РАДА ЄВРОПИ
ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ

РІШЕННЯ
Справа «Комарова проти України»

(Заява N 13371/06)

16 травня 2013 року

Стислий виклад.

1 квітня 2004 року щодо заявниці було порушено кримінальну справу за фактом вчинення шахрайства та хабарництва. Того ж дня її було затримано.

3 квітня 2004 року Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська (далі — Бабушкінський районний суд) продовжив строк тримання заявниці під вартою до 9 квітня 2004 року у зв’язку з необхідністю проведення додаткових слідчих дій.

9 квітня 2004 року Бабушкінський районний суд обрав щодо заявниці запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з огляду на тяжкість вчиненого нею злочину, ймовірність її втечі, перешкоджання слідству, відсутності у неї визначеного постійного місця проживання та наявності у неї судимості. 14 квітня 2004 року заявницю було поміщено до Дніпропетровського слідчого ізолятора.

У подальшому строк тримання заявниці під вартою неодноразово продовжувався Бабушкінським районним судом, Самарським районним судом м. Дніпропетровська (далі — Самарський районний суд) та апеляційним судом Дніпропетровської області. В якості обгрунтування для такого тримання судами або наводилися первинні підстави, або зазначалося про відсутність причин для зміни запобіжного заходу.

Після неодноразового направлення кримінальної справи до прокуратури на додаткове розслідування та Самарського районного суду на новий розгляд 28 квітня 2009 року останній визнав заявницю винною у вчиненні шахрайства та призначив їй покарання у вигляді позбавлення волі строком на п’ять років і двадцять сім днів. Того ж дня заявницю було звільнено.

Протягом тримання заявниці під вартою їй надавалася необхідна медична допомога. Так, вона проходила медичні обстеження, за результатами яких було встановлено наявність у неї гіпертонії та проблеми із зором, у зв’язку з чим їй надавалося відповідне лікування.

До Європейського суду з прав людини (далі — Європейський суд) заявниця скаржилася за статтею 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі — Конвенція) на те, що вона була піддана катуванню, оскільки під час тримання її під вартою вона була тяжко хвора, у квітні 2004 року вона була вагітна та втратила дитину, в неї погіршився зір, а також, що вона змушена була брати участь у судових засіданнях, в той час як вона страждала на гіпертонію та серцевий біль. Заявниця скаржилася на те, що в подальшому їй довелося перебувати в камері з затриманими, які постійно палили, та що вона не змогла отримати окуляри або належну медичну допомогу. Вона також скаржилася за пунктом 3 статті 5 Конвенції на тривалість тримання її під вартою. Вона також подавала інші скарги.

З огляду на ненадання жодних доказів, які підтвердили б твердження заявниці про те, що стан її здоров’я погіршився, що вона перебувала у камері з іншими затриманими, які палили, або що вона змушена була брати участь у судових засіданнях, маючи серйозні проблеми зі здоров’ям, а також у зв’язку з вчиненням державними органами, в свою чергу, всіх дій, необхідних для охорони здоров’я заявниці під час тримання її під вартою, Європейським судом було встановлено відсутність порушення статті 3 Конвенції.

У зв’язку з ненаведенням національними судами належних підстав при неодноразовому продовженні строку тримання заявниці під вартою, окрім тих, які були первісно вказані судом при обранні їй запобіжного заходу, посиланням на відсутність підстав для звільнення та нерозглядом судами можливості застосування альтернативних запобіжних заходів Європейським судом було встановлено порушення пункту 3 статті 5 Конвенції у зв’язку з надмірною тривалістю тримання заявниці під вартою, що загалом склала близько 5 років.

Розглянувши справу, Європейський суд:

«1. Оголошує одноголосно скарги за статтею 3 та пунктом 3 статті 5 Конвенції прийнятними, а решту скарг у заяві — неприйнятними.

2. Постановляє шістьма голосами проти одного, що не було порушення статті 3 Конвенції.

3. Постановляє одноголосно, що було порушення пункту 3 статті 5 Конвенції».