2013.09.18 № 6-99цс13 ВСУ: Прецедентне рішення

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
від 18 вересня 2013 року
ВАСПравова позиція,
висловлена Судовою палатою у цивільних справах Верховного Суду України при розгляді справи N 6-99цс13
Договір оренди землі є укладеним з моменту його державної реєстрації, а отже — оспорюваним й витребування спірної земельної ділянки із чужого незаконного володіння без визнання цього договору оренди землі недійсним не ґрунтується на вимогах, встановлених ст. 210, ст. 640 ЦК України, ст. 125 ЗК України й ст. 18 Закону України «Про оренду землі».

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого — Яреми А. Г., суддів — Григор’євої Л. І., Гуменюка В. І., Лященко Н. П., Онопенка В. В., Охрімчук Л. І., Патрюка М. В., Романюка Я. М., Сеніна Ю. Л. (за участю: заступника начальника відділу Генеральної прокуратури України — Сахно Наталії Вікторівни, представника приватного підприємства «Виробничо-комерційне підприємство «КАРО» — ОСОБА_2, представника ОСОБА_4 — ОСОБА_5), розглянувши в судовому засіданні заяву приватного підприємства «Виробничо-комерційне підприємство «КАРО» про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 квітня 2013 року у справі за позовом прокурора Врадіївського району Миколаївської області в інтересах ОСОБА_4 до приватного підприємства «Виробничо-комерційне підприємство «КАРО», третя особа — відділ Держкомзему у Врадіївському районі Миколаївської області, про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння, встановила:

У серпні 2011 року прокурор Врадіївського району Миколаївської області звернувся до суду в інтересах ОСОБА_4 з позовом про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння.

Зазначав, що ОСОБА_4 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку, виданого Врадіївським районним відділом земельних ресурсів 30 грудня 2004 року, належить земельна ділянка площею S, яка розташована в межах території Гуляницької сільської ради Врадіївського району Миколаївської області. 1 вересня 2007 року від імені ОСОБА_4 з приватним підприємством «Виробничо-комерційне підприємство «КАРО» (далі — ПП «Виробничо-комерційне підприємство «КАРО») укладений договір оренди вказаної земельної ділянки. Договір зареєстрований 10 березня 2010 року за НОМЕР_1 у Врадіївському реєстраційному відділі Миколаївської регіональної філії державного підприємства «Центр державного земельного кадастру». Посилався на те, що ОСОБА_4 зазначений договір оренди не підписувала. Уточнивши позовні вимоги, просив витребувати з незаконного володіння та користування ПП «Виробничо-комерційне підприємство «КАРО» земельну ділянку площею S, що належить ОСОБА_4.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Рішенням Врадіївського районного суду Миколаївської області від 8 жовтня 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 24 січня 2013 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 квітня 2013 року, позов задоволено. Ухвалено витребувати з незаконного володіння та користування ПП «Виробничо-комерційне підприємство «КАРО» земельну ділянку площею S, яка розташована в межах території Гуляницької сільської ради Врадіївського району Миколаївської області, і повернути вказану земельну ділянку її власникові — ОСОБА_4. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У поданій до Верховного Суду України заяві ПП «Виробничо-комерційне підприємство «КАРО» просить скасувати ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 квітня 2013 року, прийняти нове судове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на неоднакове застосування положень ст. ст. 210 та 640 Цивільного кодексу України (далі — ЦК України), ст. 125 Земельного кодексу України (далі — ЗК України), ст. ст. 18 та 20 Закону України «Про оренду землі», що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Для прикладу наявності неоднакового застосування судом касаційної інстанції вищезазначених норм матеріального права ПП «Виробничо-комерційне підприємство «КАРО» посилається на такі судові рішення:

рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 січня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_1 до приватного підприємства «Сільськогосподарська виробнича фірма «Арго», відділу Держкомзему у Новопсковському районі Луганської області про витребування земельної ділянки та скасування державної реєстрації договору оренди, якою суд касаційної інстанції скасував судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позову та ухвалив нове судове рішення про відмову в задоволенні позову. Суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав вважати договір оренди землі неукладеним, оскільки спірний договір зареєстрований у встановленому законом порядку. Виходячи з того, що позивач не підписував спірний договір оренди землі, суди першої й апеляційної інстанцій на підставі ст. ст. 203, 215 ЦК України дійшли помилкового висновку про нікчемність договору оренди землі та відповідно до ст. ст. 1212, 1213 ЦК України повернення позивачеві земельної ділянки як безпідставно набутого відповідачем майна;

ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 лютого 2012 року у справі за позовом ОСОБА_3 до товариства з обмеженою відповідальністю «Струмок», третя особа — Доманівський відділ Миколаївської регіональної філії державного підприємства «Центр державного земельного кадастру», про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, якою судом касаційної інстанції залишено без змін рішення суду апеляційної інстанції про відмову в задоволенні позову з тих підстав, що відповідно до ст. 241 ЦК України відсутність підпису позивача на документах про отримання орендної плати не спростовує факту неодноразового одержання ним орендної плати та свідчить про вчинення ним дій, спрямованих на схвалення й виконання умов спірного договору оренди земельної ділянки.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення прокурора, представників осіб, які брали участь у справі, перевіривши доводи, наведені в заяві, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

За змістом ст. 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд справи Верховним Судом України і скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.

