді Якішиної О. М. та постанову Апеляційного суду Донецької області від 06 березня 2018 року у складі колегії суддів Кочегарової Л. М., Попової С. А., Ткаченко Т. Б.

у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Великоновосілківського РВДВС, С(Ф)Г «Прометей», третя особа із самостійними вимогами щодо предмета спору, — ПП «Рондо», про визнання права власності та скасування арешту та за зустрічним позовом ПП «Рондо» до ОСОБА_3, С(Ф)Г «Прометей», ОСОБА_4, Приватного нотаріуса про визнання неукладеним договору позики, визнання недійсним договору іпотеки та зобов’язання нотаріуса зняти обтяження, та

УСТАНОВИЛА:

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати за ним право власності на автозаправну станцію «Янісоль», розташовану на АДРЕСА_1, і будівлю тарного ларька, розташовану на АДРЕСА_2, та зняти із зазначеного майна арешт.

Позов обґрунтовано тим, що з метою забезпечення укладеного ним та ОСОБА_4 договору позики від 05 травня 2016 року, згідно з умовами якого останній отримав 750 000,00 грн, 30 листопада 2016 року позивачем та С(Ф)Г «Прометей» в особі директора ОСОБА_4 укладено договір іпотеки, предметом якого є автозаправна станція «Янісоль», що знаходиться на АДРЕСА_1, і будівля тарного ларька, що знаходиться на АДРЕСА_2 та внесений відповідний запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень.

Вказував, що йому стало відомо, що 05 грудня 2016 року Великоновосілківським РВДВС накладено арешт на все майно С(Ф)Г «Прометей», в тому числі автозаправну станцію «Янісоль» та будівлю тарного ларька, а також внесено інформацію про обтяження до Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно.

Посилаючись на те, що Великоновосілківським РВДВС незаконно накладено арешт на перелічене вище нерухоме майно С(Ф)Г «Прометей», оскільки воно передано йому в іпотеку раніше, ОСОБА_3 просив позов задовольнити.

У квітні 2017 року ПП «Рондо» звернулося до суду із зустрічним позовом, у якому, уточнивши позовні вимоги, просило: визнати неукладеним договір позики від 05 травня 2016 року, підписаний ОСОБА_4 та ОСОБА_3; визнати недійсним договір іпотеки, укладений 30 листопада 2016 року ОСОБА_3 та С(Ф)Г «Прометей»; зобов’язати Приватного нотаріуса зняти обтяження іпотекою та заборону відчуження предмета іпотеки з внесенням відповідних відомостей до реєстру.

Зустрічний позов обґрунтовано тим, що рішенням Господарського суду Донецької області від 19 жовтня 2016 року стягнуто на користь ПП «Рондо» із С(Ф)Г «Прометей» борг в сумі 668 113,95 грн. На підставі цього рішення видано наказ та Великоновосілківським РВДВС відкрито виконавче провадження.

ПП «Рондо» зазначало, що договір позики є удаваним, який фактично не укладався та правові наслідки за цим договором не настали, оскільки кошти не передавалися, а його підписано лише зметою уникнення примусового стягнення грошових коштів на користь ПП «Рондо» із С(Ф)Г «Прометей» за вказаним рішенням господарського суду.

Також ПП «Рондо» вказувало, що спірний договір іпотеки, за яким передано майно, що належить господарству, укладено ОСОБА_3 та С(Ф)Г «Прометей», в особі директора ОСОБА_4, без згоди усіх учасників С(Ф)Г «Прометей», тобто з порушенням вимог статей 358 Цивільного кодексу України (далі — ЦК України), а також статті 578 ЦК України та статті 6 Закону України від 05 червня 2003 року № 898-IV «Про іпотеку» (далі — Закон № 898-IV), за змістом яких майно, що є у спільній власності, може бути передане у заставу лише за згодою усіх співвласників.

