2014.03.14 № 2-рп/2014 КСУ: Рішення у справі № 1-13/2014

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ
у справі за конституційними поданнями виконуючого обов’язки Президента України, Голови Верховної Ради України та Уповноваженого Верховної Ради КонстсудУкраїни з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) Постанови Верховної Ради Автономної Республіки Крим «Про проведення загальнокримського референдуму»
(справа про проведення місцевого референдуму в Автономній Республіці Крим)
м. Київ
14 березня 2014 року
№ 2-рп/2014
Справа № 1-13/2014

Конституційний Суд України у складі суддів:

Бауліна Юрія Васильовича — головуючого,

Бринцева Василя Дмитровича,

Вдовіченка Сергія Леонідовича,

Гультая Михайла Мирославовича,

Запорожця Михайла Петровича,

Литвинова Олександра Миколайовича,

Мельника Миколи Івановича,

Саса Сергія Володимировича,

Сергейчука Олега Анатолійовича,

Сліденка Ігоря Дмитровича,

Стецюка Петра Богдановича — доповідача,

Тупицького Олександра Миколайовича — доповідача,

Шаптали Наталі Костянтинівни,

Шевчука Станіслава Володимировича,

Шишкіна Віктора Івановича,

розглянув на пленарному засіданні справу за конституційними поданнями виконуючого обов’язки Президента України, Голови Верховної Ради України та Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) Постанови Верховної Ради Автономної Республіки Крим «Про проведення загальнокримського референдуму» від 6 березня 2014 p., N 1702-6/14 (газета «Крымские известия», 2014 рік, 7 березня).

Приводом для розгляду справи згідно зі статтями 39, 40, 79 Закону України «Про Конституційний Суд України» стали конституційні подання виконуючого обов’язки Президента України, Голови Верховної Ради України та Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

Підставою для розгляду справи відповідно до статті 71 Закону України «Про Конституційний Суд України» є твердження суб’єктів права на конституційне подання про неконституційність Постанови Верховної Ради Автономної Республіки Крим «Про проведення загальнокримського референдуму» від 6 березня 2014 року N 1702-6/14.

Заслухавши суддів-доповідачів Стецюка П. Б., Тупицького О. М. та дослідивши матеріали справи, Конституційний Суд України установив:

1. Верховна Рада Автономної Республіки Крим Постановою «Про проведення загальнокримського референдуму» від 6 березня 2014 року N 1702-6/14 (далі — Постанова) постановила:

— увійти до складу Російської Федерації як суб’єкт Російської Федерації;

— призначити на 16 березня 2014 року загальнокримський референдум (включаючи місто Севастополь), на який винести такі альтернативні питання:

«1) Ви за возз’єднання Криму з Росією на правах суб’єкта Російської Федерації?

2) Ви за відновлення дії Конституції Республіки Крим 1992 року і за статус Криму як частини України?»;

— затвердити текст бюлетеня для голосування на загальнокримському референдумі 16 березня 2014 року та встановити, що бюлетені для голосування на загальнокримському референдумі друкуються російською, українською та кримськотатарською мовами;

— затвердити Тимчасове положення про загальнокримський референдум;

— створити Комісію Автономної Республіки Крим із проведення загальнокримського референдуму;

— звернутися до Президента Російської Федерації та до Федеральних Зборів Державної Думи Російської Федерації про початок процедури входження до складу Російської Федерації як суб’єкта Російської Федерації.

У Постанові також визначено, що питання, яке дістало більшість голосів, вважається таким, що висловлює пряме волевиявлення населення Криму, та доручено Комісії Автономної Республіки Крим із проведення загальнокримського референдуму організувати роботу щодо забезпечення проведення референдуму відповідно до вказаного тимчасового положення, а Раді міністрів Автономної Республіки Крим — організувати фінансове, матеріально-технічне та інше забезпечення проведення загальнокримського референдуму.