Судами першої та апеляційної інстанцій установлено, що ОСОБА_4 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку НОМЕР_2, виданого Врадіївським районним відділом земельних ресурсів 30 грудня 2004 року, належить земельна ділянка площею S, яка розташована в межах території Гуляницької сільської ради Врадіївського району Миколаївської області.

ПП «Виробничо-комерційне підприємство «КАРО» володіє та користується вказаною земельною ділянкою на підставі договору оренди землі, укладеного 1 вересня 2007 року з ним (ПП «Виробничо-комерційне підприємство «КАРО») від імені ОСОБА_4 строком на 7 років. Також 1 вересня 2007 року укладено додаткову угоду до договору оренди землі, якою встановлено орендну плату в розмірі 3 % від вартості земельної ділянки та продовжено строк дії договору оренди землі до 1 грудня 2020 року. Договір зареєстрований 10 березня 2010 року за НОМЕР_1 у Врадіївському реєстраційному відділі Миколаївської регіональної філії державного підприємства «Центр державного земельного кадастру».

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися й суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із того, що спірний договір оренди землі не можна вважати укладеним, оскільки ОСОБА_4 його не підписувала й не уповноважувала на це іншу особу через відсутність згоди на укладення такого договору.

Разом з тим у наданому заявником для порівняння рішенні Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 січня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_1 до приватного підприємства «Сільськогосподарська виробнича фірма «Арго», відділу Держкомзему у Новопсковському районі Луганської області про витребування земельної ділянки та скасування державної реєстрації договору оренди викладена правова позиція про відсутність підстав вважати договір оренди землі неукладеним через те, що позивач його не підписував, оскільки відбулася державна реєстрація спірного договору, внаслідок чого витребування земельної ділянки є необґрунтованим.

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: ст. ст. 215, 210, 640 ЦК України, ст. 125 ЗК України, ст. ст. 18, 20 Закону України «Про оренду землі», що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі підлягає державній реєстрації та на підставі ч. 1 ст. 210, ч. 3 ст. 640 ЦК України, ч. 2 ст. 125 ЗК України й ст. 18 Закону України «Про оренду землі» є укладеним з моменту його державної реєстрації.

Судами встановлено, що державна реєстрація спірного договору оренди землі відбулась.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1 — 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Згідно з вимогами ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до роз’яснень які містяться в п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року N 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» недійсним може бути визнано лише укладений договір.

У разі якщо на виконання неукладеного договору стороною передчасно передано майно, між сторонами виникають правовідносини внаслідок набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (ст. ст. 1212 — 1215 ЦК України).

Таким чином, оскільки в установленому законом порядку здійснено державну реєстрацію спірного договору оренди землі, він є укладеним, а отже — оспорюваним та за рішенням суду може бути визнаний недійсним.

Ухвалюючи у справі, яка переглядається, судове рішення про залишення без змін судових рішень місцевого та апеляційного судів, суд касаційної інстанції не врахував, що спірний договір оренди землі зареєстрований у встановленому законом порядку й може бути оспореним та дійшов помилкового висновку про те, що він є неукладеним, а набута на його підставі земельна ділянка підлягає витребуванню із незаконного володіння та користування відповідача.

За таких обставин висновок суду касаційної інстанції про витребування спірної земельної ділянки із чужого незаконного володіння без визнання спірного договору оренди землі недійсним, не ґрунтується на вимогах чинного законодавства.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву в разі наявності однієї з підстав, передбачених ст. 355 цього Кодексу. Якщо суд установить, що судове рішення у справі, яка переглядається, є незаконним, він скасовує його повністю або частково і направляє справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Ураховуючи викладене, ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 квітня 2013 року підлягає скасуванню на підставі п. 1 ст. 355, ч. ч. 1, 2 ст. 3604 ЦПК України з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 355, 3603, 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України постановила:

Заяву приватного підприємства «Виробничо-комерційне підприємство «КАРО» про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 квітня 2013 року задовольнити частково.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 квітня 2013 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п. 2 ч. 1 ст. 355 ЦПК України.

Головуючий
А. Г. Ярема
Судді:
Л. І. Григор’єва

В. В. Онопенко

В. І. Гуменюк

Н. П. Лященко

Л. І. Охрімчук

Ю. Л. Сенін

М. В. Патрюк

Я. М. Романюк