Посилаючись на те, що вимоги, викладені у позовній заяві ОСОБА_3, порушують його права, ПП «Рондо» просило зустрічний позов задовольнити.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Великоновосілківського районного суду Донецької області від 05 травня 2017 року зустрічний позов ПП «Рондо» прийнято до спільного розгляду з первісним позовом ОСОБА_3

Рішенням Великоновосілківського районного суду Донецької області від 22 листопада 2017 року у задоволенні первісного позову ОСОБА_3 та зустрічного позову ПП «Рондо» відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що правові підстави для визнання за ОСОБА_3 права власності на предмет іпотеки в судовому порядку відсутні з огляду на статтю 37 Закону № 898-IV, згідно з якою правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно (предмет іпотеки), є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов’язання; на підставі постанови Донецького окружного адміністративного суду від 21 серпня 2017 року, Великоновосілківським РВДВС 06 червня 2017 року скасовано обтяження від 05 грудня 2016 року щодо арешту спірного нерухомого майна та вказані обставини сторонами визнано в судовому засіданні.

Що стосується зустрічного позову ПП «Рондо», то суд першої інстанції зазначив, що його права не порушено внаслідок укладення ОСОБА_3 та ОСОБА_4 як договору позики від 05 травня 2016 року, так і договору іпотеки від 30 листопада 2016 року, укладеного ОСОБА_3 та С(Ф)Г «Прометей», в особі директора ОСОБА_4 Суд вказав, що право іпотеки виникло після ухвалення рішення господарським судом про стягнення на його користь коштів із С(Ф)Г «Прометей», у зв’язку із чим він вправі задовольнити свої вимоги за рахунок заставленого майна в межах процедури його реалізації, згідно із вимогами статті 51 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження».

Постановою Апеляційного суду Донецької області від 06 березня 2018 року рішення Великоновосілківського районного суду Донецької області від 22 листопада 2017 року у частині відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог ПП «Рондо» про визнання недійсним договору іпотеки та зобов’язання нотаріуса зняти обтяження скасовано та ухвалено у цій частині нове рішення, яким зустрічний позов ПП «Рондо» задоволено. Визнано недійсним договір іпотеки від 30 листопада 2016 року, укладений між ОСОБА_3 та С(Ф)Г «Прометей», від імені якого діяв ОСОБА_4, зареєстрований Приватним нотаріусом за № 1822. Зобов’язано Приватного нотаріуса зняти заборону відчуження визначеного у договорі іпотеки від 30 листопада 2016 року майна, яке належить С(Ф)Г «Прометей», а саме: автозаправної станції «Янісоль», загальною площею 356 кв. м, розташованої на АДРЕСА_1; будівлі тарного ларька, загальною площею 108,3 кв. м, розташованої на АДРЕСА_2. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, що правові підстави для визнання за ОСОБА_3 судовим рішенням права власності на предмет іпотеки відсутні з огляду на положення Закону № 898-IV.

Крім того, апеляційним судом зазначено, що укладенням ОСОБА_3 та ОСОБА_4 спірного договору позики права ПП «Рондо», який не є його стороною, не порушені, оскільки виконання чи невиконання умов цього договору сторонами жодних правових наслідків для ПП «Рондо» не створює, а вимога про визнання правочину неукладеним не відповідає положенням статті 16 ЦК України щодо встановлених способів захисту цивільних прав.

Постанова апеляційного суду про скасування рішення суду першої інстанції в частині вирішення вимог зустрічного позову ПП «Рондо» про визнання недійсним договору іпотеки мотивована тим, що оспорюваний правочин є фіктивним з огляду на те, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4, як близькі родичі, які обізнані про наявність судового рішення про стягнення із С(Ф)Г «Прометей» на користь ПП «Рондо» грошових коштів, могли передбачити негативні наслідки у випадку його виконання, шляхом звернення стягнення, в тому числі й на спірне нерухоме майно, у зв’язку із чим 30 листопада 2016 року уклали договір іпотеки без наміру створення правових наслідків, а з метою приховання цього майна.

З огляду на фіктивність оскаржуваного договору іпотеки, судом апеляційної інстанції вказано про відсутність порушень прав позивача внаслідок накладення арешту Великоновосілківським РВДВС на майно С(Ф)Г «Прометей», в тому числі, яке є предметом цього договору.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У квітні 2018 року ОСОБА_4 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції, постанову апеляційного суду та закрити провадження у справі за зустрічним позовом ПП «Рондо».