2. Суб’єкт права на конституційне подання — виконуючий обов’язки Президента України, Голова Верховної Ради України — відповідно до статті 112, частини другої статті 137 Конституції України Указом Президента України від 7 березня 2014 року N 261 «Про зупинення дії Постанови Верховної Ради Автономної Республіки Крим від 6 березня 2014 року N 1702-6/14 «Про проведення загальнокримського референдуму» зупинив дію Постанови і одночасно звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням розглянути питання щодо її відповідності Конституції України (конституційності). На думку автора клопотання, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, ухваливши Постанову, порушила конституційні принципи реалізації державного суверенітету України, засади конституційного ладу, територіальної організації та здійснення державної влади в Україні. Як вважає суб’єкт права на конституційне подання, Постанова не відповідає статтям 2, 5, 8, 13, 73, 75, пунктам 2, 3 частини першої статті 85, статті 91, пунктам 13, 20 частини першої статті 92, статтям 132 — 138 Конституції України, частинам першій, третій статті 1, пункту 7 частини першої статті 18, статті 26 Конституції Автономної Республіки Крим, статтям 1, 9, 10 Закону України «Про Верховну Раду Автономної Республіки Крим».

Суб’єкт права на конституційне подання — Уповноважений Верховної Ради України з прав людини — звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням визнати Постанову такою, що не відповідає статті 73, пункту 2 статті 85, статтям 137, 138 Конституції України, і зазначив, що вирішення питання про зміну території України має здійснюватися на всеукраїнському референдумі.

3. Ухвалою Другої колегії суддів Конституційного Суду України від 11 березня 2014 року конституційні провадження у справах за конституційними поданнями виконуючого обов’язки Президента України, Голови Верховної Ради України та Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) Постанови об’єднано в одне конституційне провадження.

4. Вирішуючи порушені в конституційних поданнях питання, Конституційний Суд України виходить з такого.

4.1. Конституцією України проголошено, що суверенітет України поширюється на всю її територію; складовою державного суверенітету є цілісність і недоторканність території України в межах існуючих кордонів; захист суверенітету і територіальної цілісності України є найважливішою функцією держави, справою всього Українського народу (стаття 2, частина перша статті 17 Конституції України).

Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй; норми Конституції України є нормами прямої дії; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (стаття 8, частина друга статті 19 Основного Закону України).

Територіальний устрій України, правовий режим державного кордону визначаються виключно законами України (пункти 13, 18 частини першої статті 92 Конституції України).

4.2. Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ, який здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування; право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами; ніхто не може узурпувати державну владу (стаття 5 Основного Закону України).

Народне волевиявлення здійснюється через вибори, референдум та інші форми безпосередньої демократії; громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах (частина перша статті 38, стаття 69 Конституції України).

Право громадян на участь у референдумі є їхнім невід’ємним конституційним правом. На всеукраїнський референдум виносяться питання загальнодержавного значення, тобто вирішення яких впливає на долю всього Українського народу — громадян України всіх національностей. На місцевий референдум можуть виноситися виключно питання, віднесені до відання органів місцевого самоврядування відповідної адміністративно-територіальної одиниці.

4.3. Згідно зі статтею 132 Конституції України територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території, поєднання централізації і децентралізації у здійсненні державної влади, збалансованості і соціально-економічного розвитку регіонів, з урахуванням їх історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій. Зазначені конституційні принципи організації територіального устрою обумовлені формою державного устрою України як унітарної держави.

Конституційний Суд України у Рішенні від 13 липня 2001 року N 11-рп/2001 (справа про адміністративно-територіальний устрій) установив, що адміністративно-територіальна одиниця — це компактна частина єдиної території України, що є просторовою основою для організації і діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Систему адміністративно-територіального устрою України складають: Автономна Республіка Крим, області, райони, міста, райони в містах, селища і села (частина перша статті 133 Конституції України). Відповідно до частини другої статті 133 Основного Закону України Автономна Республіка Крим та місто Севастополь входять до складу України як окремі суб’єкти адміністративно-територіального устрою України. Місто Севастополь не входить до складу Автономної Республіки Крим, має спеціальний статус, який визначається законом України.

