РАДА ЄВРОПИ
ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ

ОСТАТОЧНЕ РІШЕННЯ

Справа «Алексахін проти України»

(Заява N 31939/06)

19 липня 2012 року

Стислий виклад.

14 квітня 1998 року заявника було затримано працівниками міліції у зв’язку з бійкою. Наступного дня його було звільнено. За твердженнями заявника у відділі міліції він зазнав жорстокого поводження з боку працівника міліції, внаслідок чого став інвалідом. Після такого жорстокого поводження заявник наступні два місяці перебував у лікарні.

29 жовтня 1998 року щодо заявника було проведено судово-медичну експертизу, відповідно до висновку якої було встановлено наявність тілесних ушкоджень. Цей висновок було підтверджено наступними двома висновками судово-медичних експертиз.

8 грудня 1998 року прокуратурою Дзержинського району м. Харкова було порушено кримінальну справу за фактом заподіяння тяжких тілесних ушкоджень заявнику.

14 грудня 1998 року заявнику було надано статус потерпілого.

30 травня 1999 року було порушено кримінальну справу проти працівника міліції пана Х. та об’єднано з попередньою кримінальною справою. За твердженнями Уряду того ж дня заявник подав в рамках кримінального провадження цивільний позов проти Х. Пізніше справу було передано на розгляд до Дзержинського районного суду м. Харкова.

Після численних відкладень судових засідань 23 серпня 2001 року Дзержинський районний суд м. Харкова визнав винним пана Х., призначив йому покарання у вигляді умовного позбавлення волі з випробувальним терміном та присудив заявнику відшкодування шкоди.

3 грудня 1998 року апеляційним судом Харківської області (далі — апеляційний суд) вирок від 23 серпня 2001 року було скасовано та справу було направлено на новий розгляд у зв’язку з надмірною м’якістю призначеного покарання.

Після численних відкладень справи 10 травня 2005 року Дзержинський районний суд м. Харкова визнав винним пана Х. та призначив йому покарання у вигляді позбавлення волі на строк 3 роки.

18 жовтня 2005 року апеляційний суд скасував вирок від 10 травня 2005 року та направив справу на новий розгляд до Київського районного суду м. Харкова. Крім того, апеляційний суд відзначив затримки при розгляді справи Дзержинським районним судом м. Харкова.

3 липня 2006 року Київський районний суд м. Харкова призначив покарання пану Х. у вигляді позбавлення волі на строк 5 років та цим же рішенням звільнив пана Х. від відбування покарання з умовним терміном 3 роки.

У березні 2007 року заявник подав цивільний позов проти ГУМВС України в Харківській області та Державного казначейства України, вимагаючи відшкодування моральної та матеріальної шкоди. Після декількох направлень справи на новий розгляд 11 червня 2009 року апеляційний суд задовольнив позов заявника. 28 січня 2011 року рішення від 11 червня 2009 року було виконано в повному обсязі.

До Європейського суду з прав людини (далі — Європейський суд) заявник скаржився за ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі — Конвенція) на незаконне застосування щодо нього заходів фізичного впливу з боку працівника міліції, які прирівнюються до катувань або нелюдського поводження, з метою отримання визнавальних показань. Також заявник скаржився за ст. 13 Конвенції, стверджуючи, що протягом більше ніж 7 років державні органи не змогли захисти його права, та за п. 1 ст. 6 Конвенції на тривалість провадження в його справі.

Порушення ст. 3 Конвенції було встановлено з огляду на визнання національними судами завдання заявнику серйозних тілесних ушкоджень працівником міліції, внаслідок чого заявник пізніше став інвалідом, а також на відсутність доказів щодо того, що поведінка заявника вимагала застосування сили до нього.

Враховуючи затримки в досудовому розслідуванні скарг заявника та судовому розгляді справи, що були визнані самими національними судами, призначення вироком від 3 липня 2006 року занадто м’якого покарання за жорстоке поводження щодо заявника, яке Європейський суд не вважає адекватним, та присудження національним судом відшкодування, яке не відповідає сумам, що присуджуються в справах проти України, Європейський суд визнав, що державні органи не забезпечили проведення ефективного розслідування скарг заявника.

Розглянувши справу, Європейський суд одноголосно:

«1. Вирішує приєднати до розгляду заяви по суті питання статусу потерпілого заявника щодо стверджуваного порушення статті 3 Конвенції та постановляє, що він все ще може претендувати на статус потерпілого за статтею 34 Конвенції.

2. Оголошує заяву прийнятною.

3. Постановляє, що заявника було піддано катуванню на порушення статті 3 Конвенції.

4. Постановляє, що мало місце порушення статті 3 Конвенції у зв’язку з відсутністю ефективного розслідування скарг заявника про катування його працівниками міліції.

5. Постановляє, що немає необхідності розглядати скаргу за пунктом 1 статті 6 Конвенції.

6. Постановляє, що

(a) протягом трьох місяців від дати, коли це рішення набуде статусу остаточного, відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, держава-відповідач має сплатити заявнику наступні суми, що мають бути конвертовані в українські гривні за курсом на день здійснення платежу, разом з будь-якими податками, що можуть нараховуватись:

(i) 20000 євро (двадцять тисяч євро) відшкодування моральної шкоди;

(ii) 4144 євро (чотири тисячі сто сорок чотири євро) компенсації судових витрат;

(b) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до остаточного розрахунку на зазначені суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в цей період, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

7. Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.»

____________