У квітні 2018 року до Верховного Суду з касаційною скаргою звернувся представник ОСОБА_3. — ОСОБА_6., в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції, постанову апеляційного суду та передати справу на новий розгляд.

Узагальнені доводи, наведені у касаційній скарзі ОСОБА_4

Касаційну скаргу мотивовано тим, що вимоги за зустрічним позовом не були об’єднані в одне провадження згідно з ухвалою в письмовій формі, що не відповідає положенням статті 123 Цивільного процесуального кодексу України (далі — ЦПК України) в редакції, чинній на момент розгляду справи в суді першої інстанції; він не був стороною первісного позову та всупереч статті 33 цього Кодексу питання про залучення його до участі в справі у якості відповідача судом першої інстанції не вирішувалося; доповнення до зустрічного позову та уточнення позовних вимог прийнято судом першої інстанції з порушенням частини першої статті 177 ЦПК України в згаданій редакції; вирішення вимог зустрічного позову ПП «Рондо» до С(Ф)Г «Прометей» стосується юридичних осіб і відноситься до компетенції господарського суду; судом апеляційної інстанції самостійно змінено підстави зустрічного позову ПП «Рондо».

Узагальнені доводи, наведені у касаційній скарзі представником ОСОБА_3 — ОСОБА_6

Касаційну скаргу обґрунтовано порушенням вимог частини другої статті 31, статей 123, 125 та 126 ЦПК України в редакції, чинній на момент розгляду справи судом першої інстанції, під час вирішення питання про прийняття та розгляд зустрічного позову ПП «Рондо».

Також зазначено, що висновки суду апеляційної інстанції про фіктивність оспорюваного договору іпотеки є припущеннями та не підтверджують того, що обидві сторони договору обізнані про усі вимоги кредиторів та наявність судових рішень, оскільки суду першої інстанції надані документи, що підтверджують передачу предмета іпотеки в управління іпотекодержателю та про використання спірного нерухомого майна ОСОБА_3 у господарській діяльності. Судове рішення апеляційного суду не ґрунтується на підставах позову, зазначених ПП «Рондо».

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалами Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 21 червня та 24 липня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі за вказаними касаційними скаргами.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 листопада 2018 року справу призначено до судового розгляду, а ухвалою від 05 грудня 2018 року справу передано на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб’єктної юрисдикції.

Ухвалою ВеликоїПалати Верховного Суду від 20 грудня 2018 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження.

Позиція Великої Палати Верховного Суду

Заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи, наведені в касаційних скаргах, та матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційні скарги ОСОБА_4 та представника ОСОБА_3 — ОСОБА_6 підлягають частковому задоволенню з огляду на таке.

Перевіряючи правильність визначення судами попередніх інстанцій юрисдикції зустрічного позову ПП «Рондо», Велика Палата Верховного Суду керується такими міркуваннями.

У статті 124 Конституції України закріплено, щоправосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII«Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція — це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства — цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб’єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

У пунктах 1, 3 частини першої статті 15 ЦПК України у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року, передбачалося, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне, а по-друге — суб’єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).

Критеріями розмежування між справами цивільного та господарського судочинства є одночасно суб’єктний склад учасників процесу та характер спірних правовідносин.

Суди розглянули зустрічний позов ПП «Рондо» про визнання недійсним договору іпотеки в порядку цивільного судочинства.

Велика Палата Верховного Суду погоджується з указаними висновками з огляду на таке.

Позов ОСОБА_3 доВеликоновосілківського РВДВС, С(Ф)Г «Прометей» заявлено щодо визнання права власності на нерухоме майно С(Ф)Г «Прометей» відповідно до договору іпотеки та скасування арешту на зазначене майно. При цьому арешт на майно накладено Великоновосілківським РВДВС на підставі судового наказу про стягнення на користь ПП «Рондо» коштів із С(Ф)Г «Прометей».

У поданому у квітні 2017 року до суду зустрічному позові юридична особа ПП «Рондо» просила визнати недійсним договір іпотеки, укладений іншою юридичною особою — С(Ф)Г «Прометей» (іпотекодавцем) із фізичною особою — ОСОБА_3 як іпотекодержателем, заявивши вимоги до цих осіб, та одночасно до іншої фізичної особи ОСОБА_4 — уповноваженої особи іпотекодавця (юридичної особи) в порядку цивільного судочинства.