Конституційний Суд України наголошує, що принципи цілісності і недоторканності території України в межах існуючого кордону, поширення суверенітету України на всю її територію встановлені Конституцією України. Звуження меж існуючого кордону України, виведення будь-якого суб’єкта адміністративно-територіального устрою України з її складу, зміна конституційно закріпленого статусу адміністративно-територіальної одиниці, зокрема Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, як невід’ємної складової частини України шляхом проведення місцевого референдуму суперечать зазначеним конституційним принципам.

4.4. Питання про зміну території України вирішуються виключно всеукраїнським референдумом (стаття 73 Конституції України). Призначення всеукраїнського референдуму з питань, визначених вказаною статтею Конституції України, належить до повноважень Верховної Ради України (пункт 2 частини першої статті 85 Основного Закону України). Організація і порядок проведення виборів і референдумів визначаються виключно законами України (пункт 20 частини першої статті 92 Конституції України).

Автономна Республіка Крим є невід’ємною складовою частиною України і в межах повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її відання (стаття 134 Конституції України). Перелік питань, які належать до відання Автономної Республіки Крим, та питань, з яких вона здійснює нормативне регулювання, встановлений статтями 137, 138 Конституції України.

Конституційний статус Автономної Республіки Крим узгоджується з Європейською хартією місцевого самоврядування, ратифікованою Законом України від 15 липня 1997 року N 452/97-ВР, за якою головні повноваження і функції місцевої влади визначаються конституцією або законом; місцева влада в межах закону має повне право вільно вирішувати будь-яке питання, яке не вилучене зі сфери її компетенції і вирішення якого не доручене жодному іншому органу (пункти 1, 2 статті 4).

4.5. Згідно з Конституцією України до відання Автономної Республіки Крим належить організація та проведення місцевих референдумів (пункт 2 частини першої статті 138) у порядку, визначеному законом України (пункт 20 частини першої статті 92).

Нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим та рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим не можуть суперечити Конституції і законам України та приймаються відповідно до Конституції України, законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України та на їх виконання (частина друга статті 135 Основного Закону України).

Конституційний Суд України вважає, що Верховна Рада Автономної Республіки Крим, ухваливши Постанову, якою передбачено входження до складу Російської Федерації як її суб’єкта, звернення до Президента Російської Федерації та до Державної Думи Федеральних Зборів Російської Федерації про початок процедури входження до складу Російської Федерації як суб’єкта Російської Федерації, винесення на референдум зазначених питань, порушила конституційний принцип територіальної цілісності України та вийшла за межі своїх повноважень, а отже, Постанова не відповідає статтям 1, 2, 5, 8, частині другій статті 19, статті 73, пункту 3 частини першої статті 85, пунктам 13, 18, 20 частини першої статті 92, статтям 132, 133, 134, 135, 137, 138 Конституції України.

Постанова також суперечить основоположним принципам суверенності та територіальної цілісності держави, закладеним у міжнародно-правових актах, зокрема принципу взаємної поваги до суверенної рівності кожної держави, що включає політичну незалежність, можливість зміни кордонів відповідно до міжнародного права мирним шляхом і за домовленістю. Внаслідок дії зазначених принципів держави-учасниці повинні утримуватися від порушення територіальної цілісності чи політичної незалежності будь-якої держави шляхом застосування сили чи погрози силою або в інший спосіб, несумісний із цілями Організації Об’єднаних Націй, а також від дій, що спрямовані проти територіальної цілісності чи єдності будь-якої держави-учасниці (Статут Організації Об’єднаних Націй, Заключний акт Наради з безпеки і співробітництва в Європі 1975 року, Рамкова конвенція про захист національних меншин 1995 року).

5. Постановою утворено Комісію Автономної Республіки Крим з проведення загальнокримського референдуму. Тимчасовим положенням про республіканський (місцевий) референдум в Автономній Республіці Крим передбачено створення територіальних та дільничних комісій з підготовки та проведення референдуму.

