РАДА ЄВРОПИ
ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
П’ята секція

РІШЕННЯ

Справа «Філатова та інші проти України»

(Заява N 12424/06 та 15 інших заяв — перелік див. у додатку)

Страсбург, 31 липня 2014 року

Офіційний переклад.

Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі «Філатова та інші проти України»

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Боштьян М. Зупанчіч, Голова,
Енн Пауер-Форд,
Хелена Єдерблом, судді,
та Стівен Філліпс, заступник Секретаря секції,

після обговорення за зачиненими дверима 08 липня 2014 року
постановляє таке рішення, що було ухвалене у той день:

ПРОЦЕДУРА

1. Справу розпочато за 16 заявами, які подали до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі — Конвенція) громадяни України, а також підприємства, розташовані в Україні. Дані заявників наведено у таблиці, що додається (далі — заявники).
2. Заявники за заявами N 12424/06 та N 23509/08 померли під час провадження у Суді. Близькі родичі заявників висловили бажання підтримувати заяву.
3. Про заяви, наведені у Додатку до цього рішення, у різні дати було повідомлено Уряд України (далі — Уряд).
4. Уряд представляв його Уповноважений.
5. 15 грудня 2011 року (щодо заяви N 7436/08) та 15 вересня 2011 року (щодо заяви N 40893/09) Уряд направив Суду односторонні декларації, спрямовані на вирішення питань, пов’язаних із невиконанням рішень у сімнадцяти заявах. На підставі декларацій Уряд просив Суд вилучити відповідні заяви з реєстру справ відповідно до підпункту «c» пункту 1 статті 37 Конвенції. Розглянувши умови декларацій Уряду, Суд вирішує, що вони не містять достатніх підстав для висновку, що повага до прав людини не вимагає продовження розгляду заяви.
6. У дати, наведені в таблиці у Додатку, національні суди винесли рішення, відповідно до яких заявники мають право на різні суми відшкодування або на вчинення певних дій на їхню користь. Рішення набрали законної сили і стали такими, що підлягають виконанню. Однак заявники не змогли домогтися своєчасного виконання рішень.
7. Деякі заявники також подали скарги щодо фактологічних та правових питань, не пов’язаних із вищезгаданими питаннями невиконання рішень.
8. Враховуючи схожість заяв, наведених у Додатку, в контексті основних правових питань, про які в них йдеться, Суд вважає за потрібне об’єднати їх.
9. Суд зазначає, що заяви N 12424/06 та N 23509/08 стосуються майнового права, яке за загальним правилом передається спадкоємцям. За цих обставин Суд вважає, що заявники або їхні найближчі родичі мають право брати участь у цьому провадженні замість них (див., серед інших джерел, рішення від 14 грудня 2006 року у справі «Міронов проти України», заява N 19916/04, п. 12).
10. Заявники, зазначені у Додатку, скаржилися на тривале невиконання рішень, ухвалених на їхню користь (наведені у Додатку), та на відсутність ефективних національних засобів юридичного захисту у зв’язку із зазначеними скаргами. Прямо або по суті вони посилались на пункт 1 статті 6, статтю 13 Конвенції, а також на статтю 1 Першого Протоколу.
11. Суд зазначає, що вищезазначені скарги не є явно необґрунтованими у розумінні підпункту «a» пункту 3 статті 35 Конвенції. Суд також зазначає, що вони не є неприйнятними з будь-яких інших підстав. Отже, вони мають бути визнані прийнятними.
12. Суд доходить висновку, що рішення, ухвалені на користь заявників, не було виконано у належний час, відповідальність за що несуть державні органи.
13. З огляду на свою усталену практику з цього питання (див. рішення від 15 жовтня 2009 року у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України», заява N 40450/04, пп. 56 — 58 і 66 — 70) Суд доходить висновку, що було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Першого Протоколу у зв’язку з тривалим невиконанням рішень, ухвалених на користь заявників. Суд також вважає, що було порушення статті 13 Конвенції у зв’язку з тим, що заявники не мали ефективного засобу юридичного захисту для відшкодування шкоди, завданої таким невиконанням.
14. Деякі заявники подали інші скарги за Конвенцією, які Суд ретельно розглянув. У світлі всіх наявних матеріалів Суд в межах своєї компетенції дійшов висновку, що вони не виявляють жодних ознак порушень прав і свобод, передбачених Конвенцією чи протоколами до неї.
15. Таким чином, ці скарги є явно необґрунтованими і мають бути відхилені відповідно до підпункту «a» пункту 3 та пункту 4 статті 35 Конвенції.
16. Стаття 41 Конвенції передбачає:

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

ПРАВО

I. ОБ’ЄДНАННЯ ЗАЯВ

II. ЩОДО LOCUS STANDI ЗАЯВНИКІВ ЗА ЗАЯВАМИ NN 12424/06 та 23509/08

III. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТЕЙ 6, 13 КОНВЕНЦІЇ ТА СТАТТІ 1 ПЕРШОГО ПРОТОКОЛУ

IV. ІНШІ СТВЕРДЖУВАНІ ПОРУШЕННЯ КОНВЕНЦІЇ

V. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

«Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію».

7. У цій справі Суд вважає розумним та справедливим (див. рішення у справах «Кононова та інші проти України» [Комітет], заява N 11770/03 та 89 інших заяв, п. 24, від 6 червня 2013 року; «Цибулько та інші проти України» [Комітет], заява N 65656/11 та 249 інших заяв, п. 19, від 20 червня 2013 року; «Писарський та інші проти України» [Комітет], заява N 20397/07 та 164 інших заяви, п. 24, від 20 червня 2013 року) присудити по 2000 євро кожному із заявників. Ця сума є відшкодуванням будь-якої матеріальної та моральної шкоди, а також компенсацією судових та інших витрат.
8. Суд також зазначає, що держава-відповідач має невиконане зобов’язання виконати рішення, які залишаються такими, що підлягають виконанню.
9. Суд вважає за належне призначити пеню виходячи з розміру граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО

1. Вирішує об’єднати заяви, наведені у Додатку.
2. Оголошує скарги заявників, наведених у Додатку, за пунктом 1 статті 6, статтею 13 Конвенції та за статтею 1 Першого Протоколу на тривале невиконання рішень, ухвалених на їхню користь, та на відсутність ефективних засобів юридичного захисту у зв’язку з цими скаргами прийнятними, а решту скарг у заявах — неприйнятними.
3. Постановляє, що було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції і статті 1 Першого протоколу.
4. Постановляє, що було порушення статті 13 Конвенції.
5. Постановляє, що:

(a) упродовж трьох місяців держава-відповідач має виконати рішення національних органів, ухвалені на користь заявників, які залишаються такими, що підлягають виконанню, та виплатити по 2000 (дві тисячі) євро кожному із заявників (або його правонаступникам), наведених у Додатку, в якості відшкодування матеріальної і моральної шкоди й компенсації судових та інших витрат плюс будь-які податки, що можуть нараховуватись заявникам на вищезазначені суми, які мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;

(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку і до остаточного розрахунку на цю суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 31 липня 2014 року відповідно до пунктів 2 та 3 правила 77 Регламенту Суду.

ДОДАТОК