За змістом статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов’язків. Правочини можуть бути, в тому числі двосторонніми (договори). Двостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

За змістом статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: заявлення вимог як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб’єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

При цьому вимога про визнання недійсним правочину заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину, може бути пред’явлена тільки його сторонам (правонаступникам), які й визначаються учасниками справи у такій категорії спорів.

Статтею 216 ЦК України визначені правові наслідки недійсності правочину, зокрема, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, — відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

За змістом статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Договір, залежно від розподілу прав і обов’язків між сторонами, є двостороннім, якщо правами та обов’язками наділені обидві сторони договору.

Згідно з вимогами статей 572, 575 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов’язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

У статті 1 Закону № 898-IV зазначено:

іпотека — вид забезпечення виконання зобов’язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов’язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом; іпотекодавець — особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання власного зобов’язання або зобов’язання іншої особи перед іпотекодержателем. Іпотекодавцем може бути боржник або майновий поручитель;

майновий поручитель — особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов’язання іншої особи-боржника;

іпотекодержатель — кредитор за основним зобов’язанням.

Статтею 18 Закону № 898-IV установлено, що іпотечний договір укладається між одним або декількома іпотекодавцями та іпотекодержателем у письмовій формі.

Правові відносини щодо застави нерухомості встановлюють права та обов’язки для її учасників — іпотекодавця, іпотекодержателя та боржника.

Законодавством не встановлено обмежень щодо суб’єктного складу учасників іпотечних правовідносин, ними можуть одночасно фізичні, юридичні особи, а також фізичні особи — підприємці.

Умовою розгляду спорів до таких відповідачів є лише наявність єдності предмета і підстав позовних вимог.

У пункті 1 частини другої статті 12 ГПК України у редакції, чинній на час розгляду справи в суді першої інстанції, визначено юрисдикцію господарських судів у вирішенні, зокрема, спорів, що виникають при виконанні господарських договорів, крім: спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин і віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів; інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 ГПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв’язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов’язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи — підприємці.

Критеріями розмежування між справами цивільного та господарського судочинства є одночасно суб’єктний склад учасників процесу та характер спірних правовідносин.

Згідно зі статтею 16 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції) не допускається об’єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом.

Тобто цей припис унеможливлював розгляд в одному провадженні вимог, які за предметом належали до юрисдикції різних судів.

Позовна вимога про визнання недійсним іпотечного договору могла бути предметом розгляду у порядку як цивільного, так і господарського судочинства, оскільки стаття 15 ЦПК України та стаття 12 ГПК України (у редакціях, чинних на час розгляду справи судом першої інстанції) не встановлювали відповідної заборони.

Стаття 1 ГПК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) обмежувала участь фізичних осіб у господарському судочинстві окремими категоріями спорів, до яких не було віднесено спори щодо договорів забезпечення договорів позики, однією із сторін у яких є фізична особа.

Водночас ЦПК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин та розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій) не містив обмежень щодо розгляду спорів з таким предметом залежно від суб’єктного складу учасників процесу.

Обов’язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об’єктивності з’ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з’ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв’язків, відносин і залежностей.

Усебічне, повне та об’єктивне з’ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Вирішення за правилами цивільного судочинства такого спору щодо іпотекодержателя, який є фізичною особою, а за правилами господарського судочинства — до іпотекодавця, який є юридичною особою, які є сторонами одного й того ж договору, мають кореспондуючі права та обов’язки щодо єдиного предмета спору, порушуватиме принцип повноти, всебічності й об’єктивності з’ясування обставин справи, що вбачається, зокрема, зі змісту частини четвертої статті 10 ЦПК України у редакції, чинній на момент розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій, оскільки дослідження одного і того ж предмета, а також одних і тих самих підстав позову здійснюватиметься судами різних юрисдикцій у різних провадженнях, що не гарантує дотримання принципу правової визначеності.

З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду вважає необґрунтованими наведені в касаційній скарзі ОСОБА_4 доводи про віднесення вказаної справи щодо зустрічного позову ПП «Рондо» у частині вимог до іншої юридичної особи С(Ф)Г «Прометей» до юрисдикції господарського суду.