Згідно з Постановою Рада міністрів Автономної Республіки Крим організовує фінансове, матеріально-технічне та інше забезпечення проведення загальнокримського референдуму. У зв’язку з тим, що Постанова суперечить Конституції України, та відповідно до частини другої статті 81 Закону України «Про Конституційний Суд України» діяльність всіх органів, створених для проведення цього референдуму, та фінансування заходів щодо проведення референдуму повинні бути припинені, а бюлетені та агітаційні матеріали — знищені.

Таким чином, на підставі матеріалів справи Конституційний Суд України дійшов висновку, що Верховна Рада Автономної Республіки Крим, прийнявши Постанову «Про проведення загальнокримського референдуму» від 6 березня 2014 року N 1702-6/14, порушила Конституцію України.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 147, 150, 153 Конституції України, статтями 51, 61, 63, 65, 67, 69, 70, 73, 78, 79, 81 Закону України «Про Конституційний Суд України», Конституційний Суд України вирішив:

1. Визнати такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), Постанову Верховної Ради Автономної Республіки Крим «Про проведення загальнокримського референдуму» від 6 березня 2014 року N 1702-6/14.

2. Постанова Верховної Ради Автономної Республіки Крим «Про проведення загальнокримського референдуму» від 6 березня 2014 року N 1702-6/14, визнана неконституційною, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

3. Припинити діяльність Комісії Автономної Республіки Крим із проведення загальнокримського референдуму, територіальних та дільничних комісій, створених для проведення цього референдуму.

4. Раді міністрів Автономної Республіки Крим припинити фінансування заходів щодо проведення референдуму, забезпечити знищення бюлетенів, агітаційних матеріалів.

5. Рішення Конституційного Суду України є обов’язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.

Рішення Конституційного Суду України підлягає опублікуванню у «Віснику Конституційного Суду України» та в інших офіційних виданнях України.

КОНСТИТУЦІЙНИЙ СУД УКРАЇНИ

ОКРЕМА ДУМКА

судді Конституційного Суду України Сергейчука О. А. стосовно Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями виконуючого обов’язки Президента України, Голови Верховної Ради України та Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) Постанови Верховної Ради Автономної Республіки Крим «Про проведення загальнокримського референдуму» (справа про проведення місцевого референдуму в Автономній Республіці Крим)

Суб’єкт права на конституційне подання — виконуючий обов’язки Президента України, Голова Верховної Ради України — відповідно до статті 112, частини другої статті 137 Конституції України Указом Президента України «Про зупинення дії Постанови Верховної Ради Автономної Республіки Крим від 6 березня 2014 року N 1702-6/14 «Про проведення загальнокримського референдуму» від 7 березня 2014 року N 261 зупинив дію Постанови Верховної Ради Автономної Республіки Крим «Про проведення загальнокримського референдуму» від 7 березня 2014 року N 261 (далі — Постанова) і одночасно звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням розглянути питання щодо її відповідності Конституції України (конституційності).

Суб’єкт права на конституційне подання — Уповноважений Верховної Ради України з прав людини — звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням визнати Постанову такою, що не відповідає статті 73, пункту 2 статті 85, статтям 137, 138 Конституції України, і зазначив, що вирішення питання про зміну території України має здійснюватися на всеукраїнському референдумі.

Конституційний Суд України вирішив:

— визнати такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), Постанову;

— припинити діяльність Комісії Автономної Республіки Крим із проведення загальнокримського референдуму, територіальних та дільничних комісій, створених для проведення цього референдуму;

— Раді міністрів Автономної Республіки Крим припинити фінансування заходів щодо проведення референдуму, забезпечити знищення бюлетенів, агітаційних матеріалів.

Згідно зі статтею 64 Закону України «Про Конституційний Суд України» вважаю за необхідне висловити окрему думку стосовно Рішення Конституційного Суду України від 14 березня 2014 року N 2-рп/2014 (далі — Рішення).

