Рішення Євросуду: Кисельова проти України від 09.01.2014 року

ECtHR_AuthorityРАДА ЄВРОПИ
ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
П’ята секція
РІШЕННЯ
Справа «Кисельова та інші проти України»
(Заява N 6155/05 та 22 інші заяви)
Страсбург, 9 січня 2014 року


Офіційний переклад.

Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі «Кисельова та інші проти України»

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Боштьян М. Зупанчіч, Голова,
Енн Пауер-Форд,
Хелена Єдерблом, судді,
а також Стівен Філліпс, заступник Секретаря секції,

після обговорення за зачиненими дверима 3 грудня 2013 року постановляє таке рішення, що було ухвалене у той день:

ПРОЦЕДУРА

1. Справу розпочато за 23 заявами, поданими до Суду проти України відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі — Конвенція) громадянами України та компаніями, що знаходяться в Україні, чиї дані вказані у доданих таблицях (далі — заявники).

2. Уряд України (далі — Уряд) представляв його Уповноважений — п. Назар Кульчицький.

3. Заяви, зазначені в додатку до цього рішення, були комуніковані Уряду в різні дати з 2008 по 2011 роки.

4. У різні дати Уряд надав Суду кілька односторонніх декларацій, спрямованих на вирішення питань невиконання рішень, про які йдеться в трьох заявах. Уряд запропонував Суду вилучити відповідні заяви з реєстру справ відповідно до підпункту «c» пункту 1 статті 37 Конвенції на підставі поданих декларацій. Суд розглянув декларації та вирішив відхилити клопотання Уряду.

ФАКТИ

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

5. У дати, зазначені в доданих таблицях, національні суди та комісії з трудових спорів ухвалили рішення, відповідно до яких заявники набули право на різні суми відшкодування або на вчинення певних дій на їхню користь. Рішення набрали законної сили та стали такими, що підлягають виконанню. Однак заявники не домоглися своєчасного виконання цих рішень.

6. Деякі заявники також подали скарги щодо фактичних та правових питань, не пов’язаних з вищезгаданими питаннями невиконання рішень.

ПРАВО

I. ОБ’ЄДНАННЯ ЗАЯВ

7. Враховуючи схожість заяв, зазначених у додатку, щодо основних правових питань, про які у них йдеться, Суд вважає за необхідне об’єднати їх.

II. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТЕЙ 6, 13 КОНВЕНЦІЇ ТА СТАТТІ 1 ПЕРШОГО ПРОТОКОЛУ ДО КОНВЕНЦІЇ

8. Заявники скаржилися на тривале невиконання рішень, ухвалених на їхню користь, як зазначено в додатку, та на відсутність ефективних національних засобів юридичного захисту щодо цих скарг. Вони посилались, прямо чи по суті, на пункт 1 статті 6, статтю 13 Конвенції та статтю 1 Першого протоколу до Конвенції.

9. Суд зазначає, що зазначені скарги (див. пункт 8 вище) не є явно необґрунтованими відповідно до підпункту «a» пункту 3 статті 35 Конвенції. Суд також зазначає, що ці скарги не є неприйнятними з будь-яких інших підстав. Тому вони повинні бути визнані прийнятними.

10. Суд вважає, що рішення, ухвалені на користь заявників, не були виконані своєчасно, відповідальність за що несуть органи державної влади.

11. Беручи до уваги свою усталену практику з цього питання (див. рішення від 15 жовтня 2009 року у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України», заява N 40450/04, пп. 56 — 58 та 66 — 70), Суд постановляє, що було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції у зв’язку з тривалим невиконанням рішень, ухвалених на користь заявників. Суд також вважає, що було порушення статті 13 Конвенції, оскільки заявники не мали ефективного засобу юридичного захисту, за допомогою якого вони могли б отримати відшкодування шкоди, завданої таким невиконанням.

III. ІНШІ СТВЕРДЖУВАНІ ПОРУШЕННЯ КОНВЕНЦІЇ

12. У заявах N 26359/06, 21116/07, 47023/07, 15730/08, 21181/08, 21701/08, 46205/08 та 33523/09 заявники скаржились на невиконання інших рішень національних судів. Дослідивши аргументи сторін та наявні матеріали справ, Суд вирішив відхилити ці скарги як явно необґрунтовані відповідно до підпункту «a» пункту 3 та пункту 4 статті 35 Конвенції.

13. Деякі заявники подали інші скарги за Конвенцією, які Суд ретельно розглянув. У світлі всіх наявних матеріалів та настільки, наскільки оскаржувані питання охоплюються його компетенцією, Суд дійшов висновку, що вони не виявляють будь-яких ознак порушень прав і свобод, передбачених Конвенцією чи протоколами до неї. Таким чином, ці скарги є явно необґрунтованими та мають бути відхилені відповідно до підпункту «a» пункту 3 та пункту 4 статті 35 Конвенції.

IV. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

14. Стаття 41 Конвенції передбачає:

«Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію».

15. У цій справі Суд вважає розумним та справедливим (див. рішення від 6 червня 2013 року у справі «Кононова та інші проти України», заява N 11770/03 та 89 інших заяв, п. 24; від 20 червня 2013 року у справі «Цибулько та інші проти України», заява N 65656/11 та 249 інших заяв, п. 19; від 20 червня 2013 року у справі «Писарський та інші проти України», заява N 20397/07 та 164 інших заяв, п. 24) присудити 2000 (дві тисячі) євро кожному заявнику. Зазначені суми є відшкодуванням будь-якої матеріальної і моральної шкоди, а також компенсацією судових витрат.

16. Суд також зазначає, що у держави-відповідача залишається зобов’язання забезпечити виконання рішень, які підлягають виконанню.

17. Суд вважає за необхідне призначити пеню виходячи з граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО

1. Вирішує об’єднати заяви, зазначені у додатку.

2. Оголошує скарги заявників, вказаних у додатку 1, за пунктом 1 статті 6 та статтею 13 Конвенції, а також за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції щодо тривалого невиконання рішень, ухвалених на їхню користь, та щодо відсутності ефективних національних засобів юридичного захисту щодо цих скарг прийнятними, а решту скарг у заявах — неприйнятною.

3. Постановляє, що було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

4. Постановляє, що було порушення статті 13 Конвенції.

5. Постановляє, що:

(a) протягом трьох місяців держава-відповідач має виконати рішення, ухвалені на користь заявників, які підлягають виконанню, та сплатити 2000 (дві тисячі) євро кожному заявнику (або його/її спадкоємцю); ці суми є відшкодуванням матеріальної та моральної шкоди, а також компенсацією судових витрат, і мають бути сплачені разом з будь-якими податками, що можуть нараховуватись, та конвертовані в національну валюту за курсом на день здійснення платежу;

(b) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до остаточного розрахунку на ці суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 9 січня 2014 року відповідно до пунктів 2 та 3 правила 77 Регламенту Суду.

Голова
Б. М. Зупанчіч
Заступник Секретаря
С. Філліпс