Суди попередніх інстанцій правильно розглянули справу в частині позовних вимог юридичної особи ПП «Рондо» до іншої юридичної особи — С(Ф)Г «Прометей», як однієї зі сторін оспорюваного правочину, адже загальним наслідком у разі задоволення судом вимоги за зустрічним позовом про визнання його недійсним, є повернення кожної із сторін цього договору у попередній стан. Підстава позову є єдиною, що в однаковій мірі стосується обох учасників договору як суб’єктів іпотечних правовідносин (іпотекодержателя та іпотекодавця), їх прав та обов’язків, оскільки такі виникли з єдиного правового документа, тобто з одних і тих самих: об’єкта права та предмета договору іпотеки та спору, і така вимога не може розглядатися паралельно за правилами різних видів судочинства та окремо до кожної із сторін цього правочину.

Позовні вимоги до кількох відповідачів, серед яких є хоча б одна фізична особа, заявлені до 15 грудня 2017 року, мають розглядатися в одному провадженні, якщо такі вимоги однорідні, нерозривно пов’язані між собою та від вирішення однієї з них залежить вирішення інших.

Щодо доводів касаційних скарг про порушення судом першої інстанції цивільного процесуального законодавства під час прийняття зустрічного позову ПП «Рондо», то Велика Палата Верховного Суду зазначає наступне.

В судовому засіданні 05 травня 2017 року задоволено клопотання представника ПП «Рондо» та прийнято його зустрічний позов до спільного розгляду з первісним позовом ОСОБА_3 шляхом постановлення ухвали про об’єднання цих позовів в одне провадження без виходу до нарадчої кімнати із занесенням вказаної процесуальної дії до журналу судового засідання. Тобто судом вирішено питання про прийняття зустрічного позову. При цьому суд першої інстанції врахував вимоги, передбачені частиною другою статті 123 ЦПК України у редакції, чинній на час вчинення вказаної процесуальної дії, щодо взаємопов’язаності позовів, доцільність їх спільного розгляду.

Таким чином, суд першої інстанції, з’ясувавши, що справа за зустрічним позовом ПП «Рондо» підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства, його зустрічна позовна заява відповідала вимогам статей 119 і 120 123 ЦПК України в редакції, чинній на момент розгляду справи судом першої інстанції, обидва позови взаємопов’язані і спільний їх розгляд є доцільним, оскільки стосуються права сторін щодо одного і того ж нерухомого майна, а саме: автозаправної станції «Янісоль», розташованої на АДРЕСА_1 і будівлі тарного ларька, розташованого на АДРЕСА_2, обґрунтовано об’єднав її в одне провадження з первісним позовом ОСОБА_3, з огляду на єдність підстав позовів, оскільки сторони як первісного, так і зустрічного позовів стверджують про належність кожному із них прав щодо одного і того самого об’єкта спірних правовідносин.

Отже, зустрічний позов правильно прийнятий, бо сторонами є ті самі учасники: ПП «Рондо»- третя особа із заявленими самостійними вимогами на предмет спору за первісним позовом, авідповідачами за зустрічним позовом є ОСОБА_3 та С(Ф)Г «Прометей» — сторони первісного позову.

Що стосується інших доводів касаційної скарги ОСОБА_4 та доводів касаційної скарги представника ОСОБА_3 — ОСОБА_6, то Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.

Суди установили, що 05 травня 2016 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено договір позики, відповідно до умов якого останній отримав від позивача 750 000,00 грн, які зобов’язався повернути до 02 грудня 2016 року.

19 жовтня 2016 року рішенням Господарського суду Донецької області стягнуто на користь ПП «Рондо» із С(Ф)Г «Прометей» борг в сумі 668 113,95 грн, на виконання якого, 15 листопада 2016 року видано наказ № 905/2458/16 про стягнення із С(Ф)Г «Прометей» на користь ПП «Рондо» основного боргу в сумі 658 240,34 грн та 9 873,61 грн судових витрат.

Судове засідання у господарському суді відбулося за участю представників сторін, тобто і представника С(Ф)Г «Прометей», яке достовірно було обізнане з висновком суду та визначенням його зобов’язаним перед ПП «Рондо», так і необхідністю виконати, в тому числі примусово це зобов’язання.