Відповідно до статті 112 Конституції України у разі дострокового припинення повноважень Президента України відповідно до статей 108, 109, 110, 111 цієї Конституції виконання обов’язків Президента України на період до обрання і вступу на пост нового Президента України покладається на Голову Верховної Ради України.

За статтями 108, 109, 110, 111 Конституції України повноваження Президента України припиняються достроково у разі: відставки, неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров’я, усунення з поста в порядку імпічменту, смерті; відставка Президента України набуває чинності з моменту проголошення ним особисто заяви про відставку на засіданні Верховної Ради України; неможливість виконання Президентом України своїх повноважень за станом здоров’я має бути встановлена на засіданні Верховної Ради України і підтверджена рішенням, прийнятим більшістю від її конституційного складу на підставі письмового подання Верховного Суду України — за зверненням Верховної Ради України, і медичного висновку; Президент України може бути усунений з поста Верховною Радою України в порядку імпічменту у разі вчинення ним державної зради або іншого злочину; питання про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту ініціюється більшістю від конституційного складу Верховної Ради України; для проведення розслідування Верховна Рада України створює спеціальну тимчасову слідчу комісію, до складу якої включаються спеціальний прокурор і спеціальні слідчі; висновки і пропозиції тимчасової слідчої комісії розглядаються на засіданні Верховної Ради України; за наявності підстав Верховна Рада України не менш як двома третинами від її конституційного складу приймає рішення про звинувачення Президента України; рішення про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту приймається Верховною Радою України не менш як трьома четвертими від її конституційного складу після перевірки справи Конституційним Судом України і отримання його висновку щодо додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про імпічмент та отримання висновку Верховного Суду України про те, що діяння, в яких звинувачується Президент України, містять ознаки державної зради або іншого злочину.

Таким чином, Конституція України передбачає вичерпний перелік підстав для дострокового припинення повноважень Президента України, у разі дотримання яких виконання обов’язків Президента України на період до обрання і вступу на пост нового Президента України покладається на Голову Верховної Ради України.

Постановою Верховної Ради України «Про самоусунення Президента України від виконання конституційних повноважень та призначення позачергових виборів Президента України» від 22 лютого 2014 року N 757-VII (далі — Постанова N 757) встановлено, що Президент України В. Янукович у неконституційний спосіб самоусунувся від здійснення конституційних повноважень та є таким, що не виконує свої обов’язки.

Постановою Верховної Ради України від 23 лютого 2014 року N 764-VII на Голову Верховної Ради України Турчинова О. В. покладено виконання обов’язків Президента України згідно зі статтею 112 Конституції України, враховуючи, що Президент України самоусунувся від виконання конституційних повноважень.

Беручи до уваги, що вказаними статтями Конституції України передбачено вичерпний перелік підстав для дострокового припинення повноважень Президента України, у разі дотримання яких виконання обов’язків Президента України на період до обрання і вступу на пост нового Президента України покладається на Голову Верховної Ради України, самоусунення Президента України від виконання ним конституційних повноважень, як зазначено у Постанові N 757, не може вважатися підставою для покладення виконання обов’язків Президента України на період до обрання і вступу на пост нового Президента України на Голову Верховної Ради України згідно зі статтею 112 Конституції України.

Згідно зі статтею 153 Конституції України процедура розгляду Конституційним Судом України справ визначається законом. Порядок звернення до Конституційного Суду України, провадження у справах, прийняття рішень і надання висновків Конституційним Судом України закріплено в Законі України «Про Конституційний Суд України» (далі — Закон).

Відповідно до статті 40 Закону суб’єктами права на конституційне подання з питань прийняття рішень Конституційним Судом України у випадках, передбачених пунктом 1 статті 13 Закону, є Президент України, не менш як сорок п’ять народних депутатів України, Верховний Суд України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Верховна Рада Автономної Республіки Крим.

