Рішення Євросуду: Андріанова та інші проти України від 12.12.2013 року

ECtHR_AuthorityРАДА ЄВРОПИ
ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
П’ята секція
РІШЕННЯ
Справа «Андріанова та інші проти України»
(Заява N 10319/04)
Страсбург, 12 грудня 2013 року

 

Офіційний переклад.

Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі «Андріанова та інші проти України»

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Боштьян М. Зупанчіч, Голова,
Енн Пауер-Форд,
Хелена Єдерблом, судді,
а також Стівен Філліпс, заступник Секретаря секції,

після обговорення за зачиненими дверима 19 листопада 2013 року постановляє таке рішення, що було ухвалене у той день:

ПРОЦЕДУРА

1. Справу розпочато за заявою (N 10319/04), яку 20 лютого 2004 року подали до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі — Конвенція) 25 громадян України (далі — заявники).

2. Уряд України (далі — Уряд) представляв його Уповноважений — п. Юрій Зайцев.

3. 16 грудня 2008 року заява була комунікована Уряду.

ФАКТИ

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. У період з січня по березень 2001 року (точні дати наведені у Додатку до рішення) Київський районний суд м. Сімферополя ухвалив рішення, відповідно до яких органи державної влади були зобов’язані виплатити заявникам різні грошові надбавки, на які заявники мали право як вчителі відповідно до Закону України «Про освіту». Рішення стали остаточними і такими, що підлягають виконанню, однак заявники не домоглися своєчасного виконання своїх рішень.

5. У своїх зауваженнях до Суду Уряд без зазначення точних дат зауважив, що всі відповідні рішення, винесені на користь заявників, були повністю виконані протягом 2005 — 2009 років.

6. Заявники підтвердили виконання, але зазначили, що виконання цих рішень розпочалося в грудні 2005 року (більше чотирьох років від дати, коли ці рішення стали остаточним і такими, що підлягають виконанню).

ЗАКОН

I. КЛОПОТАННЯ УРЯДУ ПРО ВИЛУЧЕННЯ ЗАЯВИ В ЧАСТИНІ СКАРГ, ПОДАНИХ ВОЛОДИМИРОМ ФЕДОТОВИЧЕМ АНТОНОВИМ

7. У своїх зауваженнях Уряд зазначає, що один із заявників, п. Володимир Федотович Антонов (вказаний в Додатку до рішення за N 2), помер до подання заяви (заявник помер 18 квітня 2001 року, в той час як заяву було подано 20 лютого 2004 року). Уряд стверджує, що підпис заявника на бланку заяви був підробленим і закликає Суд вилучити заяву з реєстру справ через зловживання правом на подання скарги.

8. У листі від 15 лютого 2004 року, який надійшов до Суду 9 жовтня 2009 року і був написаний у відповідь на зауваження Уряду від квітня 2009 року, Ольга Олексіївна Тимохіна повідомила Суд, що вона була дружиною померлого заявника — Володимира Федотовича Антонова і що вона раніше подавала заяву до Суду від його імені. Вона також стверджувала, що є його спадкоємицею і висловила бажання підтримувати заяву. На підтвердження цього пані Тимохіна надала свідоцтво про смерть пана Антонова та інші документи.

9. Суд зазначає, що заяву може бути відхилено як таку, що є зловживанням в значенні пункту 3 статті 35 Конвенції лише за тих обставин, якщо заява навмисно ґрунтувалася на описі фактів без вказання або зі спотворенням подій, які мають вирішальне значення (див., наприклад, рішення від 16 вересня 1996 року «Акдівар та інші проти Туреччини», пп. 53 — 54, 1996-IV; рішення «Варбанов проти Болгарії», заява N 31365/96, п. 36, ECHR 2000-X; і ухвалу Комісії від 27 червня 1996 року «Ассенов та інші проти Болгарії», (DR) 86-B, ст. 54).

10. Суд зазначає, що спочатку п. Антонов був зазначений у заяві як один із заявників і бланк заяви був підписаний від його імені. Жодного документа чи заяви щодо того, що на той час п. Антонов вже помер і хтось інший виступав його спадкоємцем, подано не було. Крім того, в усіх листах до Суду (листи від 23 листопада 2004 року, 1 лютого 2005 року і 27 травня 2005 року) п. Антонов згадувався як один із авторів і, як стало зараз зрозуміло, хтось інший підписував листи його підписом. Лише після зауважень Уряду в квітні 2009 року пані Тимохіна виявила свою причетність, висловивши бажання підтримувати заяву та діючи від свого імені.

11. Тому Суд зазначає, що до жовтня 2009 року пані Тимохіна намагалася обманним шляхом удавати, що п. Антонов був живий і діяв від свого імені.