30 листопада 2016 року ОСОБА_3 та С(Ф)Г «Прометей» в особі його голови ОСОБА_4 на виконання умов договору позики від 05 травня 2016 року укладено договір іпотеки, предметом якого є автозаправна станція «Янісоль», розташована на АДРЕСА_1, і будівля тарного ларька, розташована на АДРЕСА_2.

06 грудня 2016 року Великоновосілківським РВДВС відкрито виконавче провадження ВП № 53047620 та накладено арешт на все майно, що належить боржнику С(Ф)Г «Прометей» у межах суми звернення стягнення — 668 113,95 грн та заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна, яке належить боржнику в межах суми боргу, в тому числі й автозаправну станцію «Янісоль», розташовану на АДРЕСА_1, і будівлю тарного ларька, розташовану на АДРЕСА_2, з метою примусового виконання рішення Господарського суду Донецької області від 19 жовтня 2016 року, яким стягнуто суму боргу на користь ПП «Рондо» із С(Ф)Г «Прометей».

Звертаючись до суду із первісним позовомпро визнання права власності, ОСОБА_3, вважаючи себе особою, до якої перейшли права та обов’язки щодо спірного нерухомого майна згідно з договором іпотеки, вказував на неможливість здійснення реєстрації права власності на це майно з огляду на наявність накладеного Великоновосілківським РВДВС арешту, в зв’язку із чим просив визнати за ним право власності на вказані вище предмети іпотеки.

Пунктом 4.2 іпотечного договору від 30 листопада 2016 року визначено, що звернення стягнення на предмет іпотеки у порядку позасудового регулювання може здійснюватися шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки у рахунок виконання основного зобов’язання, у порядку, встановленому статтею 37 Закону № 898-IV.

Передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до статей 36, 37 Закону № 898-IVє способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду.

Застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом визнання права власності на предмет іпотеки — це виключно позасудовий спосіб урегулювання спору, який сторони встановлюють самостійно у договорі.

З урахуванням вимог статей 328, 335, 392 ЦК України у контексті статей 36, 37 Закону № 898-IV суди не наділені повноваженнями звертати стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за іпотекодержателем.

Саме такі висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 21 березня 2018 року у справі № 14-38цс18, від 29 травня 2018 року у справі № 14-117цс18 та від 07 листопада 2018 року у справі № 14-343цс18.

Висновки судів про відмову у позові про визнання права власності іпотекодержателя на обтяжене іпотекою майно з огляду на те, що цей спосіб захисту є позасудовим і не передбачений як спосіб захисту права шляхом звернення до суду ні статтею 16 ЦК України, ні Законом № 898-IV, ні договором, укладеним між сторонами є обґрунтованими.

Крім того, суди встановили, що постановою Донецького окружного адміністративного суду від 21 серпня 2017 року визнано протиправними дії Великоновосілківського РВДВС від 05 грудня 2016 року, скасовано запис про обтяження в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та звільнено з-під арешту нерухоме майно, що належить С(Ф)Г «Прометей».

На виконання вказаного судового рішення Великоновосілківським РВДВС 06 вересня 2017 року скасовано обтяження від 05 грудня 2016 року.

Тобто на час розгляду справи ОСОБА_3 не мав перешкод у реалізації звернення стягнення на предмет іпотеки у порядку, передбаченому статтею 37 Закону № 898-IV, тобто шляхом набуття права власності на предмет іпотеки на підставі застереження в іпотечному договорі.

Таким чином, висновки судів попередніх інстанцій, щов судовому порядку вимоги за первісним позовом ОСОБА_3 про визнання права власності не підлягають задоволенню є правильними.

Згідно зі статтею 11 ЦПК України в редакції, чинній на момент розгляду справи в суді першої інстанції, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

При цьому, враховуючи норми статей 27, 31 цього Кодексу, позивач самостійно визначає предмет й підстави позову та на власний розсуд розпоряджається своїми правами щодо предмета позову.

Аналогічні норми містяться й у ЦПК України у редакції Закону від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII, чинній на момент розгляду справи судом апеляційної інстанції, це зокрема статті 13, 43, 49.