Таким чином, конституційне провадження у справі стосовно конституційного подання виконуючого обов’язки Президента України, Голови Верховної Ради України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Постанови необхідно було припинити згідно з пунктом 1 статті 45 Закону — відсутність встановленого Конституцією України, Законом права на конституційне подання.

До початку розгляду справи мною було заявлено самовідвід відповідно до § 37 Регламенту Конституційного Суду України враховуючи те, що Постановою Верховної Ради України «Про реагування на факти порушення суддями Конституційного Суду України присяги судді» від 24 лютого 2014 року N 775-VII п’ятеро суддів Конституційного Суду України було звільнено з посад у зв’язку з порушенням присяги, стосовно семи суддів Конституційного Суду України запропоновано виконуючому обов’язки Президента України та з’їзду суддів України, які їх призначали, звільнити їх у зв’язку з порушенням присяги судді, а Генеральній прокуратурі України — порушити кримінальне провадження за фактом прийняття Рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2010 року N 20-рп/2010 і притягти усіх винних осіб до відповідальності. На виконання зазначеної постанови Генеральна прокуратура України розпочала кримінальне провадження за фактом прийняття суддями Конституційного Суду України вказаного рішення за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 375 Кримінального кодексу України (Постановлення суддями завідомо неправосудного рішення).

Такі дії парламенту та Генеральної прокуратури України не відповідають частинам першій, другій статті 126 Конституції України, за якою «незалежність і недоторканність суддів гарантуються Конституцією і законами України; вплив на суддів у будь-який спосіб забороняється», а також не узгоджуються зі статтями 27, 28 Закону, згідно з якими судді Конституційного Суду України при здійсненні своїх повноважень є незалежними і підкоряються лише Конституції України та керуються Законом, іншими законами України і не несуть юридичної відповідальності за результати голосування або висловлювання у Конституційному Суді України та в його колегіях, за винятком відповідальності за образу чи наклеп при розгляді справ, прийнятті рішень та дачі висновків Конституційним Судом України.

Вважаю, що здійснення суддями Конституційного Суду України конституційного правосуддя в умовах впливу на них та загрози їх кримінального переслідування підриває авторитет Конституційного Суду України, унеможливлює прийняття ним об’єктивних та неупереджених рішень, що несе реальну загрозу сприйняття суспільством його рішень як нелегітимних.

Суддя
Конституційного Суду України
О. А. Сергейчук

ОКРЕМА ДУМКА

судді Конституційного Суду України Тупицького О. М. стосовно Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями виконуючого обов’язки Президента України, Голови Верховної Ради України та Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) Постанови Верховної Ради Автономної Республіки Крим «Про проведення загальнокримського референдуму» (справа про проведення місцевого референдуму в Автономній Республіці Крим)

Погоджуючись із викладеною у резолютивній частині Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями виконуючого обов’язки Президента України, Голови Верховної Ради України та Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) Постанови Верховної Ради Автономної Республіки Крим «Про проведення загальнокримського референдуму» (справа про проведення місцевого референдуму в Автономній Республіці Крим) від 14 березня 2014 року N 2-рп/2014 (далі — Рішення) позицією щодо невідповідності Конституції України (неконституційності) Постанови Верховної Ради Автономної Республіки Крим «Про проведення загальнокримського референдуму» від 6 березня 2014 року N 1702-6/14 (далі — Постанова), я не поділяю деяких висновків мотивувальної частини Рішення, у зв’язку з чим на підставі статті 64 Закону України «Про Конституційний Суд України» висловлюю окрему думку.

1. Посилаючись на Статут Організації Об’єднаних Націй, Заключний акт Наради з безпеки і співробітництва в Європі 1975 року, Рамкову конвенцію про захист національних меншин 1950 року, Конституційний Суд України у Рішенні вказує, що Постанова суперечить inter alia основоположним принципам суверенності та територіальної цілісності держави, закладеним у цих міжнародних актах (абзац четвертий пункту 4.5 мотивувальної частини). Такий висновок, на мою думку, виходить за межі повноважень Конституційного Суду України.