12. Суд зазначає, що він не очікує від заявника надання у його чи її заяві усієї можливої інформації у справі, але вони зобов’язані надавати ті факти, які мають суттєве значення для правильної оцінки Судом справи (див. рішення від 5 липня 2011 року «Мілошевіч проти Сербії», заява N 20037/07, п. 43). Будь-яке ненадання цих фактів не означатиме, що мало місце зловживання правом подання скарги. Таким чином, якщо жоден з начебто прихованих фактів не стосується злочину чи правопорушення, вчиненого заявником, то неподання ним цих фактів Суду не розглядатиметься як зловживання правом подання заяви (див., наприклад, рішення від 25 січня 2001 року «Аль-Нашіф та інші проти Болгарії», заява N 50963/99). Однак, з огляду на важливість ненадання пані Тимохіною [фактів] для належного вирішення цієї справи, зокрема, той факт, що вона подала заяву від імені свого покійного чоловіка, діяла від його імені і не проінформувала Суд про свій справжній правовий статус, Суд вважає, що така поведінка суперечить меті права на подання індивідуальної заяви, як це передбачено статтею 34 Конвенції. Таким чином, це становить зловживання правом на подання заяви в значенні пункту 3 статті 35 Конвенції, і Суд відхиляє заяву відповідно до пункту 4 цієї статті.

II. ВИЛУЧЕННЯ ЗАЯВИ В ЧАСТИНІ СКАРГ, ПОДАНИХ ПАНІ КРАВЧУК, ПАНІ КУЗНЄЦОВОЮ І ПАНІ ЯВОРСЬКОЮ

13. У листі від 15 лютого 2004 року, який надійшов до Суду 9 жовтня 2009 року і був написаний у відповідь на зауваження Уряду від квітня 2009 року, заявники стверджували, що пані Глибіна, пані Коваленко, пані Кравчук, пані Кузнєцова, пані Носенко і пані Яворська (зазначені у Додатку до рішення за NN 6, 11, 13, 14, 18 і 25) більше не бажали підтримувати заяву.

14. 30 листопада 2009 року Уряд запропонував Суду вилучити заяву у частині скарг, поданих цими заявниками.

15. Оскільки лист від заявників не містив підписів заявниць, які бажали відкликати свої скарги, Суд звернувся до них.

16. Листом від 21 червня 2013 року, відправленим рекомендованою поштою, шістьом заявникам, згаданим в п. 13 вище, було запропоновано до 22 липня 2013 року проінформувати Суд, чи бажають вони підтримувати заяву. Суд звернув увагу заявників на підпункт «a» пункту 1 статті 37 Конвенції, який передбачає, що Суд може вилучити справу з реєстру справ, якщо обставини дозволяють дійти висновку, що заявник не має наміру підтримувати заяву.

17. Заявниці пані Глибіна, пані Коваленко і пані Носенко (зазначені в Додатку до рішення за NN 6, 11 і 18) висловили бажання і надалі підтримувати заяву. Проте, не було отримано жодної відповіді від пані Кравчук, пані Кузнєцової і пані Яворської (заявниць, зазначених в таблиці-додатку за NN 13, 14 і 25).

18. Суд вважає, що за цих обставин заявниці, пані Кравчук, пані Кузнєцова і пані Яворська (зазначені в таблиці-додатку за NN 13, 14 і 25), можуть розглядатися як такі, що більше не бажають підтримувати заяву у значенні підпункту «a» пункту 1 статті 37 Конвенції. Крім того, відповідно до п. 1 статті 37 Суд не вбачає жодних особливих обставин, що стосуються дотримання прав людини, як це визначено в Конвенції та Протоколах до неї, які вимагають подальшого розгляду заяви в частині скарг, поданих ними.

19. З огляду на зазначене вище доцільно вилучити заяву в частині скарг, поданих пані Кравчук, пані Кузнєцовою і пані Яворською (заявницями, зазначеними у Додатку до рішення за NN 13, 14 і 25) з реєстру.

III. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТЕЙ 6 ТА 13 КОНВЕНЦІЇ ТА СТАТТІ 1 ПЕРШОГО ПРОТОКОЛУ ДО КОНВЕНЦІЇ

20. Решта заявників скаржилися на тривале невиконання рішень, ухвалених на їхню користь, а також на відсутність ефективних національних засобів юридичного захисту відносно таких скарг. Вони посилалися на пункт 1 статті 6, на статтю 13 Конвенції та статтю 1 Першого протоколу до Конвенції.

21. Суд зазначає, що скарги цих заявників не є повністю необґрунтованими у значенні підпункту «a» пункту 3 статті 35 Конвенції і що вони не є неприйнятними з будь-яких інших підстав. Тому вони мають бути оголошені прийнятними.

22. Суд вважає, що рішення, винесені на користь заявників, не були виконані вчасно, відповідальність за що несли державні органи.

23. Беручи до уваги усталену практику з цього питання (див. рішення від 15 жовтня 2009 року у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України», заява N 40450/04, пп. 56 — 58 і 66 — 70), Суд вважає, що було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції і статті 1 Першого протоколу до Конвенції у зв’язку з тривалим невиконанням рішень, ухвалених на користь заявників. Суд також вважає, що мало місце порушення статті 13 Конвенції, оскільки заявники не мали ефективного національного засобу юридичного захисту, за допомогою якого могли б отримати відшкодування шкоди, завданої таким невиконанням.

IV. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

24. Стаття 41 Конвенції передбачає:

«Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію».