Частиною першою, шостою статті 367 та частиною першою статті 368 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги та в межах заявлених позовних вимог. Змінювати за власним розсудом предмет і підставу позову суд апеляційної інстанції не уповноважений.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що укладений 30 листопада 2016 року ОСОБА_3 та С(Ф)Г «Прометей» в особі його голови ОСОБА_4 іпотечний договір суперечить вимогам статті 234 ЦК України, оскільки не направлений на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, а дії сторін цього правочину направлені на фіктивний перехід права власності, задовольнив зустрічний позов ПП «Рондо» в цій частині та визнав його недійсним.

Однак, у зустрічному позові, з урахуванням уточнення та доповнення позовних вимог, ПП «Рондо» вказувало як на підставу недійсності спірного договору іпотеки лише недотримання під час його укладення вимог статей 203, 215 та 578 ЦК України, а також статті 6 Закону № 898-IV. Посилання на удаваність правочину здійснено щодо договору позики.

ПП «Рондо» посилалося на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України у справі № 6-37цс12, у якій зроблено правовий висновок: якщо майно, яке є спільною частковою власністю, передано в іпотеку без згоди інших співвласників, то наявність таких обставин свідчить про невідповідність договору іпотеки актам цивільного законодавства, що є підставою для визнання такого правочину недійсним відповідно до положень частини першої  статті 203, частини першої статті 205 ЦК України. Тобто зазначало, що С(Ф)Г «Прометей» передало в іпотеку нерухоме майно без згоди усіх співвласників — членів С(Ф)Г «Прометей».

У зустрічному позові ПП «Рондо» не посилалося на фіктивність договору іпотеки. Суд апеляційної інстанції, застосувавши статтю 234 ЦК України і, визнавши договір іпотеки фіктивним, порушив вимоги статті 13 ЦПК України, у якій закріплено принцип диспозитвності, за яким право визначати підставу позову належить позивачу.

Згідно із статутом С(Ф)Г «Прометей» створено 28 березня 1996 року, головою господарства є ОСОБА_4, а членами цього господарства вказані: ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10

За змістом пункту 5 статуту визначено, що майно, передане С(Ф)Г «Прометей» при його утворенні, а також придбане в процесі його діяльності, належить членам цього господарства на праві власності, які за письмовою згодою можуть змінювати порядок володіння та розпорядження окремим майном цього господарства. Володіння, користування і розпорядження майном здійснюється членами господарства за взаємною домовленістю, з наданням голові в цій частині достатніх повноважень для оперативного і ефективного керування майном, задіяним та використовуваним у виробничому процесі. С(Ф)Г «Прометей» має право продавати і передавати підприємствам, установам, організаціям і громадянам, обмінювати, здавати в оренду, надавати в тимчасове користування належне йому майно.

Відповідно до статті 16 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» від 20 грудня 1991 року № 2009-XII, чинного на момент створення С(Ф)Г «Прометей», у власності осіб, які ведуть селянське (фермерське) господарство, можуть бути земля, жилі будинки, квартири, предмети особистого користування, предмети домашнього господарства, продуктивна і робоча худоба, птиця, бджолосім’ї, посіви та посадки сільськогосподарських культур і насадження на земельній ділянці, засоби виробництва, вироблена продукція і доходи від її реалізації, транспортні засоби, кошти, акції, інші цінні папери, а також інше майно споживчого і виробничого призначення для  ведення селянського (фермерського) господарства і заняття підсобними промислами. Майно цих осіб належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не передбачено угодою між ними.

Статтею 17 цього Закону визначено, що володіння, користування і розпорядження майном здійснюється членами селянського (фермерського) господарства за взаємною домовленістю. Селянське (фермерське) господарство має право продавати і передавати підприємствам, установам, організаціям і громадянам, обмінювати, здавати в оренду, надавати у тимчасове користування належне йому на праві власності майно. Селянське (фермерське) господарство має право придбавати, брати у тимчасове користування, в тому числі і на умовах оренди, майно у підприємств, установ та організацій, інших селянських (фермерських) господарств і громадян. Майнові відносини селянського (фермерського) господарства регулюються цивільним законодавством.