Так, згідно із нормами Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8); органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України (частина друга статті 6); органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19). У цих нормах Основного Закону України втілено загальновідому формулу обмеження дискреційних повноважень органів державної влади (дозволено лише те, що передбачено законом).

Конституцією України та Законом України «Про Конституційний Суд України» встановлено вичерпний перелік повноважень Конституційного Суду України, до якого не віднесено питання перевірки правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим на відповідність міжнародним правовим актам. Аналогічну за змістом позицію Конституційний Суд України сформулював в Ухвалі від 7 квітня 2009 року N 18-у/2009, в якій зазначив, що до компетенції єдиного органу конституційної юрисдикції в Україні не віднесені питання про відповідність законів міжнародним договорам.

Крім того, за Конституцією України чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства; укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України (стаття 9). Отже, такі міжнародні договори відповідно до їх статусу у національній системі права перебувають нижче Основного Закону України.

Втім у своїй практиці Конституційний Суд України послідовно керується принципом «дружнього ставлення» до міжнародно-правових норм, здійснюючи інтерпретацію положень Конституції та законів України толерантно щодо відповідних норм міжнародного права. Іншими словами, на рівні конституційного права тексти міжнародних договорів та практика їх інтерпретації компетентними міжнародними органами виконують допоміжну функцію, наприклад, у разі тлумачення і визначення змісту й обсягу основних прав та принципів правової держави, закріплених в Основному Законі України, з’ясування змісту понять і термінів тощо. Дружнє до міжнародного права конституційно-правове тлумачення вимагає, на мою думку, сприйняття та використання джерел міжнародного права саме у такий спосіб, якщо це можливо та доречно з методологічної точки зору у конкретній справі та узгоджується із визначеннями Конституції України.

2. Також не поділяю наведених у Рішенні взаємопов’язаних висновків про те, що «Верховна Рада Автономної Республіки Крим, ухваливши Постанову, … порушила конституційний принцип територіальної цілісності України та вийшла за межі своїх повноважень…, порушила Конституцію України» (абзац третій підпункту 4.5 пункту 4, абзац четвертий пункту 5 мотивувальної частини), тобто не погоджуюсь із наданням конституційно-правової оцінки діям Верховної Ради Автономної Республіки Крим.

Так, відповідно до Конституції України судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції (частина третя статті 124); основними засадами судочинства, зокрема, є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (пункти 2, 4 частини третьої статті 129); законом можуть бути визначені також інші засади судочинства в судах окремих судових юрисдикцій (частина четверта статті 129).

Згідно зі статтею 4 Закону України «Про Конституційний Суд України» верховенство права, повний і всебічний розгляд справ та обґрунтованість прийнятих рішень є основними принципами діяльності Конституційного Суду України.

Рівність сторін і засобів та інші вказані принципи судочинства є невід’ємними елементами справедливого судового розгляду, право на який гарантовано кожному й нормами міжнародного права.

Надання Конституційним Судом України правової оцінки діям Верховної Ради Автономної Республіки Крим може вплинути на діяльність цього органу місцевої влади та мати значні суспільно-політичні й юридичні наслідки. Тому дотримання наведених принципів судочинства потребувало участі представника(ів) Верховної Ради Автономної Республіки Крим у цьому конституційному провадженні з метою забезпечення реальної можливості реагувати на відповідні доводи суб’єктів права на конституційне подання. Оскільки ухвалою Конституційного Суду України було вирішено провести розгляд цієї справи у формі письмового слухання та невідкладно, що унеможливило забезпечення дотримання щодо Верховної Ради Автономної Республіки Крим принципу рівності сторін, Конституційний Суд України мав утриматися від надання правової оцінки діям цього представницького органу.