25. У цій справі Суд вважає розумним та справедливим (див. рішення від 6 червня 2013 року у справі «Кононова та інші проти України» [Комітет], заява N 11770/03 та 89 інших заяв, п. 24; рішення від 20 червня 2013 року у справі «Цибулько та інші проти України» [Комітет], заява N 65656/11 та 249 інших заяв, п. 19; рішення від 20 червня 2013 року у справі «Писарський та інші проти України» [Комітет], заява N 20397/07 та 164 інші заяви, п. 24) присудити 2000 (дві тисячі) євро кожному заявнику, вказаному в доданій таблиці (за винятком пана Антонова, пані Кравчук, пані Кузнєцової і пані Яворської). Зазначена сума є відшкодуванням будь-якої матеріальної і моральної шкоди, а також компенсацією судових витрат.

26. Суд вважає за належне призначити пеню виходячи з граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО

1. Вирішує вилучити з реєстру справ заяву в частині скарг, поданих Володимиром Федотовичем Антоновим, Людмилою Данилівною Кравчук, Ольгою Володимирівною Кузнєцовою і Олександрою Іванівною Яворською.

2. Оголошує прийнятними скарги решти заявників за пунктом 1 статті 6, статтею 13 Конвенції та за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції на тривале невиконання рішень, ухвалених на їхню користь, та на відсутність ефективних національних засобів юридичного захисту щодо цих скарг.

3. Постановляє, що було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

4. Постановляє, що було порушення статті 13 Конвенції.

5. Постановляє, що:

(a) протягом трьох місяців держава-відповідач має виплатити 2000 євро (дві тисячі євро) кожному заявнику, вказаному в Додатку до рішення або його/її спадкоємцю (за винятком Володимира Федотовича Антонова, Людмили Данилівни Кравчук, Ольги Володимирівни Кузнєцової і Олександри Іванівни Яворської) в якості відшкодування матеріальної та моральної шкоди, а також компенсації судових витрат, які мають бути сплачені разом з будь-якими податками, що можуть нараховуватись, та конвертовані в національну валюту за курсом на день здійснення платежу;

(b) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до остаточного розрахунку на ці суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 12 грудня 2013 року відповідно до пунктів 2 та 3 правила 77 Регламенту Суду.

Голова
Б. М. Зупанчіч
Заступник Секретаря
С. Філліпс

ДОДАТОК

 

Ім’я заявника
Дата народження
Дата рішення, винесеного на користь заявника Київським районним судом м. Сімферополя Автономної Республіки Крим
Наталія Владиславівна
АНДРІАНОВА
народжена 15/02/1958
14 березня 2001 року
Володимир Федотович
АНТОНОВ
народжений 26/10/1940
28 лютого 2001 року
Надія Миколаївна
БЛОХІНА
народжена 24/09/1945
14 лютого 2001 року
Світлана Миколаївна
ВОЛОСОВИЧ
народжена 02/12/1942
14 лютого 2001 року
Ольга Олександрівна
ГОМУЛІНА
народжена 01/09/1955
14 березня 2001 року
Наталія Віталіївна
ГЛИБІНА
народжена 14/07/1960
12 березня 2001 року
Людмила Павлівна
ДВОРНІК
народжена 10/03/1944
12 березня 2001 року
Ірина Глібівна
ДЬОМІНА
народжена 09/02/1957
12 березня 2001 року
Олена Іванівна
ДИНТУ
народжена 09/10/1960
12 березня 2001 року
Ольга Миколаївна
ІЩЕНКО
народжена 17/05/1956
28 лютого 2001 року
Валентина Петрівна
КОВАЛЕНКО
народжена 25/09/1935
28 лютого 2001 року
Олександр Ошерович
КОРЖЕНЕВИЧ
народжений 17/08/1947
14 лютого 2001 року
Людмила Данилівна
КРАВЧУК
народжена 06/06/1937
14 лютого 2001 року
Ольга Володимирівна
КУЗНЄЦОВА
народжена 20/07/1971
23 серпня 2001 року
Валентина Петрівна
ЛЕУСЕНКО
народжена 28/01/1968
4 жовтня 2001 року
Тамара Тимофіївна
ЛОБАЧОВА
народжена 15/12/1960
28 лютого 2001 року
Галина Анатоліївна
ОСОЧЕНКО
народжена 27/09/1966
14 лютого 2001 року
Ольга Іванівна
НОСЕНКО
народжена 28/08/1943
12 березня 2001 року
Марина Володимирівна
ОРЛОВА
народжена 30/03/1968
14 лютого 2001 року
Тетяна Володимирівна
ПЕНЕДЖІ
народжена 29/04/1953
4 січня 2001 року
Лідія Афанасіївна
ПОДГАЙЧЕНКО
народжена 30/06/1945
12 березня 2001 року
Валентина Миколаївна
СУШЕНКО
народжена 03/01/1949
14 лютого 2001 року
Галина Василівна
ТРЕТЯКОВА
народжена 02/06/1934
14 лютого 2001 року
Валентина Петрівна
ШВЕДКІНА
народжена 14/04/1940
12 березня 2001 року
Олександра Іванівна
ЯВОРСЬКА
народжена 19/03/1939
28 лютого 2001 року