Звертаючись до суду із вимогами про визнання недійсним договору іпотеки, ПП «Рондо», вказувало, що нерухоме майно, яке є предметом іпотеки є спільною власністю усіх членів С(Ф)Г «Прометей», передано в іпотеку одноособово його головою від імені усього господарства без згоди усіх співвласників і такі обставини, на думку ПП «Рондо», свідчать про невідповідність договору іпотеки актам цивільного законодавства, що є підставою для визнання такого правочину недійсним відповідно до положень частини першої статті 203, частини першої статті 205 ЦК України.

Однак ПП «Рондо»не є членом фермерського господарства, якому належить спірне нерухоме майно чи його правонаступником, у зв’язку із чим, не може вважатися суб’єктом права власності щодо предмета іпотеки. Заявляти вимогу про визнання договору іпотеки недійсним відповідно до положень, встановлених для захисту права спільної власності можуть лише суб’єкти, яким належить таке право, тобто члени С(Ф)Г «Прометей» чи їх правонаступники. Також матеріали справи не містять доказів, що співвласники майна С(Ф)Г «Прометей» уповноважили ПП «Рондо» звернутися до суду за захистом їхніх прав.

Вимог про визнання недійсним договору іпотеки з приводу неправомірного приховання майна від звернення стягнення і реалізації його з метою забезпечення виконання боргових зобов’язань перед ним (стаття 234 ЦК України), про що на власний розсуд зазначено судом апеляційної інстанції, позивач не ставив.

За таких обставин, Велика Палата Верховного Суду погоджується із висновком суду першої інстанції, що ПП «Рондо» не довело, що порушено його права укладенням оспорюваного договору іпотеки, з підстав заявлених у позові.

Згідно із статтею 413 ЦПК України постанова апеляційного суду в частині вирішення вимог зустрічного позову ПП «Рондо» про визнання недійсним договору іпотеки та зняття заборони відчуження майна підлягає скасуванню із залишенням в силі в цій частині рішення суду першої інстанції.

В іншій частині вимог зустрічного позову ПП «Рондо» судові рішення не оскаржуються, а тому відповідно до статті 400 ЦПК УкраїниВеликою Палатою Верховного Суду не переглядалося.

За викладених обставин та з огляду на положення статті 141 ЦПК України з ПП «Рондо» на користь ОСОБА_4 та ОСОБА_3 підлягають частковому відшкодуванню судові витрати, понесені у зв’язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції у розмірі по 1 600,00 грн кожному.

Керуючись статтями 259, 265, 400, 402, 409, 410, 413, 416, 417, 419 ЦПК України, ВеликаПалата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційні скарги ОСОБА_4та представникаОСОБА_3 — ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення Великоновосілківського районного суду Донецької області від 22 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Донецької області від 06 березня 2018 року в частині первісного позову ОСОБА_3 залишити без змін.

Постанову Апеляційного суду Донецької області від 06 березня 2018 року в частині визнання недійсним договору іпотеки та зняття заборони відчуження майна за зустрічним позовом Приватного підприємства «Рондо» скасувати.

Рішення Великоновосілківського районного суду Донецької області від 22 листопада 2017 року в частині відмови у визнанні недійсним договору іпотеки та зняття заборони відчуження майна за зустрічним позовом Приватного підприємства «Рондо» залишити в силі.

Стягнути з Приватного підприємства «Рондо» (85582, Донецька область, Великоновосілківський р-н, с. Нескучне, вул. Немировича-Данченка, 11, код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 25113159) на користь ОСОБА_3 (АДРЕСА_3, реєстраційний номер картки платника податків НОМЕР_1) та ОСОБА_4 (АДРЕСА_3, реєстраційний номер картки платника податків НОМЕР_2) по 1 600,00 грн (одній тисячі шістсот гривень 00 копійок) сплаченого судового збору кожному.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.М. Ситнік

Судді:                                    С. В. Бакуліна Н.П. Лященко

В. В. Британчук О.Б. Прокопенко

Д. А. Гудима Л.І. Рогач

О. С. Золотніков І.В. Саприкіна

О. Р. Кібенко В.Ю. Уркевич

В. С. Князєв О.Г. Яновська

Л.М. Лобойко