Відповідно до статті 136 Конституції України Верховна Рада Автономної Республіки Крим у межах своїх повноважень приймає рішення та постанови (частина третя); повноваження і порядок діяльності Верховної Ради Автономної Республіки Крим визначаються Конституцією України та законами України, нормативно-правовими актами Верховної Ради Автономної Республіки Крим (частина п’ята). За частиною третьою статті 27 Конституції Автономної Республіки Крим постанови Верховної Ради Автономної Республіки Крим приймаються на її засіданні відкритим або таємним голосуванням більшістю голосів депутатів від загального складу Верховної Ради Автономної Республіки Крим.

Однак матеріали конституційного провадження не містять жодних відомостей стосовно обставин прийняття Постанови, тому, зважаючи на визначені законом основні принципи діяльності Конституційного Суду України, зокрема принципи повного і всебічного розгляду справ та обґрунтованості прийнятих рішень, дотримуюся позиції щодо неможливості ґрунтування конституційно-правових висновків на непідтвердженій презумпції факту прийняття вказаного правового акта Верховною Радою Автономної Республіки Крим, що має на увазі, серед іншого, ухвалення Постанови більшістю голосів депутатів від загального складу цього представницького органу, шляхом вільного голосування. До того ж предметом конституційних подань виконуючого обов’язки Президента України, Голови Верховної Ради України та Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та, відповідно, конституційного провадження є перевірка конституційності Постанови, а не надання висновку щодо порушення Верховною Радою Автономної Республіки Крим Конституції або законів України. Законодавчо визначена процедура надання такого висновку, після визнання неконституційним Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо повноважень Конституційного Суду України, особливостей провадження у справах за конституційними зверненнями та недопущення зловживань правом на конституційне подання» від 19 березня 2009 року N 1168-VI, відсутня.

Конституційний Суд України встановив, що Постанову опубліковано у газеті «Крымские известия» 7 березня 2014 року.

Відповідно до законодавства саме з опублікуванням правового акта пов’язане набрання ним чинності та його обов’язковість до виконання. Тобто опублікування Постанови стало юридичною подією, яка обумовила виникнення, зміну чи припинення на території Автономної Республіки Крим певних правовідносин, пов’язаних, зокрема, з проведенням місцевого референдуму фактично з питання зміни території України та з виходом цієї адміністративно-територіальної одиниці України зі складу держави.

Оскільки зазначені правовідносини, що належать до сфери державного суверенітету, незалежності та територіальної цілісності України, по-іншому врегульовані Конституцією України, виконуючий обов’язки Президента України, Голова Верховної Ради України 7 березня 2014 року видав Указ Президента України «Про зупинення дії Постанови Верховної Ради Автономної Республіки Крим від 6 березня 2014 року N 1702-6/14 «Про проведення загальнокримського референдуму» N 261 та вніс конституційне подання щодо перевірки Постанови на конституційність.

За статтею 2 Закону України «Про Конституційний Суд України» завданням Конституційного Суду України є гарантування верховенства Конституції України як Основного Закону держави на всій території України. Відповідно, зважаючи на вказані обставини, єдиний орган конституційної юрисдикції в Україні був зобов’язаний невідкладно забезпечити конституційність нормативно-правового регулювання на території Автономної Республіки Крим у порядку здійснення функцій з конституційного нормоконтролю та, враховуючи практичну неможливість з’ясувати у стислі терміни обставини прийняття Постанови, мав виходити саме з факту опублікування цього правового акта.

Невідповідність Конституції України, згідно зі статтею 15 Закону України «Про Конституційний Суд України», є автономною підставою для прийняття Конституційним Судом України рішення щодо неконституційності правового акта повністю чи в його окремій частині. Отже, для дотримання основних принципів конституційного судочинства, а також певного розумного балансу між позитивним обов’язком забезпечити верховенство Конституції України на всій території України і відповідними загальносуспільними інтересами та правом кожного на справедливий судовий розгляд єдиний орган конституційної юрисдикції в Україні мав би обмежитися у Рішенні висновками щодо неконституційності Постанови виключно через її зміст.

Суддя
Конституційного Суду України
О. М. Тупицький